Постанова

від 27.07.2012 по справі 1570/2873/2012

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 1570/2873/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2012 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Самойлюк Г.П.

за участю секретаря: Казарян С.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за адміністративним позовом дочірнього підприємства «Автотрейдінг-Одеса»до державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000182301 від 13 січня 2012 року, -

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Автотрейдінг-Одеса»звернулось до суду з позовом до державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси, в якому просило визнати протиправними дії та рішення щодо визнання договору нікчемним, скасувати податкове повідомлення-рішення №0000182301 від 13 січня 2012 року.

В подальшому позивач надав заяву про зміну позовних вимог, в якій просив скасувати податкове повідомлення-рішення №0000182301 від 13 січня 2012 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення не відповідає вимогам закону та підлягає скасуванню, оскільки підставою для його прийняття є необґрунтовано зроблені відповідачем висновки, викладені в акті перевірки № 5687/23-213?31976605/310 від 20.12.2-11 року щодо нікчемності правочину укладеного ДП «Автотрейдінг-Одеса»з ПП «Укрторгтранс»та нереальності вищезазначених господарських операцій, а як наслідок порушення п.п.198.3 ст. 198 ПК України. Позивач зазначив, що викладені в акті перевірки висновки ґрунтуються виключно на суб'єктивних судженнях перевіряючого органу, недійсність правочинів на підставах, визначених частинами 1 та 5 статті 203 ЦКУ повинна визнаватися виключно судом виходячи з належно наданих контролюючим органом доказів, рішення суду про визнання правочину недійсним не надано. Натомість позивачем в підтвердження факту здійснення господарських операцій з контрагентом ПП «Укрторгтранс»надано належним чином оформлені первинні документи. Окрім того, відповідач зазначив, що його контрагент на момент укладення договору був зареєстрований в ЄДР та був платником податку на додану вартість. Таким чином, позивач вважає, що висновок про нікчемність угоди укладеної між Позивачем та ПП «Укрторгтрнас»зроблено з перевищенням повноважень.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав в повному обсязі, просив суд відмовити в його задоволенні з підстав, викладених у письмових запереченнях та пояснив, що проаналізувавши діяльність ДП „Автотрейдінг - Одеса " та враховуючи результати перевірок основних постачальників, перевіряючий орган дійшов висновку про відсутність реальної можливості поставки товару від ПП „Укрторгтранс" (ЄДРПОУ 37177662) згідно податкових накладних № 682 від 18.01.11 року на суму 25 182,97 грн. (в т.ч. ПДВ 4 197.16 грн.), № 484 від 25.02.11 року на суму 23 969,44 грн. (в т. ч. ПДВ 3 994,91 грн.). Відповідач зазначив, що ДП „Автотрейдінг - Одеса " діяло без належної обачності, останньому мало бути відомо фактичний адміністративно - майновий стан ПП "Укрторгтранс", умови ведення господарської діяльності, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності, в зв'язку з чим позивачем було віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ за товари, використання в господарській діяльності яких є неможливим, оскільки були спрямовані на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди переважно контрагентом-посередником, який не виконував своїх податкових зобов'язань, всього на суму ПДВ 8 192,07 грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін, суд встановив наступні обставини та факти.

Згідно наказу ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 14.12.2011 за № 2071, на підставі службової довідки № 37905/8/04-017від 03.10.2011 року, відповідно до пп. 201.4 п.20.1 ст.20, пп. 75.1.2 п.75.1 ст.75, ст. 79, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України посадовою особою ДПІ у Малиновському районі міста Одеси проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ДП «Автотрейдінг-Одеса», код ЄДРПОУ 31976605 з питання взаєморозрахунків та правових відносин з ПП „Укрторгтранс", код ЄДРПОУ 36043405 за період з 01.01.11 року по 28.02.11року.

За наслідками зазначеної перевірки складено акт № 5687/23-213/31976605/310 від 20.12.2011 року, відповідно до висновків якого позивачем порушено: пп. 198.3 ст.198 Податкового Кодексу, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 8 192,07 грн. в тому числі: у ході проведення перевірки відповідно до ст. 85 Податкового кодексу України: січень 2011 року - 4 197,16 грн., лютий 2011 року - 3994,91 грн.(а.с.10-18).

На підставі вищезазначеного акту ДПІ у Малиновському районі міста Одеси прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000182301 від 13 січня 2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 8193, 07 грн. (а.с.19).

Позивачем подано скаргу на зазначене податкове повідомлення-рішення, яка рішенням Державної податкової служби України № 5848/6/10-2116 в 02.04.12р., залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення ДПІ у Малиновському р-ні м. Одеси № 0000182301 від 13.01.2012р. - без змін (а.с.20-22).

Позивач з прийнятим податковим повідомленням-рішенням не погоджується, звернувся до суду з позовом, в якому просить скасувати його.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є порушення позивачем п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (п.п 14.1.36. п. 14. 1 ст. 14 ПКУ).

Відповідно п.п. 14.1.191 п.14.1 ст. 14 ПК України постачання товарів - будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду та відповідно п. 14.1.202 зазначеної сатті продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг чи дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Зі змісту вказаних приписів вбачається, що право на податковий кредит виникає при наявності одночасно двох обов'язкових умов: за умови придбання товарів (послуг) чи основних фондів з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності та при наявності податкової накладної, оформленої відповідно до вимог Кодексу. При цьому право на податковий кредит залежить від того, чи відбувся факт придбання товару або оплати за нього.

Перевіряючи законність віднесення ПДВ за податковими накладними, отриманими від ПП «Укрторгтранс»до складу податкового кредиту за період січень-лютий 2011 року, суд виходить з наступного.

Відповідно довідки з єдиного державного реєстру підприємств та організацій №088518 основними видами діяльності позивача є оптова торгівля автомобілями (50.10.1), роздрібна торгівля автомобілями (5.10.2), технічне обслуговування та ремонт автомобілів (50.20.0), що свідчить про використання придбаних згідно договору від 22.11.2010 року послуг у господарській діяльності підприємства.

Судом встановлено, що між позивачем та ПП «Укрторгтранс» було укладено договір купівлі-продажу №04/10 від 22.11.2010 року на поставку товару, згідно якого Продавець приймає на себе зобов'язання поставляти Покупцю, а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати товари в асортименті та кількості, передбаченому накладними, які є невід'ємною частиною договору .

Відповідно п.1.2 Договору товар поставляється товарними партіями, розмір яких визначається в кожному контрактному випадку у відповідності з замовленням (заявкою).

Відповідно до п.5.1 розділу 5 договору ціна товару визначається в накладних.

ПП «Укрторгтранс» надало позивачу податкові накладні №682 від 18.01.2011року на загальну суму з ПДВ 25182,97 грн., з яких ПДВ 4197,16 грн., №484 від 25.02.2011 року на загальну суму з ПДВ 23969,44 грн., з яких ПДВ 3994,91 грн (а.с.28,30).

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту виконання робіт за зазначеним договором позивачем надано договір, видаткові накладні №682 від 18.01.2011 року, №484 від 25.05.2011 року, податкові накладні (а.с.27, 29).

В акті перевірки зазначено, що на виконання умов договору позивач здійснив оплату 18.01.2011 року в сумі 25 182, 97 грн. та 25.02.2011 року в сумі 23 969, 44 грн.

На підтвердження використання у господарській діяльності підприємства придбаних за Договором від 22.11.2010 року товарів позивачем надано наряди-замовлення №ТО-0011089 від 19.01.2011 року, № ТО11-00255 від 07.04.2011 року, №ТО-0012750 від 31.01.2011 року, податкові накладні, видаткові накладні №000003450 від 25.07.2011 року, №0000002841 від 20.06.2011 року, №0000002624 від 06.06.2011 року, №0000002256 від 16.05.2011 року, №0000001919 від 22.04.2011 року, №0000000986 від 11.03.2011 року №0000000764 від 26.02.2011 року, Витяг з Бази 1 С. (а.с.32-41).

Згідно п. 1.2 Договору від 22.11.2010 року поставка відбувається на умовах самовивозу.

Відповідно даного пункту Договору, на підтвердження здійснення транспортування придбаних за Договором товарів позивачем надано договір №15/07/08 від 15.07.2008 року купівлі-продажу автомобілю ГАЗ-2705-414, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу ВНС 150711, виданого РЕВ №2 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області, акт №15/07 прийому-передачі автомобіля, копію наказу про прийняття на роботу водія транспортного засобу №54-к від 01.08.2008 року (а.с.67-69)

Таким чином, судом встановлено, що позивачем було виконано всі зобов'язання за договором: отримано товар та сплачено продавцю грошові кошти, про що свідчать належним чином оформлені первинні документи, отже договір від 22.11.2010 року укладений позивачем з метою використання зазначених послуг у власній господарській діяльності, а податкові та видаткові накладні, виписані ПП «Укрторгтранс»містять всі необхідні реквізити, передбачені п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підписані директорами підприємств, які на той час мали всі повноваження, підписи завірені відповідними печатками підприємств, тобто відповідають вимогам п. 201.1 та 201.7 ст. 201 Кодексу. Вищевикладене свідчить про реальність господарських операцій по виконанню зазначених договорів.

За встановлених обставин у судовому засіданні не знайшли підтвердження висновки відповідача щодо порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198 ПК України, тому податок на додану вартість за вищевказаними податковими накладними в сумі 8 192, 07 грн. правомірно віднесений до складу податкового кредиту.

Відповідно до п. 185.1 «б»ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платника податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відтак, доказуванню підлягають обставини щодо здійснення конкретної господарської операції з постачання послуг чи її відсутності.

Стосовно відсутності фактичного виконання робіт за договором, укладеним з ПП «Укрторгтранс», судом встановлено, що відповідач посилався на те, що постачальником товарів (робіт, послуг) ДП «Автотрейдінг-Одеса»є ПП «Укрторгтранс»та відповідно акту перевірки ДПІ у Малиновському районі міста Одеси «Про неможливість проведення документальної перевірки з питань дотримання вимог формування податкового кредиту та податкових зобов'язань ПП «Укрторгатрнас», код ЄДРПОУ -36043405 за січень-квітень 2011 року»встановлено, що від ВПМ у Малиновському районі міста Одеси надійшов висновок №2064 від 11.11.2011 року, в якому зазначено, що реальність здійснення фінансово-господарських операцій між ПП «Укрторгтранс»та контрагентами покупцями постачальниками сумнівна. ПП «Укрторгтранс»з контрагентами -постачальниками за період 01.01.201 року по 30.04.2011 року до перевірки документи не надано. В акті перевірки ДПІ у Малиновському районі міста Одеси № 303/23-214/36043405 від 11.11.2011 року зазначено, що у зв'язку з відсутністю у платника податків ПП «Укрторгтранс»майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності (ч. 1 ст. 203, ч.1 ст.ст. 207, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України) усі операції купівлі-продажу за ПП «Укрторгатранс»не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Перевіряючий орган дійшов висновку, що діяльність ДП «Автотрейдінг-Одеса» була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди переважно з контрагентом-посередником, який не виконував своїх податкових зобов'язань.

Таким чином, вказаними обставинами відповідач обґрунтував відсутність фактичного виконання робіт за договорами.

Відповідно до п.15.1 ст.15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Підпункти 16.1.2 - 16.1.3 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України передбачають, що особами, відповідальними за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, та за повноту та своєчасність його внесення до бюджету, а також за подання до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим і митним законодавством декларації, звітності та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів є платники податку.

У даному випадку така відповідальність покладена на ПП «Укторгтранс», на позивача по справі не може бути покладена відповідальність за не подання податковому органу звітності усіма контрагентами.

Податковий кодекс України не має відповідних норм, які б покупця товару зобов'язували слідкувати та контролювати подачу звітності податковим органам з боку постачальника.

Разом з тим, у наданому до суду акті перевірки не зазначено, які матеріальні, трудові та інші ресурси необхідні для виконання договору, представник відповідача у судовому засіданні також не зміг надати пояснення з цього приводу, тому суд вважає посилання відповідача на вказані обставини припущенням, а відсутність факту виконаних робіт недоведеним.

Згідно ст.ст. 627-628 Цивільного кодексу України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Щодо посилання відповідача на нікчемність правочину, з зазначеними висновками суд не погоджується, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить, зокрема, фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до ч.3 ст.228 ЦК України, у разі недодержання вимог щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Недійсність договору, а також податкової накладної, підписаної від імені однієї із сторін, прямо законом не встановлена, а тому зазначений правочин є оспорюваним.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів визнання недійсним у судовому порядку вищезазначеного договору. Зобов'язання за договором між Позивачем та ПП «Укрторгтранс»виконані сторонами у повному обсязі, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, копії яких залучено до матеріалів справи. Окрім того, Податковий кодекс України не містить норми, яка б передбачала коригування податкових зобов'язань чи податкового кредиту у разі визнання правочину нікчемним, тому посилання на нікчемність правочину є необґрунтованим.

Та, водночас положеннями Податкового кодексу України не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів недійсними.

Жодна норма податкового законодавства не вимагає від платника податків контролювати законність державної реєстрації, видачі свідоцтва платника ПДВ, сплату до бюджету податків та ведення бухгалтерського та податкового обліку своїх контрагентів. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба. Таким чином, сама по собі несплата податку продавцем (у томі числі і ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Окрім того, діючим законодавством передбачено індивідуальну, а не колективну відповідальність платників податків за нарахування та сплату ПДВ до бюджету, достовірність декларування ними податкових зобов'язань, податкового кредиту, чистої суми зобов'язань, тому конкретний платник податку може нести відповідальність у тому числі й фінансову лише за достовірність податкової звітності та податкових документів, складених або отриманих ним особисто від іншого суб'єкта господарської діяльності.

При цьому суд враховує, що позивач та його контрагент на час спірних правовідносин були зареєстровані в ЄДР, знаходились на податковому обліку в ДПІ.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

З огляду на зазначене суд вважає, що податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси № 0000182301 від 13 січня 2012 року є таким, що не відповідає нормам чинного законодавства, тому підлягає скасуванню. Частиною другою ст.71 КАС України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, з урахуванням наведеного та оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги дочірнього підприємства «Автотрейдінг-Одеса» підлягають задоволенню.

Оскільки судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд керуючись п. 1 ст. 94 КАС України присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати (судовий збір у розмірі 107, 30 грн.) з Державного бюджету України в особі суб'єкта владних повноважень відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 69,70, 71,94,122,158-163 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов дочірнього підприємства «Автотрейдінг-Одеса»до державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000182301 від 13 січня 2012 року,- задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси № 0000182301 від 13 січня 2012 року.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції в порядку та строки встановлені ст. 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 27 липня 2012 року.

Суддя:

.