Постанова

від 23.03.2012 по справі 2а-2052/12/0170/24

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 березня 2012 р. (10:48) Справа №2а-2052/12/0170/24

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кащеєвої Г.Ю., за участю секретаря Багдасарян Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортальм"

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

за участю:

представник позивача - Павленко П.Ю.,

представник позивача - Маслюк О.В.,

представник відповідача - не з'явився

Обставини справи. До Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Спортальм» (далі - позивач) до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 09.02.2012 року № 0014532301.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 09.02.2012 року № 0014532301, яким необґрунтовано збільшено ТОВ «Спортальм» суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 86462,00 грн.

У судовому засіданні, яке відбулося 23.03.2012 року представники позивача позовні вимоги підтримали та просили визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 09.02.2012 року № 0014532301.

Відповідач явку представника у судове засідання не забезпечив, про причини не явки суд не повідомив, про час, дату та місце судового засідання повідомлений належним чином, правом надати заперечення не скористався.

Суд, приймаючи до уваги ненадання відповідачем доказів неможливості участі його у судовому засіданні з поважних причин, відсутність у матеріалах справи клопотання про неможливість розгляду справи без його участі, вважає за можливе, керуючись положеннями ст. 128 КАС України розглянути справу на підставі наявних у ній доказів.

Вислухавши пояснення представників позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази по справі в їх сукупності суд,-

ВСТАНОВИВ:

Відповідач згідно з ст. 1 Закону України «Про державну податкову службу» № 509 від 04.12.1990 року (далі - Закон № 509) є місцевим підрозділом центрального органу державної виконавчої влади та відповідно до ст.ст. 7,8,10 цього Закону здійснює повноваження щодо встановлення порушень податкового законодавства, нарахування, стягнення заборгованості з податків та зборів, штрафних санкцій, а тому справи за позовами щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень відповідно до п.1 ч.2 ст.17, ст. 50 КАС України віднесені до юрисдикції адміністративних судів та повинні розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку, визнаються суб'єктами господарювання.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спортальм» 07.11.2007 року зареєстровано Виконавчим комітетом Сімферопольською міської ради АР Крим як юридична особа, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 146713 (а.с. 10-11).

Позивач зареєстрований як платник податку на додану вартість у ДПІ в м. Сімферополі, про що свідчить копія свідоцтва № 100301615 (а.с. 32).

Судом встановлено, що з 13.01.2012 р. по 26.01.2012 р. Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі АР Крим була проведена документальна невиїзна позапланова перевірка ТОВ «Спортальм» з питань взаємовідносин з ТОВ «Терейн» за серпень 2011 року, за результатами якої складений акт № 693/23-4/35515450 від 26.01.2012 року (далі - акт перевірки) (а.с. 34-45).

Перевіркою встановлено факт безпідставного віднесення ТОВ «Спортальм» до складу податкового кредиту по декларації з ПДВ за серпень 2011 року суми ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «Трейн» в розмірі 86462 грн, що є, на думку відповідача, порушенням п. 14.1.191 ст. 14, п. 185.1, 188.1, п.п. 187.1 а п. 187, п. 198.1, п. 198.6, п. 198.4 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податкове зобов'язання з ПДВ за серпень 2011 року в сумі 86462,00 грн.

Висновки акту мотивовані тим, що сума податкового кредиту з ПДВ ТОВ «Терейн» за серпень 2011 року сформована найбільш великими постачальниками з ознакою ризикового кредиту, а саме: ТОВ «Торгово - промисловий дім «І.П.С.» (код ЄДРПОУ 04947142), а також постачальником ТОВ «Оптіма Телеком» (код ЄДРПОУ 21653930). Таким чином, згідно детальної інформації щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено, що ТОВ «Терейн» формувало свій податковий кредит постачальниками, які не могли проводити операції з оприбуткування, приймання - передачі товарів, у зв'язку з його відсутністю. Враховуючи те, що контрагенти - постачальники не поставили товар на адресу ТОВ «Терейн», то відповідно і ТОВ «Терейн» не могло поставити цей товар на адресу ТОВ «Спортальм».

На підставі встановлених порушень ДПІ в м. Сімферополі було прийнято податкове повідомлення - рішення № 001453532301 від 09.02.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 108077,50 грн., у тому числі за основним платежем - 86462,00 грн. та за штрафними санкціями - 21615,50 грн.

Оцінюючи правомірність винесеного рішення, суд керувався критеріями, закріпленими частиною 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури та яких повинні дотримуватися суб'єкти владних повноважень при реалізації своїх дискреційних владних функцій.

Проаналізувавши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Приписами Податкового кодексу України передбачено порядок проведення перевірок платників податків та оформлення результатів виїзних документальних перевірок.

Відповідно до 75 ПК України встановлено, що документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, первинних документів.

Статтею 86 ПК України встановлено, що за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а у разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка.

Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV (далі - Закон № 996) бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень;

В силу частини 2 ст. З цього Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з ст. 1 Закону № 996 первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Судом встановлено, що в ході перевірки перевіряючому були надані всі первинні бухгалтерські документи, що підтверджують фактичне здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Терейн» щодо фактичного отримання товарів, зокрема, договір комісії на реалізацію товарів № 08-10/К від 01.12.2010 року, видаткова накладна № 93 від 01.08.2011 року та податкова накладна № 10 від 01.08.2011 року, звіт комісіонера, акт здачі-прийомки робіт (надання послуг), таблиця взаєморозрахунків тощо.

Актом перевірки зафіксовано складання відповідних первинних бухгалтерських документів щодо наданих ТОВ «Спортальм» послуг, не вказуючи при цьому про будь-які недоліки цих первинних бухгалтерських документів. Крім того, акт перевірки не містить обставин, які б свідчили про факт відмови посадових осіб ТОВ «Спортальм» від надання перевіряючому відповідних документів.

Судом досліджені документи, надані перевіряючому у ході перевірки та встановлено наступне.

01.12.2010 року між ТОВ «Терейн» (комітент) та ТОВ «Спортальм» (комісіонер) укладений договір комісії на реалізацію товарів № 08-10/К, відповідно до якого Комітент доручає, а Комісіонер приймає на себе зобов'язання за винагороду здійснити на умовах Договору від свого імені, але в інтересах та за рахунок Комітента правочини з реалізації наданих йому Комітентом товарів - спортивних товарів (п. 1.1. Договору) (а.с. 66-69).

Товар передається Комісіонеру партіями у кількості та асортименті, відповідно до накладних на передачу товару (п. 1.2 Договору).

Згідно з п. 2.1.7 Договору Комісіонер зобов'язаний надавати Комітенту звіт про реалізований товар із зазначенням фактичної ціни продажу товару в повному обсязі не менше одного разу за місяць.

Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до тих пір, поки одна зі Сторін не заявить про його розірвання.

Відповідно до видаткової накладної № 93 від 01.08.2011 року та податкової накладної № 10 від 01.08.2011 року Комітент надав Комісіонеру товар на реалізацію на загальну суму 518769,36 грн., у тому числі ПДВ на суму 86461,56 грн. (а.с. 70-86).

Товар перевозився Комітентом на підставі договору перевезення № 3012 від 30.12.2010 року (а.с. 129-132).

Відповідно до п. 1.2 Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Перевізник бере на себе зобов'язання за рахунок Замовника здійснювати та організовувати доставку вантажів, зазначених у замовленні.

Послуги по даному Договору передаються Перевізником та приймаються Замовником по акту приймання - передачі наданих послуг (п. 6.1 Договору).

До моменту підписання Акту, факт перевезення підтверджується товарно - транспортною накладною, або подорожнім листом, або листом замовника з підписом представника вантажоодержувача або вантажовідправника (п. 6.3 Договору).

Судом досліджена товарно - транспортна накладна серії ЕС № 129 від 01.08.2011 року, якою підтверджується факт перевезення товару (а.с. 133).

Протягом серпня 2011 року Комісіонер реалізував переданий Комітентом товар, про що ТОВ «Спортальм» наданий звіт Комісіонера № 1 на суму 518769,36 грн. (а.с. 89-92).

На вартість послуг Комісіонера був складений акт здачі-прийомки робіт (надання послуг) № ОУ-0000008 від 31.08.2011 року, за яким комісійна винагорода склала 56862,35 грн. з ПДВ (а.с. 87).

Отже, ТОВ «Терейн» доручило ТОВ «Спортальм» реалізувати товар на умовах зазначеного договору, а ТОВ «Спортальм» прийняло та реалізувало товар на суму 518 769,36 грн., у тому числі ПДВ 86461,56 грн.

Згідно з п. 189.4 статті 189 Податкового кодексу України базою оподаткування для товарів/послуг, що передаються/отримуються у межах договорів комісії (консигнації), поруки, довірчого управління, є вартість постачання цих товарів, визначена у порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Дата збільшення податкових зобов'язань та податкового кредиту платників податку, що здійснюють постачання/отримання товарів/послуг у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів та без права власності на такі товари/послуги, визначається за правилами, встановленими статтями 187 і 198 цього Кодексу.

Підпункт 14.1.191 статті 14 Податкового кодексу України визначає постачання товарів, як будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. Абзацом є) вказаного підпункту під поставкою товару також визнана передача товарів згідно з договором, за яким сплачується комісія (винагорода) за продаж чи купівлю.

Відповідно до положень п. 14.1.181 Податкового Кодексу податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з положеннями статті 201 Податкового Кодексу податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п. 198.3 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Даною нормою також встановлено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до положень п. 198.2 ст. 198 ПК датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Підпунктом 201.4 статті 201 ПК України встановлено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів і робіт, послуг).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрах податкових накладних.

Згідно з положеннями п. 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно закону.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати до податкового кредиту суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними. У підтвердження формування податкового кредиту за серпень 2011 року до податкового органу ТОВ «Спортальм» були надані, зокрема, податкова накладна № 10 від 01.08.2011 року на суму ПДВ 86461,56 грн., виписана ТОВ «Терейн», яка з урахуванням норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинним документом.

Виходячи з положень вказаних норм закону, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкової накладної, виписаної платником податку на додану вартість ТОВ «Терейн» ТОВ «Спортальм» суд зазначає, що формування податкового кредиту на підставі отриманої податкової накладної, яка відповідно до приписів Податкового Кодексу засвідчує факт придбання платником податку товарів і робіт, послуг), та є єдиним документом на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, здійснювалося правомірно.

Таким чином, ТОВ «Спортальм» під час формування податкового кредиту за серпень 2011 року були дотримані положення Розділу V Податкового Кодексу України.

Виходячи з викладеного суд приходить до висновку про те, що підстави для завищення ТОВ «Спортальм» суми податкового кредиту на суму 86461,56 грн. за серпень 2011 року відсутні.

Слід зазначити, що контрагентом позивача ТОВ «Терейн» листом від 31.10.2011 року вих. № 31/10-11 на адресу ДПІ у Дніпровському районі м. Києва надані письмові пояснення, згідно з якими ТОВ «Терейн» підтверджує реальність укладеного з позивачем договору комісії, додаючи відповідні первинні бухгалтерські документи.

Крім того, суд наголошує, що взаємовідносини позивача із ТОВ «Терейн» за серпень 2011 року вже були предметом аналізу та дослідження під час перевірки позивача, яка оформлена довідкою № 1643/23-4/35515450 від 15.11.2011 року. При цьому, згідно висновку даної довідки, перевіркою цих взаємовідносин порушень не встановлено (а.с. 48-51). У п.3.2 Довідки вказано, що ТОВ «Спортальм» задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість за серпень 2011 року у сумі 91953,00 грн., згідно додатку № 5 до декларації з ПДВ за серпень 2011 року.

ДПІ в м. Сімферополі було отримано висновок від ВПМ в ДПІ в м. Сімферополі від 28.10.2011 року № 4350/26-90 щодо відпрацювання підприємств, залучених до формування схемного кредиту (ТОВ «Спортальм») у рамках наказу ДПА України від 08.08.2011 року № 475-ДСК. Згідно зазначеного висновку ознак фіктивності не встановлено; директор та головний бухгалтер має відношення до реєстрації та ведення фінансово - господарської діяльності підприємства; у підприємства є можливості для здійснення зазначених видів діяльності.

ТОВ «Спортальм» надало документи, які підтверджують реальність здійснення фінансово - господарської операції між ТОВ «Спортальм» та ТОВ «Терейн».

Отже, матеріалами справи підтверджується реальність здійснення фінансово-господарських операцій між ТОВ «Спортальм» та ТОВ «Терейн» (стор. 4-5 акту) у серпні 2011 року.

Оцінюючи обґрунтованість тверджень відповідача щодо нікчемності операцій, суд зазначає наступне.

Зі змісту акту перевірки позивача не вбачається, що слугувало підставою для тверджень відповідача про фіктивність та безтоварність господарських операцій за серпень 2011 року з поставки товарів ТОВ «Торгово-промисловий дім «І.П.С.» та ТОВ «Оптіма Телеком» на адресу ТОВ «Терейн», що мало своїм наслідком твердження про нікчемність угоди, укладеної між позивачем та ТОВ «Терейн».

З наданої ТОВ «Терейн» податкової декларації з ПДВ за серпень 2011 року та реєстру отриманих податкових накладних за серпень 2011 року випливає, що ТОВ «Торгово-промисловий дім «І.П.С» та ТОВ «Оптіма Телеком» не мали взаємовідносини із ТОВ «Терейн» протягом серпня 2011 року.

ТОВ «Торгово-промисловий дім «І.П.С.» та ТОВ «Оптіма Телеком» надавали ТОВ «Терейн» у попередніх податкових періодах телекомунікаційні послуги (телефон, інтернет), про що свідчить копія договору про надання телекомунікаційних послуг № 578449/11 від 28.01.2011 року,( а.с. 134-136), а не послуги поставки, як це зазначено в акті перевірки. З огляду на таке, актом перевірки не доведений ланцюг постачання товару ТОВ «Торгово-промисловий дім «І.П.С.» (ТОВ «Оптіма Телеком») -ТОВ «Терейн» - ТОВ «Спортальм», а тому є хибним посилання відповідача на причинно-наслідковий зв'язок між нікчемними правочинами ТОВ «Терейн» з ТОВ «Торгово-промисловий дім «І.П.С.» та ТОВ «Оптіма Телеком» та ТОВ «Терейн» з ТОВ «Спортальм».

Судом не приймаються до уваги твердження відповідача про завищення позивачем податкового кредиту, у зв'язку з нікчемністю договорів, укладених з ТОВ «Терейн».

Згідно з ч. 1 ст. 3 ГК України господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У ст. 67 ГК України відображено, що відносини між підприємствами здійснюються на підставі договорів.

Частинами 1,5 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).

При цьому, відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Порушення частин 1,5 ст. 203 ЦК України не є безумовною підставою визнання правочину нікчемним, а є лише підставою для визнання його недійсним.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, що порушує публічний порядок, тобто якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, є нікчемним.

Статтею 204 ЦК України передбачена презумпція правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Проте, суд зазначає, що в податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Вказана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Як зазначається у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, ця норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Також в зазначеному листі ВАСУ встановлено, що установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Суду не надано доказів звернення до суду з метою визнання вказаного правочину недійсним.

Разом з тим, необхідною передумовою для встановлення факту нікчемності угоди є насамперед встановлення умислу сторони або сторін за такою угодою.

Відповідно до ст. 24 КК України наявність умислу визначається на підставі усвідомлення особою або особами суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Щодо наявності умислу юридичної особи, то він визначається як умисел посадової особи або особи, яка була уповноважена діяти від імені юридичної особи. Разом з тим, наявність або відсутність умислу має встановлюватися або вироком суду, або відповідними висновками, зробленими за наслідком порушення кримінальної справи, що може бути покладено в основу судового рішення про застосування наслідків нікчемної угоди, що передбачені положеннями ч. 1 ст. 208 ГК України.

Враховуючи відсутність доказів умислу позивача та контрагента за правочином, який відповідач вважає нікчемним, суд дійшов висновку щодо безпідставності зроблених відповідачем висновків.

Суд критично ставиться до висновків відповідача щодо відсутності у контрагента позивача ознак господарської діяльності та існування з метою створення транзитних фінансових потоків для штучного створення податкового кредиту третім особам, оскільки такі твердження мають бути підтверджені у встановленому законом порядку, оскільки мають ознаки злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України.

Відповідно до ст. 43 Господарського кодексу України підприємництвом визнається самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, яка здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних та соціальних результатів та має на меті одержання прибутку. При цьому, суб'єкти господарювання в процесі здійснення господарської діяльності вступають в господарські правовідносини, укладають відповідні договори, надають або купують послуги, отримують або придбають товари, тощо.

Відповідно до положень ст. 247 Господарського кодексу України у разі здійснення суб'єктом господарювання діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, до нього може бути застосовано адміністративно-господарську санкцію у вигляді скасування державної реєстрації цього суб'єкта та його ліквідації. При цьому, відповідно до ч. 2 зазначеної статті скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання провадиться за рішенням суду, що є підставою для ліквідації данного суб'єкта господарювання відповідно до статті 59 Господарського кодексу України. Відповідно до п. 2 ст. 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.

Доказів щодо вжиття вище перелічених заходів органами державної податкової служби суду не надано. За фактом фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків кримінальних справ не розпочато, вироків суду не прийнято за результатами розгляду таких справ в судовому порядку, до підприємства, яке на думку органів державної податкової служби здійснює діяльність із порушенням закону та установчим документам, адміністративно-господарські санкції не застосовані, свідоцтво платника податку на додану вартість, як на час здійснення торгової операції з поставки товарів, так й на час розгляду справи у обох сторін є дійсним, інших доказів суду під час розгляду справи не надано.

Таким чином, виходячи з викладеного суд дійшов висновку, що перевірка фактично була проведена на підставі відомостей бази даних ДПС, системи автоматизованого співставлення платників податків ДПА України, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» не є первинними бухгалтерськими документами. Разом з тим, відповідачем при проведенні перевірки не надано взагалі жодної оцінки документам, на підставі яких відбулася господарська операція, договір, накладні, документи, що підтверджують господарську діяльність позивача.

В адміністративних справах суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Відповідач, доказів наявності певних обставин, які свідчать про те, що позивач порушив вимоги чинного законодавства, укладаючи спірні правочини, завідомо діяв з умислом, спрямованим на досягнення такої мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, не надав (ч. 4 ст. 71 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги те, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, відповідачем не наведено достатніх доказів порушення позивачем інтересів держави, у зв'язку з цим, відповідач також не довів суду правомірність винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Приймаючи до уваги вищевикладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

У судовому засіданні, що відбулося 23.03.2012 року оголошена вступна та резолютивна частина постанови, а 26.03.2012 року постанова складена у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим від 09.02.2012 року № 0014532301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 108077,50 грн., у тому числі за основним платежем - 86462,00 грн., за штрафними санкціями - 21615,50 грн., прийняте відносно ТОВ «Спортальм».

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спортальм» судовій збір у розмірі 1081,00 грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кащеєва Г.Ю.