Постанова

від 10.07.2012 по справі 2а-2208/12/2070

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2012 р. Справа № 2а-2208/12/2070

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Калитка О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайфун 2000»на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.04.2012р. по справі № 2а-2208/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайфун 2000»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ «Тайфун-2000», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові № 0000570842 від 27.10.11 р. про донарахування грошового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 84689,0 грн. і застосування штрафних санкцій в розмірі 21172,0 грн. та № 0000580842 про визначення податкового зобов'язання по ПДВ в сумі 67752,0 грн. і застосування штрафних санкцій в розмірі 16938,0 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.04.12 р. по справі № 2а-2208/12/2070 в задоволенні позову було відмовлено.

Позивач не погодився з судовим рішенням і подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.04.12 р. по справі № 2а-2208/12/2070 та прийняти нову постанову про задоволення його позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Відповідач письмові заперечення на апеляційну скаргу не подав.

Сторони по справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причину неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було з'ясовано, що підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень є акт № 2066/42-013/30990063 від 10.10.11 р. документальної позапланової виїзної перевірки підприємства позивача з питання дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «АПО Харківцукорзбут»(код ЄДРПОУ 34470172) за період з 01.04.09 р. по 30.09.10 р. та з ТОВ «ЕЛКО ПАК»(код ЄДРПОУ 33056469) за період з 01.12.10 р. по 31.12.10 р., в якому зафіксовані факти відсутності об'єктів, які підпадають під визначення п. 3.1.1 ст. 3, п. 7.4.1, п. 7.4.5 ст.7 Закону України «Про ПДВ», які призвели до заниження податкових зобов'язань по ПДВ за квітень 2009 р. на 3666,67 грн., за травень 2009 р. на 4000,0 грн., за червень 2009 р. на 3825,0 грн., за липень 2009 р. на 8741,67 грн., за січень 2010 р. на 17042,0 грн., за лютий 2010 р. на 2162,5 грн., за квітень 2010 р. на 1166,67 грн., за серпень 2010 р. на 1912,5 грн., за грудень 2010 р. на 25234,63 грн. та завищення від'ємного значення ПДВ за грудень 2009 р. на загальну суму 10791,67 грн., яким підприємство повністю скористалось у січні 2010 р.; фактів порушення вимог п. 3.1 ст. 3, п. 5.1, п. 5.2.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»при виконанні договору, який не спричиняє реального настання правових наслідків, а тому є нікчемним, що призвело до завищення валових витрат на суму 495290,0 грн. та заниження зобов'язань по податку на прибуток за 2 квартал 2009 р. на 14365,0 грн., 3 квартал 2009 р. на 10927,0 грн., 4 квартал 2009 р. на 13490,0 грн., 1 квартал 2010 р. на 10516,0 грн., 2 квартал 2010 р. на 1458,0 грн., 3 квартал 2010 р. на 2391,0 грн., 4 квартал 2010 р. на 31543,0 грн.

Оскаржені позивачем в адміністративній процедурі податкові повідомлення-рішення органами ДПС були залишені без змін, а скарги платника податків без задоволення.

Як вказано в акті перевірки, за висновками перевіряючих виявлені порушення пов'язані з безпідставним віднесенням до валових витрат та податкового кредиту по ПДВ відповідних сум по операціям, здійсненим з ТОВ «АПО Харківцукорзбут»та ТОВ «ЕЛКО ПАК», за договорами, що мають ознаки нікчемності з тих підстав, що за інформацією, отриманої від ДПІ Червонозаводського району м. Харкова (акт № 1777/182/34470172 від 29.04.11 р.), господарські операції ТОВ «АПО Харківцукорзбут»не підтверджуються стосовно врахування реального часу їх здійснення, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів; за інформацією, що міститься в довідці ДПІ Оболонського району м. Києва № 368/23-6/33056469 від 27.05.11 р. про результати проведеного аналізу діяльності ТОВ «ЕЛКО ПАК»при формуванні податкового кредиту з ПДВ із взаємовідносин з ТОВ «ВЕНТЕ-Я»та з питань взаємовідносин з контрагентами, по яким сформовані податкові зобов'язання за період з 01.12.10 р. по 31.12.10 р., відсутні поставки товарів, не виявлено факту передачі товару від продавця до покупця у зв'язку з його відсутністю, що є підставою для висновків про те, що взаємовідносини між ТОВ «ЕЛКО ПАК»та контрагентами-покупцями не спричиняють реального настання правових наслідків.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дослідив зміст та виконання позивачем договорів, що були ним укладені з ТОВ «АПО Харківцукорзбут»(договори купівлі-продажу № КП 01/08/02-34 від 02.01.08 р. та № КП 01/2010/05-14 від 05.01.10 р., предметом яких є поставка цукру) та з ТОВ "ЕЛКО ПАК" (договір поставки № 292 від 03.12.10 р., предметом якого є поставка кришка з фольги алюмінієвої з термолаком в асортименті).

На підтвердження здійснення операцій до матеріалів справи позивачем були надані видаткові накладні, податкові накладні, які відображені в бухгалтерському та податковому обліку підприємства позивача.

За результатами дослідження судом першої інстанції вказаних документів було встановлено, що у податкових накладних, виписаних ТОВ «АПО Харківцукорзбут»за період з 01.04.09 р. по 30.09.10 р., по рядку «Умови поставки»вказані дати виписки видаткових накладних, які не співпадають по терміну з датою виписки податкових накладних, а саме виписані із запізненням, тобто первинні документи мають розбіжність у визначенні дати фактичного здійснення першої події щодо придбання платником податку товарів (робіт, послуг), яке має надавати платнику податку право на податковий кредит. Тобто згідно з первинними документами фактично перша подія відбулася після виписки податкових накладних. в судовому рішенні наведений перелік податкових накладних, які мають розбіжності з датою виписки видаткових накладних: № 605 від 22.04.09 р. підставою для її виписки вказана накладна на реалізацію № 605 від 24.04.09 р. (а.с. 62); № 814 від 05.06.09 р. - накладна на реалізацію № 814 від 09.06.09 р. (а.с. 64); № 1070 від 23.07.09 р. накладна на реалізацію № 1070 від 31.07.09 р. (а.с. 66): № 1759 від 08.12.09 р. накладна на реалізацію № 1767 від 10.12.09 р. (а.с. 67); № 1837 від 17.12.09 р. накладна на реалізацію № 1845 від 21.12.09 р. (а.с. 68); № 94 від 13.01.10 р. накладна на реалізацію № 105 від 19.01.10 р. (а.с. 69); № 977 від 27.04.10 р. накладна на реалізацію № 1031 від 29.04.10 р. (а.с. 71); № 1955 від 03.08.10 р. накладна на реалізацію № 2154 від 05.08.10 р. (а.с. 72); № 728 від 19.05.09 р. накладна на реалізацію № 728 від 22.05.09 р. (а.с. 63); № 979 від 07.07.09 р. накладна на реалізацію № 979 від 14.07.09 р. (а.с. 66).

Оплата за придбаний цукор була проведена у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками (а.с. 102-112), але суд першої інстанції з'ясував, що в рахунках, виписаних ТОВ «АПО Харківцукорзбут»на оплату цукру у 2010 р., вказана угода № КП-01/08/02-34 від 02.01.08 р., термін дії якої, з урахуванням подовження, закінчився 31.12.09 р., що свідчить про те, що оплата проводилася за договором, дія якого закінчилася.

На підтвердження виконання зобов'язань за договором № 292 від 03.12.10 р. з ТОВ «ЕЛКО ПАК»позивачем крім видаткових, податкових накладних також на підтвердження доставки товару надані квитанції кур'єрської служби (а.с. 176-179).

Наведені обставини, а саме: наявні розбіжності у податкових накладних щодо дати їх виписки і дати оформлення видаткових накладних, проведення оплати за договором, дія якого закінчилася, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ці документи не можуть бути визнані належним та допустимим доказом фактичного здійснення поставки товару.

В обґрунтування цих висновків суд першої інстанції процитував зміст ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 712 ЦК України, п. 1.4, п. 1.7, п. 1.8 ст.1, п.7.2.6, п. 7.3.1, п. 7.4.5, п. 7.5.1, Закону України «Про ПДВ», ст. 1, ст. 4, п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.1 п. 2 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.95 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.05.95 р. № 168/704, п. 5.1, п. 5.2.1 ст. 5, п. 11.2.1 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»і зазначив, що фактичного здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами не відбулося, оскільки позивачем не надано суду першої інстанції належних, достатніх та переконливих доказів реальності фізичного переміщення активів у просторі та часі від перелічених суб'єктів господарювання до TOB «Тайфун-2000»(не надані ТТН, подорожні листи, акти приймання-передачі товару, довіреності, документи, що засвідчують факт отримання та зберігання товарів), а також не надано доказів дотримання засад розумності та добросовісності у спірних взаємовідносинах, тому відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством, що в свою чергу, за висновками суду першої інстанції, вказує на фіктивність відповідної господарської операції.

Колегія суддів вважає необхідним відмітити, що відповідачем як доведений факт при проведенні перевірки були використані інформації ДПІ Червонозаводського району м. Харкова та ДПІ Оболонського району м. Києва, які дійшли висновку про нікчемність правочинів, здійснених ТОВ «АПО Харківцукорзбут»та ТОВ «ЕЛКО ПАК»відповідно, проте твердження цих органів ДПС про порушення суб'єктами господарювання, що перевірялися, вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Таким чином законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що наведені в акті та довідці і використані відповідачем при проведенні перевірки позивача, належать виключно до прерогативи судових органів.

Крім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

За твердженням відповідача правочини, вчинені позивачем, кваліфікуються як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а тому є нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано.

Також слід відмітити, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції погодився з висновками відповідача стосовно неможливості формувати податковий кредит по податковим накладним, в яких вказані дати виписки видаткових накладних, які не наступили на дату виписки податкових накладних, що свідчить про неналежне оформлення податкових накладних (п. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про ПДВ») і невідповідність дати першої події -поставки товарів фактичним обставинам.

Проте суд першої інстанції не взяв до уваги того, що зміст податкової накладної визначався в п. 7.2.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», де зазначено, що податкова накладна повинна містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Жодних вимог щодо заповнення рядка «Умови поставки»наведена норма не містить, а тому пов'язувати неналежне оформлення податкових накладних з даними, внесеними до цього рядка, є безпідставним.

Також суд першої інстанції, погоджуючись з висновками відповідача про не правильне визначення першої події для формування податкового кредиту у зв'язку з вищевказаними розбіжностями в рядку «Умови поставки»податкових накладних, не врахував того, що в п. 7.5.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ»право платника податку на формування податкового кредиту пов'язує або з датою списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або з дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За умовами договорів купівлі-продажу № КП 01/08/02-34 від 02.01.08 р. та № КП 01/2010/05-14 від 05.01.10 р. поставці товарів має передувати 100% передоплата, що передбачає настання першої події в розумінні п. 7.5.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ»в момент списання коштів. Як свідчать дані банківських виписок, дати оплати за поставлений товар відповідають датам виписки податкових накладних, а тому порушень приписів п. 7.5.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ»не відбулося.

Відповідач і суд першої інстанції наполягають на тому, що оплата за отриманий цукор у 2010 р. за договором № КП-01/08/02-34 від 02.01.08 р., термін дії якої, з урахуванням подовження, закінчився 31.12.09 р., проведена за межами строку дії договору, а тому не може свідчить про її здійснення. Проте, як вказано вище, право на формування податкового кредиту по ПДВ пов'язане не тільки із списанням коштів з рахунку платника, а і з отриманням ним податкової накладної. Крім того, вимоги щодо форми правочину передбачені в ст. 205 ЦК України, де зазначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. При цьому в ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Таким чином законодавець не обмежує права учасників правочину в той чи інший спосіб виражати своє волевиявлення щодо узгоджених правовідносин. Оскільки позивачем та його контрагентом були складені рахунки, видаткові накладні та інші документи стосовно договору купівлі-продажу, то слід вважати, що між ними існували цивільні правовідносини і проведення платежів на їх виконання чинне законодавство не забороняє.

В оскарженому податковому повідомленні-рішенні № 0000580842 вказано про порушення позивачем вимог п. 3.1.1 ст. 3 Закону України «Про ПДВ», який визначає об'єктом оподаткування ПДВ поставку товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України. Проте ні в акті перевірки, ні в судовому рішенні не вказано в чому саме полягає порушення позивачем приписів наведеної норми з урахуванням того, що по дослідженим відповідачем операціям у позивача виникає право на податковий кредит, оскільки він є покупцем товарів. Таким чином посилання перевіряючи на дану норму є помилковим.

Колегія суддів вважає доцільним відмітити, що порушення позивачем вимог Закону України «Про ПДВ»при формуванні податкового кредиту відповідач пов'язує з можливими недоліками в діяльності його контрагентів та порушення ними порядку обрахування податкових зобов'язань та звітування по них перед органом ДПС. Але обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес»АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

В оскарженому податковому повідомлені-рішенні № 0000570842 від 27.10.11 р. про донарахування грошового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 84689,0 грн. і застосування штрафних санкцій в розмірі 21172,0 грн. вказано, що воно було прийняте у зв'язку з порушенням позивачем вимог п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»при здійсненні вищевказаних операцій. Дана норма визначає, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з п. 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених ст. 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону. Заперечуючи проти права позивача на включення до валових витрат сум, сплачених на користь контрагентів за поставлений цукор та інші товари, відповідач, з яким погодився суд першої інстанції, наполягає на нікчемності здійснених правочинів, у зв'язку з чим залишаються не підтвердженими належними документами понесені витрати.

Як вказано вище, твердження відповідача про нікчемність правочинів є хибним і зроблене з порушенням компетенції органів ДПС. В п. 5.3.9 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Але відповідач не заперечує проти наявності у позивача належним чином оформлених документів по дослідженим операціям, що свідчить про правомірність формування по них валових витрат відповідного звітного періоду, а тому право позивача на формування валових витрат є законним.

Зважаючи на те, що при ухваленні постанови від 18.04.12 р. по справі № 2а-2208/12/2070 суд першої інстанції не врахував встановлені колегію суддів обставини і виніс незаконне судове рішення, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для скасування даної постанови.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайфун 2000»на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.04.2012р. по справі № 2а-2208/12/2070 -задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.04.2012р. по справі № 2а-2208/12/2070 -скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайфун 2000».

Скасувати податкові повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові № 0000570842 від 27.10.11 р. про донарахування ТОВ «Тайфун-2000»грошового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 84689,0 грн. і застосування штрафних санкцій в розмірі 21172,0 грн. та № 0000580842 про визначення податкового зобов'язання по ПДВ в сумі 67752,0 грн. і застосування штрафних санкцій в розмірі 16938,0 грн.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий (підпис) Ю.М. Філатов

Судді (підпис) Н.С. Водолажська

(підпис) О.М. Калитка