Постанова

від 30.10.2008 по справі 56/32-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

 30 жовтня 2008 р.                                                                                   

№ 56/32-08 

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого:

Першикова Є.В.,

суддів:

Данилової Т.Б.,

Ходаківської І.П.

розглянула

касаційну скаргу

та касаційну скаргу

акціонерного комерційного

інноваційного банку "УкрСиббанк" (далі -Банк)  суб'єкта підприємницької діяльності

-фізичної особи ОСОБА_1 (далі -Підприємець)

на постанову

Харківського апеляційного

господарського суду

від

30.07.08

у справі

№ 56/32-08

господарського суду

Харківської області

за позовом

Підприємця

до

Банку

про

стягнення 19 984 888,50 грн.

В засіданнях взяли участь

представники:

- позивача:

ОСОБА_2 (за дов. № 796 від

08.02.08) - у судовому засіданні 02.10.08, 30.10.08;

- відповідача:

Слюсар О.Б. (за дов. № 1827 від

04.04.08) - у судовому засіданні 02.10.08; Панов С.М. (за дов. № 21-2/9157/1

від 20.08.08) - у судовому засіданні 02.10.08, 30.10.08; Владимиренко К.В.

(за дов. № 21-2/9157/1 від 20.08.08) - у судовому засіданні 30.10.08.

Ухвалами від 16.09.08 та 17.09.08

колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого -Першикова

Є.В., суддів -Шаргала В.І., Муравйова О.В. касаційні скарги Банку № 894/21-32

від 22.08.08 та Підприємця б/н від 02.09.08 були прийняті до провадження та

призначені до розгляду у судовому засіданні на 02.10.08, без початку перегляду

справи по суті.

У зв'язку з виходом суддів

Данилової Т.Б., Ходаківської І.П. з відпусток розпорядженням від 26.09.08

заступника Голови Вищого господарського суду України для розгляду даної справи,

призначеної до перегляду на 02.10.08, створено колегію суддів у складі: головуючий

-Першиков Є.В., судді -Данилова Т.Б., Ходаківська І.П.

У судовому засіданні 02.10.08 було

розпочато розгляд справи по суті та заслухано пояснення частини представників

сторін, проте під час розгляду справи колегія суддів Вищого господарського суду

України дійшла до висновку, що з метою здійснення належним чином сторонами

захисту своїх прав та законних інтересів, а судом -процесуального розгляду

справи, існує необхідність надання сторонами письмових уточнень касаційних

вимог та заперечень на них щодо визначення правового обґрунтування доводів з

урахуванням правових позицій сторін щодо суті спору.

У зв'язку з наведеними обставинам,

ухвалою від 02.10.08 розгляд справи було відкладено на 30.10.08.

Про вказані обставини представників

сторін було повідомлено на початку судових засідань 02.10.08, 30.10.08.

Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка

переглядає справу в касаційному порядку, не заявлено.

За згодою представників сторін,

відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського

процесуального кодексу України у судовому засіданні 30.10.08 було оголошено

лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду

України.

Рішенням від 21.05.08

господарського суду Харківської області (суддя Мамалуй О.О.) позовні вимоги

задоволено частково.

З Банку стягнуто на користь

Підприємця 964 888,50 грн.

Банк зобов'язано належним чином

виконувати умови кредитного договору № 11052599000 від 06.10.06, укладений між

Банком та Підприємцем.

З Банку на користь Підприємця стягнуто

витрати по сплаті державного мита у розмірі 1 229,10 грн. та суму витрат з

оплати інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в розмірі 5,68

грн.

В задоволенні решти позовних вимог

відмовлено.

Рішення мотивована тим, що

відповідно до п. 4.3 кредитного договору

№ 11052599000 від 06.10.06 (далі

-Договір) Підприємець зобов'язаний самостійно надавати Банку протягом дії

такого Договору щоквартально до 30 числа першого місяця, наступного за звітним

кварталом фінансову звітності, але Банком не доведено факту порушення

Підприємцем зобов'язання щодо надання щоквартальної фінансової звітності, а

тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що у Банка не було законного

права застосовувати до Підприємця положення п.п. 5.9 та 5.11 Договору, а отже

Банк не міг вважати настання строку повернення кредиту таким, що настав, та

здійснювати договірне списання коштів в розмірі 986 579,01 грн.

На підставі встановлених обставин

суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення вимоги про

зобов'язання Банку відновити становище, яке існувало до порушення зобов'язання

та належним чином виконувати умови Договору.

Взявши до уваги вимоги ст.ст. 2,

11, 22, 210, 509, 640, 657 Цивільного кодексу України та те, що сума збитків,

яку просить стягнути Підприємець, обґрунтовується припущенням щодо можливості

отримання ним прибутку в результаті придбання нерухомого майна на підставі

договору, але факт наявності неодержаного прибутку Підприємцем не доведено, то

позовні вимоги в цій частині не були задоволені.

Постановою від 30.07.08

Харківського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі:

головуючий -Істоміна О.А., судді -Горбачова Л.П., Пуль О.А.) апеляційну скаргу

Підприємця залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу Банку задоволено

частково.

Рішення від 21.05.08 господарського

суду Харківської області скасовано частково.

Пункт 2 резолютивної частини

рішення скасовано та прийнято в цій частині нове рішення в наступній редакції:

"Відмовити Підприємцю в

задоволенні вимоги про зобов'язання Банку відновити становище, яке існувало до

порушення зобов'язання."

В іншій частині рішення від

21.05.08 господарського суду Харківської області залишено без змін.

Апеляційна інстанція відмовляючи

Підприємцю у задоволенні вимоги щодо зобов'язань Банку відновити становище, яке

існувало до порушення зобов'язання, та залишаючи без змін в іншій частині

рішення господарського суду Харківської області врахувала, що Договір, який

укладений між Підприємцем та Банком у відповідності до діючого законодавства не

розірвано та не визнано недійсним, він є діючим, а тому відновлювати становище,

яке існувало до порушення зобов'язання зі сторони Банку, тобто відновлювати дію

діючого договору є безпідставним, а тому у цій частині рішення суду було

скасовано.

З вказаними рішенням та постановою

не погоджується Банк, звернувшись до Вищого господарського суду України з

касаційною скаргою, в якій просить скасувати частково постанову апеляційної

інстанції в частині відмови у задоволенні апеляційної скарги Банку про

скасування рішення суду першої інстанції про стягнення з Банку 964 888,50 грн.

та в цій частині прийняти нове рішення, яким задовольнити касаційну скаргу

Банку, а в іншій частині постанову апеляційної інстанції залишити без змін.

В обґрунтування своїх вимог Банк в

касаційній скарзі посилається на те, що апеляційною інстанцією було допущено

порушення вимог матеріального та процесуального законодавства.

Банк вважає, що при прийняті

рішення та постанови не з'ясовано обставини, які мають суттєве значення для

справи.

На думку скаржника апеляційною

інстанцією не надано правової оцінки р. 11 Договору щодо окремого порядку

визначення терміну повернення кредиту таким, що настав, особисто для випадків

зміни фактичної або юридичної адреси Підприємця.

У письмовому поясненні та у заяві

про зміну та доповнення до касаційної скарги Банк вказав, що в порушення умов,

передбачених п. 4.3 Договору, Підприємцем не надавалась фінансова звітність за

перший і другий квартал 2007 року в передбачені договором строки, а надані

Підприємцем акти від 17.01.07, 06.04.07 та 05.07.07 в яких зазначено, що

представники Банку відмовлялися приймати копії фінансових звітів Підприємця, не

є доказами виконання останнім зобов'язання, передбаченого п. 4.3 Договору,

оскільки акти складені та підписані безпосередньо Підприємцем та бухгалтерами

ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, тобто зацікавленими особами, а тому не можуть

вважатися доказами у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу

України.

Окрім цього, судом не було надано

правову оцінку положенням договору страхування, оскільки судом не враховано, що

відповідно до п. 13 договору добровільного страхування майна № МЗ-59/07 від

26.03.07 термін сплати страхового платежу у повному обсязі -не пізніше 26.03.08

(останній день дії зазначеного договору згідно п. 14.1). Відповідно до п. 16.1

договору, у випадку якщо на момент настання страхового випадку повна сума

загального страхового платежу не була сплачена Страховикові, Страховик здійснює

виплату страхового відшкодування у розмірі, пропорційному фактично отриманій

ним на момент настання страхового випадку частці страхового платежу, а тому у

випадку несплати Підприємцем страхового платежу, Банк як вигодонабувач за

договором, не отримав би від Страхувальника страхового відшкодування, а отже

майно не можна вважати застрахованим.

У зв'язку з вказаними обставинами

Банк просить скасувати рішення та постанову судових інстанцій в частині

стягнення з Банку 964 888,50 грн., та прийняти нове рішення про відмову у

задоволені позовних вимог про стягнення вказаної суми, а в інший частині постанову

апеляційної інстанції залишити без змін.

З вказаним рішенням та постановою

також не погоджується Підприємець, звернувшись до Вищого господарського суду

України з касаційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення суду

першої інстанції та постанову апеляційної інстанції.

Підприємець просить залишити в сили

рішення суду в частині задоволення його вимог про стягнення з Банку 964 888,50

грн., оскільки вказана сума списана з його рахунку з порушенням вимог чинного

законодавства.

Також, Підприємець вважає, що

судові інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків

у сумі 19 000 000,00 грн. не надали належної правової оцінки доказам, які є в

матеріалах справи, а саме договорам Підприємця з ТОВ "Білоскло" та

ТВО "ВРП "Дормаш" по листуванню, які були додані до матеріалів

справи, і були невід'ємною частиною правочинів та визнанням Банком належного

виконання Підприємцем всіх договірних вимог належним чином в повному обсязі.

Крім того, на думку Підприємця,

судами не було надано правової оцінки наявності причинного зв'язку між

безпідставним списанням з його рахунку коштів, які повинні були направитися на

виконання правочинів з ТОВ "Білоскло" про купівлю-продаж цілісного

майнового комплексу. Вказані правочини були спрямовані на отримання прибутку,

але Банком визнано право на списання коштів спеціально внесених Підприємцем та

зараховано на рахунок на завершення правочинів з ТОВ "Білоскло" та

ТОВ "ВРП "Дормаш".

Підприємець також вважає, що

судовими інстанціями безпідставно, з порушення вимог Цивільного кодексу

України, Господарського кодексу України та Закону України "Про банки і

банківську діяльність", не було враховано порушення щодо списання коштів з

рахунку і, як наслідок, неможливість виконання взятих Підприємцем за договорами

зобов'язань перед ТОВ "Білоскло" та ТОВ "ВРП "Дормаш",

що стало підставою для виникнення майнової шкоди та збитків, у зв'язку щ чим

наявний причинний зв'язок між діями Банку та завданими збитками Підприємцю, що

призвело до нанесення шкоди Підприємцю у вигляді прямих збитків у розмірі 964

888,50 грн. списаних коштів, 20 000,00 грн. додаткової комісії банку та 1

560,00 грн. оплати страховки та упущеної вигоди в розмірі 19 000 000,00 грн.

оскільки за умов договору купівлі-продажу від 12.06.07 цілісного майнового комплексу,

який купувався за 1 000 000,00 грн., а відповідно до договору про наміри

повинен був продатися за 20 000 000,00 грн., а тому Підприємцем не отримано

прибуток у сумі 19 000 000,00 грн.

Розглянувши матеріали справи,

касаційні скарги, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача

по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи

правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права

колегія суддів Вищого господарського суду України встановила.

Попередніми судовими інстанціями на

підставі матеріалів справи встановлено, що 30.12.05 між Підприємцем та Банком

було укладено договір банківського рахунку № 00520 за умовами якого Банк

відкриває Підприємцю поточний рахунок у національній валюті для зберігання

грошей та здійснення розрахунково-касового обслуговування Підприємця, які

пов'язані з переказом коштів на рахунки, видачею йому коштів у готівковій

формі, а також із здійсненням інших розрахунково-касових операцій за допомогою

платіжних інструментів відповідно до умов цього договору та вимог законодавства

України.

Також, вказаним договором

передбачено здійснює обслуговування рахунку Підприємця та надає йому інші

послуги відповідно до ліцензії НБУ на здійснення банківських операцій та вимог

чинного законодавства України, нормативних актів НБУ та умов цього договору.

В договорі передбачено право

клієнта на розпорядження на власний розсуд коштами, які є на його рахунку, за

винятком обмежень права клієнта на розпорядження коштами згідно вимог діючого

законодавства України, або встановлених договором.

На Банк покладено зобов'язання

належним чином виконувати умови договору та вимоги законодавства України за

рахунок вчасного виконання розрахункових операції, відповідно до нормативних

документів НБУ, законодавства України та умов цього договору, яким передбачено

право списувати кошти з рахунків клієнта шляхом договірного списання.

У випадку невиконання або

неналежного виконання зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність

згідно законодавства України, крім випадків, встановлених цим договором.

Матеріалами справи також

підтверджено, що 06.10.06 між Банком та Підприємцем укладено кредитний договір

№ 11052599000, згідно умов якого Банк зобов'язувався надати Підприємцю кредит у

сумі 1 000 000,00 грн., а останній прийняти його належним чином, та

використовувати, і повернути Банку в порядку і на умовах визначених цим

договором.

Істотною умовою кредиту був строк,

на який надавався кредит та згідно з додатком № 1 до кредитного договору було

визначено та погоджено між сторонами графік погашення кредиту.

Зазначений кредит надавався на

придбання об'єкту нерухомості -теплиці, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, а

для забезпечення його виконання Банком прийнято в іпотеку теплицю "літ.

Б", що знаходиться за вказаною адресою та було придбано Підприємцем на

підставі договору купівлі-продажу № 5445 від 06.10.06 у ОСОБА_6, що підтверджує

цільове призначенням кредиту на закупівлю теплиці, позначеної літерою

"Б", яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Матеріалами справи також

підтверджено, що 09.09.07 Підприємець вніс на власний рахунок власні кошти у

розмірі 986 579,01 грн. з метою належного збереження коштів.

За розпорядженням Банку від

11.09.06 було здійснено договірне списання коштів у розмірі 964 888,50 грн. з

рахунку Підприємця на погашення кредитного договору.

Колегія суддів Вищого

господарського суду України погоджується з висновком попередніх судових

інстанцій про відсутність доказів наявності причинно-наслідкового зв'язку між

кредитним договором, фактом видачі кредиту, та фактом сплати Підприємцем

комісії у сумі 20 000,00 грн., оскільки матеріалами справи підтверджено

наявність додаткової угоди від 06.10.06 до договору банківського рахунку на

підставі якого визначена сплата додаткової комісії 20 000,00 грн., яка була

здійснена Підприємцем за розрахунково-касове обслуговування банківського

(поточного) рахунку.

Апеляційна інстанції правомірно

прийшли до висновку про те, що у відповідності до ст. 1 Господарського

процесуального кодексу України сторони звертаються до господарського суду за

захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів,

а тому задоволення судом першої інстанції вимоги про зобов'язання Банку

відновити становище, яке існувало до порушення зобов'язання зі сторони Банку та

належним чином виконувати умови кредитного договору № 11052599000 від 06.10.06

у відповідності до діючого законодавства, якщо він не розірваний та не визнано

недійсним, то цей договір діє, тобто відновлювати дію діючого договору є

безпідставним, з чим погоджується колегія суддів Вищого господарського суду

України і вважає правомірним відповідний висновок апеляційної інстанції, а тому

рішення суду першої інстанції в цій частині правомірно було скасовано.

Колегія суддів Вищого

господарського суду України враховує, що згідно ст. 526 Цивільного кодексу

України, сторони по договору зобов'язані виконуватись належним чином його умови

та вимоги цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності

таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що

звичайно ставляться, а тому такий обов'язок покладено не тільки на Банк, а і на

Підприємця.

Колегія суддів Вищого

господарського суду України також враховує, що при укладенні договору сторони

погодили умови забезпечення його виконання, визначивши певні умови при

недотриманні яких вживаються заходи до забезпечення повернення кредиту.

Стосовно списання розпорядженням

Банку коштів у розмірі

964 888,50 грн. з рахунку

Підприємця, то касаційна інстанція враховує передбачену розділом 10 кредитного

договору № 11052599000 та п. 2.6 договору банківського рахунку № 00520

можливість проведення Банком договірного списання з зазначених рахунків, та

відмічає, що у розпорядженні на списання зазначено, що таке списання

здійснюється в рахунок погашення заборгованості Підприємця за кредитним

договором, який діяв цей час.

Відповідно до п. 4.3 Договору

Підприємець зобов'язався самостійно надавати Банку щоквартально до 30 числа

першого місяця, наступного за звітним кварталом фінансову, бухгалтерську та

податкову звітність, але Підприємцем не було надано фінансову звітність за

перший і другий квартал 2007 року в передбачені договором строки.

В той же час, надані Підприємцем

акти від 17.01.07, 06.04.07, 05.07.07 де зазначено, що представники Банку

відмовлялися приймати копії фінансових звітів Підприємця, у відповідності до

ст. 34 Господарського процесуального кодексу України не є доказами виконання

останнім зобов'язання, передбаченого п. 4.3 Договору, оскільки як встановили

попередні судові інстанції, зазначені акти складені та підписані безпосередньо

Підприємцем та його бухгалтерами ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, тобто

зацікавленими особами. У жодному з наданих актів не зазначені прізвища та

посади працівників, які нібито відмовлялись приймати у них документи, а тому

зазначені акти достовірно не підтверджують існування факту надання Підприємцем

до Банку фінансової та податкової звітності, оскільки відповідно до п. 11.2

Договору, листування між сторонами за цим договором здійснюється шляхом направлення

або надання однією стороною відповідних повідомлень іншій стороні на її адресу,

зазначену у р. 12 Договору.

Також колегія суддів Вищого

господарського суду України враховує, що відповідно до п. 4.9 Договору

Підприємець зобов'язаний був страхувати предмет договору, а саме кошти

отриманні в кредит, на весь строк його дії.

Відповідно до умов Договору

страхування МА № 032044/07/08-КР від 20.04.06 (далі -Договір страхування),

укладеного ОСОБА_6 та Підприємцем с ЗАТ "СК "Український страховий

альянс", предмет забезпечення було застраховано лише до 21.04.07.

Колегія суддів Вищого

господарського суду України враховує матеріали справи, якими доведено, що в

порушення вимог п. 4.9 Договору Підприємець не здійснив страхування майна на

наступний термін, а тому відповідно до п. 5.9 Договору у разі невиконання

Підприємцем умов п. 4.9 Договору термін повернення кредиту вважається таким що

настав, а кредит -обов'язковим до повернення в порядку, встановленому р. 11

Договору.

Висновок про те, що строк дії

Договору страхування закінчився 21.04.07 підтверджено листом ЗАТ "СК

"Український страховий альянс" від 28.07.08

№ 1380/ГО, долученим до матеріалів

справи Харківським апеляційним господарським судом.

Колегія суддів Вищого

господарського суду України вважає, що рішенням від 21.05.08 господарський суд

Харківської області зроблено безпідставний правовий висновок про недоведеність

Банком порушення Підприємцем умов п. 4.9 Договору щодо страхування предмету

іпотеки, оскільки наданий Підприємцем лише у судовому засіданні Договір

добровільного страхування майна № МЗ-59/07 від 26.03.07, укладений між

Підприємцем та страховою компанією "Кредо", не був наданий

Підприємцем до Банку у період, як це визначено Договором про повідомлення Банк

щодо виконання взятих на себе зобов'язань за Договором.

Також, судовими інстанціями не була

надана правова оцінка положенням зазначеного договору страхування, а саме не

враховано, що відповідно до

п.п. 13, 14.1, 16.1 договору

добровільного страхування майна № МЗ-59/07 від 26.03.07 термін сплати страхового

платежу у повному обсязі повинен був здійснений не пізніше 26.03.08 (останній

день дії зазначеного договору) у випадку, якщо на момент настання страхового

випадку повна сума загального страхового платежу не була сплачена Страховикові,

Страховик здійснює виплату страхового відшкодування у розмірі, пропорційному

фактично отриманій ним на момент настання страхового випадку частці страхового

платежу.

Ненаправлення Підприємцем

повідомлення з копією Договору страхування майна № МЗ-59/07 від 26.03.07 на адресу

Банку поштою свідчить про порушення вимоги р. 11 Договору Підприємцем, що стало

підставою для Банку вважати предмет забезпечення незастрахованим, оскільки

свідчило про порушення Підприємцем вимог р.р. 12 та п.4 .9 Договору, якими

передбачено, що листування між сторонами за цим договором здійснюється шляхом

направлення або надання однією стороною відповідних повідомлень іншій стороні

на її адресу, а тому несплати Підприємцем страхового платежу, Банком правомірно

оцінено. Отже, Підприємцем було порушено взяті на себе зобов'язання щодо

надання щоквартальної фінансової звітності та здійснення страхування предмета

забезпечення, передбачені п.п. 4.3, 4.9 Договору.

Колегія суддів Вищого

господарського суду України вважає, що попередні судові інстанції правомірно

прийшли до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з Банку

заподіяної шкоди та збитків у розмірі 19 000 000,00 грн., у зв'язку з

неодержанням прибутку, на який Підприємець мав право розраховувати у разі

належного виконання зобов'язання (договору банківського рахунку) в частині

збереження, та вільного розпорядження коштами.

Матеріали справи свідчать, що

12.07.07 між ТРВ "Білоскло" (далі Товариство) та Підприємцем було

укладено договір купівлі-продажу майнового комплексу № 12\07\2007. Пунктами

1.1, 1.2, 2.1 вказаного договору визначено, що Товариство зобов'язується

передати у власність Підприємця цілісний майновий комплекс, розташований за

адресою: Житомирська область, Радомишльський район, смт.Б.Криниця, на земельній

ділянці 5,6 га, разом з інвентарем, обладнанням, устаткуванням, та іншим майном

згідно з матеріалами інвентаризації, Підприємець зобов'язаний був сплатити за

об'єкт

1 000 000,00 грн. у період з

10.09.07 по 20.09.07 у безготівковій формі зі свого рахунку на рахунок

Товариства, а право власності до Підприємця переходить з моменту перерахування

коштів та нотаріального посвідчення договору.

Матеріалами справи також

підтверджено, що 29.07.07 між Підприємцем та ТОВ "ВРП "Дормаш"

було укладено договір про наміри про купівлю-продаж цілісного майнового

комплексу, що знаходиться в Житомирській області, Радомишильский район,

смт.Біла Криниця вул.Леніна, 9.

Відповідно до п.п. 1.3, 1.4

вказаного договору про намір вартість, за якою Підприємець планував продати

цілісний майновий комплекс, була зафіксована і становила 20 000 000 грн., а

оплата повинна була проводитися

ТОВ "ВРП "Дормаш" в

безготівковій формі рівними долями з моменту підписання договору

купівлі-продажу, а основний договір купівлі-продажу між покупцем і продавцем

буде укладений в період з 01.09.07 по 01.12.07.

Колегія суддів Вищого

господарського суду України враховує, що відповідно до ч. 2. 1 ст. 11

Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків,

зокрема, є договори та інші правочини, а ст. 657 Цивільного кодексу України

визначає, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового

комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається

у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації

і це є вичерпний перелік предмету договорів купівлі-продажу майнового

комплексу. укладеного Підприємцем з ТОВ "Білоскло".

Згідно ст. 210 Цивільного кодексу

України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених

законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Вимога

щодо державної реєстрації договору купівлі-продажу цілісного-майнового

комплексу встановлена ст. 657 Цивільного кодексу України.

Дійсність правочину купівлі-продажу

цілісного-майнового комплексу законодавство пов'язує з фактом державної

реєстрації, тобто до її здійснення правочин не є вчиненим, а відповідно до ч. 3

ст. 640 Цивільного кодексу України договір, який підлягає нотаріальному

посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального

посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального

посвідчення, і державної реєстрації -з моменту державної реєстрації.

Колегія суддів Вищого

господарського суду України враховуючи встановлені обставини по справі погоджується

з висновком судових інстанцій про те, що не було здійснено державної реєстрації

договору купівлі-продажу, укладеного між Підприємцем та ТОВ

"Білоскло", чим порушено вимоги ст. 657 Цивільного кодексу України, а

тому даний договір не може вважатися належним доказом в контексті вимог ст.ст.

33, 34 Господарського процесуального кодексу України, а отже судові інстанції

правомірно зробили висновок про відсутність нанесення шкоди Підприємцю та

упущеної вигоди в розмірі 19 000 000,00 грн. оскільки за умов договору

купівлі-продажу від 12.07.07 цілісний майновий комплекс купувався за 1 000

000,00 грн., а відповідно до договору про наміри повинен був продатися за 20

000 000,00 грн.

Відповідно до роз'яснень Пленуму

Верховного суду України, викладених у п. 1 Постанови від 29.12.76 № 11

"Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши

всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини

справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що

підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Разом з тим, виходячи з положень

ст.ст. 6, 8 Конституції України, колегія суддів Вищого господарського суду

України не вважає за необхідне направляти справу на новий розгляд до суду

першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням ст.ст. 125, 129

Конституції України, ст.ст. 2, 39 Закону України "Про судоустрій

України" щодо визначення статусу Вищого господарського суду України та

його завданням щодо забезпечення законності у здійсненні правосуддя.

Водночас, з урахуванням

встановлених обставин по справі та повноважень, закріплених у п. 2 ст. 1119

Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого

господарського суду України дійшла до висновку про можливість прийняття нового

рішення у даній справі.

Керуючись ст.ст. 1115,

1117, 1119, 11110 Господарського

процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу суб'єкта

підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 б/н від 02.09.08 залишити

без задоволення.

Касаційну скаргу акціонерного

комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк" № 894/21-32 від

22.08.08 задовольнити.

Рішення 21.05.08 господарського

суду Харківської області та постанову від 30.07.08 Харківського апеляційного

господарського суду у справі № 56/32-08 господарського суду Харківської області

в частині стягнення з акціонерного комерційного інноваційного банку

"УкрСиббанк" 964 888,50 грн. скасувати, в цій частині прийняти по

справі нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В іншій частині постанову від

30.07.08 Харківського апеляційного господарського суду у справі № 56/32-08

господарського суду Харківської області залишити без змін.

Головуючий

Є.Першиков   

судді:Т.Данилова

І.Ходаківська