Постанова

від 07.07.2011 по справі 2а-2132/11/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

2а-2132/11/1070    КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И 07 липня 2011 року                                                                                2а-2132/11/1070 м. Київ                                                                                                          Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді                     Журавля В.О., при секретарі                              Горбуновій К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу           за позовом      до проза позовом            Прокурора Згурівського району Київської області в інтересах держави в особі Управління Пенсійного фонду України у Згурівському районі Київської областіГоспрозрахункового господарсько-адміністративного відділу Згурівської районної державної адміністрації стягнення заборгованості по внесках на загальнообов'язкове державне пенсійне страхуванню ВСТАНОВИВ: 06.05.2011 до Київського окружного адміністративного суду надійшов позов Прокурора Згурівського району Київської області в інтересах держави в особі Управління Пенсійного фонду України у Згурівському районі Київської області до Госпрозрахункового господарсько-адміністративного відділу Згурівської районної державної адміністрації про стягнення заборгованості по сплаті внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, штрафних санкцій та пені у розмірі 6615,6 грн. У обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що відповідачем самостійно визначено розмір страхових внесків, але не сплачено їх у повному обсязі у визначений законом строк. У зв'язку з цим щодо відповідача застосовано штрафні санкції та нараховано пеню. Внаслідок цього у відповідача утворилася заборгованість за цими обов'язковими платежами. Територіальні органи Пенсійного фонду України в силу закону здійснюють функції з контролю за правильністю, повнотою нарахування і своєчасністю сплати страхувальниками внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а також стягнення заборгованості за страховими внесками. Право звертатись до суду із заявами про захист прав і законних інтересів держави законом надано також прокурору. Виявивши порушення інтересів держави, прокурор звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача сум вказаної заборгованості. Прокурор і сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду. Позивач подав до суду заяву від 21.06.2011 № 1354/05 про розгляд справи за відсутності його представника. Відповідач до суду повторно не прибув, явку представника у судове засідання не забезпечив, про причини неприбуття суд не повідомив, відзиву на позовну заяву, заперечень проти позову, будь-яких пояснень, заяв чи клопотань до суду не надіслав. Місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені (стаття 93 Цивільного кодексу України, стаття 1 Закону України від 15.05.2003 №755-IV “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”). Відповідно до статті 16 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” від 15.05.2003 № 755-IV єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. В Єдиному державному реєстрі містяться відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зокрема про адресу місцезнаходження юридичної особи чи адресу місця проживання фізичної особи. Згідно зі статтею 18 вказаного Закону якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними. Відповідно до частини восьмої статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України вважається, що повістку вручено юридичній особі, якщо вона доставлена за адресою, внесеною до відповідного державного реєстру. За таких обставин суд вважає відповідача повідомленим належним чином, а його неприбуття в судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, у зв'язку з чим ухвалив здійснювати розгляд справи за відсутності відповідача (частина друга статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України). Справа розглядалась судом за наявними в ній матеріалами і доказами. Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідач є юридичною особою, що зареєстрована Згурівською районною державною адміністрацією Київської області 19.01.1995, ідентифікаційний код 20619339. Відповідач зареєстрований як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в Управлінні Пенсійного фонду України у Згурівському районі Київської області, де заведено картку особового рахунку страхувальника. Відповідачем до позивача подано розрахунки сум страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування із самостійно визначеними ним сумами страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, що підлягають сплаті за період лютий - грудень 2010 року у розмірах, відповідно, 3929,59 грн., 435,07 грн., 402,68 грн., 380,58 грн., 639,30 грн., 519,87 грн., 322,01 грн., 380,16 грн., 380,16 грн., 458,35 грн., 437,25 грн. При цьому, відповідачем самостійно сплачено 3433,53 грн. Позивачем прийнято рішення про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду від 19.03.2010 № 45, від 18.05.2010 № 69, від 11.11.2010 № 137, від 09.08.2010 № 104 та від 31.12.2010 № 159, згідно з якими відповідачу нараховано штрафні санкції та пеню у розмірі 1764,11 грн. Вказані рішення отримано відповідачем, про що свідчать підписи уповноваженої особи відповідача. Таким чином, на час розгляду справи у відповідача наявна заборгованість зі сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, фінансових санкцій та пені на загальну суму 6615,69 грн., що підтверджується копіями розрахунків сум страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування за період                  лютий - грудень 2010 року та рішеннями про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків від 19.03.2010 № 45, від 18.05.2010 № 69, від 11.11.2010 № 137, від 09.08.2010 № 104 та від 31.12.2010 № 159. У зв'язку з несплатою заборгованості позивачем на адресу відповідача надіслано вимогу про сплату боргу від 02.02.2011 № Ю 2, яку відповідачем отримано. Станом на день розгляду спору та винесення рішення по суті доказів щодо оскарження вказаної вимоги, її узгодження або про сплату суми заборгованості, яка в ній зазначена, суду не надано. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого. Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення. Спірні правовідносини виникли до 1 січня 2011 року і регулювались, зокрема, такими законодавчими актами: Законом України від 09.06.2003 № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, Законом України «Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак, з 1 січня 2011 року з набранням чинності Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»від 8 липня 2010 року № 2464-VI законодавче регулювання у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування зазнало змін. Відповідно до пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»від 8 липня 2010 року № 2464-VI суми внесків,  нарахованих  на  загальнообов'язкове  державне соціальне страхування на випадок  безробіття,  загальнообов'язкове державне  соціальне  страхування  у  зв'язку  з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове  державне  соціальне страхування від нещасного випадку  на  виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності,  строк сплати яких не настав на 1 січня 2011 року, та суми нарахованого збору на  обов'язкове державне  пенсійне страхування до 1 січня 2004 року,  строк сплати яких не настав на 1 січня 2011 року, не сплачені станом на 1 січня 2011 року,  підлягають  сплаті  в  порядку,  що  діяв  до 1 січня 2011 року. Стягнення заборгованості  із  сплати  страхових  внесків за діючими   видами   загальнообов'язкового   державного  соціального страхування  та  сум  штрафних  санкцій,  нарахованих  та/або не сплачених  у  період до 1 січня 2011 року,  в тому числі страхових внесків,  строк сплати яких  на  1  січня  2011  року  не  настав, здійснюється  фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування  відповідно  до  законодавства,  що  діяло  на  момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів,  що  надходять  у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється. На період до повного стягнення  заборгованості  із  сплати страхових  внесків   за   діючими   видами   загальнообов'язкового державного   соціального  страхування  та  сум  штрафних  санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011  року, в тому числі  нарахованих  внесків,  строк  сплати  яких  на 1 січня 2011 року не настав,  та відповідних штрафних санкцій  за  фондами загальнообов'язкового державного соціального  страхування зберігаються  повноваження   щодо   контролю  за   правильністю нарахування,  своєчасністю сплати страхових внесків,  застосування фінансових санкцій,  якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом. Відповідно до статті 5 Закону України від 09.06.2003 № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі Закону України № 1058-ІV) сфера дії цього Закону поширюється на відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці правовідносини лише у випадках, передбачених зазначеним Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, за які йому підлягають; перелік платників страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення, сплати цих внесків і стягнення заборгованості за ними. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 14 Закону України № 1058-ІV страхувальниками є роботодавці - підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи –суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб –суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону. Судом встановлено, що відповідач зареєстрований як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а тому є страхувальником в розумінні положень Закону України № 1058-IV. Відповідно до пункту 6 частини другої статті 17 Закону України № 1058-IV страхувальник зобов'язаний нараховувати,  обчислювати  і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески. Згідно з частиною третьою статті 18 цього ж Закону страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Статтею 19 Закону України № 1058-IV встановлено, що страхові внески до солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нараховуються роботодавцем на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат. Частиною другою статті 20 зазначеного Закону встановлено, що обчислення страхових внесків застрахованих осіб здійснюється страхувальником на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких проводиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування заробітної плати, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Частиною шостою статті 20 Закону України № 1058-IV передбачено, що страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду незалежно від виплати заробітної плати (доходу), на суми яких нараховуються страхові внески. Для страхувальників, що мають найманих працівників, базовим звітним періодом є календарний місяць. Згідно з частиною дванадцятою статті 20 зазначеного Закону страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Законом України «Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»встановлено, що страхувальники повинні сплачувати внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 33,2 % від фонду оплати праці підприємства, та здійснювати відрахування збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за фізичних осіб, які працюють на підприємстві страхувальника за трудовим договором в розмірах, установлених цим Законом (від 1 до 5 % сукупного оподатковуваного доходу фізичних осіб). Відповідно до вимог ч. 2 ст. 106 Закону № 1058-IV суми страхових внесків своєчасно не нараховані та /або не сплачені страхувальником у строки, визначені ст. 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю зі сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються із нарахуванням пені та застосуванням штрафних санкцій. Згідно з приписами частини третьої ст.106 Закону України № 1058-ІV вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Протягом десяти  робочих  днів  із  дня  одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми  недоїмки та суми фінансових санкцій. Страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, узгоджує її з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, а в разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку (стаття 106 Закону України №1058- IV). Згідно з ч. 3 ст. 106 зазначеного Закону у разі звернення органа Пенсійного фонду з позовом про стягнення недоїмки до суду передбачені законодавством заходи досудового врегулювання спорів не застосовуються. Станом на день розгляду спору та винесення рішення по суті доказів щодо оскарження вказаної вимоги, її узгодження або про сплату суми заборгованості, яка в ній зазначена, суду не надано. Ураховуючи, що зобов'язання зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування самостійно визначено відповідачем у розрахунках суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за період                  лютий - грудень 2010 року та з огляду на те, що рішення про застосування санкцій і нарахування пені від 19.03.2010 № 45, від 18.05.2010 № 69, від 11.11.2010 № 137, від 09.08.2010 № 104 та від 31.12.2010 № 159 не були оскаржені відповідачем, суд дійшов висновку, що сума зобов'язань є узгодженою. Вказані суми, відповідач фактично визнає, але добровільно не сплачує. Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 60 КАС України у випадках,  встановлених законом, уповноважений Верховної Ради  України  з  прав людини,  прокурор,  органи державної влади, органи місцевого самоврядування,  фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах. Прокурор здійснює в суді представництво  інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом  та іншими  законами,  і  може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу. Згідно із ст. 35 Закону України „Про прокуратуру” від 05.11.1991 №1789-XII прокурор може вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства, і зобов'язаний своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили. Прокурор має рівні права з іншими учасниками судового засідання. Обсяг і межі повноважень прокурора, який бере участь у судовому процесі, визначаються цим Законом та процесуальним законодавством України. Відповідно до статті 361 Закону України «Про прокуратуру»від 05.11.1991 № 1789-XII прокурор здійснює представництво інтересів держави у суді, тобто, вчиняє від імені держави процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів держави. Підставою для представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Приписами статті 67 Конституції України визначений обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами. Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів. Докази, що підтверджують наявність у відповідача заборгованості, прокурором і  позивачем надано суду, їх копії долучено до матеріалів справи. Відповідач на пропозицію суду надати заперечення проти позову та докази, що їх підтверджують, викладену в ухвалах про відкриття провадження в адміністративній справі та про закінчення підготовчого провадження, жодних заперечень проти позову або доказів, що спростовують твердження позивача, не надав. За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі. Враховуючи, що спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача –суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають. Керуючись ч.6 ст.12, ч.1 ст.41, статтями 11-14, 69-71, 79, 86, 94, 122, 159-163, 167, 185-186, 254  Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Адміністративний  позов задовольнити повністю. Стягнути з  Госпрозрахункового господарсько-адміністративного відділу Згурівської районної державної адміністрації  (07600, Київська область, Згурівський район, смт. Згурівка, вул. Українська, 19, ідентифікаційний код 20619339) на користь  Управління Пенсійного фонду України у Згурівському районі Київської області  заборгованість по сплаті страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та фінансових санкцій і пені у сумі  6615 (шість тисяч шістсот п'ятнадцять) грн. 80 коп. Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.   У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.   Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Суддя                                                                                                    Журавель В.О. Постанова у повному обсязі виготовлена  12 липня 2011 року.