Постанова

від 13.03.2012 по справі 2а-794/12/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

2а-794/12/1070    КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И 13 березня 2012 року                                      12:57          2а-794/12/1070 м. Київ Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючий суддя                    Журавель В.О., секретар судового засідання   Горбунова К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом     до проБроварської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській областіДержавного підприємства "Український інститут сільськогосподарських аерофотогеодезичних вишукувань"стягнення податкового боргу,                                                                   ВСТАНОВИВ: До Київського окружного адміністративного суду звернулась Броварська об'єднана державна податкова інспекція Київської області з позовом до Державного підприємства "Український інститут сільськогосподарських аерофотогеодезичних вишукувань" про стягнення податкового боргу в сумі 4354,50 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що згідно з даними податкового обліку у відповідача  утворилася заборгованість перед бюджетом з податку з власників транспортних засобів, земельного та комунального податків. Податкові органи в силу закону від імені держави здійснюють функції з контролю за своєчасністю, правильністю нарахування та сплатою податків і зборів (обов'язкових  платежів), а також стягнення з платників податків заборгованості перед бюджетами та державними цільовими фондами, тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача податкової заборгованості. У судове засідання прибув представник позивача, який позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Відповідач до суду не прибув, про причини не прибуття суд не повідомив, явку свого представника в судове засідання не забезпечив.  Ухвала про відкриття провадження у справі та призначення її до судового розгляду, а також повістки про виклик в судове засідання надсилались відповідачу за адресою, за якою відповідач зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.   Місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені (стаття 93 Цивільного кодексу України, стаття 1 Закону України від 15.05.2003 №755-IV “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”). Відповідно до статті 16 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” від 15.05.2003 № 755-IV єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. В Єдиному державному реєстрі містяться відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зокрема про адресу місцезнаходження юридичної особи чи адресу місця проживання фізичної особи. Згідно зі статтею 18 вказаного Закону якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними. Відповідно до частини восьмої статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України вважається, що повістку вручено юридичній особі, якщо вона доставлена за адресою, внесеною до відповідного державного реєстру. Неприбуття в судове засідання представників сторін без поважних причин або неповідомлення ними про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи (частина друга статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України). Відповідач відзиву на позовну заяву, заперечень проти позову, будь-яких пояснень,   заяв чи клопотань суду не надав. Справа розглядалась судом за наявними в ній матеріалами. Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, суд встановив наступні обставини справи та правовідносини, що склалися між сторонами. Державне підприємство "Український інститут сільськогосподарських аерофотогеодезичних вишукувань" зареєстровано як юридична особа Броварською районною державною адміністрацією Київської області 24.03.1992, як платник податків перебуває на обліку у позивача з 24.03.1992 за №258, що підтверджується довідкою від 01.11.2007 за № 1898. 22.02.2010 відповідачем подано до позивача розрахунок суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів за 2010 р., згідно з яким платником податків самостійно визначено податкове зобов'язання з податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у сумі 1606 грн. 22.01.2010 відповідачем подано до позивача розрахунок земельного податку, згідно з яким платником податків самостійно визначено податкове зобов'язання з земельного податку за 2010 р. у сумі 2973,27 грн. 28.01.2011 відповідачем подано до позивача податковий розрахунок комунального податку, згідно з яким платником податків самостійно визначено податкове зобов'язання з комунального податку за IV квартал 2010 р. на суму 154,70 грн. Позивачем на адресу відповідача направлено податкову вимогу: перша № 1/761 від 21.10.2010 на суму 395,23 грн., яку було отримано представником відповідача, відповідно 16.06.2011. Загальна сума податкового боргу відповідача становить 4354,50 грн., що підтверджується довідкою - розрахунком суми податкового боргу та податковою декларацією по Державному підприємству "Український інститут сільськогосподарських аерофотогеодезичних вишукувань". Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких положень законодавчих актів. Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Спірні правовідносини виникли до 1 січня 2011 року і регулювались, зокрема, такими законодавчими актами: Законом України від 11.12.1991 №1963-XII “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів”, Законом України від 21.12.2000 № 2181-111 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Законом України від 04.12.1990 №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні»та іншими. Однак, з 1 січня 2011 року з набранням чинності Податковим кодексом України законодавче регулювання у сфері оподаткування зазнало змін, а окремі законодавчі акти втратили чинність. У зв'язку з цим справа вирішується судом відповідно до принципу дії законів у часі, зміст якого розкрито, зокрема, у рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів). Як зазначив Конституційний Суд України, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 9 Закону України від 25.06.1991 № 1251-XII «Про систему оподаткування»платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів). Згідно з пунктом 1.11 статті 1 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (далі - Закону України №2181-ІІІ) податкова декларація - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством,  на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу). Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону України № 2181-III податкове зобов'язання - це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України. Згідно з пунктом 1.3 статті 1 Закону України № 2181-ІІІ податковим боргом (недоїмкою) є податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання. Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ  встановлено, якщо базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю, - податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Згідно зі статтею 1 Закону України від 11.12.1991 №1963-XII “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи (далі - юридичні особи), а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (далі - фізичні особи), які здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію транспортних засобів та/або мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно до статті 2 цього Закону є об'єктами оподаткування. Об'єкти оподаткування і ставки податку визначаються статтями 2, 3 цього Закону. Частиною першою статті 5 Закону України від 11.12.1991 №1963-XII “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” передбачено, що податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів сплачується юридичними особами - щоквартально рівними частинами до 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом. В силу пункту 8 частини першої статті 14 Закон України від 25.06.1991 № 1251-XII “Про систему оподаткування” плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності) належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів). Статтею 2 Закону України від 03.07.1992 № 2535-XII “Про плату за землю” передбачено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Статтею 14 Закону України від 03.07.1992 № 2535-XII “Про плату за землю” передбачено, що платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. Згідно зі статтею 17 Закону України від 03.07.1992 № 2535-XII “Про плату за землю” податкове зобов'язання по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Статтею 15 Закону України від 25.06.1991 № 1251-XII “Про систему оподаткування” та статтею 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.1993 № 56-93 “Про місцеві податки і збори” до переліку місцевих податків і зборів віднесено комунальний податок. При цьому комунальний податок є обов'язковим для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'язане запровадження цього податку. Згідно із статтею 15 вищезазначеного Декрету комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Його граничний розмір не повинен перевищувати 10 відсотків річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. У разі якщо органом місцевого самоврядування для комунального податку встановлено базовий податковий (звітний) період квартал, то за підсумками кварталу поточного року платники зобов'язані подати органам державної податкової служби податкові розрахунки комунального податку протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем цього кварталу. Відповідно до  вимог п.п. 5.3.1 п.5.3  ст. 5 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації. В силу пункту 5.1 статті 5 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Статтею 5 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ передбачено, що податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, якщо платник податків не здійснив адміністративного оскарження визначеної суми податкового зобов'язання. В силу підпункту 5.4.1 пункту 5.4 статті 4 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків. Відповідно до підпункту 6.2.3 “а” пункту 6.2 статті 6 Закону України № 2181-ІІІ перша податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання. Перша податкова вимога містить повідомлення про факт узгодження податкового зобов'язання та виникнення права податкової застави на активи платника податків, обов'язок погасити суму податкового боргу та можливі наслідки непогашення його у строк. Відповідно до підпункту 6.2.3 “б” пункту 6.2 статті 6 Закону України № 2181-ІІІ друга податкова вимога направляється не раніше тридцятого календарного дня від дня направлення (вручення) першої податкової вимоги, у разі непогашення платником податків суми податкового боргу у встановлені строки. Друга податкова вимога додатково до відомостей, викладених у першій податковій вимозі, може містити повідомлення про дату та час проведення опису активів платника податків, що перебувають у податковій заставі, а також про дату та час проведення публічних торгів з їх продажу. Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. Органами, уповноваженими здійснювати заходи з погашення податкового боргу, згідно з підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ є виключно податкові органи. У разі,  коли платник податків,  як це передбачено підпунктом 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ,  не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки,  податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги. Згідно з пунктом 11 статті 10 Закону України від 04.12.1990 №509-ХІІ “Про державну податкову службу в Україні” державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна. Право податкового органу звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, передбачено підпунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України. Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно зі статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Докази, що підтверджують наявність у відповідача податкової заборгованості позивачем надані суду, їх копії долучені до матеріалів справи. Відповідач на пропозицію суду надати заперечення проти позову та докази, що їх підтверджують, викладену в ухвалах про відкриття провадження в адміністративній справі та про закінчення підготовчого провадження, жодних заперечень проти позову або доказів, що спростовують твердження позивача, не надав. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 86 Кодексу адміністративного судочинства України). З огляду на викладене, суд вважає вимоги податкового органу правомірними і обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню. Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Позивач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні. Керуючись статтями 11-14, 69-71, 79, 86, 94, 122, 159-163, 167, 185-186, 254  Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Адміністративний позов задовольнити повністю. Стягнути з Державного підприємства "Український інститут сільськогосподарських аерофотогеодезичних вишукувань" (07402, Київська область, м. Бровари, вул. Воїнів Інтернаціоналістів, буд. 5, ідентифікаційний код 04685696) до Державного бюджету України та до відповідного місцевого бюджету податковий борг у розмірі 4354 (чотири тисячі триста п'ятдесят чотири) грн. 50 коп. у тому числі земельний податок з юридичних осіб у сумі 3517 грн. 54 коп., податок з власників транспортних засобів у сумі 796 грн.73 коп. та комунальний податок у сумі 40 грн. 23 коп. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Суддя                                                                                 Журавель В.О.        Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови -  19 березня 2012 р.