Постанова

від 08.08.2012 по справі 10/289

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" серпня 2012 р. Справа № 10/289

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМирошниченка С.В., суддівБарицької Т.Л., Хрипуна О.О., розглянувши касаційну скаргу Фірми "Т.М.М." -Товариства з обмеженою відповідальністю на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 18.06.2012 та на рішеннягосподарського суду міста Києва від 26.04.2012 у справі№ 10/289 господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Ласка лізинг" доФірми "Т.М.М." -Товариства з обмеженою відповідальністю простягнення грошових коштів

в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Пінчук-Ніколайчук Ю.В.; - відповідача Ніколаєв О.С.; Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 07.08.2012 №03.07-05/585 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходилась дана справа та призначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Мирошниченко С.В., судді -Барицька Т.Л., Хрипун О.О.

ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.04.2012 у справі №10/289 (суддя Котков О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2012 (судді: Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М., Мальченко А.О.), позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка лізинг" (далі -позивач) до Фірми "Т.М.М."-Товариства з обмеженою відповідальністю (далі -відповідач) про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу №805/04/2007 від 25.04.2007 задоволено повністю; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти, а саме: 282 310,28 грн. основного боргу, 13 703,44 грн. неустойки, 217,47 грн. втрат від інфляції та 3% річних в сумі 2 051,99 грн.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2012 та рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2012 у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування підстав касаційної скарги, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного спору є вимога позивача стягнути з відповідача заборгованість зі сплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу № 805/04/2007 від 25.04.2007, укладеного між позивачем (лізингодавець) та відповідачем (лізингоодержувач), а також пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Підставами позову є порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором фінансового лізингу № 805/04/2007 від 25.04.2007 в частині сплати лізингових платежів за періоди 32-37, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 282 310,28 грн., на яку позивачем, з посиланням на п. 8.5. договору, було нараховано 13 703,44 грн. неустойки, 217,47 грн. втрат від інфляції та 3% річних в сумі 2 051,99 грн.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно із статтею 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно із частиною першою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Здійснивши розгляд справи, господарські суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач виконав взяті на себе зобов'язання за договором фінансового лізингу № 805/04/2007 від 25.04.2007 (який у встановленому порядку недійсним не визнаний ) у повному обсязі, що підтверджується відповідною накладною № РН-0000187 від 29.05.2007 та довіреністю на отримання матеріальних цінностей серії ЯНЮ № 464409 від 29.05.2007; натомість, відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання зі сплати лізингових платежів (32-й - 37-й періоди графіку внесення платежів); пунктом 8.5 договору передбачено, що у випадку, якщо лізингоодержувач у встановлені договором строки не здійснює оплату встановлених договором платежів, то лізингодавець вправі вимагати сплати пені у розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення в перші п'ять днів прострочення та 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, починаючи з шостого дня прострочення, а лізингоодержувач зобов'язується її сплатити; відтак, враховуючи встановлені обставини справи, суди першої та апеляційної інстанцій, згідно з приписами статей 11, 525, 526, 549, 610, 611, 629, 806 ЦК України, статей 193, 230, 231, ГК України дійшли правомірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 282 310,28 грн. основного боргу та 13 703,44 грн. неустойки.

Крім вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу та пені, позивачем на підставі ст. 625 ЦК України заявлено вимогу про стягнення з відповідача збитків від інфляції та 3% річних, які правомірно були задоволені судами, з огляду на таке.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

Отже, як встановлено судами, та знайшло своє підтвердження в суді касаційної інстанції, оскільки відповідач порушив виконання грошового зобов'язання, то, відповідно, і вимога позивача про стягнення з відповідача 217,47 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 2 051,99 грн. в силу наведених норм, є обґрунтованою.

Доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі зводяться передусім до передчасних посилань на часткову недійсність договору фінансового лізингу від 25.04.2007 №805/04/2007, укладеного між сторонами.

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Касаційна інстанція враховує той факт, що договір фінансового лізингу від 25.04.2007 №805/04/2007 (як в цілому, так і в частині п.п. 6.1.2,6.2,6.4 договору) недійсним не визнавався, чим спростовуються передчасні твердження скаржника про зворотнє.

Що стосується тверджень заявника про невизначеність ціни як істотної умови договору, то такі доводи спростовуються змістом п. 2.3. договору фінансового лізингу №805/04/2007 від 25.04.2007, яким сторони узгодили загальну вартість предмета лізингу, виражену у гривнях.

Положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак, не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти (таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі №12/149).

Враховуючи те, що вищезазначені положення договору фінансового лізингу узгоджуються з вимогами чинного законодавства та не суперечать ним, при укладенні договору фінансового лізингу відповідач не заперечував проти його умов, тому доводи касаційної скарги є безпідставними, а висновки судів попередніх інстанцій щодо правомірності позовних вимог - обґрунтованими.

Таким чином, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду у справі відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фірми "Т.М.М." -Товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2012 та рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2012 у справі №10/289 залишити без змін.

Головуючий суддя С.В. Мирошниченко

Судді Т.Л. Барицька

О.О. Хрипун