Ухвала

від 13.06.2012 по справі 9101/31940/2011

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2012 р.справа № 2а-0870/313/11

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Руденко М.А.

суддів: Нагорної Л.М. Юхименка О.В.

при секретарі судового засідання: Бембінек Я.І.

за участю сторін :

від позивача: Калниш В.Г., дов. від 1.06.2012р.; Демченко І.В., дов. від 04.01.2012р.

від відповідача: Варьонов А.О., дов. від 28.03.2012р.; Крючек К.В., дов. від 28.03.2012р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2011 року по адміністративній справі №2а-0870/313/11 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Запорізький хлібокомбінат №1" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі про скасування податкових повідомлень -рішень №0000470804/0 від 10.06.2010р. та №0000480804/2 від 25.10.2010р.

встановив:

13.01.2010р. до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Відкритого акціонерного товариства "Запорізький хлібокомбінат №1" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі про скасування податкових повідомлень -рішень №0000470804/0 від 10.06.2010р. та №0000480804/2 від 25.10.2010р.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2011 року по адміністративній справі №2а-0870/313/11 (суддя Конишева О.В.) адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення рішення №0000470804/0 від 10.06.2010р. та №0000480804/2 від 25.10.2010р.

Мотивуючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з недоведеності відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, правомірності прийнятих ним повідомлень-рішень.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2011 року - скасувати та прийняти у справі нову постанову про відмову у позові повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги наполягає на правомірності прийнятих ним податкових повідомлень -рішень, а саме, стверджує, що позивачем завищено валові витрати на утримання представництва підприємства, що підтверджується ненаданням для перевірки документів, що свідчать про нездійснення останнім господарської діяльності; позивачем неправильно сформовано валові витрати при здійсненні реалізації насіння соняшника, що було продано за нижчою за ціну придбання ціною; позивачем помилково введено в експлуатацію та віднесено до 4 групи основних засобів з нормою амортизації 15% засіб комунікації -Міні АТС, тоді як згідно з Листом ДПА України від 14.03.2008р. №4956/7/15-0517 Міні АТС слід відносити до основних фондів першої групи; позивачем неправомірно віднесено до складу податкового кредиту за період з 01.04.2007р. по 31.12.2009р. податкові накладні на суму 322 273,09 грн. за послуги з мерчандайзингу, просування торгової марки, стимулювання збуту тощо.

В запереченнях на апеляційну скаргу позивач викладені в останній доводи повністю відхиляє, вважає оскаржуване рішення суду правомірним, прийнятим за умов повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, у зв'язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

В судовому засіданні представники податкового органу вимоги апеляційної скарги підтримали в повному обсязі та просили задовольнити , також просили допустити в якості правонаступника відповідача Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя Державної податкової служби .

Колегія суддів , порадившись ухвалила допустити в якості відповідача, відповідно до ст. 55 КАС України Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя Державної податкової служби.

Представники позивача в судовому засіданні проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечували, вказали на те, що постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2011 року є законною та обґрунтованою та підстави для її скасування відсутні.

З'ясувавши фактичні обставини справи, проаналізувавши на підставі наявних у справі доказів правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів знаходить апеляційну скаргу такою, що задоволенню не підлягає, з огляду на викладене нижче.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача на предмет дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007р. по 31.12.2009р.

За результатами перевірки складено акт від 28.05.2010р. №166/08-04/05486763, яким встановлено, що платником податків порушено положення п.1.32 ст.1, п.5.1, пп.5.2.1, п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.8.2.2 п.8.2, пп.8.3.2 п.8.3, пп.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також, пп.7.4.1, пп.7.4.4, ц.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку з чим зроблено висновок, що платником податків занижено податок на прибуток на загальну суму 494 669,00 грн. та занижено податок на додану вартість на загальну суму 710 066,00 грн.

На підставі зазначеного акту відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.06.2010р. №0000480804/0 та №0000470804/2 від 25.10.2010р., якими визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 065 099,00 грн. та з податку на прибуток у сумі 742 003,50 грн.

За результатами адміністративного оскарження зазначене вище повідомлення-рішення від 10.06.2010р. №0000480804/0 винесено на загальну суму 742 003,50 грн., з них донараховано 494 669,00 грн. податку на прибуток та 247 334,50 грн. штрафних санкцій, а повідомлення-рішення №0000480804/2 від 25.10.2010р. винесено на загальну суму 1 061 866,50 грн., з них донараховано 707 911,00 грн. податку на додану вартість та застосована штрафна (фінансова) санкція в сумі 353 955,50 грн. Саме правомірність даних повідомлень-рішень і є предметом оскарження у даній справі.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Отже, за результатами апеляційного провадження у справі колегія суддів прийшла до висновку щодо відповідності викладених в оскаржуваній постанові адміністративного суду висновків вимогам чинного законодавства України.

Щодо першого спірного порушення, а саме, завищення валових витрат та податкового кредиту за витратами на утримання представництва підприємства, які, на думку податкового органу, не пов"язані з його господарською діяльністю.

Як вбачається з наявних у справі матеріалів та підтверджується усними поясненнями позивача, податковому органу на перевірку, крім Положення про представництво, позивачем було також надано всі первинні документи, що стосуються його господарської підприємства, як-то, договори з контрагентами м.Києва та Київського регіону.

Зокрема, в березні 2007 року позивачем укладено договір суборенди від 27.03.2007р. №2/20-350 (далі Договір) з підприємством ТОВ «П.М.А.». За умовами даного договору ТОВ «П.М.А.»(Орендар) зобов'язується передати ВАТ «Запорізький хлібокомбінат №1»(Суборендар) в тимчасове платне користування частину території будинку торгово-офісного комплексу «Парус»(далі Приміщення) за адресою: м.Київ, вул.Мечникова, 2, площа якого становить - 350 кв.м.

Договором від 06.03.2008 року про заміну Сторони в Договорі оренди змінено Суборендаря (ТОВ «П.М.А.») на «Нового Суборендаря»(ЗАТ «Агросервіс 2000).Приміщення передано Суборендарю на підставі акту прийому-передачі.

Згідно з ст.6.2 Договору, Суборендар зобов'язаний використовувати приміщення виннятково з метою розміщення свого офісу. Суборендар сплачує Орендареві наступні платежі: орендна плата; відшкодування витрат, пов'язаних з наданням комунальних послуг; відшкодування витрат, пов'язаних з забезпеченням електропостачання; відшкодування експлуатаційних витрат. На виконання умов даного Договору були укладені акти здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) з орендної плати приміщення та комунальних послуг.

Отже, на підставі згаданих вище первинних документів було встановлено, що розміщення офісу ВАТ «Запорізькій хлібокомбінат №1»відбувалось за рахунок реєстрації відокремленого підрозділу (Представництва), розташованого за адресою: 01004 м. Київ, вул. Мечникова, 2.

Реєстрація Представництва була ухвалена Загальними зборами акціонерів ВАТ «Запорізький хлібокомбінат №1»від 27.06.2007р. На підставі Довідки №6199 від 08.08.2007р. з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України встановлено, що Представництво ВАТ «Запорізький хлібокомбінат №1 зареєстровано 27.06.2007, номер реєстрації №11031030007002192. Місцезнаходження суб'єкта господарювання відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію: 01004, м. Київ, вул. Мечникова, буд.2.

Окрім того, матеріалами справи підтверджено факт укладення всіх договорів у час діяльності представництва на підставі проведеної ним роботи та досягнутих домовленостей.

Відповідно до ст.ст.44, 64 Господарського кодексу України, підприємці самостійно формують програми своєї діяльності та визначають свою організаційну структуру. Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи на свій розсуд, виходячи з власних уявлень про економічну доцільність тієї чи іншої структури підприємства. При цьому втручання державних органів в ці питання забороняється законом. Жоден державний орган, в тому числі податкова інспекція, не має права вирішувати, які підрозділи потрібні для діяльності господарського товариства, а які не потрібні.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, Представництво є підрозділом підприємства, його частиною, так само як інші відділи, цехи та інші ділянки виробництва. Підприємством (позивачем) було прийнято рішення про те, що найбільш ефективно його маркетингова політика буде здійснюватись саме через представництво.

Відповідно до Положення про представництво, останнє сприяє комерційній діяльності хлібокомбінату, діє від його імені та за його рахунок. Представництво не має банківських рахунків (докази іншого відсутні), у зв'язку з чим його витрати оплачувались підприємством - позивачем, що не суперечить закону. Підприємство наділяє представництво майном, необхідним для здійснення його функцій. У зв'язку ж з тим, що представництво не здійснювало окремої комерційної діяльності, всі доходи від його діяльності отримувало підприємство.

Крім того, судом першої інстанції вірно встановлено, що представництво систематично звітувало про свою діяльність до податкового органу, з приводу цього відповідач не заперечував.

Пп.5.2.1 п.5.2 Закона України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці.

Таким чином, на думку колегії суддів , враховуючи, що основними функціями представництва є організація укладення договорів між хлібокомбінатом та покупцями на продаж продукції, проведення рекламних акцій за межами м. Запоріжжя, розповсюдження інформації про виробника та розширення ринків збуту в Україні, то такі витрати безпосередньо направлені на збільшення доходів та зростання обсягів виробництва і безумовно пов'язані з господарською діяльністю підприємства, у зв'язку з чим висновок податкового органу щодо завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту за витратами на утримання представництва підприємства, які не пов'язані з його господарською діяльністю, цілком обґрунтовано визнано судом неправомірним.

Щодо другого спірного порушення, а саме, завищення валових витрат та податкового кредиту при здійсненні операцій при здійсненні операцій з купівлі та продажу насіння соняшника, то перевіркою встановлено, що ВАТ «Запорізький хлібокомбінат №1»включало до складу валових витрат витрати по операціях з придбання насіння соняшника від СГ ТОВ «Дружба»(код ЄДРПОУ 30896168) на підставі договору б/н від 15.08.2008р.

На виконання умов договору, СГ ТОВ «Дружба»було виписано накладні: від 29.08.2008р. №381 на постачання соняшника у кількості 393 тони на загальну суму 1 021 800 грн., у т.ч. ПДВ 170 300,00 грн.; від 30.09.2008р. №382 на постачання соняшника у кількості 439 тон на загальну 1 141 400,00 грн., у т.ч. ПДВ - 190 233,33 грн. Станом на 31.12.2009р. заборгованість по даній операції перед СГ ТОВ «Дружба» склала 913 132,04 грн.

Також, судом встановлено, що у листопаді 2008 року ВАТ «Запорізький хлібокомбінат №1»з ТОВ «Агронова-Днепр»(код ЄДРПОУ 33717679) було укладено договір на реалізацію соняшника від 28.11.2008р. за №28-11-07 (опис умов договору наведено на стр.19 акту перевірки). На виконання умов договору, ВАТ «Запорізький хлібокомбінат №1»було виписано видаткову накладну : від 01.12.2008р. № ХК - 0000489 на відвантаження соняшнику у кількості 832 тон на загальну суму 981 760,00 грн. у т.ч. ПДВ - 163 626,67 грн.

Сплата за відвантажений товар відбувалась відповідно платіжних доручень: від 02.12.2008р. №209 на загальну суму 472 000,00 грн., від 03.12.2008р. №246 на загальну 236 000,00 грн., від 04.12.2008р. № 307 на загальну суму 273 760,00 грн. Таким чином, з матеріалів справи дійсно вбачається, що позивачем реалізовано соняшник за ціною нижче ціни придбання на загальну суму 1 181 473,28 грн., у т.ч. ПДВ 196 912,21 грн.

Разом з цим, як вірно зауважив суд першої інстанції, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»не містить жодної норми, яка б вимагала віднесення до складу валових витрат лише витрат з придбання товарів, від продажу яких отримано прибуток.

Як вбачається з матеріалів справи, насіння соняшника було придбано з метою його використання у господарській діяльності підприємства за ціною, яка на той момент була нижча, ніж середня ціна на ринку і у підприємства були всі підстави очікувати отримання прибутку від подальшого продажу цього соняшника. Однак, з вересня 2008 розпочалось неочікуване стрімке падіння цін на сільськогосподарську продукцію, в тому числі і на насіння соняшника. Можливості передбачити це у підприємства не було, так само як і вплинути на цей процес.

Таким чином, висновки відповідача про те, що господарська діяльність в межах спірних правовідносин не є господарською діяльністю, суперечать чинному законодавству, оскільки законодавцем не визначено обов'язку платника податку здійснювати лише прибуткову господарську діяльність, характерною ознакою господарської діяльності є її здійснення на власний ризик суб'єкта господарювання, що передбачає неоднозначність наслідків такої діяльності і не виключає її збитковості.

Системний аналіз зазначених норм законодавства свідчить, що одержання прибутку не є неодмінним результатом і визначальною ознакою господарської діяльності, а є її метою, яка може як бути досягнутою, так і не бути досягнутою, при цьому жодним нормативно-правовим актом не встановлено, що низькорентабельна господарська діяльність не є господарською.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції та також вважає висновки податкової інспекції про завищення позивачем податкового кредиту на суму 196 912,00 грн. по операціях з купівлі-продажу насіння соняшника необґрунтованими, а податкове повідомлення - рішення в цій частині - протиправним.

Що ж до третього спірного порушення, а саме, щодо завищення податкового кредиту з отримання послуг з мерчандайзингу, просування торгової марки, продукції, стимулювання збуту, введення продукції в ассортимент тощо, слід зауважити таке:

У загальному розумінні, під терміном мерчандайзинг слід розуміти новий напрямок торгового маркетингу. Перш за все, це викладення та розміщення товару в місці роздрібного продажу; забезпечення відповідного асортименту і достатньої кількості товару; організація локальної реклами (установлення на торговій точці спеціального фірмового обладнання холодильники, дисплеї, стелажі, полиці тощо), конструкцій презентаційного характеру (тумби, виставкові стійки, рекламні стенди, підставки під рекламні матеріали та ін.), поліграфічної рекламної продукції (буклети, плакати, гірлянди, прапорці тощо), організація на місці продажу рекламних акцій у вигляді дегустацій, безкоштовної роздачі та ін.); аналіз показників продажів; вирішення певних питань цінової політики про граничну торговельну надбавку; інструктаж продавців роздрібних магазинів щодо споживчих характеристик товару; методів мотивації споживачів тощо.

Так, на думку податкового органу, з укладених у спірний період між позивачем та його контрагентами договорів постачання від 01.12.2005р. № 21273, від 01.11.2006р. №1498, №1573 від 02.01.2007р., №6666 від 01.01.2008р., №16034 від 01.01.2009р., умовами яких, окрім поставки товару, обумовлено надання комплексу інформаційних, маркетингових та інших послуг, які включають в себе аналіз продажу продукції, виробленої позивачем, вивчення змін попиту на неї тощо, вбачається

неможливість з боку позивача виступати «Замовником»даних послуг по просуванню товарної продукції в роздрібній торгівлі, у зв'язку з тим, що «Покупці»набули права власності на товарну продукцію. Відповідно, на думку податкового органу, згадані вище операції з просування продукції після її продажу вже не мають відношення до господарської діяльності позивача, а отже, не мають права й на включення до податкового кредиту.

Проте, суд першої інстанції обґрунтовано не погодився з даним висновком податкового органу, оскільки метою мерчандайзингу є не продаж окремої партії товару, а збільшення попиту на аналогічні товари на майбутнє та планування обсягів подальшого виробництва.

Також, судом встановлено, що маркетингові умови є частиною договорів поставки, оскільки вони або включені до тексту самого договору, або викладені в додатку до договору поставки, тобто, це невід'ємна частина договору поставки та, згідно ст.638 ЦК України, є істотними умовами даних правочинів, укладення яких за їхньої відсутності було б неможливим.

Витрати позивача з отримання послуг мерчандайзингу підтверджені наявними у справі первинними документами, споживачем цих послуг виступає хлібокомбінат, який безпосередньо зацікавлений в отриманні інформації щодо попиту на свою продукцію та в його збільшенні.

Окрім того, від збуту виробленої продукції залежить саме існування підприємства-виробника, тож заходи зі стимулювання попиту на власну продукцію не можуть бути не потрібні для господарської діяльності виробника, у зв'язку з чим висновок податкового органу про завищення податкового кредиту з послуг з мерчандайзингу у зв'язку із непов'язаністю даних послуг з господарською діяльністю підприємства слід визнати необґрунтованим.

Що ж до четвертого порушення, то в акті перевірки податковим органом зроблений висновок про завищення позивачем амортизаційних відрахувань внаслідок включення міні-АТС до складу четвертої групи основних засобів. На думку відповідача, міні-АТС слід відносити до першої групи основних засобів, як передавальний пристрій, з посиланням на Лист ДПА України від 14.03.2008р. №4956/7/15-0517.

Отже, судом першої інстанції встановлено, що позивачем у 3 кварталі 2008 року, згідно з актом введення в експлуатацію (типова форма 03-1) від 31.07.2008р. за № ХК-0000098, було введено в експлуатацію засіб комунікації Раnаsоnіс КХ-ТА 616 за інвентарним №41206 та віднесено до 4 групи основних засобів з нормою амортизації 15%. Балансова вартість основного засобу на початок склала 1 054,17 грн.

Відповідно з пп.8.2.2 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу основних фондів групи 1 відносяться будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої. Отже, до складу першої групи відносяться ті передавальні пристрої, які є невід'ємною частиною будівлі або споруди, є поліпшенням основних фондів групи 1 і не можуть бути відокремлені від будівлі, споруди без проведення відповідних будівельних робіт.

В той же час, до четвертої групи основних засобів відносяться електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що встановлену на підприємстві міні-АТС податковим органом помилково віднесено до телекомунікаційної мережі, адже за Законом України «Про телекомунікації», телекомунікаційна мережа визначена як комплекс технічних засобів телекомунікацій і споруд, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах між кінцевим обладнанням. Разом з цим, Міні-АТС комплексом технічних засобів та споруд не являється, а отже віднесення її позивачем до 4 групи основних засобів з нормою амортизації 15% нормам чинного законодавства України не суперечить.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції щодо протиправності прийнятих відповідачем спірних повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування.

В межах апеляційної скарги підстави для зміни або скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.195, п.1 ч.1 ст.198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

У Х В А Л И В

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2011 року по адміністративній справі №2а-0870/313/11 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку, передбаченому ст.212 КАС України.

Ухвалу складено у повному обсязі 15 липня 2012 року.

Головуючий: М.А. Руденко

Суддя: Л.М. Нагорна

Суддя: О.В. Юхименко