Постанова

від 24.07.2012 по справі 5016/898/2012(16/63)

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5016/898/2012(16/63)                ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

---

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ "24" липня 2012 р. Справа № 5016/898/2012(16/63) Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Мишкіної М.А., Суддів: Аленіна О.Ю., Будішевської Л.О. (склад судової колегії змінений розпорядженням голови суду № 483 від 02.07.12 р.) при секретарі судового засідання Литовчук Г.П., за участю представників сторін: від позивача –Шамрай В.Я. –за довіреністю, від відповідача –Красюк О.О. –за довіреністю Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства „Вест-СВ” на рішення господарського суду Миколаївської області від 13 червня 2012 року по справі № 5016/898/2012(16/63) за позовом Приватного підприємства „Вест-СВ” до Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” в особі філії „Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Миколаїв” про визнання недійсним кредитного договору            встановив: 21.05.12 р. Приватне підприємство „Вест-СВ” (далі за текстом –ПП „Вест-СВ”, позивач) звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закритого акціонерного товариства), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” в особі філії „Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Миколаїв” (далі за текстом –Банк, відповідач), про визнання недійсним кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 619/04-08 від 21.07.08 р. (далі за текстом –Договір, кредитний договір), укладеного між позивачем та відповідачем, з огляду на те, що зазначений договір суперечить вимогам чинного законодавства. Позовні вимоги ПП „Вест-СВ” обґрунтовує посиланням на те, що умовами укладеного між сторонами кредитного договору не передбачено відповідальність Банку щодо видачі кредиту, тоді як чинне господарське законодавство України, зокрема ст. 345 ГК України, а також ст. 6 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, визначають таку умову істотною та обов'язковою, а за таких обставин її відсутність у договорі відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України є підставою для визнання договору недійсним. Крім того, ПП „Вест-СВ” посилається на Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин Верховного суду України від 11.11.11 р., наголошуючи про необхідність встановлення судами обставин досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору, зокрема, відповідальності сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору. Рішенням господарського суду Миколаївської області від 13.06.12 р. (суддя Фролов В.Д.) у задоволенні позовних вимог відмовлено з огляду на те, що спірний договір про відкриття кредитної лінії № 619/04-08 від 21.07.08 р. укладений з дотриманням вимог чинного законодавства України щодо передбачення сторонами усіх істотних умов договору. До вказаного висновку місцевий господарський суд дійшов виходячи з того, що, виходячи зі змісту договору № 619/04-08 від 21.07.08 р., а саме п. 5.1, сторонами було встановлено відповідальність ПП „Вест-СВ” та Банку за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе згідно умов договору зобов'язань, що, на думку суду, безпосередньо відноситься і до зобов'язань Банку щодо видачі кредиту за цим договором. Господарський суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення також посилається на лист Національного Банку України № 18-111/3249-8378 від 18.08.04 р. „Про деякі питання застосування Цивільного кодексу України в банківській діяльності” та на матеріали судової практики, а саме на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.01.10 р. у справі № 3/98 і постанову Київського апеляційного суду від 11.07.07 р. у справі № 322/268, позиція судів та НБУ в яких зводиться до того, що умова про відповідальність банку щодо видачі кредиту не є істотною, а тому її відсутність у договорі не може бути підставою для визнання кредитного договору недійсним. За таких обставин, місцевий господарський суд, посилаючись на 35 ГПК України щодо відсутності потреби доказування обставин, визнаних господарським судом загальновідомими, а також на приписи ст.ст. 638, 1055 ЦК України, визнав позовні вимоги необґрунтованим та такими, що не підлягають задоволенню. Не погоджуючись з рішенням суду, ПП „Вест-СВ” звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржене рішення господарського суду першої інстанції від 13.06.12 р. та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги, ПП „Вест-СВ” зазначає переважно ті ж самі підстави, які були зазначені у позовній заяві, а також звертає увагу на безпідставність посилання місцевого господарського суду на п. 5.1 договору про відкриття кредитної лінії № 619/04-08 від 21.07.08 р. з огляду на те, що зазначений пункт містить тільки загальне декларативне посилання на відповідальність сторін у вигляді неустойки та відшкодування збитків за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, тоді як пунктами 5.2-5.5 зазначеного договору взагалі встановлена лише відповідальність позичальника (ПП „Вест-СВ”) за порушення своїх договірних зобов'язань, а відповідальність Банку не конкретизується ні в одному з пунктів договору. Вищевказане, на думку скаржника, свідчить про неповне з'ясування господарським судом Миколаївської області обставин, що мають значення для вирішення спору, що, відповідно до ст. 104 ГПК України, є підставою для скасування рішення. Відповідач, в свою чергу, надав до Одеського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення господарського суду Миколаївської області від 13.06.12 р. –без змін, посилаючись при цьому на його обґрунтованість і на відповідність висновків, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства України. Перевіривши матеріали справи, повноту встановлення її обставин та відповідність ним висновків суду першої інстанції, правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного. Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджено в ході апеляційного розгляду, 21.07.08 р. між ПП „Вест-СВ” та Банком укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 619-04/08, відповідно до умов якого, Банк зобов'язується надати позичальнику (ПП „Вест-СВ) кредит шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 1200000 грн., на умовах, встановлених цим Договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим Договором. Виходячи зі змісту Договору, сторонами було досягнуто згоди відносно дати остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту (п. 2.2 Договору), цільового призначення кредиту (п. 2.3 Договору), умов кредитування, зокрема порядку надання кредиту (п. 3.1 Договору), процентної ставки за користування кредитом та порядок її сплати (п.п. 3.2, 3.3 Договору). Крім того, сторонами передбачені права та обов'язки позичальника і Банку, а також встановлено відповідальність сторін, яку закріплено у п. 5 Договору. Зокрема, п. 5.1 Договору передбачає, що за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе згідно умов цього Договору зобов'язань, винна сторона сплачує іншій стороні неустойку, передбачену цим Договором, а також відшкодовує збитки, понесені іншою стороною. Решта пунктів (5.2-5.5) встановлюють відповідальність позичальника за конкретні порушення умов Договору, наприклад, у випадку прострочення ним виконання зобов'язання по поверненню Банку сум кредиту та/або процентів за надання кредиту та/або сплати за кредит, та/або процентів за неправомірне користування кредитом, несвоєчасну сплату сум кредиту та/або процентів за надання кредиту та/або плати за кредит, та/або процентів за неправомірне користування кредитом, за використання кредитних коштів не за цільовим призначенням або не виконання прийнятих на себе зобов'язань, передбачених п.п. 4.2.3-4.2.5, 6.7 Договору. На виконання умов Договору, а саме п. 2.1, Банком надано ПП „Вест-СВ” 1200000 грн. кредиту, що підтверджується випискою про рух коштів з позичкового рахунку Банку № 20622303431848 на вказану суму (№ позичкового рахунку встановлений умовами п. 3.1. кредитного договору) та копіями платіжних доручень, проведених банком через електронну систему „клієнт-банк”, згідно з укладеним між позивачем та відповідачем договором № 07/2004 про використання програмно-технічного комплексу “клієнт-банк” від 03.03.04 р. (всі вказані документи містяться в матеріалах справи). Як зазначалось вище, позивач просить визнати кредитний договір недійсним, посилаючись при цьому на встановлення ст. 6 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” та ст. 345 ГК України переліку умов, які повинні бути передбачені договором, зокрема умови про відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту, і за відсутності встановлення сторонами яких договір може бути визнаний недійсним за умовами, передбаченими ст. 215 ЦК України. Разом з тим, з таким міркуванням та трактуванням позивачем приписів та вимог чинного законодавства судова колегія не погоджується з наступних підстав. Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, які є необхідними для дійсності правочину. До них, зокрема, відносяться: наявність у особи, яка укладає правочин, необхідного обсягу дієздатності; вільне волевиявлення учасника правочину, яке відповідає його внутрішній волі; направленість правочину на реальне настання правових наслідків; укладення правочину у формі, встановленій законом, відповідність правочину актам цивільного законодавства. Статтею 215 ЦК України, визначено, що підставою недійсності правочину або його частини є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Як вбачається з п. 5.1 Договору, позивачем та відповідачем було досягнуто згоди щодо встановлення відповідальності сторін Договору за невиконання або неналежне виконання прийнятих згідно умов вказаного договору зобов'язань у вигляді сплати неустойки, передбаченої кредитним договором, та відшкодування збитків, а пунктами 5.2-5.5 конкретизовано за які саме порушення умов Договору позичальником (ПП „Вест-СВ”) передбачені такі види відповідальності, як пеня, штраф або сплата суми заборгованості з урахуванням збитків від інфляції. Таким чином, п. 5.1 Договору сторони узгодили настання відповідальності Банку за порушення своїх зобов'язань за Договором, до яких, відповідно до п. 4.1.1 якого, відноситься і зобов'язання Банку, з урахуванням умов, встановлених положеннями цього договору, видавати кредит у безготівковому порядку шляхом оплати розрахункових документів позичальника. Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відсутність конкретизації у Договорі розміру та порядку сплати неустойки, яка підлягає стягненню з Банка у випадку порушення його зобов'язань за Договором, не може бути підставою для визнання такого договору недійсним, оскільки сторони досягли згоди з усіх істотних умов Договору, про що свідчить його підписання належними представниками обох сторін та скріплення відповідними печатками. При цьому, у випадку незгоди ПП „Вест-СВ” з якоюсь з умов кредитного договору до його підписання, воно мало право підписати зазначений договір із зауваженнями або надати протокол узгодження розбіжностей із запропонуванням своєї редакції спірного пункту, однак матеріали справи не містять доказів таких звернень позивача до Банку, що свідчить про його згоду з усіма викладеними в Договорі умовами, а у випадку настання такої незгоди вже після підписання кредитного договору, позивач мав право звернутись до господарського суду з позовом про внесення змін до умов Договору, а не про визнання його недійсним. За таких обставин, посилання ПП „Вест-СВ” на відсутність у кредитному договорі, укладеному між сторонами по справі, умов про відповідальність сторони (Банку) щодо видачі кредиту, як на підставу для визнання такого договору недійсним, є хибними. Крім того, з огляду на виконання Банком своїх зобов'язань за Договором в частині надання кредитних коштів, позивачем, на думку судової колегії, взагалі не доведено та не обґрунтовано, яким чином неконкретизованість відповідальності Банка в кредитному договорі порушує його права як суб'єкта цивільних та господарських відносин, що виключає правомірність задоволення його позову судом шляхом застосування способу захисту, встановленого п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України. Виходячи з вищевикладеного, господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПП „Вест-СВ”, однак, судова колегія частково не погоджується з мотивами його ухвалення, зокрема, з посиланнями суду на лист Національного Банку України № 18-111/3249-8378 від 18.08.04 р., матеріали судової практики апеляційних господарських судів, а також з застосуванням приписів ст. 35 ГПК України стосовно визнання обставин загальновідомими і такими, що не підлягають доказуванню. Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що загальновідомість обставин полягає в тому, що вони відомі широкому загалу, зокрема, суду та особам, які беруть участь у справі, загальновідомість того чи іншого факту є відносною і залежить від часу, що сплинув після події, поширеності інформації про подію в певній місцевості, і такі обставини не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність - очевидна, і доказування їх є зайвим. Судом першої інстанції не вказано,  які саме обставини він вважає загальновідомими та у якому зв'язку з спірними обставинами вони перебувають, у зв'язку з чим посилання суду першої інстанції на матеріали судової практики апеляційних господарських судів та обґрунтування результатів вирішення спору ч.1 ст. 35 ГПК України слід виключити з мотивувальної частини рішення. Разом з тим, недоліки мотивувальної частини оскарженого рішення в даному випадку не вплинули на результати вирішення судом спору по суті, а за таких обставин - не є підставою для його скасування або зміни. Виходячи з вищенаведеного, судова колегія вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу ПП „Вест-СВ” без задоволення, а рішення господарського суду Миколаївської області від 13.06.12 р. –без змін. Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, колегія суддів – Постановила : Апеляційну скаргу ПП „Вест-СВ” залишити без задоволення, рішення господарського суду Миколаївської області від 13.06.12 р. залишити без змін. Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.           Головуючий суддя                                                                          Мишкіна М.А.           Суддя                                                                                                  Аленін О.Ю.                  Суддя                                                                                                   Будішевська Л.О.