Рішення

від 23.07.2012 по справі 5011-53/8380-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

5011-53/8380-2012   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа №  5011-53/8380-2012 23.07.12 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оленіч груп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Єгипет-Україна"     про стягнення заборгованості 20030,03 грн.                                                                                            Суддя               Грєхова О. А. Представники сторін: від позивача: Терентьєв А.А. - представник за довіреністю від 05.12.11 від відповідача: не з'явився. СУТЬ СПОРУ :           Заявлено позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Єгипет-Україна" заборгованості за Договором № 37/11 від 11.07.2011 в розмірі 20030,03 грн., в т.ч. 15926,64 грн. основної заборгованості, 884,39 грн. пені та 3219,00 грн. судового збору. Позивач вказує, що відповідно до укладеного між сторонами договору № 37/11 від 11.07.2011  позивачем надано на користь відповідача послуги з перевезення вантажу на суму 20906,64 грн. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що в порушення умов договору, зобов'язання з оплати послуг відповідач в повному обсязі не виконав. Разом з позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову шляхом заборони ТОВ «Єгипет-Україна»вчиняти дії щодо зняття зі своїх банківських рахунків грошових коштів у розмірі, що дорівнює позовним вимогам ТОВ «Оленіч Груп», а саме 20030,03 грн. Розглянувши подану заяву ТОВ «Оленіч Груп», суд не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.           Відповідно до  ст.  66  ГПК України, господарський суд за заявою сторони,  прокурора чи його заступника,  який  подав  позов,   або  з  своєї  ініціативи  має  право  вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу,  заходів  до забезпечення позову.  Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії  провадження  у  справі,  якщо  невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання  рішення  господарського суду. Таким чином,  вжиття  заходів до забезпечення позову є правом суду. Згідно з  ч.  1  ст.  67  ГПК  України,  позов забезпечується,  зокрема,  накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві. Умовою застосування  заходів   до   забезпечення   позову   є достатньо обґрунтоване припущення,  що майно (в тому числі грошові  суми,  цінні  папери  тощо),  яке  є  у  відповідача   на   момент пред'явлення   позову  до  нього,  може  зникнути,  зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент  виконання  рішення. Заходи  до  забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду. Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування заходів щодо забезпечення позову»особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК). Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування заходів щодо забезпечення позову»). Позивач свою заяву про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на розрахункові рахунки відповідача обґрунтував тим, що відповідач тривалий термін безпідставно відмовляється від виконання своїх зобов'язань за договором. При цьому доказів того, що існує реальна  загроза  невиконання  чи  утруднення  виконання можливого рішення суду про  задоволення  позову, позивач суду не надав, а також нічим не підтвердив припущення,  що майно (в тому числі грошові  суми),  яке  є  у  відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути або зменшитись. За таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом заборони ТОВ «Єгипет-Україна»вчиняти дії щодо зняття зі своїх банківських рахунків грошових коштів у розмірі, що дорівнює позовним вимогам ТОВ «Оленіч Груп», а саме 20030,03 грн. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2012 порушено провадження у справі № 5011-53/8380-2012 та призначено розгляд справи на 23.07.2012. Представник позивача у судове засідання 23.07.2012 з'явився, надав документи на виконання вимог ухвали суду від 26.06.2012 та підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.           Представник відповідача у судове засідання 23.07.2012 не з'явився, витребувані ухвалою суду від 26.06.2012 докази та відзив на позовну заяву не подав, про причини нез'явлення представника в судове засідання не повідомив. Згідно зі ст. 64 ГПК України, суд надсилає сторонам копію ухвали про порушення провадження у справі за адресою, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в якій вказується час та місце проведення судового засідання. У разі відсутності сторони за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена належним їй чином. Зазначена в позовній заяві адреса відповідача підтверджується довідкою з ЄДРПОУ станом на 23.07.2012 наданою позивачем. Крім того, наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення свідчить про отримання відповідачем ухвали суду 02.07.2012. Таким чином, ухвала суду надіслана за вказаною адресою вважається врученою відповідачеві належним чином, а тому підстави для відкладення розгляду справи відсутні. Враховуючи те, що нез'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, господарський суд, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами. На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи. Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом. У судовому засіданні 23.07.2012 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд ВСТАНОВИВ: Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Оленіч груп" (експедитор/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Єгипет-Україна"  (клієнт/відповідач) був укладений договір № 37/11 від 11.07.2011 транспортного експедирування, відповідно до умов якого експедитор зобов'язується за плату та за рахунок клієнта організувати виконання визначених ст. 2 цього договору послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (п. 1.1. Договору). Згідно з цим Договором та письмовою заявкою клієнта, яка є невід'ємною частиною цього договору, експедитор надає клієнту наступні види послуг: забезпечення отримання вантажу в порту, який прибув на адресу клієнта морським транспортом та оформлення усіх необхідних документів; забезпечення відправки вантажу морським транспортом та оформлення коносаменту; організації морського перевезення за кордоном та перевезення по території України імпортного, експертного та/або транзитного вантажу транспортом за маршрутом обраним клієнтом згідно попереднього погодженою з ним заявкою, яка є невід'ємною частиною цього договору; укладання від свого імені цивільно-правових договорів, зокрема договорів перевезення, доручення, підряду, зберігання тощо; оформлення комерційних актів у разі необхідності (п. 2.1. Договору). Згідно з письмовою згодою клієнта експедитор надає додаткові послуги: вивантаження вантажу та здавання вантажоодержувачу; перевірка кількості та стану вантажу, його вивантаження; роботи з перепакування, пере маркірування, ремонту тари, зважуванню вантажів; визначення якості товару; підбір зразків товару, сплата мита, зборів та витрат, покладених на клієнта, виконання митних формальностей; одержання необхідних для імпорту, транзиту та/або експорту документів. Виплата винагороди експедитора та відшкодування витрат пов'язаних з наданням додаткових послуг, сплачуються згідно його рахунками (п. 2.2. Договору). 11.07.2011 відповідач подав позивачу заявку № 1 на проведення транспортного експедирування та доставку контейнерів ВМОU257304/5, які прибули в порт м. Іллічівськ по коносаменту DAMILK1100000019. Під час розгляду справи судом встановлено, що факт надання позивачем послуг з автоперевезення підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною СМR. На виконання умов Договору та Заявки позивач надав відповідачу експедиційні послуги та поніс витрати (оформлення документів, виконання комплексу послуг: ВРР, портові витрати, експедирування, автоперевезення: Іллічівськ-Київ; використання контейнерного обладнання; простій автотранспорта) на загальну суму 20906,64 грн., що підтверджується актами здачі-приймання виконаних робіт: № 0799 від 26.07.2011, № 0798 від 26.07.2011, № 0777 від 26.07.2011, № 0776 від 26.07.2011. Також позивач виставляв відповідачу рахунки на оплату по договору: № ОG11-0776 від 20.07.2011, № ОG11-0777 від 20.07.2011, № ОG11-7798 від 25.07.2011, № ОG11-0799 від 25.07.2011. Як вбачається з п. 3.1. Договору клієнт сплачує винагороду експедитора та відшкодовує експедиторові витрати, пов'язані з наданням послуг, що є предметом цього договору, на підставі виставлених експедитором рахунків шляхом 100% попередньої оплати. У разі зміни економічних умов та фактично наданих як основних так і додаткових послуг, клієнт сплачує винагороду та відшкодовує експедиторові додаткові витрати на підставі виставлених експедитором додаткових рахунків шляхом 100% попередньої оплати протягом 3 днів після отримання рахунку (п. 3.2. Договору). Як пояснив представник позивача, попередньої оплати послуг від відповідача не надходило. При дослідженні актів здачі-приймання виконаних робіт: № 0799 від 26.07.2011, № 0798 від 26.07.2011, № 0777 від 26.07.2011, № 0776 від 26.07.2011, судом встановлено, що вказані акти підписані тільки позивачем. Обсяг фактично наданих послуг підтверджується актом прийому-здачі виконаних робіт/наданих послуг, що надсилається експедитором клієнтові протягом трьох діб після виконання робіт/надання послуг. У разі незгоди клієнта з актом прийому-передачі робіт/наданих послуг, він зобов'язаний протягом трьох днів після отримання акту вручити експедиторові лист із зазначенням причин відмови від сплати рахунку. У разі не вручення такого листа у вказаний термін, акт прийому-здачі виконаних робіт/наданих послуг вважається акцептованим клієнтом (п. 3.3. Договору). На доказ направлення актів здачі-приймання виконаних робіт: № 0799 від 26.07.2011, № 0798 від 26.07.2011, № 0777 від 26.07.2011, № 0776 від 26.07.2011 та рахунків: № ОG11-0776 від 20.07.2011, № ОG11-0777 від 20.07.2011, № ОG11-7798 від 25.07.2011, № ОG11-0799 від 25.07.2011 відповідачу по справі позивач надав суду копію накладної кур'єрської почти від 23.08.2011. Відповідач акти не підписав, обґрунтованої відмови від підписання актів не надав. Таким чином, акти здачі-приймання виконаних робіт: № 0799 від 26.07.2011, № 0798 від 26.07.2011, № 0777 від 26.07.2011, № 0776 від 26.07.2011 вважаються прийнятими відповідачем. Зі слів позивача відповідач здійснив частковий розрахунок по договору з позивачем на суму в розмірі 4980,00 грн. Як вбачається з матеріалів справи позивач звертався до відповідача з претензією № 67 від 06.10.2011 про сплату заборгованості по Договору. На доказ направлення претензії позивач надав суду копію накладної кур'єрської почти від 11.10.2011. Відповідач відповіді на претензію не надав, надані позивачем послуги не оплатив. Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті наданих послуг по договору, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 15926,64 грн. (оформлення документів, виконання комплексу послуг: вивантаження з борту судна, портові витрати, експедирування, автоперевезення: Іллічівськ-Київ; організація зберігання, використання контейнерного обладнання; простій автотранспорту). Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно з частиною 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.           Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.           Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.           Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Стаття 628 Цивільного кодексу України визначає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 306 ГК України встановлено, що перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція. Статтею 316 ГК України встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то  воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Оскільки надання послуг відбувалося на договірній та платній основі, а конкретний строк проведення розрахунків за надані послуги  не встановлений ані угодою сторін, ані законом, то це зумовлює застосування ч. 2 статті 530  Цивільного кодексу України. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Матеріали справи свідчать, що позивач направляв відповідачу претензію з вимогою сплатити за надані послуги по договору 11.10.2011. Враховуючи зазначені норми чинного законодавства, а також нормативні строки пересилання поштових відправлень та поштових переказів відповідач повинен був у строк до 17.10.2011 оплатити позивачу борг за послуги надані на підставі договору. Матеріали справи також свідчать, що відповідач розрахувався тільки частково на суму 4980,00 грн. На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено положення Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів законодавства. Факт порушення відповідачем обов'язку та строків оплати за надані послуги по Договору судом встановлено та по суті не оспорений відповідачем. Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що позивач умови укладеного між сторонами договору виконав належним чином, однак відповідач, всупереч умов укладеного договору, надані позивачем послуги в повному обсязі не оплатив. Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідач в судове засідання не з'явився та заявлених до нього позовних вимог не спростував. Оскільки відповідач не скористався правом участі у судовому засіданні, не подав відзив на позов та наявні у справі матеріали є достатніми для вирішення спору по суті, суд, всебічно і ґрунтовно дослідивши всі обставини справи з врахуванням наданих доказів суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в розмірі 15926,64 грн. та їх задоволення. За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі –сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності. Позивач заявив про стягнення з відповідача пені в розмірі 884,39 грн. По рахунках № ОG11-0776 від 20.07.2011, № ОG11-0777 від 20.07.2011 пеня нарахована у період з 23.07.2011 по 01.12.2011. По рахунках № ОG11-7798 від 25.07.2011, № ОG11-0799 від 25.07.2011 пеня нарахована у період з 28.07.2011 по 01.12.2011. Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Враховуючи, що домовленість сторін про застосування пені у разі прострочення оплати сформульована безпосередньо у п. 4.7 Договору, вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані. З огляду на встановлений судом факт порушення грошових зобов'язань відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення пені. Відповідно до п. 6 статі 232 Господарського процесуального кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Суд, перевіривши розрахунок в цій частині позовних вимог, встановив що позивач не вірно визначив період дату початку нарахування пені. Судом встановлено, що відповідач повинен був у строк до 17.10.2011 оплатити позивачу борг за послуги надані на підставі договору. Таким чином, дата початку нарахування пені є 18.10.2011. Розрахунок суми пені Розмір договірної пені - подвійна облікова ставка НБУ Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 15926.6418.10.2011 - 01.12.2011457.7500 %0.042 %*304.35 З огляду на зазначене, суд задовольняє вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 304,35 грн. за розрахунком суду. Відповідно до положень статті 49 ГПК України, при задоволенні позову судові витрати покладаються на сторін пропорційно задоволеним позовним вимогам. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ: 1.Позовні вимоги задовольнити частково. 2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Єгипет-Україна"  (03124, м. Київ, вул. В. Василенка, 7-А, ідентифікаційний код 14359319) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оленіч груп" (65012, м. Одеса, вул. Отрадна, 8; ідентифікаційний номер 36343463) основну заборгованість у розмірі 15926,64 грн. (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот двадцять шість гривень 64 коп.), пеню у розмірі 304,35 (триста чотири гривні 35 коп.), судовий збір у розмірі 1 553,97 (одна тисяча п'ятсот п'ятдесят три гривні 97 коп. 3.Після набрання рішенням законної сили видати наказ. 4. В іншій частині позовних вимог відмовити. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Суддя                                                                                                Грєхова О.А. Дата підписання: 26.07.2012