Рішення

від 29.02.2012 по справі 22ц/159014904/2011

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

І М Е Н ЕМ У К Р А Ї Н И

2012 року лютого місяця 29 дня Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області

в складі:

головуючого - Суворова В.О.

суддів - Черевко П.М.

- Артеменко І.А.

при секретарі - Журіло Г.К.

за участю: представників ОСОБА_2- ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5 та її представника ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Одеської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 вересня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про встановлення безоплатного та безстрокового земельного сервітуту на право проходу та проїзду, прокладання та експлуатації мереж електропостачання та зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій до земельної ділянки , що розташована за адресою: АДРЕСА_2 по земельних ділянках, які розташовані в АДРЕСА_1 що належить на праві приватної власності ОСОБА_2, -

встановила:

12 вересня 2009 року позивачка звернулася з зазначеним позовом, який вона уточнювала у ході розгляду справи(а.с.51).

Обґрунтовуючи свої вимоги позивача зазначила, що їй на праві власності належав будинок та земельна ділянка для його обслуговування площею 0,15 га, та земельні ділянки площею 0,028 га та 0,025 га для ведення особистого селянського господарства, що розташовані в АДРЕСА_2 Відповідно до договорів купівлі-продажу вона передала вказане майно відповідачці.

У позивачки залишилася у власності земельна ділянка площею 0,098 га , що знаходиться за тією ж адресою, цільове призначення її є для ведення особистого селянського господарства. Використовувати земельну ділянку, що належить позивачці, неможливо без встановлення сервітуту, оскільки доступ до неї можливий через земельні ділянки, що належать відповідачці. При укладенні договору купівлі-продажу відповідачка не заперечувала проти того, щоб позивачка для проходу користувалася її земельною ділянкою, але на час звернення до суду відмовилася від укладання договору про сервітут.

Позивачка зазначила, що їй необхідно обробляти земельну ділянку за допомогою машин та механізмів, доставляти воду для поливу рослин, вивозити врожай та інше.

Відповідачка позов не визнала, вказуючи, що у разі задоволення позовних вимог будуть суттєво порушені її права.

Рішенням суду першої інстанції від 10 вересня 2010 року позов задоволений частково. Встановлений ОСОБА_5 безоплатний та безстроковий земельний сервітут на право проходу та проїзду до належної їй земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_2 по земельній ділянці, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2, у відповідності до висновку судової будівельно-технічної експертизи №016/2010 від 15 квітня 2010 року, площею 243 кв.м. з тильної сторони житлового будинку літ. «Е» та підвалу з шийкою літ. «ж,ж1»на відстані 3,5 м. від межи огороджувального забору зі суміжним землекористувачем уздовж земельної ділянки, належної ОСОБА_2

В задоволенні позовної вимоги щодо встановлення земельного сервітуту на право прокладання та експлуатації лінії електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лілейних комунікацій-відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалення нового рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність рішення суду в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги виходив з того, що встановлення безоплатного земельного сервітуту необхідно позивачці для обслуговування земельної ділянки, що належить їй на праві власності.

Але з вказаним висновком суду неможливо погодитися з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що домоволодіння з господарчими будівлями та спорудами, земельну ділянку площею 0,15 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер: 5123755100:02:003:0555, земельні ділянки площею 0,028 га та 0,025 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастрові номери ділянки площею 0,028 га - 5123755100:02:003:0557; ділянки площею 0,025 га - 5123755100:02:003:0556; які розташовані у АДРЕСА_1 згідно договорів купівлі-продажу від 08 вересня 2008 р., укладених між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, остання придбала у власність.

Домоволодінню та вказаним земельним ділянкам була присвоєна адреса: АДРЕСА_1

ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 0,098 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, що розташована в АДРЕСА_1 кадастровий номер -5123755100:02:003:0558.

Земельна ділянка позивачки межує з земельною ділянкою відповідачки.

З тверджень позивачки встановлено, що на час укладання договорів купівлі-продажу відповідачка не заперечувала проти того, щоб позивачка користувалася часткою земельної ділянки для обслуговування ділянки, що належить їй на праві власності. Але згодом вона відмовилася від свого наміру. Позивачка не зверталася до відповідачки з пропозицією про укладення договору сервітуту, текст самого договору відповідачці не пропонувала.

В зв'язку з вказаним виник спір , для вирішення якого вона звернулася до суду для встановлення земельного сервітуту.

Відповідно до ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно зі ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

З аналізу положень ст. ст. 401, 402 ЦК України випливає, що земельний сервітут може бути встановлений судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі недосягнення домовленості між цією особою та власником (володільцем) земельної ділянки.

Таким чином, позивачка повинна була звернутися до відповідачки з пропозицією про укладення договору про земельний сервітут. На думку судової колегії позивачка повинна запропонувати відповідачці договір, в якому були б зазначені умови використання земельної ділянки. У разі відмови відповідачки укласти такий договір позивачка має право звернутися до суду.

Але позивачка не зверталася до відповідачки в відповідності до ст. 402 ЦК України з метою укладення договору про встановлення земельного сервітуту. Таким чином , судова колегія встановила, що сторони у позасудовому порядку не вирішували питання про укладення договору сервітуту.

На підставі викладеного у зв'язку з тим, що ЦК України передбачений досудовий порядок укладення договору сервітуту, який сторонами не був виконаний, відсутні підстави для задоволення позивних вимог ОСОБА_5

Крім того, судова колегія звертає увагу, що позивачка звертаючись до суду з позовом про встановлення сервітуту, обґрунтовувала його тим, що їй необхідно обробляти земельну ділянку, цільове призначення якої - для ведення особистого селянського господарства. Але позивачка не вказала , саме в який час року їй необхідно користуватися сервітутом, який термін та в який час доби. Суд першої інстанції задовольняючи вимоги позивачки фактично дав їй право користуватися часткою земельної ділянки відповідачки круглий рік, у любий час доби, у тому числі використовувати транспортні засоби. При цьому суд не врахував, що відповідно до ст. 98 п.4 ЗК України земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений. На думку судової колегії з урахуванням того, що земельна ділянка, призначена для сервітуту , проходить поруч з будинком відповідачки, яку позивачка може використовувати у любий час з використанням транспортних засобів, сервітут не можливо вважати таким, що є найменш обтяженим для відповідачки.

Також позивачка не довела, у зв'язку з чим неможливо встановити сервітут з інших земельних ділянок, з якими межує її земельна ділянка, і варіант встановлення сервітуту на земельній ділянці відповідачки є найменш обтяженим.

Також судова колегія звертає увагу, що відповідно до частини 3 статті 403 Цивільного кодексу України особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Задовольняючи позовні вимоги та встановлюючи для позивачки право постійного безоплатного земельного сервітуту, суд першої інстанції не дав належної правової оцінки тій обставині, що під сервітут виділена земельна ділянка площею 243,2 кв. м., яка належить відповідачці на праві власності і використовується у тому числі під особисте сільхозгосподарство. У даному випадку порушені майнові права відповідачки , закріплені у ст. 90 ЗК України. Але суд першої інстанції на вказану обставину уваги не звернув, та задовольняючи вимоги про безоплатний сервітут не врахував , що позивачка не навела обґрунтованих доводів, у зв'язку з чим повинен бути встановлений саме безоплатний сервітут.

На підставі викладеного судова колегія вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з відмовою в задоволенні вимог позивачки про встановлення безоплатного безстрокового сервітуту.

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, виносячи рішення, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.1,4; 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 вересня 2010 року-скасувати.

Ухвалити нове рішення , яким в позові ОСОБА_5 - відмовити у повному обсязі.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Судді апеляційного суду Одеської області В.О. Суворов

П.М.Черевко

І.А. Артеменко