Ухвала

від 20.01.2012 по справі 22ц/1590/513/2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2012 року м. Одеса

Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Гайворонського С.П.

суддів Виноградової Л.Є.

Кононенко Н.А.

при секретарі Тьосовій Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовною заявою відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (в особі Одеського обласного управління відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України») до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_4 (в інтересах ОСОБА_2) на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 червня 2011 року,

встановила :

ВАТ «Державний ощадний банк України» (в особі Одеського обласного управління відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України») звернулось до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову позивач послався на те, що відповідно до договору про іпотечний кредит № 2310-н від 17 березня 2008 року (далі - «кредитний договір») відкрите акціонерне товариство ощадний банк України" (в особі філії - Одеського облуправління ВАТ "Ощадбанк" (далі «Банк») видало ОСОБА_3 (далі «позичальник») кредит в сумі 128 680,00 євро з терміном остаточного погашення не пізніше 17 березня 2028 року та сплатою 11,3 % річних за користування кредитом.

У забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору банком 17 березня 2008 року укладено з позичальником нотаріально посвідчений іпотечний договір, зареєстрований в реєстрі за № 2-1299, предметом іпотеки за яким є житловий будинок з надвірною спорудою АДРЕСА_1, що належить позичальнику на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 17 березня 2008 року, зареєстрованого в КП «ОМБТІ та РОН» в м. Біляївка, реєстр. № 21516415, номер запису: 1096 в книзі: 120-ж 97 та придбане нерухоме майно-земельну ділянку, яка стане власністю у майбутньому, загальною площею 0,0679 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 5121084200:02:001:0048 та

Головуючий у першій інстанції - Кисельов В.К. Справа № 22 ц/1590/513/2012 р.

Доповідач - Гайворонський С.П. Категорія ЦП : 27

належать позичальнику на праві власності на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 17 березня 2008 року, реєстр. номер 2-1290 і зареєстрованому у державному реєстрі правочинів за № 2761512.

В якості забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору банком 17 березня 2008 року укладено з ОСОБА_2 договір поруки № 1 до Кредитного договору № 2310-н (далі «Договір поруки»).

Банк належним чином виконав свої зобов'язання по кредитному договору та здійснив видачу кредиту готівкою в сумі 128 680,00 євро (1 024 788,22 грн.) згідно заяви на видачу готівки № 730662_001 від 18 березня 2008 року.

Відповідно до п. 1.5. кредитного договору позичальник зобов'язалась здійснювати погашення кредиту рівними частинами в сумі 536,00 євро та сплату процентів за користування ним .

Проте в обумовлені кредитним договором строки позичальник своїх зобов'язань по поверненню кредиту і сплаті процентів не виконує.

Сума заборгованості становить 142 132,20 євро, в тому числі:

- залишок заборгованості за кредитом - 102 794,00 євро;

- прострочена заборгованість за кредитом - 11 256,00 євро;

- заборгованість за відсотками - 22 560,05 євро;

- заборгованість за пенею по відсоткам - 3 684,05 євро;

- заборгованість за пенею по кредиту - 1 838,10 євро.

Згідно п.п. 4.3.1., 4.3.3. кредитного договору позичальник зобов'язалась належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання, у разі порушення умов цього договору достроково повернути кредит з одночасною сплатою процентів за фактичний час користування кредитними ресурсами та інших належних до сплати платежів.

Згідно п. 5.1. кредитного договору позичальник зобов'язується за порушення взятих на себе зобов'язань по поверненню основної суми кредиту та своєчасній сплаті процентів за користування кредитом сплатити на користь банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на період, за який сплачується пеня, від суми платежу, за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 4.2.2. кредитного договору банк має право при виникненні простроченої заборгованості за кредитом чи процентами більше ніж на два місяці, а також в інших випадках передбачених цим договором, вимагати дострокового повернення кредиту, нарахованих процентів та інших платежів за цим договором, та стягнути заборгованість за цим договором в примусовому порядку, в тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором.

Згідно п. 1.1. Договору поруки № 1 від 17 березня 2008 року ОСОБА_2 зобов'язалась перед банком відповідати солідарно у повному обсязі за своєчасне та повне виконання ОСОБА_3 зобов'язання за кредитним договором.

Позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління ВАТ „Ощадбанк" заборгованість у розмірі - 142 132 євро 20 центів.

ОСОБА_3 згідно письмового заперечення позовні вимоги не визнав, оскільки він перебуває під слідством, а тому він не має можливості виконувати свої обов'язки за договором. Він також вважав, що вищевказана обставина є форс-мажорною, а тому він вважав, що повинен був бути звільнений від відповідальності за порушення зобов'язання.

ОСОБА_2 та її представник позовні вимоги не визнали.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 16 червня 2011 року позов відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України" (в особі Одеського обласного управління відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України") задоволений.

Суд першої інстанції:

- стягнув солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України" в особі Одеського обласного управління відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України" залишок заборгованості за кредитом у розмірі - 102 794,00 євро; простроченої заборгованості за кредитом у розмірі - 11 256,00 євро; заборгованість за відсотками у розмірі - 22 560,05 євро; заборгованість за пенею по відсоткам у розмірі - 3 684,05 євро; заборгованість за пенею по кредиту у розмірі - 1 838,10 євро, а всього суму у розмірі 142 132 євро 20 центів;

- стягнув солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України" в особі Одеського обласного управління відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України" державне мито у розмірі 1700 грн., та витрати за інформаційне-технічне забезпечення у розмірі 120 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 (в інтересах ОСОБА_2) просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.

Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні,в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

У п.п. 2, 3, 8 Постанови № 14 Пленуму Верховного України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.

Як вбачається з положень ст.ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій ст. 215 ЦПК України, і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи вищевказане рішення, суд першої інстанції обґрунтовано послався на положення ст.ст. 12, 13, 524, 533, 543, 554, 598, 617, 626, 627, 629, 1048, 1050, 1054, 1055, ЦК України, Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Задовольняючи вищевказаний позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до договору про іпотечний кредит № 2310-н від 17 березня 2008 року відкрите акціонерне товариство ощадний банк України" (в особі філії - Одеського облуправління ВАТ "Ощадбанк") видало ОСОБА_3 кредит в сумі 128 680,00 євро з терміном остаточного погашення не пізніше 17 березня 2028 року та сплатою 11,3 % річних за користування кредитом.

В якості забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору банком 17 березня 2008 року укладено з позичальником нотаріально посвідчений іпотечний договір, зареєстрований в реєстрі за № 2-1299 предметом іпотеки за яким є житловий будинок з надвірною спорудою АДРЕСА_1, що належить позичальнику на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 17 березня 2008 року, зареєстрованого в КП «ОМБТІ та РОН» в м. Біляївка, реєстр. № 21516415, номер запису: 1096 в книзі: 120-ж97 та придбане нерухоме майно - земельну ділянку, яка стане власністю у майбутньому, загальною площею 0,0679 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 5121084200:02:001:0048 та належать позичальнику на праві власності на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 17 березня 2008 року, реєстр. номер 2-1290 і зареєстрованому у державному реєстрі правочинів за № 2761512.

Банк належним чином виконав свої зобов'язання по кредитному договору та здійснив видачу кредиту готівкою в сумі 128 680,00 євро (1 024 788,22 грн.) згідно заяви на видачу готівки № 730662_001 від 18 березня 2008 року.

Відповідно до п. 1.5. кредитного договору позичальник зобов'язалась здійснювати погашення кредиту рівними частинами в сумі 536,00 євро та сплату процентів за користування ним.

Згідно п.п. 4.3.1., 4.3.3. кредитного договору позичальник зобов'язалась належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання, у разі порушення умов цього договору достроково повернути кредит з одночасною сплатою процентів за фактичний час користування кредитними ресурсами та інших належних до сплати платежів.

Згідно п. 5.1. кредитного договору позичальник зобов'язується за порушення взятих на себе зобов'язань по поверненню основної суми кредиту та своєчасній сплаті процентів за користування кредитом сплатити на користь банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на період, за який сплачується пеня, від суми платежу, за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 4.2.2. кредитного договору банк має право при виникненні простроченої заборгованості за кредитом чи процентами більше ніж на два місяці, а також в інших випадках передбачених цим договором, вимагати дострокового повернення кредиту, нарахованих процентів та інших платежів за цим договором, та стягнути заборгованість за цим договором в примусовому порядку, в тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором.

Проте в обумовлені кредитним договором строки позичальник своїх зобов'язань по поверненню кредиту і сплаті процентів не виконує.

Сума заборгованості становить 142 132,20 євро, в тому числі:

- залишок заборгованості за кредитом - 102 794,00 євро;

- прострочена заборгованість за кредитом - 11 256,00 євро;

- заборгованість за відсотками - 22 560,05 євро;

- заборгованість за пенею по відсоткам - 3 684,05 євро;

- заборгованість за пенею по кредиту - 1 838,10 євро.

Відповідач ОСОБА_3 не визнав позовні вимоги за тією обставиною, що він перебуває під слідством, а тому це є форс-мажорною обставиною.

З договору про іпотечний кредит № 2310-н від 17 березня 2008 року не вбачається, що форс-мажорною обставиною є перебування під слідством, або від вартою.

З матеріалів справи вбачається, що банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав, а саме видачу відповідачу кредиту готівкою в сумі 128 680,00 євро (1 024 788,22 грн.) згідно заяви на видачу готівки № 730662_001 від 18 березня 2008 року.

Суд вважав, що факт перебування відповідача під вартою, у зв'язку з підозрою у вчиненні злочину не є обставиною, яка звільняє відповідача від виконання зобов'язань за договором, оскільки вищевказана обставина не є доказом правомірності здійснення відповідачем своїх цивільних прав, в силу ст. 12-13 ЦК України.

На підставі викладеного, суд вважав, що позивач правомірно вимагає від ОСОБА_3 стягнення заборгованості за кредитним договором.

Судом також встановлено, в якості забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору банком 17 березня 2008 року укладено з ОСОБА_2 договір поруки № 1 до кредитного договору № 2310-н.

Районний суд правильно зауважив, що неможливо прийняти до уваги твердження відповідачки про те, що вона не повинна відповідати за порушенням ОСОБА_3 зобов'язання за кредитним договором № 2310-н від 17 березня 2008 року тільки за тією обставиною, що вищевказаний договір іменується «договір про іпотечний кредит» № 2310-н., а не «кредитний договір» № 2310-н.

Згідно п. 1.1. Договору поруки № 1 від 17 березня 2008 року ОСОБА_2 зобов'язалась перед банком відповідати солідарно у повному обсязі за своєчасне та повне виконання ОСОБА_3 зобов'язання за кредитним договором № 2310-н. від 17 березня 2008 року.

З наданих документів вбачається, що «договір про іпотечний кредит» № 2310-н, який був укладений банком з ОСОБА_3, а також договір поруки № 1, який був укладений з ОСОБА_2 були укладені в один і той же день, а саме 17 березня 2008 року, і були направлені на придбання житлового будинку з надвірною спорудою АДРЕСА_1.

Таким чином, ОСОБА_2, уклавши договір поруки, розуміла, що відповідає саме за виконання ОСОБА_3 зобов'язання по поверненню коштів.

Крім того, з п. 5.5 договору поруки від 17 березня 2008 року, вбачається, що ОСОБА_2 ознайомлена з умовами кредитного договору.

Суд першої інстанції вірно вказав, що є безпідставними твердження відповідачки про відсутність права банка вимагати повернення суми кредиту у іноземній валюті, а саме в «ЄВРО».

Відповідно до п. 1.5. кредитного договору позичальник зобов'язався здійснювати погашення кредиту рівними частинами в сумі 536,00 євро та сплату процентів за користування ним.

В зв'язку з тим, що за договором валютою зобов'язань було визначено в ЄВРО, то банк має право вимагання дострокового виконання умов договору саме у валюті договору.

Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як па підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог статей 57 - 60 ЦПК.

Судова колегія вважає, що ОСОБА_2 та її представник не довели ті обставини, на які вони посилалась як на підставу своїх заперечень щодо вищевказаного позову, що є обов'язком сторін згідно з засадами змагальності процесу за ст. 10 ЦПК України.

Посилання апеляційної скарги на те, що стягнення боргу в іноземній валюті не відповідає зобов'язанням, які встановлені договором, не можуть бути підставою для скасування правильного по суті і справедливого рішення виходячи з наступного.

Ст. 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею

України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет КМУ).

Ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Відповідно до п. 2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17 липня 2001 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 р. за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:

- неторговельні операції з валютними цінностями;

- операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;

- ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

- інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог підпункту "в" п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.

Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. Оскільки судом встановлено, що зазначена вище ліцензія є у позивача - здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Крім того, згідно з роз'ясненнями викладеними в п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України, частина третя ст. 533 ЦК України; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

У зв'язку з наведеним, судова колегія дійшла до висновку, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті.

Виходячи з того, що виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, то наряду зі стягненням заборгованості в іноземній валюті - суд має право стягнути й проценти за кредитним договором (статті 1054, 1061 ЦК України) в іноземній валюті, скільки такий процент не є фінансовою санкцією, а є платою за користування грошима.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до невірного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 (в інтересах ОСОБА_2) - відхилити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 червня 2011 року по цивільній справі за позовною заявою відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (в особі Одеського обласного управління відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України») до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді С.П. Гайворонський

Л.Є. Виноградова

Н.А. Кононенко