Рішення

від 25.07.2012 по справі 5017/1687/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" липня 2012 р.Справа № 5017/1687/2012

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Л.М. Ільєвій

за участю представників:

від прокуратури - Ракович М.М.,

від позивача - Карпов О.О.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області до Приватного підприємства „Імбісс" про розірвання договору оренди та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Заступник Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою із уточненнями до неї (а.с. 51) в інтересах держави в особі Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області до Приватного підприємства „Імбісс" про:

- розірвання договору оренди земельної ділянки водного фонду загальною площею 100,00 кв.м вартістю 5 006 311,60 грн., яка розташована на території Білгород-Дністровського району Одеської області, укладеного 18.12.2003 р. між Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією та Приватним підприємством „Імбісс", який зареєстровано у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних ділянок за № 230 від 04.02.2004 р.;

- зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку водного фонду загальною площею 100,00 кв.м, яка розташована на території Білгород-Дністровського району Одеської області та використовується відповідачем відповідно до договору оренди земельної ділянки, укладеного 18.12.2003 р. з Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією, який зареєстровано у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних ділянок за № 230 від 04.02.2004 р.

Позовні вимоги прокурор обґрунтував наступним.

18 грудня 2003 р. між Білгород-Дністровською райдержадміністрацією та Приватним підприємством „Імбісс" було укладено договір оренди земельної ділянки водного фонду, що знаходиться на території Білгород-Дністровського району Одеської області, загальною площею 100,0 га. Вказаний договір був зареєстрований у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних ділянок за № 230 від 04.02.2004 р.

Відповідно до п. 2.1 договору оренди земельної ділянки орендна плата вноситься орендарем у вигляді орендної плати щомісячно.

Проте, як вказує прокурор, відповідно до довідки Білгород-Дністровської ОДПІ від 14.05.2012 р. за № 4531/19-00 приватне підприємство „Імбісс" не сплачує орендну плату за землю з 30.07.2008 р.

Відповідно до п. 6.3 договору підставою для його розірвання є невиконання іншою стороною обов'язків, передбачених договором.

В свою чергу прокурор зазначає, що невиконання відповідачем зобов'язань по сплаті орендної плати за договором оренди земельної ділянки є підставою для розірвання вказаного договору у судовому порядку на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 08..06.2012 р. позовну заяву Заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 5017/1687/2012, також справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Позивач позовні вимоги прокурора підтримав у повному обсязі, про що зазначено у відзиві позивача на позовну заяву прокурора (а.с. 54-55).

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином за адресою, що значиться в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У зв'язку з вказаним справу розглянуто за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представників прокуратури та позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

Розпорядженням Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області від 17.12.2003 р. № 1759/2003 „Про надання приватному підприємству „Імбісс" земельної ділянки, яка розташована на території Білгород-Дністровського району Одеської області для косіння очерету" (а.с. 9) був затверджений проект відведення земельної ділянки водного фонду, яка надається приватному підприємству „Імбісс" загальною площею 100,0 га, в тому числі 100,0 га заболочені землі із земель запасу, що розташована на території Білгород-Дністровського району Одеської області у довгострокову оренду строком на 15 років для косіння очерету, розробленого південно-українським державним виробничим підприємством по інженерним розвідуванням для будівництва „Укрпівденбудрозвідування"; також ПП „Імбісс" було надано вказану земельну ділянку водного фонду у довгострокову оренду строком на 15 років для косіння очерету із зарахуванням орендної плати у розмірі 56 грн. за 1 га на рахунок Удобненської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області. При цьому згідно вказаного розпорядження позивача відповідачу було доручено у місячний термін укласти з Білгород-Дністровською райдержадміністрацією договір оренди земельної ділянки та зареєструвати у ДП „Одеський регіональний центр Державного земельного кадастру".

Так, 18 грудня 2003 року між Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією Одеської області (орендодавець) та Приватним підприємством „Імбісс" (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки, згідно п. 1.1 якого орендодавець на підставі розпорядження голови районної державної адміністрації від 17.12.2003 року. № 1759/2003 надає, а орендар приймає у довгострокове користування на умовах оренди строком на 15 років земельну ділянку водного фонду, що знаходиться на території Білгород-Дністровського району Одеської області загальною площею 100,0 га, в тому числі 100,0 га заболочених земель для косіння очерету, згідно з планом (схемою) землекористування, який є невід'ємною частиною договору.

В п. 1.2 договору зазначено, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Згідно п. 2.1 договору орендна плата за землю вноситься орендарем у вигляді орендної плати щомісячно у розмірі 466,66 грн. до 15-го числа наступного за завітним місяцем поточного року з урахуванням індексу інфляції на рахунок Удобненської сільської ради. Внесення орендної плати на майбутній період оренди допускається на термін, не більший одного року. В разі неперерахування в зазначений термін орендної плати орендарем сплачується пеня в порядку і розмірах згідно Закону України „Про плату за землю" (п. 2.2 договору). При умові дострокового розірвання цього договору за ініціативою орендаря орендна плата у повному розмірі вноситься за рік наперед (п. 2.3 договору). Загальна сума оренди складає 84 000,00 грн.

В п. 5.3 договору передбачені обов'язки орендаря, а саме: приступити до використання орендованої земельної ділянки після державної реєстрації договору оренди; використовувати орендовану земельну ділянку відповідно до мети, визначеної в договорі, не проводити діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню її за цільовим призначенням, дотримуючись при цьому вимог чинного земельного і екологічного законодавства, державних і місцевих стандартів, норм і правил щодо використання землі; своєчасно вносити орендну плату; у попередньому стані повернути орендодавцю земельну ділянку після закінчення строку оренди; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

В п. 10.1 договору оренди зазначено, що договір набуває чинності після його підписання сторонами та державної реєстрації у Державному підприємстві „Одеський регіональний центр Державному земельному кадастру".

Так, за положеннями ч. 1 ст. 20 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі підлягає державній реєстрації і на підставі ст. 18 вказаного Закону є укладеним з моменту його державної реєстрації.

Порядок державної реєстрації договорів оренди землі затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року N 2073, а відповідно до Указу Президента України від 17 лютого 2003 року N 134/2003 "Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі у складі державного земельного кадастру", який в силу ст. 106 Конституції України є обов'язковим до виконання на території України, на Державний комітет України по земельних ресурсах покладено обов'язок щодо здійснення у складі державного земельного кадастру реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди земельних ділянок.

Як вбачається зі змісту вказаного договору оренди землі, вказаний договір був зареєстрований Білгород-Дністровським відділом Одеської регіональної філії Державного підприємства „Центр земельного кадастру", про що вчинено запис у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних ділянок за № 230 від 04.02.2004 р.

Так, після державної реєстрації договору оренди землі 04.02.2004 р., з моменту якої договір набув чинності, відповідач набув право оренди земельної ділянки водного фонду, що знаходиться на території Білгород-Дністровського району Одеської області загальною площею 100,0 га.

Між тим, як вказує прокурор, відповідачем неналежним чином виконуються зобов'язання за вказаним договором оренди від 18.12.2003 року щодо внесення орендної плати.

Так, як вбачається з листа Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби від 14.05.2012 р. № 4531/19-00, відповідачем орендна плата за землю за укладеним з позивачем вищевказаним договором від 18.12.2003 р. не вносилась з 30.07.2008 р. При цьому згідно довідки Фінансового управління Білгород-Дністровської райдержадміністрації № 446 від 23.04.2012 р. станом на 01.04.2012 р. за відповідачем рахується заборгованість зі сплати орендної плати за період з вересня 2008 року по березень 2012 року в розмірі 25 204,84 грн.

Згідно положень ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Згідно п. 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Крім того, за приписами ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Ст. 21 вказаного Закону визначає, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю").

В ст. 2 Закону України "Про плату за землю" (в реакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вказано, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно приписів ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до підпункту „в" ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Ч. 3 ст. 285 ГК України визначено, що орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Так, несплата відповідачем орендної плати за вище вказаним договором оренди є порушенням вимог чинного законодавства та умов цього договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

В свою чергу невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (невнесення відповідачем орендної плати) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

При цьому слід зазначити, що відповідачем не спростовано факт наявності заборгованості по орендній платі. Адже, частиною другою статті 22 ГПК України, передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо. Обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлене договором або законом.

Згідно п. 6.3 договору оренди від 18.12.2003 р. однією з підстав розірвання договору є вимога однієї із сторін у випадку невиконання іншою стороною обов'язків, передбачених договором.

Ч. 3, 4 ст. 31 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

За положеннями ч. 1 ст. 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Як вбачається зі змісту ч. 2 ст. 651 ЦК України, чинним законодавством України під істотним розуміється таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладені договору.

Так, підставою для розірвання спірного договору оренди земельної ділянки від 18.12.2003 р. прокурором визначено невиконання відповідачем зобов'язання щодо внесення орендної плати, що є істотним порушення умов цього договору та не спростовано відповідачем.

За таких обставин, суд вважає цілком обґрунтованими вимоги прокурора про розірвання договору оренди земельної ділянки від 18.12.2003 р., укладеного між позивачем та відповідачем.

В свою чергу у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (ст. 653 ЦК України).

Як передбачено в п. 6.2 спірного договору підставою припинення договору є, зокрема, розірвання договору оренди згідно ст.ст. 31, 32 Закону України „Про оренду землі".

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Так, в ч. 1 ст. 34 Закону України „Про оренду землі" визначено, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Відповідно до п. 3.1. договору оренди у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцю земельну ділянку у стані, не гіршому у порівнянні з тим, у якому він одержав її в оренду.

В свою чергу оскільки спірний договір оренди земельної ділянки припинено внаслідок його розірвання судом, відповідно відсутні правові підстави для використання відповідачем земельної ділянки, яка була орендована за вказаним спірним договором.

Таким чином, суд вважає цілком обґрунтованими вимоги прокурора щодо зобов'язання відповідача звільнити орендовану ним згідно вищезазначеного договору оренди земельної ділянки від 18.12.2003 року земельну ділянку водного фонду загальною площею 100,0 га, що розташована на території Білгород-Дністровського району Одеської області.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Разом з тим слід зазначити, що чинним процесуальним законодавством передбачено право прокурора на звернення до господарського суду в інтересах держави з позовною заявою, в якій прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Пунктом 5 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є: 1) звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; 2) участь у розгляді судами справ; 3) внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами. З метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, відносить до таких підстав позовні заяви прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень частини третьої цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно з п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) положення абзацу 4 ч. 1 ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України в контексті п. 2 ст. 121 Конституції України треба розуміти так, що прокурори та їх заступники подають до арбітражного суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України, є підставою для порушення справи в арбітражному суді.

Згідно п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Як зазначено в пункті 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року N 3-рп/99, поняття „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", що міститься в частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Також Конституційний суд у рішенні від 8 квітня 1999 року у справі N 3-рп/99 вказав, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарюючих товариств з частиною державної власності у статутному фонді. Разом з тим, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що „інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин. Цей орган фактично є позивачем у справі, порушеній за заявою прокурора.

В свою чергу відповідно до ст. 21 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі -позивачами і відповідачами -можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст. 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Так, слід зазначити, що Білгород-Дністровська районна державна адміністрація Одеської області є уповноваженим державою органом виконавчої влади у земельних правовідносинах, що здійснює повноваження суб'єкта права комунальної власності на землю, права якого порушено з боку відповідача. Тому у даних спірних правовідносинах саме райдержадміністрація може виступати позивачем.

Зокрема, відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України та ст. 21 Закону України „Про місцеві державні районні адміністрації" до повноважень місцевої державної адміністрації відноситься розпорядження землями за межами населених пунктів.

Відтак, суд вважає представництво інтересів позивача прокуратурою цілком правомірним та належним чином обґрунтованим.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги прокурора відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат по даній справі господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Порядок сплати та розмір судового збору визначені Законом України від 08.07.2011 р. „Про судовий збір" (зі змінами із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 6 жовтня 2011 року N 3828-VI), який набрав чинності 01 листопада 2011 р.

Так, згідно підпунктів 1, 2 пункту 2 ч. 2 ст. 4 вказаного Закону ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а за подання позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому подана відповідна заява, тобто на момент подачі позову у 2012 році - 1073 грн.

Згідно ч. 6 ст. 6 зазначеного Закону у разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом. Судовий збір справляється з урахуванням загальної суми позову також у разі: подання позову одним позивачем до кількох відповідачів; об'єднання суддею в одне провадження кількох однорідних позовних вимог.

До того ж порядок сплати державного мита передбачений Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України № 15 від 22.04.1993 р., що діє в частині, яка не суперечить Закону України „Про судовий збір".

Разом з тим п. 36 вказаної Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита визначено, що позовні заяви по спорах, які виникають при укладенні, зміні або розірванні господарських договорів, що носять одночасно майновий характер, до яких включено вимоги про стягнення штрафу тощо, оплачуються державним митом як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв по спорах, що виникають при укладенні, зміні або розірванні господарських договорів. У такому ж порядку оплачуються державним митом позовні заяви, що носять одночасно майновий і немайновий характер.

Пунктом 37 вищевказаної Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита (розділ "Справляння державного мита з позовних заяв, що подаються до господарських судів") передбачено, що до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, що не підлягають вартісній оцінці.

Статтею 55 ГПК України встановлено, що ціна позову у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, визначається загальною сумою всіх вимог.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, прокурором заявлено дві вимоги немайнового характеру, а саме про розірвання договору та зобов'язання звільнити земельну ділянку, які є самостійними вимогами.

З огляду на вказане та враховуючи вищенаведені вимоги законодавства за поданий позов судовий збір мав бути сплачений відповідно до кожної із заявлених немайнових вимог. Відтак, позивач при самостійному зверненні до суду із заявленими позовними вимогами мав сплатити до бюджету судовий збір у розмірі 2146,00 грн. (1073 грн. х 2)

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, який звільнений від сплати судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області до Приватного підприємства „Імбісс" про розірвання договору оренди та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

2. Розірвати договір оренди земельної ділянки водного фонду загальною площею 100,0 га, розташованої на території Білгород-Дністровського району Одеської області, який укладено 18.12.2003 р. між Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією Одеської області (67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Леона Попова, 24) та Приватним підприємством „Імбісс" (68355, Одеська область, Кілійський район, м. Вилкове, вул. Придунайська, буд. 3; код ЄДРПОУ 30046201) та зареєстрований Білгород-Дністровським відділом Одеської регіональної філії Державного підприємства „Центр земельного кадастру", про що вчинено запис у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних ділянок за № 230 від 04.02.2004 р.

3. Зобов'язати Приватне підприємство „Імбісс" (68355, Одеська область, Кілійський район, м. Вилкове, вул. Придунайська, буд. 3; код ЄДРПОУ 30046201) звільнити земельну ділянку водного фонду загальною площею 100,0 га, яка розташована на території Білгород-Дністровського району Одеської області та використовується ПП „Імбісс" відповідно до договору оренди земельної ділянки, укладеного 18.12.2003 р. з Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією Одеської області та зареєстрованого Білгород-Дністровським відділом Одеської регіональної філії Державного підприємства „Центр земельного кадастру" у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних ділянок за № 230 від 04.02.2004 р.

4. СТЯГНУТИ з Приватного підприємства „Імбісс" (68355, Одеська область, Кілійський район, м. Вилкове, вул. Придунайська, буд. 3; код ЄДРПОУ 30046201) на користь державного бюджету (отримувач: ГУ ДКСУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 37607526, рахунок №31210206783008, банк отримувача: ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО 828011, код бюджетної класифікації 22030001; код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997) судовий збір в сумі 2146/дві тисячі сто сорок шість/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 30.07.2012 р.

Суддя Петров В.С.