Постанова

від 23.07.2012 по справі 11379/09/1570

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 11379/09/1570

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2010 року м. Одеса

У залі судових засідань № 25

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Свиди Л.І.

при секретарі судового засідання - Кочмар М.І.

за участю сторін:

представника позивача - Шабалін В.Ю. (по довіреності)

представника відповідача - Таран Н.В. (по довіреності)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська транспортна компанія»до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

До суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Європейська транспортна компанія»з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень №0003242310/0 від 14.04.2009 року, №0003242310/1 від 30.06.2009 року, №0003242310/2 від 25.08.2009 року на суму 143856,75 грн. в частині донарахування позивачу зобов'язань з податку на прибуток в сумі 95904,5 грн. та штрафної санкції в розмірі 47952,25 грн., визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень №0003262310/0 від 14.04.2009 року, №0003262310/1 від 30.06.2009 року, №0003262310/2 від 25.08.2009 року по податку на додану вартість на суму 873782 грн., в тому числі податок на додану вартість у розмірі 582521 грн. та штрафні санкції у розмірі 291261 грн.

Представник позивача адміністративний позов підтримав, на заявлених вимогах наполягав з підстав, викладених в позовній заяві, уточненнях до позову та додаткових обґрунтувань позовних вимог (Том VІІ, аркуші справи 81-89, 102-104, Том І, аркуші справи 210-224), оскільки позивач правомірно відніс до складу валових витрат суми, які підтверджені первинними документами, не порушував законодавство з питань формування податкового кредиту з податку на додану вартість, у відповідача не було підстав для висновків викладених в акті перевірки, а тому податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив в їх задоволені відмовити з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов (Том І, аркуші справи 196-204), оскільки позивачем безпідставно віднесено суми до складу валових витрат підприємства у відповідних податкових періодах, позивачем порушено порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення податковим органом винесено правомірно.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю, виходячи з наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Європейська транспортна компанія»28.07.2005 року зареєстровано як юридичну особу Виконавчим комітетом Одеської міської ради, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи Серії А00 №260092 (Том І, аркуш справи 65).

Позивач знаходиться на обліку як платник податків у ДПІ у Приморському районі м. Одеси, що підтверджується Довідкою про взяття на облік платника податків №1396 від 16.02.207 року (Том І, аркуш справи 69).

Згідно із Свідоцтвом №2322297 ТОВ «Європейська транспортна компанія»є платником податку на додану вартість (Том І, аркуш справи 70).

Основними видами діяльності позивача за КВЕД є організація перевезення вантажів, діяльність морського вантажного транспорту, оптова торгівля зерном, насінням, кормами для тварин, інші види оптової торгівлі, посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, здавання в оренду власного нерухомого майна, що підтверджується Довідкою з ЄДРПОУ АА №094099 (Том І, аркуш справи 67).

ДПІ у Приморському районі м. Одеси у період з 27.02.2009 року по 13.03.2009 року проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «Європейська транспортна компанія»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 року по 30.09.2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 року по 30.09.2008 року, за результатами якої складено акт перевірки №5590/23-1/33657945 від 31.03.2009 року (Том І, аркуші справи 13-56).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення ТОВ «Європейська транспортна компанія»п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 582521 грн., п.п.4.1.1 п.4.1 ст.4, п.п.5.2.10 п.5.2, п.п.5.3.2, 5.3.3 п.5.3, п.5.9 ст.5, п.п.7.9.1, п.п.7.9.2 п.7.9 ст.7, п.18.3 ст.18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток у розмірі 140924 грн.

ТОВ «Європейська транспортна компанія»скористалось правом на адміністративне оскарження акту перевірки №5590/23-1/33657945 від 31.03.2009 року, подавши свої заперечення до ДПІ у Приморському районі м. Одеси (Том І, аркуші справи 51-59), проте вони були залишенні без задоволення (Том І, аркуші справи 60-64), а за результатами проведеної перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення №0003242310/0 від 14.04.2009 року, яким визначено суми податкового зобов'язання по податку на прибуток за основним платежем у розмірі 140924 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 70462 грн., №0003262310/0 від 14.04.2009 року, яким визначено суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 582521 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 291261 грн. (Том І, аркуші справи 129, 132).

Крім того, за результатами адміністративного оскарження прийнятих податкових повідомлень-рішень, відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від №0003242310/1 від 30.06.2009 року, №0003242310/2 від 25.08.2009 року та №0003262310/1 від 30.06.2009 року, №0003262310/2 від 25.08.2009 року, якими суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість та по податку на прибуток не змінювалась (Том І, аркуші справи 130,131, 133, 134).

В частині визначення зобов'язання з податку прибуток підприємств позивач оскаржує винесені податкові повідомлення-рішення з цього податку лише частково в сумі 143856,75 грн. (в тому числі податок на прибуток у розмірі 95904,50 грн. та штрафні санкції у сумі 47952,25 грн.).

Відповідно до п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№334/94-ВР від 28.12.1994 року (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, … або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку,

Підпункти 7.9.1., 7.9.2. п.7.9, ст.7 Закону України №334/94-ВР від 28.12.1994 року (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) містять вичерпний перелік підстав для не включення до валового доходу чи валових витрат та звільнення від оподаткування коштів або майна залученого платником податку,

Згідно із п.18.3. ст.18 Закону України №334/94-ВР від 28.12.1994 року (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) у разі укладення договорів, які передбачають здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, що мають офшорний статус чи при здійсненні розрахунків через таких резидентів або через їх банківські рахунки, незалежно від того чи здійснюється така оплата (в грошовій або іншій формі) безпосередньо або через інших резидентів або нерезидентів, витрати платників податку на оплату вартості таких товарів (послуг) включаються до їх валових витрат у сумі, що становить 85 відсотків від вартості цих товарів (робіт, послуг).

Судом встановлено, що між позивачем та нерезидентом, що має офшорний статус - ATLANTA INDUSTRIES LIMITED (British Virgin Islands) укладено додаткову угоду №2 від 01.08.2008 року до договору №345 від 17.11.2005 року (Том І, аркуші справи 176-178), за якою позивач придбав самохідний перевантажувач »835М типу С270, який був ввезений в режимі імпорту з оформленням відповідної ВМД №500050030/8/009279 від 08.08.2008 року (Том І, аркуші справи 180-181), та на підставі вказаної вантажної митної декларації оприбуткував вказане обладнання.

Оскільки додаткова угода №2 від 01.08.2008 року до договору №345 від 17.11.2005 року за своєю природою є документом про передачу права власності на вказане в ній обладнання, а вищезазначена вантажно-митна декларація, підтверджує переоформлення обладнання та його випуск у вільний обіг, позивач правомірно включив 1103800 грн. - 100% вартості товару придбаного у нерезидента, що має офшорний статус та з дотриманням вимог п.18.3 ст.18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до валових витрат включив тільки - 938230,00 грн. - 85 відсотків вартості вищезазначеного товару, оскільки таке включення до складу валового доходу та до валових витрат вартості придбання Товару у нерезидента, що має офшорний статус прямо передбачене вищенаведеними нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до вказівок Вищого адміністративного суду України, які містяться в ухвалі суду по цій справі від 26.10.2011 року (Том VІІ, аркуші справи 53-60) стосовно цього епізоду під час нового розгляду справи судом першої інстанції необхідно було встановити проведення оплати вартості майна, податків та митних платежів.

Під час нового розгляду справи судом встановлено, що вартість придбаного майна, податки та митні платежі були сплачені позивачем у повному обсязі, що підтверджується відповідним надписом посадової особи філії АКБ «Морський транспортний банк», митного органу та печатками установи банку та Південної митниці в графі 50 ВМД №500050030/8/009279 від 08.08.2008 року (Том І, аркуші справи 180-181), в зв'язку із чим доводи ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС щодо цього питання були спростовані.

Згідно із п.п.7.4.2 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 року (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) не включається до складу податкового кредиту та відноситься до валових витрат сума податку на додану вартість, сплачена платником податку у складі вартості при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

При цьому, відповідно до п.п.5.3.3 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994 року (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу валових витрат витрати на сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання без врахування вимог п.7.4.3 Закону України «Про податок на додану вартість»та яка суперечить вищезазначеному п.п.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Позивачем у перевіреному періоді з 01.04.2007 року по 30.09.2008 року для використання в своїй господарській діяльності на підставі господарських договорів (Том І, аркуші справи 71-72, 76, 80-81, 83-84) придбані легкові автомобілі, які були включені позивачем до складу його основних фондів.

Податок на додану вартість сплачений ним у складі вартості придбаних легкових автомобілів згідно вимог п.п.7.4.2 п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивач включав до складу валових витрат.

Податковим органом при проведенні перевірки було застосовано п.п.5.3.3 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств», у зв'язку з чим із валових витрат позивача було виключено податок на додану вартість в розмірі 62128,00 грн., сплачений в складі вартості легкових автомобілів придбаних для використання у власній господарській діяльності та включених до основних фондів в наступних періодах: I кварталі 2008 року - 8963,33 грн.; І півріччі 2008 року - 17823,33 грн.; за три квартали 2008 року -35341,67 грн.

Але представник позивача заперечує проти такого зменшення відповідачем валових витрат, посилаючись на те, що Закон України «Про податок на додану вартість»та Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»припускають неоднозначне, множинне трактування порядку формування валових витрат під час здійснення господарських операцій з придбання легкового автомобіля та можливості віднесення сплачених сум податку на додану вартість за цими операціями до валових витрат, тобто на виникнення конфлікт інтересів.

Про наявність конфлікту інтересів у ситуації, пов'язаній з віднесенням платниками податків сплачених сум податку на додану вартість до валових витрат під час придбання легкового автомобіля зазначається і у листах ДПА України.

Підпунктом 4.4.1 п.4.4 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№2181-III від 21.12.2000 року (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у випадку коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, в результаті чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Тому за правилами п.п.4.4.1 п.4.1 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№2181-III від 21.12.2000 року (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) відповідач, здійснюючи перевірку формування позивачем валових витрат по операціях, пов'язаних з придбанням легкових автомобілів мав застосовувати положення пп.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а не визначати суму податкового зобов'язання з податку на прибуток. Віднесення позивачем 62128,33 грн. ПДВ, сплаченого у складі вартості придбаних легкових автомобілів, до валових витрат підприємства, було здійснено відповідно вимог п.п.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а тому, правових та фактичних підстав зменшувати позивачеві валові витрати у розмірі 62128,33 грн. у відповідача не було.

Відповідно до вказівок Вищого адміністративного суду України, які містяться в ухвалі суду по цій справі від 26.10.2011 року (Том VІІ, аркуші справи 53-60) стосовно цього епізоду під час нового розгляду справи судом першої інстанції необхідно було встановити чи включались суми ПДВ з придбаних автомобілів до складу валових витрат підприємства і до складу податкового кредиту з ПДВ одночасно. Під час нового розгляду справи судом були досліджені реєстри отриманих податкових накладних позивачем відповідних податкових періодів (Том 7, аркуші справи 105-167) згідно яких позивач не отримував від постачальника автомобілів податкові накладні та, відповідно, не включав суми отриманого ПДВ до складу валових витрат підприємства по придбанню автомобільного транспорту та податкового кредиту з ПДВ відповідних податкових періодів одночасно), в зв'язку із чим доводи ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС щодо цього питання були спростовані.

Підпунктами 5.2.10 п.5.2, пп.5.3.2 п.5.3 ст.5, п.п.8.7.1. п.8.7 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено внаслідок чого позивачем за три квартали 2008 року показник у рядку 04.1 Декларацій «витрати на придбання товарів (робіт, послуг) крім визначених у 04.11»було завищено на 180078,00 грн., оскільки при здійсненні ремонтів (поліпшень) основних фондів, що рахуються на балансі позивача, які проводились у вигляді використання товарно-матеріальних цінностей для виконання робіт (поліпшень) валові витрати формувались у повній вартості придбаних ТМЦ, без врахування обмежень встановлених вимогами вищезазначених норм.

Зазначене призвело до не обґрунтованого донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 45019,5 грн. та штрафних санкцій в розмірі 50%, що складає 22509,75 грн.

Відповідно до п.п.7.9.1 цього ж Закону з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню ... кошти або майно, залучені платником, податку у зв'язку з: залученням платником податку майна на підставі договору концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання), з урахуванням положень підпункту 7.9.6 цього пункту.»; пп.7.9.2 - з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, не включаються до валових витрат кошти або майно, надані платником податку у зв'язку з: ...наданням платником податку майна на підставі договорів концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання), з урахуванням положень підпункту 7.9.6 цього пункту.

В перевіреному періоді з 01.04.2007 року по 30.09.2008 року позивач надавав нерезидентам послуги з морського агентування.

Обов'язки морського агента за договорами морського агентування визначені статтею 117 Кодексу торговельного мореплавства України від 23.05.1995 року №176/95-ВР (зі змінами та доповненнями), згідно якої морський агент виконує формальності та дії, пов'язані з прибуттям, перебуванням і відходом судна, допомагає капітану судна у налагодженні контактів з службами порту, місцевими органами державної виконавчої влади, в організації постачання і обслуговування судна в порту , оформляє митні документи та документи на вантаж:, інкасує суми фрахту та інші суми для оплати вимог судновласника, що виникають з договору перевезення, сплачує за розпорядженням судновласника і капітана судна суми, пов'язані з перебуванням у порту, залучає вантажі для морських ліній, здійснює збір фрахту, (експедирування вантажу, наймання екіпажів для роботи на суднах, виступає від імені вантажовласника, а також: договірною стороною учасників перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні.

Виходячи з зазначених в ст.117 КТМ України прав та обов'язків морського агента, за своєю суттю вказана діяльність (послуги з агентування морських суден) є операціями комісії, оскілки всі отримані від нерезидента грошові кошти, за виключенням комісійної винагороди агента, є компенсацією понесених агентом витрат, здійснених за рахунок власних коштів, або мають цільове призначення - для забезпечення виконання договірних відносин нерезидентом, якого представляє морський агент.

Згідно із п. п.7.9.1, п. п.7.9.2. п.7.9 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивачем правомірно не включались грошові кошти отримані ним як платником податку від нерезидента, ні до валового доходу, ні до валових витрат такого платника податку, окрім сум комісійної винагороди.

За замовленням нерезидента - судновласника, позивачем як морським агентом було замовлено організацію послуг, які були необхідні судну у юридичних осіб -зареєстрованих платниками податків - ПП «Послуги та консалтинг»код ЄДРПОУ 34598708 (Том ІІ, аркуш справи 189), ТОВ «Автекс-ЕН»код ЄДРПОУ 34674825 (Том ІІІ, аркуш справи 222), ТОВ «Техносервіс+»код ЄДРПОУ 31893608 (Том ІV, аркуші справи 50-52), ПП «Техно-Експресс»код ЄДРПОУ 34320088 (Том ІV, аркуш справи 72), ТОВ «Стройбізнесгрупп», код ЄДРПОУ 35050867 (Том ІV, аркуш справи 83), ПП «Дінго Експресс»код ЄДРПОУ 35504102 (Том ІІІ, аркуш справи 127), ПП «ТТК ТРОЛЛ»код ЄДРПОУ 35117774 (Том ІV, аркуш справи 23).

Згідно замовлень нерезидента вказаним юридичним особам позивач від імені нерезидента замовляв проведення організацію (проведення) замовлених нерезидентом послуг з ремонту.

Позивачем проводилась оплата замовлених послуг, що підтверджується наданими до суду платіжними дорученнями на проведення оплати на користь вказаних юридичних осіб (Том ІІ, аркуші справи 190-201, Том ІІІ, аркуші справи 128-131, Том ІІІ, аркуші справи 223-225, Том ІV, аркуші справи 53-55, 73, 86-122).

Тобто, замовлені послуги були належним чином оплачені позивачем, згідно виставлених рахунків (Том ІІ, аркуш справи 247, Том ІІІ, аркуші справи 2, 10, 17, 24, 32, 40, 51, 53, 59, 68, 75, 82, 89, 97, 104, 111, 118, 125, 160, 167, 175, 182, 190, 198, 206, 213, 220, 244, 251, Том ІV, аркуші справи 5, 13, 21, 41, 48, 66-68, 81, 236, 245, Том V, аркуші справи 5, 16, 23, 29, 48, 58, 92, 103, 116, 125, 132, 138, 148, 156, 158, 166, 174, 182, 193, 201, 209, 218, 226, 236, 243, 252, Том VІ, аркуші справи 6, 14, 21, 28, 35, 43, 51, 60, 68, 76, 84, 91, 98, 108, 118, 126, 135, 142).

Одночасно з цим зазначені юридичні особи згідно вимог Закону України «Про податок на додану вартість»надавали податкові накладні, виписані на адресу позивача. Факти отримання вказаних послуг підтверджується актами виконаних робіт (Том ІІ, аркуш справи 248, Том ІІІ, аркуші справи 4, 11, 18, 25, 33, 41, 52, 54, 61, 69, 76, 83, 90, 98, 105, 112, 119, 126, 161, 168, 176, 183, 191, 199, 207, 214, 221, 245, 252, Том ІV, аркуші справи 6, 14, 22, 35, 42, 49, 69-71, 82, 237, 246, Том V, аркуші справи 6, 17, 24, 30, 49, 59, 93, 104, 117,126,133,139,149,157,159,167,175,183,194,202,210,219,227,237,244,253, Том VІ, аркуші справи 7, 15, 22, 29, 36, 44, 52, 61, 69, 77, 85, 92, 99, 109, 119,127,136,143).

Вказані послуги позивач правомірно включив до складу наданих агентських послуг в дисбурсментський рахунок, який виставляв судновласнику-нерезиденту.

Дисбурсментський рахунок за своєю природою та згідно існуючої міжнародної практики є уніфікованим документом, який виступає єдиною підставою до компенсації понесених агентом витрат та сплати агенту комісійної винагороди. Згідно Наказу Міністерства транспорту України №214 від 27.06.1996 року «Про затвердження зборів та плат за послуги, що надаються суднам у Морських торгівельних портах України»винагорода морського агента встановлена у вигляді фіксованих ставок.

Остаточні розрахунки по фінальному дисбурсменту з виплатою винагороди агенту проводяться судновласником - нерезидентом після завершення агентом надання послуг з обслуговування його судна. Факт проведення оплати дисбурсментського рахунку підтверджує прийняття судновласником наданих агентом послуг з обслуговування судна в порту.

Судом не приймаються до уваги заперечення представника відповідача з посиланням на Інструкцію про порядок митного контролю за агентською (шипчандлерською) діяльністю в морських та річкових портах України, що відкриті для заходу суден закордонного плавання, затвердженої Наказом Державної митної служби України №491 від 25.10.1996 року, оскільки, згідно Наказу Державної митної служби України від 08.10.1998 року №632 вищезазначена Інструкція втратила силу, а Позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог, одночасно з копіями дисбурсментських рахунків (Том ІІІ, аркуші справи 3, 21, 30-31, 39, 49-50, 60, 66-67, 74, 81, 88, 95-96, 103, 110, 117, 124, 166, 173-174, 180-181, 188, 189, 197, 204-205, 212, 242-243, 250, Том ІV, аркуші справи 4, 11-12, 19-20, 33-34, 40, 64-65, 80, 233, 244, Том V, аркуші справи 4, 13-15, 46, 57, 145-147, 155, 165, 191-192, 200, 207-208, 217, 224-225, 242, 250-251, Том VІ, аркуші справи 4-5, 12-13, 27, 34, 41-42, 49, 58-59, 66-67, 74-75, 82-83, 90, 97, 107, 125, 133-134), якими він оформляв передання наданих нерезиденту послуг з агентування суден, суду було надано копії підтвердження замовлень відповідних послуг з боку нерезидента, копії банківських виписок, що підтверджують компенсацію замовлених та оплачених позивачем послуг з обслуговування суден (Том VІ аркуші справи 20, 50, 124, 141), тобто посилання представника відповідача про відсутність первинних документів, що підтверджують факт проведення нерезидентом оплати замовлених послуг також до уваги не беруться, оскільки в акті перевірки та в запереченнях є численні посилання, що при проведенні перевірки оригінали дисбурсментських рахунків та замовлень нерезидента на надання позивачем послуг з технічного обслуговування надавались посадовим особам позивача та були ними досліджені, а порядок своєчасності отримання та використання позивачем валютних коштів було окремим питанням перевірки.

Згідно із положеннями п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 року (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до вимог п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997 року (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6. цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим пунктом документами.

При проведенні перевірки позивачем було надано оригінали належним чином оформлених податкових накладних на замовлені та оплачені ним послуги. Ця обставина не заперечується представником та згідно положень ч.3 ст.72 КАС України вважається встановленою.

Проаналізувавши наведені норми законодавства, надані до справи податкові накладні (Том ІІ, аркуші справи 202-242, Том ІІІ, аркуші справи 27, 36, 44, 56, 63, 71, 78, 85, 92, 100, 107, 114, 121, 132-149, 153-155, 163, 170, 185, 193, 201, 209, 216, 226-236, 239, 247, Том ІV, аркуші справи 1, 86, 16, 24-28, 30, 37, 44, 56-59, 61, 74-75, 77, 123-212, 215-232, 240-241, 249-257, Том V, аркуші справи 1, 9-10, 26, 33-44, 52-54, 69-86, 96-99, 108-110, 120, 121, 128, 142, 152, 162, 170, 178, 185-186, 188, 196, 204, 213-214, 221, 230-232, 239, 246-247, Том VІ, аркуш справи 1, 9, 17, 24, 31, 38, 46, 54-55, 63, 71, 79, 87, 94, 102-104, 112-114, 121, 129-130, 138) оформлені із повним дотриманням правил щодо їх складання згідно вимог п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних за перевірений період, арифметичну правильність показників податкових декларацій за перевірений період, доведення позивачем належними доказами, в тому числі прийнятими та оплаченими нерезидентом дисбурсментськими рахунками, в яких було включено отримані послуги з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності, та включення суми отриманого податкового кредиту, до суми своїх податкових зобов'язань перед нерезидентом з відповідним оформленням податкових накладних, суд вважає неправомірним зменшення податкового кредиту на 96686,00 грн. по операціях, пов'язаних з наданням та організацією агентських послуг для нерезидента.

Відповідно до вказівок Вищого адміністративного суду України, які містяться в ухвалі суду по цій справі від 26.10.2011 року (Том VІІ, аркуші справи 53-60) стосовно цього епізоду під час нового розгляду справи судом першої інстанції необхідно було встановити реальність здійснення зазначених операцій. Під час нового розгляду справи судом були досліджені зазначені вище документи первинного бухгалтерського та податкового обліку по цим господарським операціям. Вказані документи відповідають вимогам ч.1,2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», складені під час здійснення вказаних господарських операцій, мають всі необхідні реквізити та ґрунтовність наданих послуг підтверджується проведенням оплати їх вартості через установи банків-нерезидентів, що є ще однією гарантією перевірки цих операцій на факт фіктивності. Окрім того, під час офіційного з'ясування обставин справи, представник відповідача -ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС не надав заперечень проти фактичного здійснення цих операцій, не надав доказів проведення зустрічних перевірок (звірок) з контрагентами позивача, в зв'язку із чим, визнав фактичність проведених господарських операцій, а тому ця обставина, відповідно до приписів ч.3 ст.72 КАС України, вважається встановленою.

Засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України визначено Законом України «Про транзит вантажів»№1172-XIV від 20.10.1999 року.

Відповідно ст.1 Закону України №1172-XIV від 20.10.1999 року транзитні послуги (роботи) -це безпосередньо пов'язана з транзитом вантажів підприємницька діяльність учасників транзиту, що здійснюється в межах договорів (контрактів) перевезення, транспортного експедирування, доручення, агентських угод тощо.

Учасники транзиту є вантажовласники та суб'єкти підприємницької діяльності (перевізники, порти, станції, експедитори, морські агенти, декларанти та інші), які у встановленому порядку надають (виконують) транзитні послуги (роботи).

Відповідно до ст.3 Закону України №1172-XIV від 20.10.1999 року свобода транзиту вантажів забезпечується шляхом відсутності будь-якої дискримінації стосовно учасників транзиту при оподаткуванні операцій, пов'язаних з транзитом вантажів.

Згідно зі ст.7 Закону України «Про транзит вантажів»№1172-XIV від 20.10.1999 року транзитні послуги (роботи) призначаються для споживання та використання за межами митної території України і надаються (виконуються) на підставі відповідних дво- чи багатосторонніх договорів (контрактів) між учасниками транзиту. Договори (контракти) про надання (виконання) транзитних послуг (робіт) укладаються як між резидентами і нерезидентами, так і між самими резидентами і нерезидентами, які вільно обирають комплекс транзитних послуг (робіт), їх виконавців, а також засоби транзиту залежно від умов перевезень.

Відповідно до п.5.15 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 року (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) якщо послуги транспортного експедирування є транзитними послугами, пов'язані з перевезенням (переміщенням) вантажів транзитом через територію і порти України, то ці послуги звільняються від оподаткування.

Згідно абзацу третього підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 року (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) операції з поставки послуг платником податку, пов'язані з перевезенням (переміщенням) пасажирів і вантажів транзитом через територію України, оподатковуються у порядку, передбаченому пунктом 5.15 цього Закону.

Позивачем надавався комплекс транспортно-експедиційних послуг з перевезення транзитних вантажів нерезидента через митну територію України згідно договорами на експедирування вантажів з нерезидентами, які за твердженням позивача надавались працівникам відповідача при проведенні перевірки та засвідчені копії яких надано до суду та залучено до матеріалів справи (Том І, аркуші справи 228-232, 235-238, 242-249, Том ІІ, аркуші справи 2-7, 14-21, 36-43, 51-58, 74-78, 86-90, 95-99).

Згідно вказаних договорів з нерезидентами за експедирування транзитних вантажів позивач отримав в перевіреному періоді з 01.04.2007 року по 30.09.2008 року винагороду експедитора в сумі 1438538,05 грн. та як учасник транзиту використав пільгу передбачену ст.5.15 Закону України «Про податок на додану вартість»з урахуванням умов абзацу третього підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість», але відповідачем, незважаючи на те, що позивач згідно ч.1 Закону України «Про транзит вантажів»є учасником транзиту та згідно ст.3 Закону України «Про транзит вантажів»всіма правами та пільгами передбаченими для учасників транзиту на винагороду експедитора в розмірі 1438538,05 грн., отриману від експедирування транзитних вантажів було в порушення п.5.15 Закону України «Про податок на додану вартість»донараховано податок на додану вартість в розмірі 20%, що призвело до збільшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість на 287708,00 грн.

Відповідно до вказівок Вищого адміністративного суду України, які містяться в ухвалі суду по цій справі від 26.10.2011 року (Том VІІ, аркуші справи 53-60) стосовно цього епізоду під час нового розгляду справи судом першої інстанції необхідно було встановити розмежування наданих позивачем послуг з транзиту вантажів та надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню (переміщенню) вантажів через митну територію України. Під час офіційного з'ясування обставин справи під час нового розгляду справи, з урахуванням положень контрактів щодо послуг з експедирування вантажів, укладених позивачем з контрагентами-нерезидентами з додатками (Том І, аркуші справи 228-251, Том ІІ, аркуші справи 1-103) встановлено, що предметом контрактів є надання послуг з експедирування вантажів в транзитному режимі (без проведення розмитнення вантажів), в тому числі щодо переміщення їх через митну територію України без розмитнення їх на митній території України або передачі їх третім особам на митній території України.

За таких обставин суд вважає неправомірним та безпідставним висновок відповідача щодо позбавлення позивача, який надавав послуги нерезидентам з експедирування транзитних вантажів статусу учасника транзиту, чи пільг передбачених п.5.15 та абзацом 3 пп.6.2.4 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на момент виникнення спірних правовідносин), що передбачають звільнення від оподаткування податком на додану вартість послуг з перевезення транзитних вантажів та послуг пов'язаних з перевезенням (переміщенням) вантажів транзитом та протиправним донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 287708,00 грн. нараховану на винагороду експедитора.

Згідно із п.п.7.4.4. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Позивачем згідно Договору №345 від 17.11.2005 року (Том І, аркуші справи 135-137) та додатків до нього з №1 до №9 (Том І, аркуші справи 150-163), додаткової угоди №1 від 01.12.2005р. (Том І, аркуші справи 138-149), укладених з нерезидентом компанією ATLANTA INDUSTRIES LIMITED (British Virgins Islands), було взято на себе зобов'язання по ввезенню цілісних майнових комплексів для пошуку осіб із числа резидентів які заінтересовані в отриманні на умовах оренди вказаних майнових комплексів в тому числі здавання їх в оренду з укладенням відповідних договорів та використання його у власній господарській діяльності.

Згідно перелічених Додатків в період з 02.02.2006 року по 21.12.2006 року на митну територію України було завезено 8 одиниць обладнання, з яких 3 одиниці було ввезено на митну територію України в режимі «переміщення вантажу на безоплатній основі для некомерційних операцій»та при цьому сплачені відповідні митні платежі та податок на додану вартість в сумі 1222365,83 грн., які було внесено до податкового кредиту позивача.

Відповідно до вказівок Вищого адміністративного суду України, які містяться в ухвалі суду по цій справі від 26.10.2011 року (Том VІІ, аркуші справи 53-60) стосовно цього епізоду під час нового розгляду справи судом першої інстанції необхідно було встановити правомірність формування податкового кредиту з ПДВ при ввезенні на митну територію України транспортних засобів в період з 02.02.2006 року по 21.12.2006 року та необхідності проведення відповідних корегувань показників податкового кредиту після повернення (вивезення) такого обладнання за межи митної території України.

Правильність формування податкового кредиту в розмірі 122366,00 грн., сплаченого митним органам в 2006 році, при ввезенні в оренду, на митну територію України, обладнання, що належало нерезиденту INDUSTIES LTD»(BVI) та відображення податкового кредиту в рядку 26 Декларації з податку на додану вартість, під час проведення перевірки під сумнів не ставилось, перевірене працівниками відповідача в минулих періодах (Акт №5896/23-10/33657945 від 05.07.2007 року) та не заперечувалась представником відповідача під час нового розгляду справи, а тому, відповідно до приписів ч.3 ст.72 КАС України, ця обставина вважається встановленою.

Підпунктом 3.1.1 ст.3 Закону «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 року (в редакції, що була чинною на дату здійснення операції та проведення перевірки) передбачено у відносинах з нерезидентом наступне: з метою оподаткування до експорту товарів також прирівнюється: вивезення товарів (супутніх послуг) за межі митного кордону України за договорами фінансового лізингу (оренди) (у тому числі у разі повернення об'єкта фінансового лізингу лізингодавцю-нерезиденту або іншій особі за дорученням такого лізингодавця), застави та іншими договорами, які не передбачають передання права власності на такі товари (майно) або передбачають їх обмін на корпоративні права чи цінні папери, у тому числі якщо таке вивезення пов'язане із припиненням дії зазначених договорів.

Позивачем, при поверненні із оренди обладнання, що належало нерезиденту з вивезенням його за межі митної території України та оформленням відповідних вантажно-митних декларацій в режимі Експорт-10 ВМД №500010000/7/003427 від 27.06.2007 року (Том І, аркуш справи 163); ВМД№500010000/8/000974 від 29.02.2008 року (Том І, аркуші справи 165-166); ВМД№500010000/8/000970 від 29.02.2008 року (Том І, аркуші справи 168-169); ВМД№500010000/8/001740 від 09.08.2008 року (Том І, аркуші справи 171-172); ВМД№500010000/8/011701 від 23.09.2008 року (Том І, аркуші справи 174-175) було правомірно застосовано пп.3.1.1. Закону «Про податок на додану вартість»та вартість обладнання яке поверзлось із оренди нерезиденту включено до бази оподаткування податком на додану, за ставкою «нуль»відсотків, що застосовується при експорті товарів, як це передбачено п.п.3.1.1, п.3.1.2 та п.4.1, п.6.2 Закону України «Про податок на додану вартість».

Судом не приймаються до уваги заперечення представника відповідача, що для застосування п.3.1.1. Закону України «Про податок на додану вартість»позивач повинен надати докази того, що вказане обладнання було задано в оренду на території України, оскільки застосування п.3.1.1. не передбачає додаткових умов окрім вимоги власника повернути майно, яке йому належить та було завезено на митну територію України для здавання в оренду. Доводи представника відповідача про необхідність зменшення податкового кредиту через відсутність у позивача можливості використовувати вивезене обладнання, у власній господарській діяльності судом не приймаються через те, що позивач не починав використовувати обладнання в операціях які не є об'єктом оподаткування, а повернув майно, що належить нерезиденту на праві власності а вказана операція - це повернення обладнання нерезиденту по договору оренди, що не передбачає його купівлю-продаж (оренда, лізинг) і не передбачають переходу права власності на такий товар.

Під час нового розгляду справи судом було встановлено, що згідно залученого письмового доказу -облікової картки платника податку на додану вартість за 2006 рік (Том VІІ, аркуші справи 190-208) позивачем 20.06.2006 року сума сплаченого податку на додану вартість, сплачена податкову органу при ввезенні майнового комплексу на митну територію України була виставлено до відшкодування шляхом її повернення на банківських рахунок платника. Це свідчить про те, що на час вивезення майнового комплексу за межі митної території України позивач отримав відшкодування ПДВ, сплаченого митному органу при ввезенні, а тому необхідності у проведенні корегування показників податкового кредиту чи зобов'язань з ПДВ не було.

Таким чином, позивачем правомірно не проводилось корегування податкового кредиту в сумі 1222366,00 грн., при здійсненні поверненням ним із оренди майна, що належало нерезиденту.

Відповідно до ч. 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно із ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська транспортна компанія»обґрунтовані, відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим підлягають задоволенню повністю.

Судові витрати розподіляються відповідно до приписів ст.94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська транспортна компанія»до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень №0003242310/0 від 14.04.2009 року, №0003242310/1 від 30.06.2009 року, №0003242310/2 від 25.08.2009 року на суму 143856,75 грн. в частині донарахування позивачу зобов'язань з податку на прибуток в сумі 95904,5 грн. та штрафної санкції в розмірі 47952,25 грн., визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень №0003262310/0 від 14.04.2009 року, №0003262310/1 від 30.06.2009 року, №0003262310/2 від 25.08.2009 року по податку на додану вартість на суму 873782 грн., в тому числі податок на додану вартість у розмірі 582521 грн. та штрафні санкції у розмірі 291261 грн. -задовольнити повністю.

Визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0003242310/0 від 14.04.2009 року, №0003242310/1 від 30.06.2009 року, №0003242310/2 від 25.08.2009 року на суму 143856,75 грн. в частині донарахування позивачу зобов'язань з податку на прибуток в сумі 95904,5 грн. та штрафної санкції в розмірі 47952,25 грн.

Визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0003262310/0 від 14.04.2009 року, №0003262310/1 від 30.06.2009 року, №0003262310/2 від 25.08.2009 року по податку на додану вартість на суму 873782 грн., в тому числі податок на додану вартість у розмірі 582521 грн. та штрафні санкції у розмірі 291261 грн.

Постанова набирає законної сили у порядку ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга на постанову подається до Одеського окружного адміністративного суду, та одночасно її копія надсилається до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Повний текст постанови складено та підписано 23 липня 2012 року.

Суддя Л.І. Свида

.

.