Постанова

від 23.08.2012 по справі 29/5009/7518/11

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

17.07.2012 р. справа №29/5009/7518/11

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівМартюхіної Н.О. Зубченко І.В., Кододова О.В. від скаржникане з'явився від заявникане з'явився від боржникане з'явився розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на ухвалу господарського суду Запорізької області від 20.02.2012 року у справі№ 29/5009/7518/11 (суддя Кричмаржевський В.А.) за заявою Фізичної особи -підприємця ОСОБА_5, м. Запоріжжя до боржника Приватного підприємства «Глоріум», м. Запоріжжя пробанкрутство ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 28.11.2011р. за заявою кредитора Фізичної особи -підприємця ОСОБА_5, м. Запоріжжя до боржника Приватного підприємства «Глоріум», м. Запоріжжя порушена справа про банкрутство №29/5009/7518/11 з врахуванням особливостей передбачених ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; справу призначено до розгляду на 07.12.2011р.

Постановою господарського суду Запорізької області від 07.12.2011р. Приватне підприємство «Глоріум», м. Запоріжжя визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено -арбітражного керуючого Клименка Олександра Юрійовича.

Ухвалою від 20.02.2012 року господарський суд Запорізької області затвердив звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута, ліквідував Приватне підприємство «Глоріум»та припинив провадження у справі.

Ухвала суду мотивована тим, що ліквідатором було надано звіт та ліквідаційний баланс, яким встановлено, що ліквідатором до реєстру вимог кредиторів включені грошові вимоги ініціюючого кредитора -ФОП ОСОБА_5 у розмірі 21000грн. з четвертою чергою задоволення та вимоги ДПІ у Печерському районі м. Києва у сумі 2296,14грн. з третьою чергою задоволення та 179,04грн. із шостою чергою задоволення, які залишились не погашеними у зв'язку з відсутністю майна, за рахунок якого можливе погашення кредиторських вимог, підприємницька діяльність припинена. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою суду першої інстанції, Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва подала до Донецького апеляційного господарського суду апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду Запорізької області від 20.02.2012р. у справі №29/5009/7518/11, в якій просить апеляційний суд скасувати ухвалу суду першої інстанції та справу направити до суду першої інстанції.

В підтвердження доводів апелянт посилається на те, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, провадження у справі за спрощеною процедурою, передбаченою ст.52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", порушено незаконно, у зв'язку з відсутністю належних доказів неплатоспроможності боржника.

Ухвалою від 02.07.2012р. апеляційна скарга була прийнята до провадження Донецьким апеляційним господарським судом.

Представники заявника апеляційної скарги, ініціюючого кредитора та боржника у судові засідання апеляційної інстанції не з'явилися. Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України про час і місце проведення судового засідання сторін по справі було повідомлено належним чином. Явка сторін у судові засідання апеляційної інстанції не була визнана обов'язковою.

Особливості меж перегляду справи в апеляційній інстанції, передбачені нормами ст. 101 ГПК України, які полягають у тому, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу . Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Нормами частини 2 цієї статті передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі .

Відповідно до ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України, здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Провадження у даній справі здійснюється в порядку ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яка передбачає спрощену процедуру банкрутства відсутнього боржника.

Переглядаючи ухвалу суду першої інстанції про затвердження звіту ліквідатора, суд апеляційної інстанції, окрім дослідження правомірності здійснення ліквідаційної процедури, повинен надати оцінку обставинам, які стали підставою для порушення даної справи про банкрутство, у зв'язку з чим суд встановив наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

Відповідно до ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у разі, якщо громадянин-підприємець або керівні органи боржника -юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Згідно п.104 Постанови №15 Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року "Про судову практику в справах про банкрутство" заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника є підставою для порушення провадження у справі у випадку наявності будь-якої з підстав, передбачених частиною першою статті 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а не виключно за наявності всієї сукупності перелічених у цій статті підстав.

Вимоги до заяви про порушення справи про банкрутство встановлені ст. 7 Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі, підписується керівником боржника чи кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами), громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності (його представником) і повинна містити, зокрема: виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника, з зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання, розміру неустойки (штрафів, пені), реквізитів розрахункового документа про списання коштів з банківського або кореспондентського рахунку боржника та дату його прийняття банківською установою боржника до виконання.

За змістом ч. 3 ст. 6, ч. ч. 1, 8 ст. 7 Закону справа про банкрутство порушується господарським судом лише у разі підтвердження кредитором неплатоспроможності боржника документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до ч. 8 ст. 7 Закону до заяви кредитора додаються відповідні документи: рішення суду, господарського суду, які розглядали вимоги кредитора до боржника; копія неоплаченого розрахункового документа, за яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, з підтвердженням банківською установою боржника про прийняття цього документа до виконання із зазначенням дати прийняття, виконавчі документи (виконавчий лист, виконавчий напис нотаріуса тощо) чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредиторів; докази того, що вартість предмета застави є недостатньою для повного задоволення вимоги, забезпеченої заставою у разі, якщо єдина підтверджена вимога кредитора, який подає заяву, забезпечена активами боржника.

Згідно п. 3 ст. 57 Господарського процесуального кодексу України, до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Однак, дослідивши матеріали справи судом встановлено, що 25.11.2011р. господарським судом Запорізької області був складений акт вх. № 8130/09-05/11, яким встановлено, що у вказаних додатках до заяви про банкрутство не виявлено платіжного доручення що підтверджує сплату судового збору. Крім того, судом встановлено, що матеріали справи не містять документу, який би підтверджував оплату судового збору у встановленому законом порядку.

Відповідно до п. 4 ст. 63 Господарського процесуального кодексу, суд повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.

Відповідно п. 3.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського кодексу України судами першої інстанції», якщо передбачені у пунктах 2, 3, 4, 5 і 6 частини першої статті 63 ГПК підстави повернення позовної заяви виявлено господарським судом після прийняття позовної заяви до розгляду, справа підлягає розгляду по суті. У разі необхідності розгляд справи може бути відкладено (стаття 77 ГПК), зокрема з метою: одержання необхідних доказів чи обґрунтованого розрахунку стягуваної (оспорюваної) суми; надіслання відповідачеві чи іншим особам, які беруть участь у справі, копій позовних матеріалів. Повне найменування і поштові адреси сторін може бути з'ясовано безпосередньо у судовому засіданні. Не сплачені у встановленому порядку та розмірі суми судового збору можливо стягнути за результатами розгляду справи.

У зв'язку із тим, що ухвала про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу є за своєю правовою природою судовим рішенням, яке підсумовує хід ліквідаційної процедури, тобто є остаточним процесуальним документом, суд мав можливість вирішити питання щодо віднесення сплати судового збору на винну сторону в ухвалі від 20.02.2012р., однак вказаних дій не вчинив.

На підставі вищевикладеного суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Згідно з ч. 3 вказаної статті, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умов, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

З матеріалів справи вбачається, що в обґрунтування заяви про порушення справи про банкрутство Суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_5 посилається на те, що ПП «Глоріум»26.10.2011р. склало простий вексель серія АА № 1010000 номінальною вартістю 21000,00грн. зі строком за пред'явленням, який було опротестовано в неплатежі приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 09.11.2011р. та вчинено виконавчий напис нотаріуса від 09.11.2011р. Цей напис був пред'явлений для примусового виконання до Жовтневого ВДВС Запорізького міського управління юстиції. Постановою від 21.11.2011р. державним виконавцем повернуто виконавчий документ -виконавчий напис без виконання у зв'язку з тим, що боржник за юридичною та фактичною адресою не знаходиться, що підтверджується актом державного виконавця від 21.11.2011р.

Враховуючи те, що при розгляді справи суду слід перевірити підстави внесення запису про відсутність боржника за його місцезнаходженням до Єдиного державного реєстру, належним чином з'ясувати факт наявності або відсутності підприємницької діяльності боржника та, відповідно, дослідити правомірність застосування до нього спрощеної процедури банкрутства відсутнього боржника суд встановив наступне.

Пункт 7 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців (далі по тексту скорочена назва - Єдиний державний реєстр) записів про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що відповідно до вимог ст.34 Господарського процесуального кодексу України, лише факт внесення відомостей про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням до реєстру може слугувати доказом відсутності боржника.

Відповідно до ст. 19 Закону Україну "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" (у редакції Закону України від 17.11.2009 року N 1720-VI) юридична особа зобов'язана подавати (надсилати) щороку протягом місяця, що настає за датою державної реєстрації, починаючи з наступного року, державному реєстратору для підтвердження відомостей про юридичну особу реєстраційну картку про підтвердження відомостей про юридичну особу.

У разі ненадходження в установлений частиною одинадцятою цієї статті строк реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор зобов'язаний надіслати рекомендованим листом протягом п'яти робочих днів з дати, встановленої для подання реєстраційної картки, юридичній особі повідомлення щодо необхідності подання державному реєстратору зазначеної реєстраційної картки.

Якщо державному реєстратору повернуто рекомендованого листа, державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Разом з заявою про порушення справи про банкрутство кредитором було надано до суду першої інстанції виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців №068723 дата видачі -26.10.2011р., з якої вбачається, що місцезнаходження юридичної особи -ПП «Глоріум»: 69013, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Горького, буд. 1, офіс 606.

У графі «наявність даних про перебування юридичної особи в процесі припинення підприємницької діяльності» вказано: «відомості відсутні»

З вказаного вбачається, що в матеріалах справи №29/5009/7518/11 відсутні докази, які б підтверджували дані про внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про припинення діяльності ПП «Глоріум»або про не підтвердження стану юридичної особи, у тому числі й відомостей про її місцезнаходження .

З наданої заявником довідки Головного управління статистики у Запорізькі області від 18.11.2011р. видно, що дата реєстрації ПП «Глоріум»- 21.10.2008р., адреса ПП «Глоріум»: 69013, м. Запоріжжя, Жовтневий район, вул. Горького, буд.1, оф. 606, однак місце проведення реєстраційних дій: Печерська районна в місті Києві державна адміністрація.

До того ж, з вказаної вище довідки вбачається, що дата останньої реєстраційної дії, тобто зміна адреси боржника відбулась 26.10.2011р ., саме в цей день був боржником виданий вексель в якому зазначено попередню адресу.

Дослідивши зміст та реквізити простого векселя серії АА №1010000 від 26.10.2011р. судом встановлено, що у ньому вказано попередню адресу ПП «Глоріум»- АДРЕСА_1. Крім того, з печатки, яка проставлена на простому векселі ПП «Глоріум»видно, що місце реєстрації боржника -України м. Київ.

В свою чергу, Постановою Жовтневого Відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції від 21.11.2011р. було встановлено, що в результаті вжитих державним виконавцем заходів виявлено, що боржник за адресою вказаною у заяві стягувача та відповіді Головного управління статистики у Запорізькі області не знаходиться, виконавчий документ повернуто стягувану.

Актом державного виконавця встановлено, що боржник за адресою м. Запоріжжя, вул. Горького, буд. 1, офіс 606 не знаходиться.

Посилання кредитора на те, що відсутність боржника за юридичною та фактичною адресою підтверджується актом державного виконавця не беруться судом до уваги з тих підстав, що згідно ч. 2 ст. 40 Закону про виконавче провадження розшук боржника - юридичної особи та іншого майна боржника організовує державний виконавець. Розшук оголошується відповідно за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання, перебування, місцезнаходженням боржника чи місцезнаходженням його майна, або за місцем проживання (місцезнаходженням) стягувача.

Аналізуючи вищевказану норму та в силу наданих законом повноважень державному виконавцю суд виходить з того, що обов'язком державного виконавця є здійснення комплексу дій з примусового виконання, до якого відноситься й розшук майна, а не встановлення фактів знаходження або відсутність за юридичною адресою боржника.

Незважаючи на те, що в матеріалах справи відсутня постанова про відкриття виконавчого провадження, але порівнявши дати прийняття виконавцем напису нотаріуса від 09.11.2011р. із датою винесення постанови державного виконавця про повернення виконавчого документу -21.11.2011р., судом апеляційної інстанції встановлено, що виконавче провадження здійснювалось не більше ніж 12 календарних днів, за цей строк об'єктивно неможливо застосувати навіть весь порядок процесу виконавчих дій, що стосується встановлення місцезнаходження боржника, його посадових осіб, засновників та інше, не вказуючи вже про примусові заходи до боржника. В даному випадку державний виконавець обмежувався лише складанням акту про те, що боржник за адресою не знаходиться.

Фактично виконавче провадження складається лише із єдиної процесуальної дії виконавця: складання однобічного акту про те, що боржник за юридичною адресою не знаходиться.

Зазначені обставини є грубим порушенням Закону України «Про виконавче провадження», проте суд першої інстанції не звернув будь-якої уваги на вищезазначені обставини.

Відповідно до п. п. 2, 5 ч. 1 ст. 47 Закону про виконавче провадження виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи.

Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що про наявність обставин, зазначених у частині першій цієї статті, державний виконавець складає акт .

Крім того, суд звертає увагу на те, що в акті не зазначено про вжиття державним виконавцем заходів щодо розшуку боржника -юридичної особи та майна ПП «Глоріум».

В постанові про повернення виконавчого документу стягувачу, в якості підстави для повернення, державним виконавцем вказано: за адресою вказаною у заяві стягувача та відповіді Головного управління статистики у Запорізькій, боржник не знаходиться. Проте, в силу визначених ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження»підстав визначене формулювання відсутнє, тобто державна виконавча служба винесла постанову всупереч вимогам закону за відсутніми передбаченими законом обставинами та підставами.

З врахуванням викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції не приймає такий акт державного виконавця як належний доказ, який би підтверджував факт відсутності боржника за його місцезнаходженням.

Згідно ч. 5 ст. 52 Закону ліквідатор письмово повідомляє про визнання господарським судом відсутнього боржника банкрутом усіх відомих йому кредиторів відсутнього боржника, які в місячний строк з дня одержання повідомлення можуть направити ліквідатору заяви з вимогами до банкрута.

Порядок виявлення кредиторів по ст. 52 Закону про банкрутство передбачений шляхом направлення ліквідатором на адресу відомих йому кредиторів письмового повідомлення про визнання боржника банкрутом. У зв'язку з цим всі кредитори зобов'язані в місячний термін звернутися з грошовими вимогами до ліквідатора банкрута. Іншого порядку повідомлення кредиторів, ніж направлення ліквідатором на адресу відомих йому кредиторів письмового повідомлення про визнання боржника банкрутом, стаття 52 Закону про банкрутство не передбачає, в тому числі і публікування оголошення в офіційному друкованому органі.

Згідно ст. 25 Закону ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: аналізує фінансове становище банкрута; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; передає у встановленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню. Протягом п'ятнадцяти днів з дня призначення ліквідатора відповідні посадові особи банкрута зобов'язані передати бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору. У разі ухилення від виконання зазначених обов'язків відповідні посадові особи банкрута несуть відповідальність відповідно до законів України. Ліквідатор (арбітражний керуючий) має право замовити виготовлення дубліката печатки та штампів у разі їх втрати.

Відповідно до ст. 26 Закону усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси.

Статтею 34 Закону передбачено, що ліквідатор забезпечує належне оформлення, упорядкування та зберігання всіх, в тому числі фінансово-господарських, документів банкрута протягом ліквідаційної процедури.

Одним із можливих способів встановлення місцезнаходження бухгалтерської та іншої первинної документації банкрута апеляційний суд вважає вжиття ліквідатором заходів щодо з'ясування фізичної або юридичної особи, яка є засновником товариства з обмеженою відповідальністю -банкрута. При утворенні товариства з обмеженою відповідальністю не виключена можливість покладення виконання обов'язків керівника на засновника, якщо він є фізичною особою або інший розподіл між засновником та керівником функцій управління товариством. В будь-якому випадку саме засновник призначає керівника товариства з обмеженою відповідальністю та контролює його діяльність, приймає рішення про припинення діяльності товариства. Можливим способом встановлення особи засновника ПП «Глоріум»є звернення ліквідатора до органу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців із запитом про надання інформації з цього питання.

Крім того, в матеріалах справи наявний Статут ПП «Глоріум», в якому вказані дані власника підприємства -ОСОБА_8.

У справі про банкрутство відсутнє звернення ліквідатора до власника підприємства із запитом щодо з'ясування бухгалтерської та первісної господарської документації, печатки та штампів, майнових активів банкрута. Ознайомившись з бухгалтерською документацією, ліквідатор мав би можливість отримати інформацію про наявність у боржника нерухомого майна в інших населених пунктах України, окрім м. Запоріжжя або за кордоном.

Пунктом 90 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009р. №15 передбачено, що обсяг ліквідаційної маси не обмежується визначенням, наведеним в ст.26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки згідно ч.1 ст.213 ГК України у процедурах банкрутства використовуються майнові активи, які належать боржнику на підставі речових та зобов'язальних прав, а також права інтелектуальної власності. Права вимоги за зобов'язаннями та об'єкти права інтелектуальної власності можуть бути предметами цивільного обігу, а тому вони підлягають включенню до складу ліквідаційної маси і реалізації ліквідатором у порядку, встановленому Законом.

Статтею 66 Господарського кодексу України передбачено, що майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку.

Згідно ст.67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Згідно ст.71 ГК України облік і звітність підприємства здійснюються відповідно до вимог статті 19 цього Кодексу та інших нормативно-правових актів.

Статтею 144 ГК України встановлено, що майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати: з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать; з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом; внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав; внаслідок порушення вимог закону при здійсненні господарської діяльності; з інших обставин, з якими закон пов'язує виникнення майнових прав та обов'язків суб'єктів господарювання.

Згідно ст.145 ГК України майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону. Зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що в матеріалах справи не містяться докази на підставі яких виник борг.

Однак, як вбачається із Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Приватного підприємства «Глоріум»№265820 боржник був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

Як вбачається з доданого ліквідатором звіту, ним були направлені запити до деяких можливих кредиторів у м. Запоріжжя.

22 грудня 2011р. ліквідатором було опубліковано оголошення у газеті «Голос України»№242 (5242) про визнання ПП «Глоріум»банкрутом.

З кредиторськими вимогами до ліквідатора звернулась Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва.

При зміні місцезнаходження банкрута з м. Києва на м. Запоріжжя на обліку не у всіх контролюючих державних органах за новим місцем знаходження боржник був зареєстрований, тому відповіді цих органів є недостатніми для з'ясування обставин наявності або відсутності боргу по страховим внескам та іншим обов'язковим платежам. Здійснення боржником підприємницької діяльності саме у м. Києві підтверджується цими матеріалами справи. Але ліквідатор в порушення ч. 5 ст. 52 Закону не повідомив всі державні контролюючи органи м. Києва за місцем його фактичної підприємницької діяльності про банкрутство ПП «Глоріум», не з'ясував про наявність або відсутність інформації про повноту та своєчасність сплати всіх обов'язкових платежів.

За таких обставин колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що ліквідатор повинен був здійснити на стадії ліквідаційної процедури повні заходи щодо встановлення можливих потенційних кредиторів за попереднім місцезнаходженням банкрута.

Також апеляційний суд вважає, що ліквідатор не вжив всіх можливих, достатніх та необхідних заходів при проведенні ліквідаційної процедури, направлених на виявлення майнових активів банкрута з врахуванням наступного. В матеріалах справи відсутні докази звернення ліквідатора до власника (засновників) підприємства про передачу фінансової документації з метою встановлення наявності або відсутності майнових активів ПП «Глоріум»для подальшого задоволення вимог кредиторів в процесі ліквідації.

Таким чином, матеріали справи свідчать про неналежне виконання ліквідатором своїх обов'язків у цій справі про банкрутство, про відсутність повного та об'єктивного розгляду місцевим господарським судом всіх обставин справи та відсутність законних підстав для затвердження звіту та ліквідаційного балансу банкрута, припинення провадження по справі.

Крім того, матеріали справи підтверджено, що боржник був зареєстрований як платник податків, знаходиться на податковому обліку в ДПІ Печерського району м. Києва до якої звітує та подає податкові декларації.

У той же час, як вбачається із наданих до матеріалів справи Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва документів боржник подавав до податкової служби податкові декларації, остання була надана з податку на прибуток підприємства №496383 від 09.11.2011р., згідно якої відповідач самостійно визначив податкове зобов'язання в сумі 6895,00грн. та з податку на додану вартість №506232 від 21.11.2011р., відповідно до якої податкове зобов'язання було зменшено за рахунок переплати у розмірі 3023,42грн., що свідчити про фактичне здійснення боржником господарської діяльності та, відповідно, відсутність підстав для застосування до нього процедури банкрутства за ст. 52 Закону про банкрутство.

Враховуючи вищевикладене суд апеляційної інстанції вважає, що провадження у справі за спрощеною процедурою, визначеною ст. 52 Закону, порушено незаконно, за відсутності належних доказів безспірності вимог ініціюючого кредитора, належних доказів відсутності боржника за його місцезнаходження.

Враховуючи те, що відомості про відсутність боржника за його місцезнаходження до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців не внесені суд вважає, що доказів припинення підприємницької діяльності в матеріалах справи немає.

Крім того, ухвала про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу є за своєю правовою природою судовим рішенням, яке підсумовує хід ліквідаційної процедури, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для цієї справи (вчинення належних дій по виявленню активів та пасивів боржника, встановленню правового статусу боржника, як юридичної особи, встановленню відсутності керівних органів боржника за адресою їх місцезнаходження у випадку ведення спрощеної процедури банкрутства, доведення неможливості відновлення платоспроможності боржника внаслідок вжитих ліквідатором заходів та необхідність його ліквідації), висновки суду про встановлені обставин і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

За таких обставин, приймаючи постанову про визнання боржника банкрутом та ухвалу про затвердження звіту та ліквідаційного балансу, ліквідацію банкрута та припинення провадження у справі, суд першої інстанції належно не встановив, що кредитором не був дотриманий порядок ліквідації банкрута, передбачений Цивільним, Господарським та Податковим кодексами України, оскільки останній не надав господарському суду належних і допустимих доказів відсутності боржника за місцезнаходження.

У випадку невідповідності поданих документів вимогам Закону та відсутності підстав для порушення справи про банкрутство, суд має припинити провадження у справі.

Зі змісту ч. 1 ст. 5 вказаного Закону вбачається, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Частиною 2 статті 4-1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Таким чином, місцевий господарський суд здійснив провадження у справі про банкрутство боржника, не дослідивши доказів щодо наявності тих підстав, на які посилався скаржник, а за таких обставин здійснене у справі провадження не можна вважати законним з моменту його порушення.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що доводи заявника апеляційної скарги щодо відсутності достатніх доказів неплатоспроможності боржника та відсутність його за місцезнаходженням є обґрунтованими та доведеними.

Судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах справи немає жодних доказів, які б підтверджували неплатоспроможність боржника -ПП «Глоріум»та відсутність його за місцезнаходженням. Висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання боржника банкрутом на підставі ст.52 "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у зв'язку з наявністю ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, є такими, що не відповідають нормам законодавства про банкрутство.

Крім того, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а саме не вирішено питання щодо віднесення судових витрат на винну сторону.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.103 Господарського процесуального кодексу України передбачено право апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково.

Судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що підставою для скасування оскаржуваної постанови є п.п.1, 2, 3, 4 ч.1 ст.104 Господарського процесуального кодексу України. Провадження у справі №29/5009/7518/11 про банкрутство ПП «Глоріум»підлягає припиненню.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п.3 ч.1 ст.103, п.п.1, 2, 3, 4 ч.1 ст.104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на ухвалу господарського суду Запорізької області від 02.07.2012 року по справі №29/5009/7518/11 -задовольнити частково.

Ухвалу господарського суду Запорізької області від 02.07.2012 року по справі №29/5009/7518/11 про банкрутство Приватного підприємства «Глоріум»м. Запоріжжя -скасувати.

Провадження у справі №29/5009/7518/11 про банкрутство Приватного підприємства «Глоріум»м. Запоріжжя припинити.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом 20 днів.

Копію постанови направити державному реєстратору за місцем знаходження Приватного підприємства «Глоріум»для внесення до Єдиного державного реєстру відповідного запису щодо судового рішення про припинення провадження у справі про банкрутство.

Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна

Судді: З.П. Зубченко

О.В. Кододова

Повний текст постанови складено та підписано 23.07.2012р.

Надруковано 7 примірників: 1 -заявнику; 1 -боржнику; 1- скаржнику; 1 -до справи; 1- держреєстратору; 1 -ДАГС; 1 -господарському суду