Рішення

від 16.08.2012 по справі 5023/3279/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" серпня 2012 р.Справа № 5023/3279/12 вх. № 3279/12

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Лобові Р.М.

за участю

позивача - Григоренко Ю.О., дов № 6 від 03.08.2012 року

відповідача - Гайдаренко Л.О. дов № 08-11/37/2-12 від 04.01.2012 року

третьої особи - не з'явився

розглянувши справу за позовом Приватної фірми "ВІГ", с. Пісочин

до Харківської міської ради, м. Харків

про зобов'язання укласти договір

ВСТАНОВИВ:

Позивач -ПФ "ВІГ" звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою (з урахуванням прийнятих ухвалою суду від 06.08.2012 року уточнених позовних вимог) до відповідача -Харківської міської ради в якій просить суд зобов'язати відповідача укласти з позивачем договір оренди земельної ділянки по пров.Молчанівському площею 0,0167 га для будівництва складу-магазину строком до 31.12.2013 року, а також визнати за ним право власності на нежитлову будівлю магазин літ. "А-1", загальною площею 131,9 кв.м. по пров. Мовчанівському, 12-а у м. Харкові.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23 липня 2012 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 06 серпня 2012 року об 11:40 год. Також зазначеною ухвалою суду залучено до участі у справі Інспекцію Державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Представник позивача в призначеному судовому засіданні 14 травня 2012 року позовні вимоги підтримував та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач письмового відзиву на позов не надав проте, його представник у судовому засіданні проти позову заперечує.

Представник третьої особи - Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області у судове засідання не з'явився проте, матеріали справи містять її відзив на позов (вх. № 12720), які судом розглянуті та долучені до матеріалів справи та посилаючись на ст.. 331 , 376, Цивільного кодексу України, просить суд розглянути справу за відсутністю третьої особи відповідно до вимог діючого законодавства.

Присутні в судовому засіданні 16 серпня 2012 року позивач та відповідач вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача, пояснили, що ними надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Рішенням 10 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 27.12.2006 р. «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів», позивачу - ПФ «ВІГ» надано земельну ділянку по пров.Молчанівському площею 0,0167 га в оренду строком до 01.11.2008 року для будівництва складу-магазину.

Рішенням 5 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.02.2011 р. «Про внесення змін до рішень Харківської міської ради з містобудівних питань» внесені зміни в п. 57 рішення та викладено в наступній редакції: ПФ «ВІГ» надати в оренду земельну ділянку по пров.Молчанівському площею 0,0167 га для будівництва складу-магазину строком до 31.12.2013 року.

Згідно акту встановлення меж земельної ділянки на місцевості від 21.04.2008 року визначені межі земельної ділянки по пров.Молчанівському площею 0,0167 га.

У 2012 році на вказаній земельній ділянці, позивачем за допомогою спеціалізованої будівельної організації, з дотриманням будівельних норм та правил, за рахунок власних коштів, побудовано нежитлову будівлю-магазину.

На замовлення позивача КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» проведено технічну інвентаризацію майна - побудованої будівлі та 07.06.2012 року складено технічний паспорт, згідно з яким за адресою: м. Харків, пров. Мовчанівський знаходиться будівля літ, «А-1» загальною площею 131,9 кв.м., яка складається з приміщень: 1-1 торгівельного залу площею 84,9 кв.м., 1-2 кабінету площею 18,7 кв.м.,1-3 коридору площею 2,7 кв.м., 1-4 вбиральні площею 4,1 кв.м., 1-5 складу площею 21,5 кв.м.,

Згідно висновку про технічний стан будівельних конструкцій нежитлової будівлі магазину літ. «А-1» по пров. Мовчанівському, виконаного у 2012 році ТОВ НТК «Енерго- Тайм» » (ліцензія серії АВ № 591993), встановлено що, технічний стан будівельних конструкцій даної нежитлової будівлі є задовільним, забезпечує несучу здатність, достатню для її експлуатації як нежитлової. Конструктивні елементи та планування об'єктів не суперечать будівельно-технінчим вимогам, протипожежним та санітарним нормам. Будівельна готовність об'єкта складає 100%.

Скарг відносно виконання будівельно-монтажних робіт при будівництві вищевказаної нежитлової будівлі та скарг щодо обмеження прав інших осіб не надходило.

Таким чином, новостворене нерухоме майно відповідає всім державним будівельним, пожежним, санітарно-епідеміологічним нормам і не порушує права інших осіб. Об'єкт будівництва придатний для подальшої експлуатації за призначенням.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Цивільний кодекс України виділяє декілька способів набуття права власності.

Згідно ч. 2 ст. 386 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Власник або інша заінтересована особа мають право звернутися до суду за забезпеченням права власності, пов'язаних з усуненням перешкод, які заважають власнику або іншому титульному володільцеві здійснювати в повній мірі та беззаперечно свої права володіння та розпорядження майном.

Згідно ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, а відповідно до ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 144, 147 Господарського кодексу України майнові права суб'єкта господарювання права підлягають захисту, в тому числі шляхом їх визнання.

Так, відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності, зокрема, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами ст. 317 цього Кодексу власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже, в даному випадку підтвердження в суді права власності, що складає предмет спору, здійснюється, зокрема, шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності.

При цьому, якщо майно знаходиться у володінні позивача, його право на майно захищається презумпцією правомірності фактичного володіння.

Суд зазначає про те, що згідно ст. 3 Конституції України, згідно якої людина, її життя і здоров'я, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; ст. 41 Конституції України, відповідно до якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, у тому числі це стосується і нерухомого майна; право власності набувається у порядку, визначеному законом; ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Ст. 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку, визначеному законом. Право власності є непорушним.

Як свідчать матеріали справи, власник земельної ділянки - відповідач по справі не висловив заперечень проти задоволення позовних вимог, згідно рішенням 5 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.02.2011 р. «Про внесення змін до рішень Харківської міської ради з містобудівних питань» відповідачу надано в оренду земельну ділянку по пров.Молчанівському площею 0,0167 га для будівництва складу-магазину строком до 31.12.2013 року.

Відповідно до п. 5 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1434 від 18.10.2006 року Державна архітектурно-будівельна інспекція має право здійснювати захист своїх прав та законних інтересів, звертатися до суду у разі виявлення правопорушень у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Залучена ухвалою суду від до участі у справі третя особа - Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю, своїх заперечень щодо заявлених позовних вимог, в зв'язку з виявленням правопорушень у сфері будівництва, містобудування та архітектури, не надала.

За таких підстав, побудований об'єкт не містить суттєвих порушень будівельних норм і правил, визнання права власності на спірну будівлю жодним чином не порушує ні особистих, ні майнових прав інших осіб.

Відповідно до ч.1, ч. 2 ст. 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" відповідна державна реєстрація - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Пунктом 1 частини першої статті 4 цього Закону визначено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, зокрема, право власності на нерухоме майно.

Відповідно до ст. ст. 18, 19 Закону України від 01.07.2004 року №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (далі - Закон), підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, є рішення суду про право власності на нерухоме майно, що набрало законної сили.

У відповідності з п.5 Прикінцевих положень зазначеного Закону, до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.

Порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна передбачено Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року №7/5.

Відповідно до п.1, п.п.1.3 вказаного Положення до прийняття Верховною радою України та набрання чинності Законом України про державну реєстрацію прав на об'єкти нерухомого майна бюро технічної інвентаризації здійснюють реєстрацію прав власності на нерухоме майно.

Відповідно до п.1.3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 07.02.2002 року N 7/5 (далі - Тимчасове положення), державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.

Відповідно до п. 1.4 Тимчасового положення, державна реєстрація прав власності на нерухоме майна - це внесення запису до Реєстру власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі право встановлювальних документів коштам особи, що звернулася до БТІ.

Підставою для проведення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно відповідно до п. 10 додатку № 1 до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно , затвердженого наказом Міністерства юстиції №7/5 від 07.02.2002 року є рішення судів , третейських судів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна , про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності.

Відповідно до ст.ст. 319, 320 Цивільного кодексу України власники самостійно здійснюють право власності, виконують будь які дії по відношенню до свого майна, що не суперечать Закону. Визнання права власності на нежитлове приміщення необхідне для подальшого здійснення позивачем підприємницької діяльності та не порушує права інших осіб.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуально кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога стосовно визнання за позивачем права власності на нежитлову будівлю - магазин літ. "А-1", загальною площею 131,9 кв.м. по пров. Мовчанівському, 12-а у м. Харкові правомірна та обґрунтована, така, що підтверджена належними доказами, тому підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача укласти з позивачем, договір оренди земельної ділянки площею 0,0167 по пров. Мовчанівському, у м. Харкові для обслуговування та експлуатації складу магазину строком до 31.12.2013 року, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 377 Цивільного кодексу встановлено, якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій в користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Частиною 1 ст. 120 Земельного кодексу України визначено, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Суд звертає увагу на те, що з правового аналізу норм чинного законодавства вбачається, що виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є безумовною підставою для автоматичного укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Отже, правочини, що тягнуть перехід права власності на нерухомий об'єкт, одночасно є підставою для переходу права на землю, проте оформлення такого права здійснюється у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. ст. 116, 124 Земельного кодексу України та ст. 16 Закону України "Про оренду землі" громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим кодексом. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно з ст. 203 Цивільного кодексу України однією з вимог чинності правочину є вчинення правочину у формі, встановленій законом та вчинений особою, що має необхідний обсяг правоздатності.

Відповідно до перехідних положень та ст.12 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради здійснюють повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів. Таким чином, повноваження з укладення договорів оренди земельних ділянок, як і рішення про надання земельної ділянки належить Харківській міській раді.

Згідно зі ст. 144 Конституції України та ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування"рішення органів місцевого самоврядування є обов'язковими для виконання на відповідній території.

Отже, зважаючи на те, що необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу, у даному разі Харківської міської ради, про надання земельної ділянки, зобов'язання цього органу укласти такий договір за відсутності позитивного рішення Міськради з даного питання є порушенням її виключної передбаченої Конституцією України компетенції на здійснення права власності від імені українського народу та управління землями, яке підлягає захисту.

Проте, матеріали справи не містять рішення Харківської міської ради про надання позивачеві в оренду земельної ділянки.

Крім того, суд зазначає, що загальний порядок укладення господарських договорів унормований статтею 181 Господарського кодексу України, за приписами якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками, запропонований проект якого надається другій стороні для узгодження у двох примірниках, при цьому, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Примусовий порядок укладення господарських договорів за рішенням суду регулюється статтею 187 Господарського кодексу України та статтею 649 Цивільного кодексу України, виходячи зі змісту яких і принципу свободи договору, переддоговірні спори поділяються на спори про спонукання до укладення договору, якщо одна з сторін ухиляється від його укладення, та на спори з умов договору, коли сторони не врегулювали розбіжності щодо його умов, при цьому, можливість розгляду судом цих спорів обумовлюється обов'язковістю договору (за державним замовленням, на підставі правового акту органу державної влади чи місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом).

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

У відповідності до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, позивач мав довести суду дотримання ним вимог ст. 181 Господарського кодексу України щодо надання (надсилання) Харківській міській раді проектів договорів оренди та ухилення відповідача від укладання договору оренди земельної ділянки. Однак, такі докази позивачем суду не надані та в матеріалах справи відсутні..

А тому, суд вважає, що позивачем не дотримано порядку укладання договорів.

Окрім того, суд зазначає, що в п. 9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України 3 6 від 23.03.2012 року «Про судове рішення» зазначено, що резолютивна частина рішення ні за яких умов не повинна викладатись альтернативно. У рішенні про спонукання укласти договір, господарські суди повинні зазначити: умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект цього договору, наприклад: "Вважати договір (найменування договору) укладеним на умовах поданого (найменування позивача) проекту цього договору", а в разі необхідності - з викладенням у рішенні умов (пунктів) договору повністю або в певній частині.

Якщо ж умови (пункти) поданого позивачем проекту договору судом прийнято лише в певній частині, то решта умов (пунктів), до яких вносяться зміни порівняно з проектом, викладається в резолютивній частині судового рішення.

Відповідно до ч.3 ст.84 ГПК України, у спорі про спонукання укласти договір у резолютивній частині рішення вказуються умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору. Висновки суду, викладені у резолютивній частині рішення, повинні ґрунтуватися на досліджених у судових засіданнях доказах (в даному випадку -на проекті договору).

Однак в матеріалах справи відсутній проект договору, про зобов'язання укласти якого просить позивач.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі вищевикладеного, суд вважає позовні вимоги про зобов'язання Харківську міську раду укласти з позивачем ПФ «Віг» договір оренди земельної ділянки є необґрунтованими та недоведеними, а отже такими, що не підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги, що позивач не наполягає на стягненні з відповідача судових витрат, відповідно до ст. 49 ГПК України суд вважає, що витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу слід покласти на позивача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 41, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 20, 144, 147 Господарського кодексу України, ст.ст. 182, 319, 320, 332, 392 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 47-49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати за Приватною фірмою «ВІГ» , ідентифікаційний код 24486852 (62416, Харківська обл.. Харківський район, смт Пісочин, вул.. Полтавське шосе, будинок 20) право власності на нерухоме майно: нежитлову будівлю - магазин літ. "А-1", загальною площею 131,9 кв.м. по пров. Мовчанівському, 12-а у м. Харкові.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 17.08.2012 р.

Суддя Аюпова Р.М.