Рішення

від 26.07.2012 по справі 5020-785/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2012 року справа № 5020-785/2012

За позовом Спеціалізованого санаторію імені М.О. Семашка

(вул. Луговського, 6, м. Ялта, смт Сімеїз, 98680,

ідентифікаційний код 05450268)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Деметра 2011"

(вул. Астана Кесаєва, 3-а, м. Севастополь, 99038,

ідентифікаційний код 37654068)

за участю у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Управління Державної казначейської служби України у місті Ялта (98612, м. Ялта, вул. Московська, 33-а).

про визнання недійсним договору про внесення змін у договір купівлі-продажу нерухомого майна, -

Суддя О.С. Погребняк

За участю представників:

Позивач (Спеціалізований санаторій імені М.О. Семашка) -не з'явився;

Відповідач (Товариство з обмеженою відповідальністю "Деметра 2011") - Пшеничний С.В., довіреність № 12 від 09.01.2012;

Третя особа (Управління Державної казначейської служби України у місті Ялта) -не з'явився.

Суть спору:

Спеціалізований санаторій імені М.О. Семашка звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Деметра 2011" про визнання недійсним договору про внесення змін у договір купівлі-продажу нерухомого майна.

Позов обґрунтований, з посиланням на положення ч.1 статті 203 та частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, тим, що зміст пункту 3.3 Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 15.02.2012 в редакції Договору від 16.02.2012 про внесення змін в Договір суперечить положенням Бюджетного кодексу України, оскільки на власний рахунок позивача, як бюджетної установи, не можуть надходити засоби від продажу нерухомого майна.

Ухвалою від 11.07.2012 позовну заяву прийнято до провадження судом.

До початку судового засідання відповідач у порядку статей 22, 59 Господарського процесуального кодексу України надав заперечення на позовну заяву, зазначивши, що вважає вимоги позову безпідставними, оскільки позивачем чітко не вказано правове обґрунтування вимог, крім цього відповідачем повністю виконаний його обов'язок по внесенню оплати за придбане майно, яке передано за актом приймання-передачі, також позивачем не доведено невідповідності договору вимогам діючого законодавства (вх. 6464/12 від 20.07.2012).

У судове засідання 26.07.2012 позивач та третя особа явку уповноважених представників не забезпечили, про дату, час та місце його проведення повідомлені належним чином та своєчасно, про причини нез'явлення не сповістили.

Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до частини 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність представників позивача та третьої особи.

Представник відповідача у судовому засіданні 26.07.2012 проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладений у запереченні на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справі, оцінивши в сукупності представлені докази, заслухавши представника відповідача, суд -

ВСТАНОВИВ:

Спеціалізований санаторій ім. М.О. Семашка Міністерства соціальної політики України є бюджетною установою, яка включена до Єдиного реєстру розпорядників та одержувачів бюджетних коштів та до мережі установ та організацій, які отримують кошти з державного бюжету України.

15.02.2012 Держава в особі Міністерства праці та соціальної політики України, від імені якого на праві оперативного управління діяв Спеціалізований санаторій ім. М.О. Семашка (Продавець), та Товариство з обмеженою відповідальністю "Деметра 2011" (Покупець) уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна (далі -Договір) (а.с.7-11). Договір посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Мукатіним В.С. 15.02.2012 та зареєстрований в реєстрі за №272.

Відповідно до розділу 1 Договору Продавець продає, а Покупець купує об'єкт нерухомого майна -нежитлові будівлі, що знаходяться за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Сімеїз, вул. Володимира Луговського (вул. Морська), буд. 4.

Право державної власності на вказане нерухоме майно, яке закріплене за позивачем на праві оперативного управління, підтверджувалось свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим 14.04.2011 Виконавчим комітетом Сімеїзської селищної ради на підставі рішення Сімеїзської селищної ради від 13.04.2011 №47 (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п.1.4 Договору зазначене нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці, площею 5,4777 га, кадастровий номер 0111949300:01:001:0118, яка перебуває у користуванні позивача на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №000301, виданого 05.10.2005.

Згідно з пунктом 1.8 Договору відчуження майна шляхом його продажу на аукціоні здійснено за згодою (дозволом) Міністерства соціальної політики України наказ від 20.01.2012 №28, за погодженням Фонду державного майна України згідно з листом від 20.01.2012 №10-24-998, на підставі наказу позивача від 23.01.2012 №37-А, листа Міністерства соціальної політики України від 20.01.2012 №38/0/15-12/4 за погодженням із Першим Віце-прем'єром-Міністром України -Міністром економічного розвитку і торгівлі України від 01.02.2012 за №3264/1/1-12, відповідно до Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 №803.

Відповідно до п.1.9 Договору право на придбання майна покупець набув за підсумками аукціону, проведеного 14.02.2012 Товарною біржою "ІННЕКС"за ціною продажу майна у розмірі, вказаному в пункті 2.1 Договору, згідно затвердженого протоколу проведення аукціону №2 від 14.02.2012, який є підставою для укладення договору.

Згідно з пунктом 2.1 Договору продаж майна вчинено за ціною, яка склалася за підсумками проведеного аукціону, у розмірі 2563057,20 грн., в тому числі ПДВ 20% - 427176,20 грн.

Відповідно до п.3.1 Договору до його укладення Покупцем сплачений Товарній біржі «Іннекс»гарантійний внесок учасника аукціону від 14.02.2012 з продажу державного майна за лот.№2 у розмірі 233005,20 грн. без ПДВ, який враховується як сплата за придбане нерухоме майно та перерахований організатором аукціону на спеціальний розрахунковий рахунок Продавця у казначействі (платіжне доручення №580 від 14.02.2012).

Суму, яка зазначена у пункті 2.1 Договору (2563057,20 грн., у тому числі ПДВ 20% - 427176,20 грн.) за вирахуванням попередньо внесеного гарантійного внеску розміром 233005,20 грн. без ПДВ, яка складається з: 1902875,80 грн , ПДВ 20% від ціни нерухомого майна -427176,20 грн, Покупець зобов'язаний сплатити протягом 30 календарних днів з дати підписання Договору (п.3.2 Договору). Строк оплати за придбане майно може бути продовженим ще на 30 календарних днів за умови сплати Покупцем не менш як 50 відсотків від ціни продажу майна з урахуванням ПДВ.

Пунктом 3.3 сторони визначили, що всі розрахунки за нерухоме майно здійснюються Покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок Продавця за реквізитами: отримувач У ДКСУ в м Ялта, код ЄДРПОУ 38027563, банк отримувача ГУ ДКСУ в АРК, код банку отримувача 824026, № рахунку 31110115700039. Цей договір купівлі-продажу є підставою для внесення покупцем коштів до банківської установи як оплати за придбане майно.

Згідно з п. 3.4 Сума, що вказана у п. 3.2 Договору може бути сплачена Покупцем частинами.

Сторони домовилися, що моментом здійснення розрахунків за цим Договором є факт надходження грошових коштів на рахунок продавця (п. 3.5 Договору).

У пунктах 4.1, 4.2 Договору передбачено що Продавець зобов'язаний передати майно Покупцю у триденний строк після сплати ним коштів у повному обсязі за придбане майно, на підтвердження чого складається Акт приймання-передачі. Право власності на нерухоме майно Покупець набуває після сплати ним у повному обсязі належної суми грошових коштів за придбане майно з моменту державної реєстрації Договору, але не раніше нотаріального посвідчення Договору.

Відповідно до розділу 10, Договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками уповноваженими представниками сторін та нотаріального посвідчення. Зміст статей 203, 215-217, 223, 225, 229-238, 334, 377, 655, 656-668, 678, 697 Цивільного кодексу України, статей 120,125, 126 Земельного кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 №803 та п. 47 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, сторонам, що підписали цей договір нотаріусом роз'яснено.

Згідно з Актом приймання-передачі об'єкту нерухомого майна від15.02.2012, нерухоме майно -нежитлові будівлі та споруди за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт Сімеїз, вул. В. Луговського (вул. Морська), будинок 4, було передано продавцем покупцю (арк.с. 12).

16.02.2012 сторони уклали договір про внесення змін до Договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Мукатіним В.С. від 15.02.2012 за реєстровим №272 (а.с.13), за змістом якого сторони домовилися внести зміни до тексту Договору від 15.02.2012 та викласти пункту 3.3 Розділу 3 «Порядок розрахунків за придбане майно»«Договору купівлі-продажу нерухомого майна»у такій редакції:

«Всі розрахунки за Нерухоме майно здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок продавця за реквізитами: р/р №35227001000107 ГУ ДКСУ в АР Крим, м. Сімферополь, МФО 824026. Цей договір є підставою для внесення покупцем коштів до банківської установи як оплату за придбане майно».

Цей договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення, є невід'ємною частиною Договору купівлі продажу від 15.02.2012 і діє до повного виконання сторонами зобов'язань.

02.03.2012 між сторонами був укладений Договір про внесення змін до Договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Мукатіним В.С. від 15.02.2012 за реєстровим №272 (арк.с. 15), згідно з яким сторони дійшли згоди внести зміни до тексту договору купівлі-продажу нерухомого майна, а саме, доповнити пункт 5.1 Договору підпунктом 5.1.5 в такій редакції:

«5.1.5 У двадцятиденний термін з моменту укладення цього договору (за умови підписання сторонами Акту приймання-передачі об'єкту нерухомого майна) надати покупцю відповідний оригінал податкової накладної на суму ПДВ, що вказана у п. 3.2. цього Договору, зареєстрованої у встановленому порядку у Єдиному реєстрі податкових накладних, а також здійснити інші необхідні дії декларування цих податкових зобов'язань у органах державної податкової інспекції відповідно до чинного законодавства України.»

Усі інші умови Договору були залишені незмінними.

Заявою від 15.02.2012 сторони підтвердили відсутність один до одного будь-яких претензій майнового або матеріального характеру (арк.с. 18).

Згідно з довідкою Управління державної казначейської служби України у місті Ялті від 01.03.2012 №03.0-12/802 Грошові кошти у розмірі 876571,20 грн. перераховані спеціалізованим санаторієм ім. М.О. Семашка у повному обсязі, зараховані 29.02.2012 до Державного бюджету на рахунок №31110115700039, відкритий у Головному управлінні Державної казначейської служби України в АР Крим м. Сімферополь, код банку 824026, за кодом доходів 24060300 «Інші надходження»(арк.с. 20).

За довідкою Управління державної казначейської служби України у місті Ялті від 06.04.2012 №03.0-12/1092 Грошові кошти у розмірі 2330052,00 грн. перераховані ТОВ Деметра 2011»у повному обсязі, зараховані 15.02.2012 до Державного бюджету на рахунок №31110115700039, відкритий у Головному управлінні Державної казначейської служби України в АР Крим м. Сімферополь, код банку 824026, за кодом доходів 24060300 «Інші надходження»(арк.с. 21).

Згідно з Листом Управління державного казначейства у місті Ялті Головного управління державного казначейства України в АР Крим від 06.03.2012 №05.2-12/837, адресованим позивачу -надходження від реалізації нерухомого майна в якості власних надходжень бюджетної установи не відповідають встановленим кодам класифікації доходів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 №11 «Про бюджетну класифікацію», грошові кошти від продажу нерухомого майна не можуть бути зараховані як власні надходження Спеціалізованого санаторію ім. М.О. Семашка (арк.с. 22).

Враховуючи те, що розрахунковий рахунок №35227001000107 ГУ ГКСУ в АР Крим м. Сімферополя є власним рахунком позивача, та згідно з частиною 4 статті 13 Бюджетного кодексу України до груп власних надходжень бюджетних установ не відносяться надходження бюджетних установ від реалізації нерухомого майна, невідповідність Договору від 16.02.2012 вимогам частини 4 статті 13 Бюджетного кодексу України стала підставою для звернення позивача до Господарського суду міста Севастополя з вимогами про визнання Договору від 16.02.2012 о внесенні змін до Договору купівлі-продажу нерухомого майна посвідченого приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Мукатіним В.С. від 15.02.2012 за реєстровим №272, на підставі частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України.

Вивчивши матеріали по справі, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника відповідача, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статті 15 та 16 Цивільного кодексу України надають кожній особі право на захист її цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. При цьому захист цивільних прав та інтересів здійснюється судом.

Згідно з пунктом другим частини другої статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

З наведеною нормою узгоджується стаття 20 Господарського кодексу України частина друга якої також відносить до способів захисту прав і законних інтересів господарюючих суб'єктів визнання господарської угоди (правочину) недійсною.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України , правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України , а саме :

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України , підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону (ст. 48 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України , господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З урахуванням викладеного та в силу приписів ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) суд приходить до висновку про те, що єдиною підставою для визнання спірних договорів недійсними є наявність обставин, визначених ч.1 ст. 203 , 215 ЦК України. При цьому згідно ст.204 ЦК України довести ці обставини повинна сторона, котра оспорює дійсність договору (позивач).

Стосовно змісту договору суд виходить із положень статей 6 , 626 , 627 ЦК України . Відповідно цих норм договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен установити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону; дотримання установленої форми угоди; правоздатність сторін по угодах; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (пункт 1 Роз'яснення).

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відзначено, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4 , 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України , іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України , міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1 , 8 Конституції України ). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

На підставі матеріалів справи та пояснень представника відповідача судом встановлено факт належного виконання сторонами умов зазначеного договору в рамках діючого законодавства України. Так, на виконання умов договору продавцем було передано нерухоме майно покупцю за актом приймання-передачі та покупцем внесено оплату за нього. Факт виконання умов договору сторонами не заперечується, що також свідчить про досягнення сторонами згоди щодо усіх його істотних умов, а отже про те, що договір є укладеним та умови його виконаними.

Згідно зі статтею 2 Бюджетного кодексу України власні надходження бюджетних установ - це кошти, отримані в установленому порядку бюджетними установами як плата за надання послуг, виконання робіт, гранти, дарунки та благодійні внески, а також кошти від реалізації в установленому порядку продукції чи майна та іншої діяльності.

Частиною 4 статті 13 Бюджетного кодексу України встановлено перелік власних надходжень бюджетних установ за групами та підгрупами, що відповідають кодам доходів бюджетної класифікації, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 №11 «Про бюджетну класифікацію».

Невідповідність кодам класифікації надходжень доходів від реалізації нерухомого майна на думку суду не є достатньою підставою визнання недійсним Договору від 16.02.2012 про внесення змін до Договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Мукатіним В.С. від 15.02.2012 за реєстровим №272 (а.с.13) у порядку статей 203, 215 Цивільного кодексу України, враховуючи те, що усі істотні умови договору відповідають вимогам законодавства України, умови договору не порушують інтересів осіб, договір виконаний сторонами в повному обсязі.

Як зазначено у статті 15 Цивільного кодексу України , кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України , господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На думку суду, позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення його прав спірною угодою та достатніх підстав для визнання Договору про внесення змін від 16.02.2012 недійсним порядку статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України при відмові в задоволенні позову витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 49, 82, 84-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю .

Повне рішення складено 31.07.2012.

Суддя підпис О.С. Погребняк