Рішення

від 27.07.2012 по справі 17/042-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

17/042-12 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ  01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                   тел. 235-24-26 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ "27" липня 2012 р.                                                                  Справа № 17/042-12 За позовом Приватного підприємства „Деліція” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Меркурій БЦ” про стягнення 51 154,41грн.                                                                                                                            Суддя Горбасенко П.В. За участю представників: від позивача      Хасін І.Б. (дов. № 251/06.11 від 16.06.2011р.); від відповідача не з'явилися.  Обставини справи: Приватне підприємство „Деліція” (далі –позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Меркурій БЦ” (далі –відповідач) про стягнення 51 154,41грн. заборгованості, з яких: 50 433,15грн. основного боргу, 601,05грн. пені та  120,21грн. 3 % річних. Також позивачем заявлено клопотання про забезпечення позову, згідно якого позивач, в порядку ст.ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, просив з метою забезпечення позову накласти арешт на майно та рахунки відповідача в межах позовних вимог, яке прийнято судом. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором дистриб'юції № 06/10 від 01.01.2010р. Ухвалою господарського суду Київської області від 12.07.2012р. порушено провадження у справі № 17/042-12, розгляд справи призначено на 27.07.2012р. Згідно ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Відповідно до ч. 1 ст. 67 ГПК України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про звільнення цього майна з-під арешту. Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” № 16 від 26.12.2011р. передбачено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК). Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості. У судовому засіданні 27.07.2012р. суд, розглянувши клопотання позивача про  накладення арешту на майно та рахунки відповідача в межах позовних вимог, вирішив відмовити у його задоволенні, оскільки заявником не доведено суду наявності підстав для застосування таких заходів до забезпечення позову. В судовому засіданні 27.07.2012р. представник позивача підтримав позов повністю. Представник відповідача в судове засідання 27.07.2012р. не з'явився, витребувані судом документи не надав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду даної справи був повідомлений належним чином. Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представника відповідача. Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності  та заслухавши пояснення представника позивача, суд        ВСТАНОВИВ:                           01.01.2010р. між Приватним підприємством „Деліція” (Компанія) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Меркурій БЦ” (Дистриб'ютор) укладено договір дистриб'юції № 06/10, згідно якого компанія зобов'язалася відвантажити дистриб'ютору товари, які є власністю компанії ПП „Деліція”, а дистриб'ютор –прийняти та оплатити вказані товари. Дистриб'ютор повинен розрахуватися за отриманий товар на 35 календарний день, який починає відраховуватися з дати отримання продукції та підписання видаткових та товарно транспортних накладних. Зобов'язання по оплаті за отриманий  від компанії товар вважаються виконаними з моменту одержання компанією оплати на її банківський рахунок. У разі, якщо дистриб'ютор порушив строки оплати товару, наступного разу він повинен сплатити товар попередньо. Дистриб'ютор має право розраховуватися за товар шляхом його попередньої оплати (п.п. 5.1., 5.2., 5.3., 5.4. договору). Згідно п. 6.1. договору дистриб'ютор зобов'язується не затримувати термін оплати ні за яких обставин. Відповідно до п.п. 10.1., 10.2. договору термін дії договору з 01.01.2010р. по 31.12.2010р. Договір вважається автоматично продовжений на аналогічний термін, якщо за один місяць до завершення терміну його дії жодна з сторін письмово не повідомить про намір припинити дію договору. Суд встановив, що договір дистриб'юції № 06/10 від 01.01.2010р. є продовженим на 2011р. та 2012р., оскільки жодною зі сторін договору за один місяць до завершення терміну його дії не повідомлено про намір припинити дію договору. На виконання п. 1.1. договору дистриб'юції № 06/10 від 01.01.2010р. позивач передав  відповідачу товар на загальну суму 153 463,09грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-0001376 від 18.04.2012р., № РН-0001235 від 05.04.2012р., № РН-0001900 від 28.05.2012р., № РН-0002114 від 12.06.2012р. (а.с. 18, 21, 24, 27), товарно-транспортними накладними (а.с. 20, 23, 25, 28) та актом звірки взаємних розрахунків на 30.06.2012р. (а.с. 17), підписаним та скріпленим печатками обох сторін договору. Відповідач свій обов'язок, передбачений п. 5.1. договору, з оплати отриманого згідно договору товару, виконав частково, сплативши на рахунок позивача 103 029,94грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків на 30.06.2012р. (а.с. 17), підписаним та скріпленим печатками обох сторін договору, внаслідок чого борг відповідача перед позивачем на момент судового розгляду справи склав 50 433,15грн. (153 463,09грн. –103 029,94грн.), що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків на 30.06.2012р. (а.с. 17), підписаним та скріпленим печатками обох сторін договору. Предметом позову є вимоги про стягнення 50 433,15грн. основного боргу, 601,05грн. пені та  120,21грн. 3 % річних. Суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини купівлі-продажу товару, оскільки однією із сторін договору виступає компанія (продавець), другою –дистриб'ютор, тобто покупець. Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України). Згідно ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. 3 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України). Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Суд встановив, що на виконання п. 1.1. договору дистриб'юції № 06/10 від 01.01.2010р. позивач передав відповідачу товар на загальну суму 153 463,09грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-0001376 від 18.04.2012р., № РН-0001235 від 05.04.2012р., № РН-0001900 від 28.05.2012р., № РН-0002114 від 12.06.2012р. (а.с. 18, 21, 24, 27), товарно-транспортними накладними (а.с. 20, 23, 25, 28) та актом звірки взаємних розрахунків на 30.06.2012р. (а.с. 17), підписаним та скріпленим печатками обох сторін договору; відповідач, в порушення п. 5.1. договору, за отриманий від позивача згідно договору дистриб'юції № 06/10 від 01.01.2010р.  товар  розрахувався частково, сплативши на рахунок позивача 103 029,94грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків на 30.06.2012р. (а.с. 17), підписаним та скріпленим печатками обох сторін договору, внаслідок чого борг відповідача перед позивачем на момент судового розгляду справи склав 50 433,15грн. (153 463,09грн. –103 029,94грн.), що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків на 30.06.2012р. (а.с. 17), підписаним та скріпленим печатками обох сторін договору. Враховуючи те, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття судового рішення не погашено, розмір вказаного боргу відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 50 433,15грн. основного боргу є обґрунтованою, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягає задоволенню. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором дистриб'юції № 06/10 від 01.01.2010р., позивачем за період з 12.06.2012р. по 10.07.2012р. нарахована пеня в розмірі 601,05грн. на суму боргу 50 433,15грн. Частинами першою і третьою ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення. У сфері господарювання згідно ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Пунктом 6.2. договору сторін погоджено, що у разі порушення згідно пункту 5.2. договору, за кожен день прострочення оплати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення, що діяла у період, за який сплачується пеня. Враховуючи положення вищезазначених норм, а також період нарахування пені, що вказаний позивачем в поданому ним розрахунку пені (а.с. 8), арифметично вірний розмір пені, нарахованої за період з 12.06.2012р. по 10.07.2012р. на суму боргу 50 433,15грн. становить 599,41грн. пені. Відтак, вимога про стягнення 601,05грн. пені підлягає частковому задоволенню в розмірі 599,41грн. пені. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором, позивачем за період з 12.06.2012р. по 10.07.2012р. нараховано 120,21грн. 3 % річних. Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних  від  простроченої суми, якщо інший  розмір процентів не встановлений договором або законом. З огляду на викладене, арифметично вірний розмір 3 % річних, нарахованих за період з 12.06.2012р. по 10.07.2012р. складає 120,21грн. 3 % річних. Відтак, вимога про стягнення 120,21грн. 3 % річних підлягає задоволенню повністю. За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про стягнення 50 433,15грн. основного боргу, 599,41грн. пені та 120,21грн. 3 % річних є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягають задоволенню. Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд В И Р І Ш И В: 1.   Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Меркурій БЦ” (09100, Київська обл., м. Біла Церква, провулок Інститутський, буд. 1, кв. 54; код ЄДРПОУ 36360007) на користь Приватного підприємства „Деліція” (08292, Київська обл., м. Буча, вул. Заводська, буд. 2-В; код ЄДРПОУ 31202174) 50 433 (п'ятдесят тисяч чотириста тридцять три гривні) 15 коп. основного боргу, 599 (п'ятсот дев'яносто дев'ять гривень) 41 коп. пені, 120 (сто двадцять гривень) 21 коп. 3 % річних та 1 609 (одну тисячу шістсот дев'ять гривень) 44 коп. судового збору. 3.    У задоволенні решти позову –відмовити. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.      Повне рішення складено: 30.07.2012р.     Суддя                                                                                                                  П.В. Горбасенко