Рішення

від 01.08.2012 по справі 5011-5/6573-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-5/6573-2012 01.08.12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аміго Груп"

до Закритого акціонерного товариства "Піастрелла"

про стягнення 90 083,60 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Нагорнова Є.А. за довіреністю б/н від 19.06.2012 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аміго Груп" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства "Піастрелла" про стягнення 90 083, 60 грн., в тому числі 87 609, 40 грн. основного боргу 1 870, 11 грн. пені, 235, 02 грн. інфляційних втрат та 369, 07 грн. 3% річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору поставки позивач поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.05.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/6573-2012, розгляд справи призначено на 20.06.2012 р.

20.06.2012 р. до початку судового засідання через відділ діловодства суду від відповідача надійшли письмові пояснення у справі, в яких він зазначає про те, що позивачем дійсно було поставлено товар на суму 87 609, 40 грн., проте 18.06.2012 р. відповідач сплатив в його оплату 5 000, 00 грн. на підставі платіжного доручення № 120 від 18.06.2012 р., з огляду на що борг складає 82 609, 04 грн. Також, відповідач стверджує про те, що між сторонами не було визначено строків оплати товару, оскільки єдиний договір на поставку не укладався, з огляду на що вважає розрахунки позивача в частині пені, інфляційних втрат та 3 % річних необґрунтованими, та вказує, що інфляційні втрати мають складати 0 грн., а 3 % річних 64, 81 грн., нарахування яких має здійснюватись з дати отримання вимоги позивача -24.04.2012 р. по 03.05.2012 р. Крім того, відповідач просить суд при прийнятті рішення відстрочити його виконання на шість місяців, вказуючи на те, що в економіці країни відбулись негативні зміни, які погіршили фінансовий стан відповідача.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.06.2012 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника відповідача, було відкладено на 11.07.2012 р.

У судовому засіданні 11.07.2012 р. від позивача надійшли письмові заперечення проти відстрочки виконання рішення у даній справі, а також письмові пояснення щодо господарських відносин між сторонами. Крім того, позивачем надано до матеріалів справи податкові накладні щодо спірних поставок товару та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей.

У судовому засіданні 11.07.2012 р. судом оголошено перерву до 16.07.2012 р.

У судовому засіданні 16.07.2012 р. від позивача надійшли додаткові письмові пояснення у справі, відповідно до яких він зазначає про те, що Договір поставки № 0126 від 26.01.2012 р. був укладений факсимільним шляхом, а саме: відповідач факсом передав позивачу підписаний примірник договору, після чого позивач також його підписав та скріпив печаткою. Обов'язку щодо передачі оригіналу договору відповідач не виконав.

У судовому засіданні 16.07.2012 р. судом винесено ухвалу, якою продовжено строк вирішення спору на 15 днів та оголошено перерву до 01.08.2012 р.

30.07.2012 р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю забезпечити явку свого повноважного представника в судове засідання 01.08.2012 р., який перебуває у відпустці.

Представник відповідача в судове засідання 01.08.2012 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З огляду на зазначене, а також враховуючи те, що відповідач не був позбавлений права в порядку ст. 28 ГПК України направити в судове засідання іншого представника, суд відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 01.08.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12.01.2012 р. на підставі усних домовленостей позивач поставив, а відповідач прийняв товар -піддон Євро 2 у кількості 700 шт. вартістю 35 002, 80 грн., що підтверджується видатковою накладною № 73 від 12.01.2012 р. та не заперечується відповідачем.

Як зазначає позивач, вказаний товар був оплачений частково на суму 2 397, 80 грн.

26.01.2012 р., як стверджує позивач, між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки № 0126, відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, відповідно з замовленням покупця постачальник зобов'язується систематично, регулярно поставляти і передавати у власність (повне господарське відання) покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), строк поставки, визначаються в узгодженому замовленні покупця, погодженому рахунку-фактурі та видатковій накладній (п. 1.2. Договору).

Відповідно до п. 4.1. Договору покупець оплачує поставлений постачальником товар за узгодженими в рахунку-фактурі цінами, що визначені за одиницю товару у видатковій накладній.

Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку згідно рахунку-фактури відповідно видатковій накладній протягом двох календарних днів з моменту поставки товару (п. 5.1. Договору).

Згідно з п. 10.1. Договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін, а строк його дії закінчується 31 грудня 2012 р.

Згідно тверджень позивача, він на виконання умов вказаного Договору поставив відповідачу товар на підставі наступних видаткових накладних: № 44 від 27.01.2012 р. на суму 17 501, 40 грн., № 64 від 03.02.2012 р. на суму 2 500, 20 грн., № 69 від 08.02.2012 р. на суму 15 001, 20 грн., № 91 від 14.02.2012 р. на суму 5 000, 40 грн., № 99 від 17.02.2012 р. на суму 15 001, 20 грн.

Однак, як вбачається зі змісту видаткових накладних, наданих до матеріалів справи, вони не містять посилань на зазначений вище договір між сторонами.

З метою встановлення обставин того, чи були здійснені спірні поставки на виконання умов Договору № 0126, чи в порядку укладення правочину на поставку у спрощений спосіб, судом було досліджено податкові накладні, які видавались позивачем відповідачу відносно вказаних господарських операцій: № 34 від 12.01.2012 р. на суму 35 002, 80 грн., № 37 від 27.01.2012 р. на суму 17 501, 40 грн., № 7 від 03.02.2012 р. на суму 2 500, 00 грн., № 13 від 08.02.2012 р. на суму 15 001, 20 грн., № 30 від 14.02.2012 р. на суму 5 000, 40 грн., № 37 від 17.02.2012 р. на суму 15 001, 20 грн.

Усі вищевказані податкові накладні визначають в якості підстави господарських операції в графі "Вид цивільно-правового договору" -усний договір купівлі-продажу, рахунок-фактура.

У свою чергу, рахунки-фактури № 72 від 14.02.2012 р., № 46 від 30.01.2012 р., № 41 від 26.01.2012 р., № 5 від 05.01.2012 р. та № 78 від 17.02.2012 р. також не місять посилань на Договір № 0126, як не містять посилань на нього і довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей № 2531 від 12.01.2012 р., № 2563 від 27.01.2012 р.

Враховуючи зазначене та з огляду на заперечення відповідачем факту поставки йому товарів на підставі Договору № 0126 від 26.01.2012 р., а також зважаючи на ненадання позивачем оригіналу підписаного обома сторонами Договору, як єдиного документу, суд дійшов висновку, що між сторонами мав факт укладення договору поставки у спрощений спосіб, а відповідно положення Договору № 0126 від 26.01.2012 р. не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач за поставлений позивачем товар не розрахувався, у зв'язку з чим, враховуючи також наявність заборгованості за видатковою накладною № 73 від 12.01.2012 р., позивач листом № 40 від 10.04.2012 р., який згідно з поясненнями відповідача отриманий 24.04.2012 р., звернувся до останнього з вимогою сплатити борг у сумі 87 609, 40 грн. за поставлений товар.

Оскільки така вимога була залишена без задоволення, позивач вирішив звернутись за захистом своїх прав та законних інтересів до суду.

При цьому, після порушення провадження у справі відповідач сплатив на користь позивача 5 000, 00 грн. на підставі платіжного доручення № 120 від 18.06.2012 р., у зв'язку з чим сума основного боргу становить на момент розгляду справи по суті 82 609, 40 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи , сплатила відповідну суму грошей тощо ), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Оскільки видаткові накладні, рахунки-фактури, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей містять найменування товару, його кількість та ціну, та враховуючи визнання відповідачем факту поставки товару за нею та його часткову оплату, слід дійти висновку, що між сторонами в цій частині мало місце укладення правочину на поставку товару у спрощений спосіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Оскільки сторонами не було обумовлено строків оплати товару за відповідними видатковими накладними, до спірних правовідносин в цій частині мають застосовуватись положення ч. 2 ст. 530 ЦК України, відповідно до якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач звернувся до відповідача з відповідною вимогою листом за № 40 від 10.04.2012 р., яка згідно пояснень відповідача, не спростованих позивачем, була отримана 24.04.2012 р.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг, який станом на момент розгляду справи становить 82 609, 40 грн., має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

При цьому, враховуючи здійснення відповідачем часткового погашення боргу в сумі 5 000, 00 грн. 18.06.2012 р., тобто після порушення провадження у даній справі, суд вважає за необхідне в цій частині, зважаючи на те, що позивач не зменшив розмір позовних вимог, - провадження припинити на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України за відсутністю предмету спору.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивач нарахував відповідачу 235, 02 грн. інфляційних втрат та 369, 07 грн. 3% річних, розрахунок яких є невірним, оскільки ним визначено строк початку прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у відповідності до умов Договору поставки № 0126 від 26.01.2012 р., проте як зазначалось вище, судом встановлено, що положення вказаного договору не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Суд здійснив перерахунок інфляційних втрат та 3% річних за період з 25.04.2012 р. по 03.05.2012 р., та встановив, що їх розмір має становити: інфляційні втрати -0, 00 грн. (індекс за травень -0, 997, тобто мала місце дефляція); 3 % річних -64, 80 (87 609, 40 грн. х 3 % / 365 х 9).

Що стосується вимог про стягнення пені, суд не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки між сторонами не було узгоджено в письмовій формі відповідальності покупця перед постачальником у формі пені за не виконання зобов'язань з оплати поставленого за правочином поставки, укладеним у спрощений спосіб, товару.

Водночас, згідно зі ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Що стосується заявленого клопотання про відстрочку виконання рішення суду, слід зазначити наступне.

Підставою для відстрочки або розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

Відстрочка або розстрочка виконання рішення суду допускається лише у виняткових випадках і залежно від обставин справи.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

При цьому, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Господарський процесуальний кодекс України не містить переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання.

Водночас, особа, яка звертається до суду із заявою про відстрочку виконання рішення зобов'язана в порядку ст. 33 ГПК України довести обставини та обґрунтувати ті причини, що унеможливлюють чи утруднять виконання рішення суду.

Обставини, на які посилається відповідач в обґрунтування відстрочки виконання рішення суду, такі як економічна криза в державі, тяжкий фінансовий стан, не є виключними та мають негативний вплив на господарську діяльність не лише відповідача, але і інших суб'єктів підприємницької діяльності, а допущена відповідачем заборгованість має негативний вплив на фінансовий стан позивча та здійснювану останнім господарську діяльність.

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво -це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладання на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до змісту ч. 2 ст. 218 ГК України не є надзвичайними та невідворотними такі обставини, як порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Отже, наявність заборгованості перед відповідачем інших осіб, незадовільний фінансовий стан не є підставою для розстрочення або відстрочення виконання рішення. (Відповідну правову позицію займає Вищий господарський суд України у постанові № 8/211-08 від 12.11.2008 р., № 5/396-04 від 01.10.2008 р., № 10/1994 від 24.03.2009 р.).

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням вищенаведеного.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, при цьому, в частині вимог, провадження у справі відносно яких припинено, покладаються на відповідача, оскільки, в даному випадку спір виник з вини останнього.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Провадження у справі в частині стягнення 5 000, 00 грн. основного боргу -припинити.

3. Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Піастрелла" (01013, м. Київ, Голосіївський район, вулиця Будіндустрії, будинок 7, код ЄДРПОУ 33293530) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аміго Груп" (02660, м. Київ, Дніпровський район, вулиця М. Раскової, будинок 17, кімната 708, код ЄДРПОУ 36861392) 82 609 (вісімдесят дві тисячі шістсот дев'ять) грн. 40 коп. основного боргу, 64 (шістдесят чотири) грн. 80 коп. 3 % річних та 1 639 (одну тисячу шістсот тридцять дев'ять) грн. 52 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. В частині стягнення 1 870, 11 грн. пені, 304, 27 грн. 3 % річних та 235, 02 грн. інфляційних втрат -відмовити.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.08.2012 р.

Суддя В.С. Ломака