Рішення

від 15.08.2012 по справі 5020-814/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2012 року справа № 5020-814/2012

за позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (ідентифікаційний код 25750044 (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)

до Приватного багатопрофільного підприємства „Дис" (ідентифікаційний код 16500302 99003, м. Севастополь, вул. Кожанова, 6)

про стягнення 82 845,76 грн, розірвання договору оренди та зобов'язання повернути майно,

Суддя Погребняк О.С.,

За участю представників:

позивача: Бекетова Н.С. - представник, довіреність б/н від 25.07.2012;

відповідача: явку уповноваженого представника не забезпечив.

Обставини справи:

Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (далі -позивач, ФКМ Севастопольської міської Ради) звернувся до господарського суду міста Севастополя (далі -суд) із позовом до Приватного багатопрофільного підприємства „Дис" (далі -відповідач, ПБП „Дис") про стягнення 54840,47 грн, з яких: 4000,53 грн -заборгованість з орендної плати; 298,54 грн -пеня; 614,35 грн -30% річних; 49927,05 грн -штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди нерухомого майна № 93-08 від 29.10.2008 в частині сплати орендної плати за період з вересня 2011 по 04.11.2011.

15.08.2012 представник позивача заявив клопотання про розгляд справи в його відсутність.

Відповідач у засідання суду 03.08. та 15.08.2012 явку повноважного представника не забезпечив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно і належним чином за адресою, яка вказана у Спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.23-24); про причини неявки суду не сповістив; відзив на позов та документи в обґрунтування заперечень проти позову не надав.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що явка учасників процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, суд вирішив розглянути справу у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами -в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

29.10.2008 між Фондом комунального майна Севастопольської міської ради (позивач, орендодавець) та Приватним багатопрофільним підприємством „Дис" (відповідач, орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна № 93-08 (а.с.10-11) (далі -Договір), який є новою редакцією договору оренди № 372-99 від 28.09.1999 (пункт 9.4 Договору).

Відповідно до пункту 1.1 Договору, з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності Орендодавець зобов'язався передати, а Орендар -прийняти в оренду нерухоме майно -вбудовані нежитлові напівпідвальні приміщення житлової чотирьохповерхової будівлі, загальною площею 30,10 м 2 , розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Гоголя, 20-б, яке перебуває на балансі Комунального підприємства „Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 1" Севастопольської міської Ради (далі -об'єкт оренди), вартість якого складає, згідно із незалежною оцінкою на 31.07.2008, -110 949,00 грн (без урахування ПДВ).

Пунктом 3.2 Договору визначено, що орендна плата складає 1 393,71 грн (без ПДВ) за перший місяць оренди та перераховується Орендарем Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця на відповідні рахунки місцевого бюджету у співвідношенні 95% та 5%.

Протоколом від 02.03.2009 щодо погодження змін до Договору оренди № 93-08 від 29.10.2008 (а.с.14) сторони змінили зазначене співвідношення у розподілі орендної плати на 97% і 3% відповідно.

07.09.2009 сторонами укладено Додаткову угоду до Договору № 93-08 від 29.10.2008 (а.с.15), якою розділ 3 Договору доповнено пунктом 3.9, відповідно до якого розмір орендної плати на період з моменту підписання цієї угоди до 31.12.2009 визначається згідно із рішенням Севастопольської міської Ради № 7273 від 14.07.2009 та становить 1094,43 грн в місяць і перераховується Орендарем Орендодавцю в строки, встановлені Договором з 01.09.2009. Розмір скорегованої орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом корегування розміру щомісячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому місяцю. З 01.01.2010 розрахунок орендної плати відновлюється відповідно до умов Договору, визначених до внесення цих змін.

За умовами Договору (підпункт 4.4.3 пункту 4.4 Договору) Орендар зобов'язався своєчасно вносити Орендодавцю орендну плату, а також здійснювати інші платежі, пов'язані з користуванням об'єктом оренди.

Сторони домовились, що Договір діє з моменту його підписання до 29.10.2013 (пункт 7.1 Договору).

Судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за Договором виконав у повному обсязі, що підтверджується, зокрема, Актом приймання-передачі орендованого майна від 29.10.2008, підписаним обома сторонами без зауважень (а.с.12).

Позивач зазначає, що відповідач умови Договору порушив: орендну плату вносив несвоєчасно і не в повному обсязі, внаслідок чого за період з вересня 2011 року по 04 листопада 2011 року у нього перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 4000,53 грн, що і стало причиною звернення позивача до суду із даним позовом.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої, п'ятої статті 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, визначене відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, належить територіальним громадам сіл, селищ, міст та районів у містах.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, визначати в угодах та договорах умови використання об'єктів, що передаються у користування і оренду та ін.

Відповідно до пунктів 2, 9 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, затвердженого рішенням Севастопольської міської Ради від 12.11.2002 № 339 (в редакції рішення Севастопольської міської Ради від 26.01.2010 № 9128), Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради є виконавчим органом Севастопольської міської Ради по управлінню майном комунальної власності територіальної громади міста Севастополя, одним із завдань якого є управління у визначених Радою межах майном комунальної власності /арк. с. 38-42/.

Статтею 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII (з наступними змінами і доповненнями) унормовано, що даний Закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі -підприємства), їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Враховуючи, що об'єктом оренди є комунальне майно, застосуванню до спірних відносин сторін підлягають норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, а також норми спеціального законодавства в сфері оренди комунального майна, яким є Закон України „Про оренду державного та комунального майна".

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом, 29.10.2008 між сторонами укладено Договір № 93-08 /арк. с. 12-13/, який за своєю правовою природою є договором оренди.

Так, відповідно до частини першої статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з положеннями частини першої статті 283 Господарського кодексу України та частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендарю) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До основних обов'язків орендаря стаття 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" відносить, серед іншого, обов'язок щодо внесення орендної плати своєчасно і у повному обсязі.

При цьому, за змістом статті 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Таким чином, укладений між сторонами Договір № 93-08 від 29.10.2008 є підставою для виникнення у відповідача обов'язку щодо внесення орендної плати за користування об'єктом оренди.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Як встановлено судом, за умовами Договору (пункт 3.2) Орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Натомість, в порушення наведених приписів, доказів погашення заборгованості по орендній платі в сумі 4000,53 грн відповідачем не надано.

За викладених обставин позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 4000,53 грн є обґрунтованими, підтверджені документально, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.

Також позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 30% річних в сумі 4 663,96 грн.

Суд вважає дану вимогу такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 526, 625 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватись належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В даному випадку, пунктом 8.6 Договору сторони встановили, що у разі прострочення внесення орендної плати понад 30 календарних днів, Орендодавець має право вимагати, а Орендар зобов'язаний оплатити на користь Орендодавця понад збитки 30% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Таким чином, сторони відступили від положень цивільного законодавства та передбачили в Договорі збільшений розмір процентів річних порівняно із тим, який встановлено статтею 625 Цивільного кодексу України, що є їх правом та проявом принципу свободи договору (статті 3, 6, 627-628 Цивільного кодексу України).

Виходячи з фактичних обставин справи суд дійшов висновку про те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання більше ніж на 30 календарних днів (станом на день прийняття рішення заборгованість в сумі 27 056,70 грн не погашена; період прострочення сплати останнього платежу позовного періоду становить два місяці -з 20.08.2011), а тому зобов'язаний сплатити позивачеві 30% річних від простроченої суми.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 30% річних, суд визнає його вірним, а тому, зважаючи на викладене, позовні вимоги в частині стягнення тридцяти процентів річних в розмірі 614,35 грн є обґрунтованими і підлягають до задоволення в повному обсязі.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій та іншими способами, передбаченими законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов'язання або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічні положення містить і спеціальне законодавство. Так, статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань від 22.11.1996 № 543/96-ВР визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, пеня є мірою відповідальності боржника за порушення ним строків виконання грошового зобов'язання.

Згідно із пунктом 8.5 Договору, у разі порушення строку внесення орендної плати, встановленого пунктом 3.2 Договору, Орендар сплачує на користь Орендодавця понад збитки пеню у розмірі 200% від облікової ставки НБУ, яка діє у період, за який буде нараховуватися пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь пеню в сумі 298,54 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд визнає його вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 298,54 грн. є обґрунтованими і підлягають до задоволення в повному обсязі.

Щодо стягнення штрафу в сумі 49 927,05 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 8.7 Договору, у разі прострочення внесення орендної плати більше 60 календарних днів Орендар сплачує на користь Орендодавця понад збитки штраф у сумі, що дорівнює троєкратному розмірові річної орендної плати за Договором.

Для визначення розміру штрафу позивачем за основу взято річну орендну плату (16 642,35 грн -пункт 3.1 Договору); загальний розмір штрафу за розрахунком позивача становить 49 927,05 грн (16 642,35*3).

Водночас, частиною першою статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Із даною нормою узгоджується пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Наведені вище приписи законодавчих актів не містять переліку відповідних обставин.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії. Тобто, застосовуючи пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, суду належить об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; незначності прострочення у виконанні зобов'язання; невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення; негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Надаючи оцінку доводам позивача щодо стягнення штрафу в розмірі 49 927,05 грн суд зазначає, що позивач в порушення вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надав суду жодних доказів на підтвердження факту спричинення йому збитків в результаті несплати відповідачем орендної плати в контексті заявленої суми.

Тому, виходячи із загальних засад, встановлених статтею 3 Цивільного кодексу України, зокрема, справедливості та розумності, а також беручи до уваги, що розмір штрафу, який підлягає сплаті (49 927,05 грн), є непомірно великим у порівнянні із розміром загального зобов'язання (4000,53 грн), суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, до 5000,00 грн.

На думку суду, такий розмір відповідальності є адекватним суті вчиненого відповідачем правопорушення та його наслідкам, тим більше, що з відповідача за прострочку виконання грошового зобов'язання щодо внесення орендної плати вже стягнуто пеню та 30% річних.

Згідно з приписами пункту 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011, у резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Стягуючи судовий збір в повному обсязі суд зазначає, що визначальним для вирішення даного питання є обґрунтованість вимог позивача та обов'язок другої сторони задовольнити обґрунтовані вимоги заявника.

Таким чином, судовий збір підлягає стягненню з відповідача в розмірі, передбаченому частиною статті 4 Закону України «Про судовий збір», що складає 1609,50 грн.

Керуючись статтями 49, 75, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного багатопрофільного підприємства „Дис" (ідентифікаційний код 16500302; 99003, м. Севастополь, вул. Кожанова, 6; відомості про наявність поточних рахунків в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (ідентифікаційний код 25750044; 99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5) 9913,42 грн., з яких: основний борг з орендної плати -4000,53 грн, пеня -298,54 грн, 30% річних -614,35 грн., штраф -5000,00 грн.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Приватного багатопрофільного підприємства „Дис" (ідентифікаційний код 16500302; 99003, м. Севастополь, вул. Кожанова, 6; відомості про наявність поточних рахунків в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (ідентифікаційний код 25750044; 99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5) судовий збір в сумі 1609,50 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 16.08.2012.

Суддя підпис Погребняк О.С.