Рішення

від 31.07.2012 по справі 16/31/2012/5003

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

31 липня 2012 р. Справа 16/31/2012/5003

за позовом : товариства з обмеженою відповідальністю "Ватіс", м.Вінниця

до : товариства з обмеженою відповідальністю "Шаргород райагробуд", м.Шаргород Вінницької області

про стягнення 21346,76 грн. заборгованості згідно договорів поставки

Головуючий суддя Нешик О.С.

При секретарі судового засідання Снігур О.О.

Представники:

позивача: Скржешевський М.С. (довіреність б/н від 26.07.2012 року);

відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ватіс" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Шаргород райагробуд" 21346,76 грн. заборгованості згідно договорів поставки.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 09.07.2012 року за вказаним позовом порушено провадження у справі №16/32/2012/5003 та призначено до розгляду на 31.07.2012 року.

В судовому засіданні 31.07.2012 року позивачем подана заява від 31.07.2012 року (вх.канц. №08-46/8645/12) якою останній відмовляється від позовних вимог в частині стягнення 311,21 грн. пені.

Дослідивши подану позивачем заяву б/н від 31.07.2012 року (вх.канц. №08-46/8645/12) про відмову від позову в частині стягнення 311,21 грн. пені, суд дійшов висновку про її прийняття та необхідність припинення провадження в цій частині по п.4 ч.1 ст.80 ГПК України, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову. При цьому частина шоста названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно ч.3 ст.78, п.4 ч.1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Відмова позивача від позову в частині стягнення пені в розмірі 311,21 грн. приймається судом, оскільки вона не суперечить чинному законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Разом з цим, необхідно роз'яснити, що відповідно до положень ч.2 ст.80 ГПК України у випадку припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

При цьому суд вважає, що за правилами статті 49 ГПК України, абзацу 7 пункту 8 роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України" №02-5/78 від 04.03.1998 року: судові витрати, понесені позивачем відповідно до частини заявлених вимог, від якої останній відмовився, покладаються на нього.

Також представник позивача просив стягнути з відповідача судові витрати, які складаються з судового збору та 3000 грн. адвокатських послуг.

31.07.2012 року представник відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином - ухвалою суду від 09.07.2012 року яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією за адресою вказаною в позовній заяві - 23500, Вінницька область, м. Шаргород, вул. Леніна, 300.

Згідно відмітки на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення № 21036 2163096, поштове відправлення вручено представнику відповідача 17.07.2012 року.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином .

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Суд зауважує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду позивача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

27.05.2011 року між ТОВ "Ватіс" та ТОВ "Шаргород Райагробуд" був укладений договір поставки обладнання і монтажу систем вентиляції №10.

Відповідно до п.1.1. договору позивач зобов'язався поставити відповідачу обладнання систем вентиляції, здійснити його монтаж на налагоджувальні роботи, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити це замовлення згідно з умовами даного договору.

Згідно з п. 4.1. договору №10 загальна вартість даного договору становить 1 258 266 грн., 55 коп. Формою розрахунків є акт виконаних будівельних робіт (п.4.4.).

Позивач виконав свої зобов'язання, передбачені договором, належним чином та у визначений строк, що підтверджується актами виконаних будівельних робіт за період з травня до вересня 2011 року. (т.1 а.с. 36-134). Загальна сума будівельних робіт згідно актів становить 1258266 грн. 55 коп.

Окрім того, 27.05.2011 року між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки №10/1.

Відповідно до п. 1.1. договору №10/1 позивач зобов'язується передати у власність відповідачу, а відповідач зобов'язується оплатити і прийняти товар, згідно специфікації та/або накладних на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п. 3.1. договору №10/1 постачальник постачає товар покупцеві за договірними цінами, які зазначені в Специфікації та узгодженні з постачальником шляхом виставлення відповідних розрахунків до сплати.

Сума договору складається з сум вартості товару поставленого постачальником покупцю, яка підтверджується специфікаціями та видатково-прибутковими накладними протягом дії цього договору (п.3.2).

Позивачем на виконання вище вказаних пунктів договору №10/1 та відповідно до специфікації №1 від 27.05.2011 року на адресу відповідача було поставлено товар, що підтверджується видатковою накладною №ВН-05 від 22.08.2011 року на суму 218 920, 00 грн. та видатковою накладною №ВН-06 від 30.08.2011 року на суму 212 358,00 грн.

Таким чином позивачем було поставлено відповідачу, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 431 278,00 грн. згідно специфікації та видатково-прибуткових накладних.

Отже, загальна сума за договором №10/1 та договором №10 склала 1 689 544 грн. 55 коп.

В поясненнях б/н від 27.07.2012 року представник позивача пояснив що обсяг та дати розрахунку відповідача за виконані роботи та поставлений товар позивачем вбачається із банківських платіжних документів за період дії договорів на загальну суму 1 668 509,00 грн. (т.2, а.с 4-16)

Із даних банківських платіжних документів вбачається, що відповідач в період з 27.05.2011 року по 15.11.2011 року систематично перераховував на рахунок позивача кошти за вказаними договорами, оскільки інших відносин, з яких могло виникнути грошове зобов'язання між сторонами не встановлено. Визначити момент оплати відповідачем ціни поставок за договором №10/1 неможливо, оскільки відповідачем в один період здійснювалось розрахунок за договором №10, визначити момент настання строку оплати якого неможливо, та договором №10/1, про який не вказувалось у призначені платежу.

Таким чином, заборгованість відповідачем станом на час розгляду справи становить 21035,55грн., що підтверджується матеріалами справи.

23.11.2011 року між позивачем та відповідачем підписано акт звірки взаєморозрахунків, з якого вбачається наявність боргу в сумі 21 035,55 грн. (т.2 а.с. 17).

17.05.2011 року позивач направив відповідачу вимогу про виконання зобов'язання за договором на підставі ч.2 ст. 530, в якій вказувалось про існування заборгованості по договору №10 та договору №10/1 загалом та вимога розрахуватись у повному обсязі до спливу семиденного строку з дня пред'явлення вимоги (т. 1 а.с 16-18). Відповідач отримав дану вимогу 22.05.2012 року, що стверджується поштовим повідомленням (т. 1 а.с 19).

Однак відповіді на вищевказану вимогу не надійшло.

В зв'язку з тим, що відповідач не розрахувався за отриманий товар в повному обсязі, це дало підстави позивачу звернутися з даним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару та дії відповідача по прийняттю вказаного товару за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання по оплаті за отриманий товар.

З моменту укладення сторонами договорів між ними виникли відносини, що регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи викладені обставини, а також те, що станом на час розгляду справи в суді відповідач не надав докази в спростування позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов про стягнення 21035,55 грн. основного боргу підлягає задоволенню як обґрунтований та правомірний.

Також судом розглянута заява б/н від 31.07.2012 представника позивача про стягнення з відповідача судові витрати, які складаються з судового збору та 3000 грн. адвокатських послуг.

Згідно зі ст.44 Господарського процесуального кодексу України оплата послуг адвоката відноситься до складу судових витрат і згідно зі статтею 48 цього Кодексу вони визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Статтею 12 цього Закону передбачено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Відповідно до ст. 33 Правил адвокатської етики, гонорар, отриманий адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення, та розумно обґрунтованим за розміром. Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе, зокрема, обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення, ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення.

Згідно п.2.1 договору про надання юридичних послуг №2872 від 28 липня 2012 р. адвокат Скржшевський М.С. прийняв на себе зобов'язання надати позивачу по даній справі, як замовнику, юридичні послуги у формі захисту прав та інтересів замовника по стягненню з ТОВ "Шаргород Райагробуд" заборгованості за договорами № 10, 10/1 від 27.05.2011 року.

Згідно квитанції до прибуткового касового ордера №316 2 від 30 червня 2012 р. Скржшевським М.С. прийнято від Шевчука 3000 грн.

Співставивши надані документи, суд приходить до висновку, що витрати на оплату послуг адвоката відшкодуванню не підлягають, оскільки згідно квитанції №316 2 до прибуткового касового ордера кошти в сумі 3000 грн. були прийняті 30 червня 2012 року, а договір №2872 про надання юридичних послуг датований 28 липня 2012 року, тобто місяцем пізніше, коли були прийняті кошти по квитанції № 316 2. В даній квитанції відсутні відомості про те, що оплату по ній було здійснено на підставі договору №2872 від 28 липня 2012 р.

Також суд враховує, що позовна заява була подана до суду 05.07.2012 року, а договір №2872, яким передбачалось зокрема підготовка та складання позовної заяви, датовано 28.07.2012 р.

Вказані розходження в наданих документах та відсутність усіх відомостей, зокрема посилання в квитанції №316 2 на договір № 2872 від 28.07.2012 р., позбавляють суд можливості достеменно встановити, що кошти, прийняті 30.06.2012 року по квитанції до прибуткового касового ордера № 316 2 від Шевчука, були сплачені останнім саме за представництво інтересів саме ТОВ "ВАТІС" саме у даній справі, а не за будь-які інші юридичні послуги чи представництво в іншій справі.

За вказаних обставин суд відмовляє позивачу у вимогах про відшкодування юридичних послуг в сумі 3000 грн. за недоведеністю.

Відповідно до положень ч.5 ст.49 ГПК України сплачена позивачем сума судового збору підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 43, 33, 44, 49, 82-84, Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ :

1. Прийняти відмову позивача від позову в частині стягнення пені в розмірі 311,21 грн.

2. Провадження у справі в частині стягнення 311,21 грн. пені припинити.

3. Позов задовольнити частково.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Шаргород райагробуд" (23500, Вінницька обл., м.Шаргород, вул.Леніна, буд.300; код ЄДРПОУ 03582675) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ВАТІС" (21021, м.Вінниця, просп.Юності, 8, складське приміщення 16; код ЄДРПОУ 33965930) 21035,55 грн. - основного борг та 1586,04 грн. на відшкодування витрат зі сплати судового збору.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. У вимогах про відшкодування юридичних послуг в сумі 3000 грн. відмовити.

7. Копію рішення направити сторонам рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Повне рішення складено 06 серпня 2012 р.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2,3 - позивачу - ТОВ "Ватіс" (за адресами: 21021 просп.Юності, 8, складське приміщ.№16 та 21018 м.Вінниця, вул.Литвиненка, буд.40, кв.18);

4 - відповідачу - ТОВ "Шаргород Райагробуд" (23500, Вінницька область, м.Шаргород, вул.Леніна, 300)