Рішення

від 21.08.2012 по справі 26/5014/1377/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.08.12 Справа № 26/5014/1377/2012

Суддя Єжова С.С., за участю секретаря судового засідання Дрожанової О.В., розглянувши матеріали справи за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю „Луга-Флекс", м.Луганськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецуніпак", м.Луганськ

про стягнення заборгованості за договорами поставки №б/н від 02.08.2010 та №8 від 25.01.2011 в сумі 3917 грн. 60 коп., пені в розмірі 295 грн. 07 коп., штрафу в сумі 295 грн. 07 коп., 3% річних в сумі 57 грн. 36 коп., інфляційних нарахувань в сумі 216 грн. 98 коп.

в присутності представників сторін:

від позивача -представник за довіреністю Мочалов К.В., довіреність б/н від 01.06.2012;

від відповідача -представник за довіреністю Яковлев Є.М., довіреність №б/н від 01.02.2012.

В С Т А Н О В И В:

Обставини справи: заявлено вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договорами поставки №б/н від 02.08.2010 та №8 від 25.01.2011 в сумі 3917 грн. 60 коп., пені в розмірі 295 грн. 07 коп., штрафу в сумі 295 грн. 07 коп., 3% річних в сумі 57 грн. 36 коп., інфляційних нарахувань в сумі 216 грн. 98 коп.

Згідно ст.77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 09.07.2012 оголошувалась перерва. Також в судовому засіданні 21.08.2012 оголошувалась короткочасна перерва.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 06.08.2012 строк розгляду справи за клопотанням сторін відповідно до приписів ст.69 Господарського процесуального кодексу України був продовжений на 15 днів до 21.08.2012

Відповідач відзивом №б/н від 26.06.2012 вимоги позову визнав частково в сумі 185 грн. 06 коп., вважає належними до стягнення пеню в сумі 95 грн. 83 коп., 3% річних в сумі 18 гр. 61 коп. та інфляційні нарахування в сумі 28 грн. 77 коп. Також відповідач повідомив, що платіжним дорученням №3925 від 12.06.2012 він сплатив позивачу заборгованість в сумі 3917 грн. 60 коп. та надав копію вказаного платіжного доручення.

Заявою від 03.08.2012 відповідач зазначив, що визнає суму заборгованості 134 грн. 78 коп., а не 185 грн. 06 коп. як зазначав раніше.

Клопотанням б/н від 03.08.2012 відповідач до вимог про стягнення заборгованості за період з 23.10.2010 по 01.06.2011 просив суд застосувати позовну давність та відмовити у їх задоволенні.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, встановивши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, господарський суд Луганської області встановив наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю „Луга-Флекс" (виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Спецуніпак" (замовник, відповідач) 02.08.2010 був укладений договір б/н на поставку продукції (далі - договір №1), а 25.01.2011 між сторонами був укладений ще один договір на поставку продукції №8 (далі-договір №2).

За умовами п.1.1 договорів замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання з виготовлення продукції з паперу, а саме -самоклейких етикеток, універсальної стрічки, касової стрічки і факс паперу.

Відповідно до п.3.1 договорів вартість кожного замовлення вказана в рахунках-фактурах і накладних, і інших доповненнях до даного договору.

В п.3.2 договору №1 сторони передбачили умови оплати замовлення -перше замовлення передплата 100%, наступні -з відстрочкою 30 календарних днів, а в п.3.2 договору №2 -умови оплати виготовлення продукції -відстрочка платежу на 30 календарних днів з моменту поставки продукції.

Відповідно до п.5.1 договору №2 в редакції протоколу розбіжностей №1 від 25.01.2011, який підписаний сторонами та скріплений печатками підприємств у випадку прострочення оплати замовник оплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості замовленого товару за кожен календарний день прострочення.

30.12.2011 між сторонами було підписано додаткову угоду до договору №8 від 25.01.2011, якою сторони продовжили строк дії договору №8 від 25.01.2011 до 31.12.2012 на тих же умовах.

На виконання вказаних умов договорів в період з вересня 2010 по червень 2012 року позивач відвантажив відповідачу товар на суму 84128 грн. 89 коп., а відповідач здійснив оплату на суму 80211 грн. 29 коп., постійно порушуючи умови договорів в частині своєчасної оплати поставленої продукції.

Таким чином, за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 3917 грн. 60 коп., на яку позивач нарахував штраф в сумі 295 грн. 07 коп., 3% річних в сумі 57 грн. 36 коп., пеню в сумі 295 грн. 07 коп., інфляційні нарахування в сумі 216 грн. 98 коп. та звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1, ч.2, ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вже зазначалось, п.3.2 договорів поставки сторони визначили умови оплати замовлення.

Крім того, позивач звертався до відповідача з претензією №14 від 04.05.2012 (а.с.14-15).

Відповідач факт поставки продукції за спірними договорами не оспорив, в судовому засіданні 09.07.2012 надав копію платіжного доручення №3925 від 12.06.2012 про сплату 3917 грн. 60 коп. з призначенням платежу „за термоетикетку згідно рахунку №113 від 17.04.2012".

Враховуючи викладене провадження у справі в частині вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлену продукцію за період з вересня 2010 року по червень 2012 року в сумі 3917 грн. 60 коп. підлягає припиненню на підставі п.1 1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки оплата заборгованості мала місце після звернення позивача з даним позовом до суду.

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Пунктом 5.1 договору №8 від 25.01.2011 в редакції протоколу розбіжностей від 25.01.2011 сторони передбачили, що у випадку прострочення оплати замовник оплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості замовленого товару за кожен календарний день прострочення.

Оскільки, як зазначив позивач, і це не оспорено відповідачем, останній своєчасно у передбачені п.3.2 договорів строк поставлену продукцію не оплатив, тобто мало місце неналежне виконання зобов'язань за спірними договорами відповідачем.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частинами 2 та 3 вказаної статті визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 295 грн. 07 коп. та штраф в сумі 295 грн. 07 коп.

Суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача штрафу в сумі 295 грн. 07 коп. необґрунтованою та відмовляє у її задоволенні, оскільки договір №8 від 25.01.2011, на який посилається позивач як на підставу своїх вимог, з боку відповідача підписаний з протоколом розбіжностей, про що зазначено в договорі. З наданого позивачем до матеріалів справи проколу розбіжностей №1 від 25.01.2011 (а.с.11) вбачається, що він підписаний з боку позивача директором Мочаловим В.Л. та скріплений печаткою підприємства, тобто позивач підписавши договір фактично погодився з редакцією п.5.1 запропонованою відповідачем.

Тобто, відповідальності відповідача у вигляді сплати позивачу штрафу у випадку прострочки оплати, сторони у договорі №8 від 25.01.2011 в редакції протоколу розбіжностей №1 не передбачили, а тому у позивача немає правових підстав для нарахування штрафу.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за період з 23.10.2010 по 01.06.2012 в сумі 295 грн. 07 коп., суд зазначає наступне.

Згідно ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Пунктом 1 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч.5 ст.261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Судом при дослідженні умов договору №8 від 25.01.2011 не встановлено, що сторони збільшували строки позовної давності до вимоги про стягнення пені, тому застосовуються спеціальна позовна давність, яка встановлена п.1 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України.

Статтею 267 Цивільного кодексу України передбачені наслідки спливу позовної давності.

Так, згідно ч.1 вказаної статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заявив про застосування позовної давності, тому суд до вимог про стягнення пені в сумі 127 грн. 11 коп. застосовує позовну давність та відмовляє у задоволенні позову в цій частині.

В іншій частині пеня в сумі 167 грн. 96 коп. за період з 06.06.2011 по 01.06.2012 нарахована обгрунтовано та підлягає стягненню з відповідача.

Що стосується вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 57 грн. 36 коп., слід зазначити наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, так, за цією нормою Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Суд вважає, що позивач обґрунтовано нарахував відповідачу 3% річних за період з 23.10.2010 по 01.06.2012 в сумі 57 грн. 36 коп., які і підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань в сумі 216 грн. 98 коп., то ці вимоги підлягають задоволенню частково в сумі 8 грн. 62 коп., враховуючи наступне.

Інфляція - знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Держкомстату України від 14.11.2006 № 519).

Відповідно до п. 1.14 Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 27 грудня 2007 року № 480 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18 січня 2008 року за № 32/14723, індекс інфляції - індекс споживчих цін, оприлюднений Державним комітетом статистики України.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 „Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді справ" при застосуванні індексів інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується з урахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Позивач в порушення вказаних приписів законодавства нараховував інфляційні нарахування на кожну дату місяця, а не за весь місяць.

Тому суд не може вважати належним розрахунок позивача і вважає, що інфляційні нарахування слід нараховувати за листопад 2010 року, січень 2011 року, травень 2011 року, червень 2011 року, вересень-жовтень 2011 року та, враховуючи викладене, до стягнення підлягають інфляційні нарахування в сумі 08 грн. 62 коп.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

Судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог, згідно ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст.44, 49, п.1 1 ч.1 ст.80, ст.ст.82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Луганської області

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Луга-Флекс" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецуніпак" задовольнити частково .

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецуніпак", вул.Славянская, б.2Б, м.Луганськ, код 33766286 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Луга-Флекс", вул.Переяславська, б.50, м.Луганськ, код 32797837 пеню в сумі 167 грн. 96 коп., 3% річних в сумі 57 грн. 36 коп., інфляційні нарахування в сумі 08 грн. 62 коп., судовий збір в сумі 1397 грн. 27 коп., видати наказ позивачу.

3. Провадження у справі в частині стягнення боргу в сумі 3917 грн. 60 коп. припинити.

4.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складання рішення: 22.08.2012.

Суддя С.С. Єжова