Рішення

від 11.05.2012 по справі 5027/155/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" травня 2012 р. Справа № 5027/155/2012.

За позовом прокурора Новоселицького району Чернівецької області в інтересах держави в особі державного підприємства "Новоселицьке державне спеціалізоване лісництво агропромислового комплексу", с. Костичани Новоселицького району Чернівецької області

до товариства з обмеженою відповідальністю "Буковина-2000", м. Чернівці

про стягнення заборгованості в сумі 23666,80 грн.

Суддя Т.І. Ковальчук

Представники:

Позивача - Галіщук М.І., дов. від 26.04.2012 р.

Відповідача - Ілатовська Г.М., директор

У засіданні приймав участь - прокурор Петрович А.Н.

СУТЬ СПОРУ:

Прокурор Новоселицького району Чернівецької області звернувся з позовом в інтересах держави в особі позивача до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 23666,80 грн. по розрахунках за поставлену лісопродукцію.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що за результатами проведеної прокуратурою перевірки встановлено, що між позивачем і відповідачем укладено договори на поставку лісопродукції № 5-р від 01.07.2010 р. та № 6-р від 01.04.2011 р., на виконання яких позивач продав відповідачеві у 2010-2011 роках 62.02 м 2 лісопродукції на суму 24187,20 грн., за яку останній не розрахувався у повному обсязі, станом на день звернення з позовом до суду заборгованість ТОВ "Буковина-2000" по розрахунках за лісопродукцію складає 23666,80 грн. і це завдає шкоди інтересам держави, оскільки перешкоджає позивачві виконувати основні завдання з охорони, захисту, раціонального використання лісових ресурсів та відтворення лісів на території земель лісового фонду Новоселицького району.

Провадження у справі порушено ухвалою від 12.03.2012 р., розгляд справи в судовому засіданні призначено на 27.03.2012 р., відповідача зобов'язано надати відзив на позовну заяву та докази на його обґрунтування.

Ухвалою від 27.03.2012 р. розгляд справи в судовому засіданні відкладено на 12.04.2012 р., а ухвалою від 12.04.2012 р. -на 26.04.2011 р. за клопотанням відповідача, який не мав змоги забезпечити явку представника на виклик суду.

У судовому засіданні 26.04.2012 р. відповідач надав відзив, у якому позов визнав частково на суму 9619,37, проти решти вимог заперечує з тих підстав, що згідно з договорами позивач поставляв продукцію за погодженою ціною, яка включала податок на додану вартість, однак під час подання податкової звітності до ДПІ м. Чернівці податковий орган не включив відповідачеві до податкового кредиту вартість ПДВ, який входив до ціни на продукцію позивача в зв'язку з тим, що останній не задекларував цей податок до сплати. Відповідач у відзиві зазначає, що згідно виписки з офіційного Інтернет-сайту Державної податкової служби позивачеві анульовано свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ за 2010 р. в зв'язку з неподанням декларацій з ПДВ за останні 12 місяців, а згідно з п. 7.1 укладених з ним договорів позивач повинен повідомляти відповідача про зміну свого податкового статусу, однак цього зобов'язання не виконав, тому відповідач вважає, що загальна вартість поставленої йому продукції складає не 84284,60 грн., а 70237,17 грн. за мінусом 14047,43 грн. ПДВ, відтак, з урахуванням проведеної часткової оплати в сумі 67316,90 грн. борг за 2010 р. складає 2920,27 грн., а за 2011 р. -6699,10 грн.

У судовому засіданні 26.04.2012 р. оголошувалася перерва до 10-30 год. 11.05.2012 р.

У судовому засіданні 11.05.2012 р. представник позивача і прокурор позов підтримали, представник відповідача позов визнала частково в сумі згідно з поданим відзивом, проти решти вимог заперечувала, просила викликати в судове засідання незалежного експерта-спеціаліста з податку на додану вартість згідно з клопотанням від 03.05.2012 р. із запропонованого переліку осіб -аудиторів у Чернівецькій області.

Представник позивача і прокурор проти задоволення клопотання відповідача заперечували.

Розглянувши клопотання представника відповідача про виклик експерта з питань ПДВ, суд не вбачає підстав для його задоволення, оскільки дослідження статусу позивача як платника ПДВ і податкових зобов'язань сторін виходить за межі предмета доказування у спорі, окрім того, відповідно до ст. 31 Господарського процесуального кодексу України судовий експерт може брати участь у судовому засіданні у разі, якщо в справі призначено судову експертизу для вирішення питань, які потребують спеціальних знань (ст.ст. 41, 42 ГПК України), а така в даній справі не призначалася. Відповідно ж до абз. 5 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" особа набуває прав та несе обов'язки судового експерта тільки після одержання нею ухвали про призначення експертизи. З огляду на викладене та положення ст. 32 ГПК України відсутні підстави для виклику запропонованих відповідачем осіб в якості спеціалістів у порядку ст. 30 ГПК України, оскільки ГПК України не передбачає такого виду доказів як пояснення спеціаліста.

Заслухавши пояснення представників сторін, прокурора, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши в сукупності докази по справі, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд встановив наступне.

01.07.2010 р. між позивачем і відповідачем було укладено договір № 5-р на поставку лісопродукції, на умовах якого позивач (за текстом договору Постачальник) зобов'язався постачати відповідачеві (за текстом договору Замовник) товар (лісопродукцію), а відповідач зобов'язався прийняти товар та сплатити за нього згідно попередньо погодженої ціни за протоколами погодження цін відповідно до товарно-транспортної накладної протягом одного місяця з дня поставки (п.п. 1.1, 1.2, 4.1, 4.2 договору (а.с. 9, 10, 48). Строк даного договору встановлено до 31.12.2010 р.

Аналогічний договір за № 6-р укладено між сторонами 01.04.2011 р. строком дії до 31.12.2011 р. (а.с. 11, 50).

Як вбачається з матеріалів справи і визнається відповідачем, згідно вказаних вище договорів позивач, окрім іншого, поставив йому лісопродукцію по таких товарно-транспортних накладних:

1) в період дії договору № 5-р від 01.07.2010 р. :

- ТТН № 7121 від 02.11.2010 р. -11,68 м 3 , ціна згідно накладної 5124,50 грн.,

- ТТН № 1729 від 04.11.2010 р. -11,60 м 3, ціна згідно накладної 4375,90 грн.,

- ТТН № 1738 від 10.11.2010 р. -11,93 м 3 , ціна згідно накладної 3845,80 грн.,

- ТТН № 1765 від 16.11.2010 р. -10,49 м 3 , ціна згідно накладної 2790,50 грн. (а.с. 12-15),

2) в період дії договору № 6-р від 01.04.2011 р.:

- ТТН № 2390 від 22.12.2011 р. -5,67 м 3 , ціна згідно накладної 2268,10 грн.,

- ТТН № 2366 від 26.12.2011 р. -10,65 м 3 , ціна згідно накладної 5783,00 грн. (а.с. 16,17).

Таким чином, по вищевказаних товарно-транспортних накладних позивач поставив відповідачеві лісопродукцію на загальну суму 24187,80 грн.

Як вбачається з акту звіряння розрахунків між позивачем і відповідачем станом на 01.02.2012 р., заборгованість відповідача перед позивачем по розрахунках за лісопродукцію в цілому за 2010-2011 роки становить 23666,80 грн. (а.с. 8).

Сторони визнають, що ця заборгованість в сумі 23666,80 грн. виникла саме по розрахунках за продукцію, поставлену по зазначених вище накладних.

Оплата за лісопродукцію, поставлену в межах договорів №№ 5-р та 6-р по інших накладних відповідачем проведена, спору щодо цього питання між сторонами немає, тому судом не досліджуються факти поставки і розрахунків за лісопродукцію по інших, аніж зазначені в позовній заяві, товарно-транспортних накладних. Вказане підтверджується також актом звіряння розрахунків, складеним сторонами в ході розгляду справи (а.с. 62).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ст. 193 Господарського кодексу України також передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

У відповідності до статей 173 - 174 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України)

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, є правовідносинами з договору поставки.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач усупереч умовам укладених з позивачем договорів на поставку лісопродукції не належним чином провів оплату за одержаний товар, його заборгованість, доведена матеріалами справи, складає 23666,80 грн.

Доводи представника відповідача, що його заборгованість перед позивачем має бути зменшена на суму податку на додану вартість у розмірі 14047,43 грн. у зв'язку з анулюванням податковим органом виданих позивачеві Свідоцтв про реєстрацію платника податку на додану вартість та виключення через це з податкового кредиту відповідача сум ПДВ, врахованих у ціні на продукцію, одержану в 2010 р., є юридично неспроможними.

Так, за своїм правовим змістом спірні правовідносини між сторонами регулюються нормами Господарського та Цивільного кодексів України (ст.ст. 1-4, 173-175, 179-181, 188, 193, 216, 220 ГК України, ст. 1 ч. 2 ст. 9, Глави 47-48, 51-54 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як видно зі змісту договорів на поставку лісопродукції № 5-р від 01.07.2010 р. та № 6-р від 01.04.2011 р., під час їх укладення сторони погодили істотні умови, в тому числі ціни на продукцію згідно з протоколами погодження вільної оптової ціни на продукцію виробничо-технічного призначення та послуги виробничого характеру від 01.07.2010 р., від 01.08.2010 р. та від 01.04.2011 р. (а.с. 48-50).

Згідно з протоколами погодження вільної оптової ціни від 01.07.2010 р. та від 01.08.2010 р. ціни на лісопродукцію, яка поставлялася за договором № 5-р від 01.07.2010 р., погоджено сторонами в тому числі з ПДВ. Саме за такими цінами відповідач прийняв товар по товарно-транспортних накладних № 7121 від 02.11.2010 р., № 1729 від 04.11.2010 р., № 1738 від 10.11.2010 р. та № 1765 від 16.11.2010 р., відповідно, набув права власності на товар саме за вказаними в накладних цінами (п. 3.1 договору № 5-р від 01.07.2010 р.).

Згідно з ч. 1 ст. 189 ГК України ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору і зазначається в договорі у гривнях.

Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін (ч. 3 ст. 189 ЦК України). З договору № 5-р від 01.07.2010 р. та протоколів погодження ціни від 01.07.2010 р. та від 01.08.2010 р. вбачається, що сторонами погоджено вільні оптові ціни, що не суперечить названій статті ГК України.

З огляду на законодавчо закріплений принцип презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) договір № 5-р від 01.07.2010 р. на поставку лісопродукції є правомірним, тому відповідно до ст. 629 ЦК є обов'язковим для виконання сторонами.

При цьому доводи представника відповідача, що останнього було введено в оману позивачем стосовно його статусу платника ПДВ і безпідставно вказано в договорі номер Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100187839 у той час, як це Свідоцтво анульоване 04.06.2009 р., а Свідоцтво № 1002293312 анульоване 28.12.2010 р. (а.с. 61-62, 74,75), суд до уваги не бере.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин), але договори № 5-р від 01.07.2010 р. та 6-р від 01.04.2011 р. недійсними в установленому порядку не визнавалися.

Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 ст. 188 ГК України також встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Таким чином, оскільки сторони погодили в установленому порядку договірні ціни на продукцію з ПДВ, саме за цими цінами відповідач повинен здійснити розрахунок за поставлену йому позивачем продукцію навіть у разі, якщо останній не мав, чи у подальшому втратив статус платника ПДВ.

За приписами Глави 50 "Припинення зобов'язань" Цивільного кодексу України відмова податкового органу включити відповідачеві до податкового кредиту з ПДВ суми податку на додану вартість на продукцію, поставлену позивачем по товарно-транспортних накладних № 7121 від 02.11.2010 р., № 1729 від 04.11.2010 р., № 1738 від 10.11.2010 р. та № 1765 від 16.11.2010 р., не є підставою для припинення зобов'язання відповідача перед позивачем в частині здійснення оплати за продукцію за договірною ціною згідно з умовами укладеного договору. Окрім того, відповідач не позбавлений права звернутися до податкового органу з адміністративним позовом щодо захисту свого права на одержання податкового кредиту по господарських операціях з позивачем.

Неповідомлення позивачем відповідача про зміну його статусу як платника ПДВ (п. 7.1 договору № 5-р від 01.07.2010 р.) не впливає на юридичну оцінку встановлених у справі обставин, оскільки даним договором не передбачено наслідків такого неповідомлення.

Крім того, з роздруківки з офіційного веб-сайту Державної податкової служби України видно, що позивачеві анульовувалися Свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ за спеціальним режимом оподаткування, в той же час, за поясненням представника позивача, останній залишався платником ПДВ на загальних підставах (а.с. 61-62).

Таким чином, за результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, оскільки позовні вимоги є доведеними матеріалами справи, а заперечення відповідача їх не спростовують.

Інших обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, у справі не встановлено.

У зв'язку із задоволенням позову судовий збір належить стягнути з відповідача до Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 12, 49, 82, 84, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з малого приватного підприємства "Буковина-2000" (м. Чернівці, пров. Індустріальний, 2, р/р № 26002189347 в АТ "Райффайзен Банк Аваль", код ЄДРПОУ 30311766):

- на користь державного підприємства "Новоселицьке державне спеціалізоване лісництво агропромислового комплексу" (с. Костичани Новоселицького району Чернівецької області, вул. 28 Червня, 26 С, р/рах. 2600801719127 у ВАТ "Укрексімбанк", код ЄДРПОУ 31383407) 23666,80 грн. боргу,

- 1609,50 грн. судового збору до Державного бюджету України (стягувач -Державна податкова інспекція у м. Чернівцях м. Чернівці, вул. Червоноармійська, 200-А).

З набранням судовим рішенням законної сили видати накази.

У судовому засіданні 11.05.2012 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст підписано 11.05.2012 р.

Суддя Т.І.Ковальчук