Ухвала

від 24.07.2012 по справі 2а-4825/12/2070

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2012 р.Справа № 2а-4825/12/2070 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Катунова В.В.

Суддів: Ральченка І.М. , Рєзнікової С.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2012р. по справі № 2а-4825/12/2070

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ФОП ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова, в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 02 квітня 2012 р. № 0001691702 .

В обґрунтування позову вказано, що в результаті виконання правочинів позивач фактично отримав товари від ФОП ОСОБА_2, сплатив їх повну ціну та в подальшому використав придбані товари у власній господарській діяльності за умов отримання оподаткованого доходу та сплати належних податків.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2012 року адміністративний позов задоволено.

Скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 02.04.2012 року №0001691702.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, код. НОМЕР_1 суму сплачених судових витрат в розмірі 109,40 грн. (сто дев"ять гривень сорок копійок).

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: п.198.2, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач не скористався правом подання письмових заперечень на апеляційну скаргу.

У відповідності до положень ст. 197 КАС України, зазначена адміністративна справа розглянута в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що що працівниками ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова була проведена документальна позапланова виїзна перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (далі по тексту ФОП ОСОБА_1) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, щодо підтвердження господарських відносин з платником податків ФОП ОСОБА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 за період з 01.09.2011 по 30.09.2011 рок.

За наслідками перевірки було складено акт № 302/17217/НОМЕР_1 від 19.03.2012 яким було встановлено порушення позивачем п. 198.2, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198, 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого у періоді з 01.09.2011 по 30.09.2011 року занижено податок на додану вартість у розмірі 5537,00 грн.

На підставі вище зазначеного акту перевірки ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова було винесено податкове повідомлення-рішення від 02 квітня 2012 р. № 0001691702.

Також судом першої інстанції встановлено, що підставою винесення оскарженого податкового повідомлення-рішення є акт від 30.12.2011 року № 2787/17-214/НОМЕР_2 ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ФОП ОСОБА_2, реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_2, щодо підтвердження господарських відносин із щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.06.11 по 30.09.11 року.

За результатами перевірки ФОП ОСОБА_2 актом від 30.12.2011 року № 2787/17-214/НОМЕР_2 встановлено:

Відповідно до висновку відділу податкової міліції ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова № 55 від 23.12.2011 року за період з червня по вересень 2011 року господарська діяльність ФОП ОСОБА_2 має наступні ознаки нереальності здійснення:

1. Відсутній рух активів, зобов'язань чи власного капіталу у процесі здійснення господарської операції:

- відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості до вчинення задекларованих господарських операцій, а саме:

- відсутній кваліфікований персонал;

- незначний штат працюючих осіб при тому, що статутна діяльність потребує участі більшої кількості людей, в т.ч. за спеціальною освітою;

- наявність в штаті тільки керівних посад;

- відсутні основні фонди, в тому числі транспортні засоби;

- неможливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку, тощо;

- платник не знаходиться за місцезнаходженням.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що фактичні обставини справи свідчать про те, що позивач виконав усі передбачені законом умови для набуття права на податковий кредит та має документальне підтвердження його.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

На виконання п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. При цьому, ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Тобто, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх ввезенні на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України;

в)отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та у разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.6 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Судовим розглядом встановлено, що між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 від 01 листопада 2009 р. укладено угоду № 0111/1 про поставку товару (морепродукти).

У вересні 2011 р. ФОП ОСОБА_2 поставив позивачу товар на загальну суму 33219 (тридцять три тисячі двісті дев'ятнадцять) гривень 54 грн., що підтверджується видатковою накладною № 020901 від 2 вересня 2011 р. та податковою, накладною №21 від 2 вересня 2011 р.

В акті перевірки підтверджується те, що при оформленні податкових накладних було дотримано вимоги ст. 201 Податкового кодексу України, податкові накладні відображено у відповідності в вимогами п.201.6 у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних.

Зазначений товар був ввезений ФОП ОСОБА_2 на територію України за ВМД № 778 від 01.06.11 р. та ВМД№ 795 від 01.08.11 р.

Товар був переданий позивачу на складі ФОП ОСОБА_2 в м. Бобринець (адреса складу: АДРЕСА_1, ) згідно умов п.3.4. Договору поставки товарів.

Поставлений товар був повністю оплачений позивачем 17.11.2011 p., у відповідності до банківської виписки.

Поставлений ФОП ОСОБА_2 товар був повністю проданий ТОВ "Україна-Рибсервіс"третім особам - покупцям, а саме: ПП "ОАЗИС ПВЄ"(код ЄДРПОУ 36447920), за Договором поставки товарів №2 від 25.08 .11р.; ТОВ "Торговий дім "СОНЦЕ"(код ЄДРПОУ 36381137), за Договором поставки товарів № 2 від 25.08 11р.; ФОП ОСОБА_3 (іпн НОМЕР_3), за Договором поставки товарів № 7 від 21.09.11р.

Матеріалами справи встановлено, що товар, за вищезазначеними договорами поставки, був відвантажений зі складу в м. Бобринць (адреса складу: АДРЕСА_1) перевізнику товару, для передачі покупцям товару.

Відвантаження товару перевізнику здійснювалось силами та засобами ТОВ "Бобринецький завод продтоварів", на підставі Договору доручення № 01/08/08 від 01.08.11 р.

Перевезення товару покупцям здійснювалось ТОВ "НОВА ПОШТА"(ІПН 313167116014), що підтверджується Актом здачі-прийняття робіт № НП/1-0006169 від 30.09.11 р. та податковою накладною № 18454/001 від 30.09.11 р.

Товар був отриманий покупцями, що підтверджується видатковими накладними № РН-0000017 від 14.09.11 р, № РН-0000018 від 14.09.11 р, № РН-0000019 від 14.09.11 р. (додаються, додаток № 8).

При цьому, судом першої інстанції правомірно спростовано твердження відповідача про нікчемність (недійсність) правочинів вчинених між позивачем та ФОП ОСОБА_2 з наступних підстав.

Відповідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України, передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог , які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

В силу висновків Верховного Суду України, вміщених в у п.6 Постанови N 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" до угод, укладених з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, тощо. Угода може бути визнана недійсною лише з підстав та з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожному конкретному випадку при визнанні угоди недійсною суди повинні встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Судовим розглядом з'ясовано, що зміст спірного договору не суперечить актам цивільного законодавства. Матеріалами справи не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст договору не відповідав дійсним намірам сторін і, що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів також вказаних доказів у відповідності до вимог ст.. 71 КАС України не надано на вимогу суду і відповідачем.

Також матеріали справи не містять доказів відсутності повноважень у посадових осіб позивача та ФОП ОСОБА_2 на підписання договору тощо в момент його укладання.

Щодо посилання податкового органу на висновки акту перевірки ФОП ОСОБА_2, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Таким чином, ймовірне порушення контрагентом позивача податкового законодавства підчас здійснення правовідносин з іншими контрагентами не може впливати на результати діяльності підприємства позивача і не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість, а отже, й для застосування штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч. 1 ст. 19 Конституції України).

Крім того, у відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Європейський суд з прав людини в ухвалених Рішеннях, а саме у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних отриманих від ФОП ОСОБА_2, які оформлені відповідно до діючих вимог без будь-яких порушень.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2012р. по справі № 2-а-4825/12/2070 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, позивача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197 п.1 ч.1 ст. 198, 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2012р. по справі № 2а-4825/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Катунов В.В. Судді Ральченко І.М. Рєзнікова С.С.