Постанова

від 14.08.2012 по справі 5008/294/2012

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.08.12 Справа № 5008/294/2012 Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Давид Л.Л.

Суддів Данко Л.С.

Юрченка Я.О.

при секретарі судового засідання Карнидал Л.Ю.

розглянувши матеріали апеляційної cкарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Весталко», б/н від 15.05.2012 р. (вх. № Львівського апеляційного господарського суду 227 від 25.05.2012 р.)

на рішення господарського суду Закарпатської області від 03.05.2012 р.

у справі № 5008/294/2012 (суддя -Ушак І.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Гофротара", м. Жидачів Львівської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Весталко", м. Ужгород

про стягнення заборгованості на суму 83356,51 грн., включаючи 79645,98 грн. - основного боргу, 4160,81 грн. - інфляційних нарахувань та 2974,48 грн. - 3% річних

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 03.05.2012 р. у справі № 5008/294/2012 (суддя -Ушак І.Г.) позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Весталко" (надалі - відповідач) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Гофротара" (надалі - позивач) заборгованість на суму 79645,98 грн. включаючи основний борг, річні відсотки, інфляційні нарахування, та у відшкодування судового збору -4109,50 грн.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що згідно договору поставки від 26.06.2009 р., специфікацій №№2, 3 на поставку товару у 2010р., видаткових накладних №№ 13105, 29103, 14122, довіреностей, встановлено, що позивач як постачальник за умовами договору поставки на його виконання протягом жовтня-грудня 2010р. здійснив поставку товару Закритому акціонерному товариству „Скілур". 01 липня 2011 р. Закрите акціонерне товариство „Скілур" як первісний боржник, Товариство з обмеженою відповідальністю „Весталко" -відповідач у справі -як новий боржник та позивач у даній справі як кредитор уклали договір про переведення боргу на загальну суму 120010,69 грн. за зобов'язанням, що виникло із договору поставки від 26.06.2009 р. (основного договору). Відповідач - новий боржник - надав згоду на переведення боргу, з підписанням договору підтвердив передачу йому всієї необхідної інформації (документації), пов'язаної з основним договором, та за період з 27.09.2011 р. по 19.10.2011 р. сплатив позивачеві у рахунок заборгованості за Закрите акціонерне товариство „Скілур" (відповідно до вказаного у банківських виписках призначення платежу) 33039,11 грн. В результаті наведених господарських операцій виникла заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю „Весталко", як нового боржника за товари поставлені Закритому акціонерному товариству „Скілур" на суму 72510,69 грн., доказів сплати заборгованості, що становить предмет позову відповідач суду не подав, доводи позивача щодо підстав виникнення спору не спростував, а відтак позовні вимоги підлягають до задоволення.

Відповідач -Товариство з обмеженою відповідальністю «Весталко», - не погодившись з винесеним рішенням в частині стягнення суми інфляційних витрат в розмірі 4160,81 грн., подав апеляційну скаргу, без номера від 15.05.2012 р., в якій посилається на те, що останнє прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та в обґрунтування своїх вимог посилається на положення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Дані обставини, на думку скаржника, є безумовною підставою для скасування рішення господарського суду Закарпатської області від 03.05.2012 р. в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Весталко»суми інфляційних втрат в розмірі 4160,81 грн. та просить в цій частині прийняти нове рішення, яким стягнути з товариства інфляційні втрати в розмірі 200 грн.

Позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю «Гофротара»у відзиві, вих. № 14-6/12 від 14.06.2012 р. та в поясненнях, вих. № 2307/1 від 23.07.2012 р. заперечує доводи апеляційної скарги, вказуючи на те, що судом при винесенні рішення, правильно враховано норми ст. 193 Господарського кодексу України, відповідно до яких сторони повинні належним чином та в установлений договором чи законом строк виконувати взяті зобов»язання. Так, згідно п.4 ч.1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Згідно ч. 2 цієї статті порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. Таким чином, у зв'язку з тим, що господарським судом Закарпатської області при прийнятті рішення від 03.05.2012 р. у справі № 5008/294/2012 з'ясовано усі обставини, що мають значення для справи та які підтвердженні належними доказами, наявними в матеріалах справи, дотримано та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права , а відтак відсутні підстави для скасування вищевказаного рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 28.05.2012 р. порушено апеляційне провадження у справі № 5008/294/2012 та призначено до розгляду в судове засідання на 26.06.2012 р. (а.с. 50) в складі колегії головуючого судді Давид Л.Л., суддів Данко Л.С. та Юрченка Я.О. Ухвалою суду від 26.06.2012 р. в даному складі колегії розгляд справи відкладено на 10.07.2012 р. (а.с.65).

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 10.07.2012 р. в зв»язку з відпусткою судді Данко Л.С. в склад колегії введено суддю Краєвську М.В.

В судовому засіданні 10.07.2012 р. у зв'язку з клопотанням позивача про відкладення розгляду справи, зміною складу колегії суддів, з метою повного та всестороннього дослідження всіх матеріалів та обставин справи, судова колегія ухвалила розгляд справи № 5008/294/2012 відкласти на 24.07.2012 р. (а.с. 72-73).

Розпорядженням голови суду від 24.07.2012 р. в зв»язку з відпусткою судді Краєвської М.В. в склад колегії по розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Весталко», б/н від 15.05.2012 р. (вх. № Львівського апеляційного господарського суду 227 від 25.05.2012 р.) введено суддю Данко Л.С.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 24.07.2012 р. розгляд справи № 5008/294/2012 відкладено в судове засідання на 14.08.2012 р. та участь представників сторін в судове засідання визначено на власний розсуд.

Позивач та Відповідач участі уповноважених представників в судове засідання 14.08.2012 р. не забезпечили, причини неявки не повідомили, хоча належним чином були повідомленні про час та місце розгляду справи ухвалою суду від 24.07.2012 р. (а.с.88).

14 серпня 2012 р. додаткових доказів та клопотань про відкладення розгляду справи не поступало, а відтак судова колегія Львівського апеляційного господарського суду ухвалила розглядати справу по наявних у ній матеріалах.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою та відзивом на неї, оцінивши зібрані докази, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення господарського суду Закарпатської області нормам чинного законодавства, матеріалам та обставинам справи, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 26 червня 2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гофротара»(надалі -«Постачальник») та Закритим акціонерним товариством «Слікур»(надалі -«Покупець») укладено договір №2606/12/2009 (а.с.9), згідно п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник зобов»язується виготовити і поставити продукцію, а Покупець -прийняти її і оплатити в строк, зазначеній у доданій до цього Договору специфікації, яка є невід'ємною частиною Договору.

На виконання умов Договору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Гофротара»в період з 13 жовтня 2010 р. по 14 грудня 2010 р. поставив Закритому акціонерному товариству «Слікур»гофропродукцію на загальну суму 105549,80 грн. Продукція була поставлена на підставі видаткових накладних: № 13105 від 13.10.2010 р. на суму 35000,00 грн. та довіреності № 1710 від 08.10.2010 р.; № 29103 від 29.10.2010 р. на суму 66861,00 грн. та довіреності № 567 від 29.10.2010 р.; № 14122 від 14.12.2010 р. на суму 3688,80 грн. та довіреності № 1412 від 14.12.2010 р. (а.с. 12-17).

Згідно п. 4.1. Договору поставки № 2606/12/2009 розрахунок між Постачальником (ТзОВ «Гофротара») і Покупцем (ЗАТ «Слікур») повинен здійснюватися в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника на умовах відтермінування платежу 20 календарних днів з дати відвантаження продукції.

Однак, Закрите акціонерне товариство «Слікур»в порушення своїх договірних зобов'язань щодо своєчасної оплати продукції, поставленої Товариством з обмеженою відповідальністю «Гофротара»не здійснив.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України) та ст. 193 Господарського кодексу України (надалі ГК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку в натурі.

Частиною 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю -продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до положень ст. 526 ЦК України та ч.1 ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

1 липня 2011 р. між Закритим акціонерним товариством «Слікур», Товариством з обмеженою відповідальністю «Весталко»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гофротара»укладено договір про переведення боргу. Пунктом 1 вказаного Договору передбачено, що цим Договором регулюються відносини, пов'язані із заміною зобов'язаної сторони (первісного боржника - ЗАТ «Слікур») у зобов'язанні, що виникає із Договору поставки № 2606/12/2009 від 26.06.2009 р., укладеного між первісним боржником та кредитором (ТзОВ «Гофротара»). Згідно п.2 Договору про переведення боргу первісний боржник (ЗАТ «Слікур») переводить на нового боржника (ТзОВ «Весталко») частину боргу (грошового зобов'язання) у розмірі 120010,69 грн. (а.с. 8).

Так, новий боржник (відповідач у справі) надав згоду на переведення боргу, з підписанням договору підтвердив передачу йому всієї необхідної інформації (документації), пов'язаної з основним договором, зокрема і та, що стосується спорів і суперечностей за основним договором між первісним боржником та кредитором.

Згідно ст. 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Весталко»(новий боржник згідно договору про переведення боргу від 01.07.2011 р.) за період з 27.09.2011 р. по 19.10.2011 р. оплачено Товариству з обмеженою відповідальністю «Гофротара»за передану боржнику -Закритому акціонерному товариству «Слікур»у власність гофропродукцію на суму 33039,11 грн., що підтверджується звітами про дебетові і кредитові операції позивача (а.с. 38-41).

Так, заборгованість відповідача по даній справі -Товариства з обмеженою відповідальністю «Весталко»перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Гофротара»по виконанні умов договору про переведення боргу від 01.07.2011 р. складає 72510,69 грн. (105549,80 грн. -33039,11 грн.).

Докази, що підтверджують виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати вартості поставленого позивачем товару Закритому акціонерному товариству «Слікур»згідно договору від 01.07.2011 р. про переведення боргу в повному обсязі і відновлення тим самим порушених майнових прав кредитора на момент розгляду спору судом, у матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає доводи позивача про порушення його майнових прав на заявлену суму основної заборгованості за поставлений товар правомірними, документально підтвердженими та не спростованими відповідачем в установленому законом порядку, а тому, згідно ст. 15 Цивільного кодексу України, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом примусового стягнення з відповідача 72510,69 грн. боргу за поставлений товар згідно Договору №2606/12/200- від 26.06.2009 р. (дана сума не заперечується відповідачем).

29 лютого 2012 р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Гофротара»надіслано Товариству з обмеженою відповідальністю «Весталко»претензію № 29022 про термінове погашення заборгованості за поставлену у власність первісному боржнику (ЗАТ «Слікур») продукцію, у зв'язку із переведенням боргу із первісного боржника на нового боржника (ТзОВ «Весталко») у розмірі 72510,69 грн., перерахувавши таку на розрахунковий рахунок товариства, але не пізніше 09.03.2012 р. та повідомити про вжиті заходи, спрямовані на забезпечення виконання претензійних вимог, а також попереджено, що у зв'язку з невиконанням в добровільному порядку претензійних вимог у вищезазначений термін або залишення даної претензії без розгляду дана сума та інфляційні втрати, три проценти річних будуть стягнуті в примусовому порядку, шляхом звернення до господарського суду Закарпатської області (а.с. 22-24).

Як вбачається з матеріалів справи, претензія відповідачем залишена без відповідного реагування .

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов»язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов»язання строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо підставності стягнення з відповідача 4160,81 грн. інфляційних втрат, 2974,48 грн. трьох відсотків річних за порушення зобов'язань щодо оплати поставленої продукції за Договором поставки № 2606/12/2009 від 26.06.2009р. та Договору про переведення боргу від 01.07.2011 р.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком позивача, перевіреним судом, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача відповідно 4160,81 грн. інфляційних нарахувань (а.с. 19) та 2974,48 грн. трьох річних процентів (а.с. 18), у зв'язку з порушенням зобов'язань щодо оплати за поставлено продукцію за період з жовтня 2010 р. по грудень 2010 р. за Договором №2606/12/2009 від 26.06.2009 р. (на виконання договору про переведення боргу від 01.07.2011 р.).

Судова колегія зазначає, що в даному випадку передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Доводи скаржника про те, що рішення місцевого господарського суду від 03.05.2012 р. у справі № 5008/294/2012 підлягає скасуванню на підставі п.п. 1, 4 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України та в обґрунтування яких посилається на ст. 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Згідно ст. 233 Господарського кодексу України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі, порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій є безпідставними, виходячи з наступного.

Положеннями ст. 233 ГК України, на які посилається скаржник, встановлено право, а не обов'язок суду зменшити розмір штрафних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Стаття 551 ЦК України передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно ч.1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Таким чином, інфляційні втрати за своєю правовою природою не являються ні неустойкою в розумінні Цивільного кодексу України, ні штрафними санкціями в розумінні Господарського кодексу України, а тому до процедури нарахування та стягнення інфляційних втрат не можуть застосовуватись положення ст. 551 ЦК України та положення ст. 233 ГК України.

В той час, ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника за порушення виконання зобов'язання.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання.

Крім того, при вивченні матеріалів справи судовою колегією береться до уваги і той факт, що скаржник протягом тривалого часу не виконав свого зобов'язання за договором про переведення боргу від 01.07.2011 р. в частині своєчасної оплати боргу, не намагався врегулювати даний спір у позасудовому порядку та залишив претензію позивача без розгляду, а також те, що вимога кредитора про стягнення інфляційних витрат у повному розмірі підлягає обов'язковому задоволенню, так як є імперативною нормою закону, а відтак господарський суд Закарпатської області у процесі оцінки доказів та прийняття рішення прийшов до правильного та обґрунтованого висновку про необхідність стягнення із скаржника інфляційних витрат у заявленому розмірі.

З огляду на вищевикладене, хибними є посилання скаржника на п.1 п.4 ст. 104 ГПК України, як на підставу для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки в даній статті законодавцем визначено, що підставою для скасування рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Згідно частини другої цієї статті порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Таким чином, у зв'язку з тим, що господарським судом Закарпатської області при прийнятті оскаржуваного рішення від 03.05.2012 р. у справі № 5008/294/2012 з'ясовано усі обставини, що мають значення для справи, та які підтвердженні належними доказами, поданими позивачем, дотримано та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, а тому підстав для скасування вищевказаного рішення суду першої інстанції немає.

Що стосується присудження до стягнення витрат по оплаті послуг адвоката, то судова колегія зазначає наступне:

Судові витрати згідно із ст. 44 Господарського процесуального кодексу України складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.3 ст.48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката визначаються у порядку, встановленому Законом України „Про адвокатуру".

Адвокатом, відповідно до ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво на право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв присягу адвоката України. Згідно приписів ст. 12 Закону України "Про адвокатуру" оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.02.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гофротара»(замовник по договору) та адвокатом Янклевич Я.Є. (виконавець по договору) укладено Договір про надання правової допомоги по підготовці та наданню послуг по представництву інтересів замовника в господарському суді Закарпатської області у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гофротара»до відповідача -Товариства з обмеженою відповідальністю «Весталко»про стягнення коштів за поставлену продукцію.

Згідно Розділу 4 п. 4.1 даного Договору за надання юридичних послуг та виконання зобов'язань, передбачених даним договором, замовник протягом десяти денного терміну з моменту підписання даного Договору, але не пізніше дня призначення даної справи до розгляду оплачує виконавцеві кошти в сумі 2500,00 грн. без ПДВ. Акт приймання -передачі виконаних робіт по даному договору складається сторонами після вступу рішення суду по даній справі в силу (п. 4.3. Договору).

Даний Договір набуває чинності після підписання його сторонами, а закінчення дії Договору -після підписання сторонами двохстороннього акту здачі - приймання виконаних робіт, який складається та підписується сторонами на протязі 3-х денного терміну після закінчення виконання виконавцем зобов'язань, передбачених даним договором (п.4.1. Договору) (а.с. 29-30).

Факт оплати позивачем інформаційно -консультаційних послуг, передбачених вищезазначеним Договором, підтверджується платіжним дорученням № 3250 від 24.04.2012 в сумі 2500,00 грн.(а.с. 31).

Отже, матеріалами справи підтверджено факт надання правової допомоги та оплати такої позивачем.

Таким чином, ст. 44 Господарського процесуального кодексу України передбачає відшкодування в якості судових витрат сум, сплачених стороною за отримання юридичних послуг, тільки адвокатам, а не будь-яким представникам.

Право на заняття адвокатською діяльністю п. Янклевич Я.Є. підтверджується копією свідоцтва за № 1095, виданого Львівською кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури на підставі рішення від 06.07.2005 р. № 4 (а.с.34).

Судова колегія, зазначає, що витрати сторін, пов'язані з оплатою послуг адвоката розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч.5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України та стягуються в тому випадку, якщо є угода, яка свідчить про надання послуг з ведення справи у суді, послуги за надання правової допомоги оплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та даний факт підтверджується відповідними фінансовими документами.

Враховуючи наведене, судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, вважає, що всі обставини, які мають значення для справи, були з'ясовані повністю і у відповідності із вимогами закону.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Закарпатської області від 03.05.2012 р. у справі № 5008/294/2012 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Весталко», б/н від 15.05.2012 р. (вх. № Львівського апеляційного господарського суду 227 від 25.05.2012 р.) - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

3. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України в порядку та строки, передбачені статтями 109-110 Господарського процесуального кодексу України.

4. Справу № 5008/294/2012 повернути господарському суду Закарпатської області.

повний текст постанови підписано 14.08.2012 р.

Головуючий суддя Давид Л.Л.

Суддя Данко Л.С.

Суддя Юрченко Я.О.