Постанова

від 27.04.2012 по справі 2а-2787/12/0170/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 квітня 2012 р. (10:47) Справа №2а-2787/12/0170/19

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кузнякової С.Ю.,

при секретарі Устінової І.В.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Калінчук К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

Обставини справи: позивач звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом про признання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим від 14 листопада 2011 року № 0013971701 щодо збільшення суми грошового зобов'язання об'єкта оподаткування податком на прибуток фізичної особи - підприємця (далі ФОП) ОСОБА_1 з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість (ПДВ) на суму 9490,58 грн., у тому числі 7592,48 грн. основного платежу, 1898,10 грн. фінансових санкцій. Позивні вимоги мотивовані тим, що відповідач в ході проведеної перевірки дійшов необґрунтованих висновків про порушення позивачем податкового законодавства в частині формування податкового кредиту з ПДВ через встановлення взаємовідносин з контрагентом - ТОВ «Юніпос» (м. Київ). Позивач вказує, що при проведенні перевірки відповідачем не враховані положення діючого законодавства, необґрунтовано не прийняті до уваги отримані за період з вересня по грудень 2009 року податкові накладні на загальну суму 7592,00 грн. від підприємства - постачальника ТОВ «Юніпос», внаслідок чого неправомірно вказано на порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» в частині завишення податкового кредиту з ПДВ.

У судовому засіданні 27 квітня 2012 року позивач та його представник повністю підтримали позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та надали пояснення по суті спору.

Представник відповідача проти позову заперечує, вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки оскаржуване рішення прийняте на підставі встановлених перевіркою порушень з боку позивача норм Закону України «Про податок на додану вартість», обґрунтовано та з додержанням вимог чинного законодавства.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 зареєстрований Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим 22.07.2009 року (код ЄДРПОУ НОМЕР_2), що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності НОМЕР_3 (а.с.7), на податковому обліку в ДПІ в м. Сімферополі перебуває з 22.07.2009 р. (свідоцтво від 19.08.2009 р. № 100240920, видане ДПІ в м. Сімферополі).

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частинами 1, 3 статті 4 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 року № 509-ХІІ Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідно до п.п.41.1.1 п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Отже, органи державної податкової служби, в даному випадку Державна податкова інспекція (далі - ДПІ) в м. Сімферополі АР Крим є суб'єктом владних повноважень, яка у правовідносинах з фізичними та юридичними особами реалізує надані владні управлінські функції, а тому спори за участю Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим є публічно-правовими і відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Виходячи з наведеного, враховуючи суб'єктний склад та зміст правовідносин, які склалися між позивачем та відповідачем, справу належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ в м. Сімферополі від 14.11.2011 р. № 0013971701, суд зобов'язаний перевірити, чи являлися правомірними дії відповідача - Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим у зв'язку з прийняттям такого повідомлення-рішення.

Судом встановлено, що 27.102011 р. ДПІ в м. Сімферополі проведено планову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 23.07.2009 р. по 30.06.2011 р., за результатами якої складено акт перевірки від 27.10.2011 р. № 15406/17-НОМЕР_1 (а.с. 19-35).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп.7.2.1 п.7.2 ст.7, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на суму 7592,48 грн., в тому числі: за вересень 2009 р. - 2338,16 грн.; за жовтень 2009 р. - 5124,49 грн.;за грудень 2009 р. - 129,83 грн.

Вказане порушення, за висновком ДПІ в м. Сімферополі АР Крим, полягає в наступному.

За період з 19.08.2009 р. по 31.12.2010 р. суб'єктом підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість у сумі 103281,00 грн. До складу податкового періоду, відображеного у рядку 10.1 Декларацій «Операції, що підлягають оподаткуванню за ставкою 20%, віднесені ПДВ по податковим накладним, отриманим від ТОВ «Юніпос» (ЄДРПОУ 34819913), ПДВ на загальну суму 7592,48 грн., в тому числі:

- за вересень 2009 р. - 2338,16 грн.;

- за жовтень 2009 р. - 5124,49 грн.;

- за грудень 2009 р. -129,83 грн.

Обсяг наданих товарів (робіт, послуг) та ПДВ, отриманих від постачальника ТОВ «Юніпос» (ЄДРПОУ 34819913), включено до додатку № 5 до податкових декларацій з ПДВ за відповідні місяці у розділі «Податковий кредит».

ФОП ОСОБА_1 отримав від ТОВ ««Юніпос» (ЄДРПОУ 34819913) податкові накладні:

· № 5271 від 19.10.2009 р. на суму 12420,00 грн. (сума ПДВ 2070,00 грн.);

· № 5299 від 19.10.2009 р. на суму 2472,00 грн. ( сума ПДВ - 412,00 грн.);

· № 5300 від 19.10.2009 р. на суму 1448,00 грн. ( сума ПДВ - 241,33 грн.);

· № 5543 від 18.10.2009 р. на суму 1925,00 грн. (сума ПДВ - 320,00 грн.);

· № 5585 від 29.10.2009 р. на суму 368,00 грн. (сума ПДВ - 61,33 грн.);

· № 4873 від 05.10.2009 р. 6045,00 грн. ( сума ПДВ - 1007,50 грн.);

· № 4873 від 05.10.2009 р. на суму 724,00 грн. (сума ПДВ - 120,67 грн.);

· № 6266 від 24.11.2009 р. на суму 1802,00 грн. ( сума ПДВ - 2282,00 грн.).

· № 6004 від 16.11.2009 р. на суму 2282,00 (сума ПДВ - 380,33).

Перевіркою встановлено, що вищезазначений контрагент не знаходиться за місцезнаходженням, вказаним в податкових накладних, виданих на адресу ФОП ОСОБА_1 (стан платника 9 - «Направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням»), свідоцтво про реєстрацію платника податку анульовано 29.11.2009 р.

Відповідно до баз даних ДПС, податкової звітності та інших документів, наданих до перевірки, встановлено укладання та виконання цивільно-правових відносин, проведення транзитних потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди покупцям переважно за допомогою контрагентів, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ в м. Сімферополі винесено податкове повідомлення-рішення від 14.11.2011 р. № 0013971701, яким збільшено суму грошового зобов'язання об'єкта оподаткування податком на прибуток ФОП ОСОБА_1 на загальну суму 9490,58 грн. (7592,48 грн. - податок на додану вартість на 1898,10 грн. - штрафні санкції (а.с.11).

Не погодившись з висновками, викладеними в акті перевірки, ФОП ОСОБА_1 на адресу ДПІ в м. Сімферополі АР Крим надіслав заперечення, на які позивач отримав Рішення Державної податкової Адміністрації в АР Крим від 19.12.2011 року № 1478/С/25-023 про результати розгляду первинної скарги, яким було вирішено залишити повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим від 14.11.2011 р. № 0013971701 без змін, а скаргу без задоволення.

Не погодившись з вищевказаними діями відповідача, ФОП ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду з вимогою про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим від 14.11.2011 р. № 0013971701.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1/99-рп надано роз'яснення про те, що ч. 1 ст. 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно, правомірність поведінки особи, зокрема, дотримання нею норм законодавства про сплату обов'язкових страхових внесків, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої особи.

Так, оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийнято на підставі Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями), який визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Відповідно до положень п. 1.7. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У підтвердження формування податкового кредиту позивачем були надані податкові накладні, виписані ТОВ «Юніпос» (а.с.75-90), видаткові накладні (а.с.60-74), які свідчать про відвантаження товару контрагентом позивачу.

З урахуванням норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначені документи є первинними.

Обставини щодо отримання позивачем податкових накладних від контрагента на суму податкового кредиту, вказану в акті перевірки, підтверджуються матеріалами справи.

Слід відзначити, що матеріалами справи, у тому числі актом перевірки, не підтверджується, а з боку відповідача, в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України, не надано доказів допущених порушень при оформленні податкових накладних, виписаних вказаним вище контрагентом позивача.

Згідно до положень абзацу 1 п.п. 7.2.6. п.7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» 7.4.1. податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Даною нормою також встановлено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до положень п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3 п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Згідно до положень п.п. 7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Виходячи з положень вказаних норм закону, суд, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, приходить до висновку про те, що позивачем правомірно здійснювалося формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Таким чином, позивачем під час формування податкового кредиту було дотримано положення Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до положень ст. 80 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

Частиною 4 ст. 91 ЦК України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до положень частин 1,2 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України не надано доказів внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи - контрагента позивача ТОВ «Юніпос», на момент укладення угод з позивачем.

В акті перевірки також відсутні посилання на внесення до єдиного державного реєстру такого запису, а навпаки вказано ідентифікаційний код єдиного державного реєстру підприємств і організацій України контрагента позивача, який привласнюється внаслідок реєстрації юридичної особи у єдиному державному реєстрі.

Також суд зазначає, що відповідно до даних офіційного веб-сайту державної податкової служби України, свідоцтво платника ПДВ для ТОВ «Юніпос» анульоване 14.10.2011 р. (а.с.94), тобто зазначені вище податкові накладні від даного контрагента були виписані коли ТОВ «Юніпос» знаходилося в загальнодержавному реєстрі платників ПДВ, було платником ПДВ, здавало ПДВ звітність та сплачувало податкові зобов'язання до бюджету держави.

З аналізу укладеного між позивачем та контрагентом договору (а.с.56-59) вбачається, що вони мають необхідні реквізити.

Отже контрагент позивача, як юридична особи, наділена цивільною правоздатністю і дієздатністю, має, відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені

частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005р. №327 затверджений Порядок, оформлення результатів невиїзних документальних перевірок, виїзних планових і позапланових перевірок по питаннях дотримання податкового, валютного і іншого законодавства (далі - Порядок).

Відповідно до п. 1.1. Порядку, цей Порядок розроблено відповідно до вимог Закону України "Про державну податкову службу в Україні" для застосування посадовими особами органів державної податкової служби при оформленні матеріалів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, суб'єктами господарювання - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами (далі - суб'єкти господарювання). Пунктом 1.3 Порядку встановлено, що за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка.

Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Пункт 1.7. Порядку встановлює, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Підпункт 2.2.11. вказаного порядку встановлює, що загальні положення акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок повинні містити такі дані, як інформація про документи, які використані при даній перевірці, згруповані за типами (вказати період охоплення їх перевіркою та метод - суцільний, вибірковий).

Пунктом 2.3.2. Порядку встановлено, що описова частина акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок складається таким чином, що за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно, зокрема:

висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю;

зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів.

Пунктом 2.3.4. Порядку встановлено, що 2.3.4. не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів.

Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 р. за N 168/704) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4. вказаного положення встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.7. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Документування господарських операцій може здійснюватись з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм.

З положень вказаних норм вбачається, що акт перевірки є носієм інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, в зв'язку з чим діючим законодавством встановлений порядок оформлення результатів перевірок, якого податкові органи повинні дотримуватися.

Посилання відповідача в акті перевірки на дані, що вказують про не встановлення місцезнаходження контрагента позивача, не може свідчити про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» оскільки цим та іншими законами не встановлено обмежень, які б забороняли або не дозволяли платнику податку включати до складу податкового кредиту суми ПДВ, що підтверджені податковими накладними, з підстав наявності відомостей про невизнання податкової звітності контрагентів такого платника податку та відомостей про не встановлення місцезнаходження контрагентів.

Крім того, самі по собі зазначена обставина, тобто, не встановлення місцезнаходження контрагента, не свідчить про неможливість включення платником податку до податкового кредиту сум ПДВ, підтверджених податковими накладними, оскільки таки обставини не встановлені чинним законодавством.

Діючим законодавством на платника податку не покладений обов'язок контролювати при отриманні податкової накладної, та включення на її підставі суми ПДВ до податкового кредиту, визнання або невизнання ДПІ податкової звітності контрагентів, а також контролю за фактичним їх місцезнаходженням.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому, відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В свою чергу, ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В порядку, передбаченому ст.71 КАС України, відповідачем не надано жодних доказів, які в б спростовували твердження позивача щодо отримання товарів, послуг від ТОВ «Юніпос», оплату ним їх вартості.

За таких обставин, приймаючи до уваги наявність доказів оформлення податкових накладних, проведення розрахунків платником податків, отримання ним товарів та послуг, керуючись зазначеними вище положеннями, керуючись Законом України «Про податок на додану вартість» суд приходить до висновку, що позивач мав право віднести до податкового кредити суми, сплачені ним ТОВ «Юніпос» під час розрахунків за надані ним товари та послуги.

Суд враховує, що рішення, дії суб'єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Суд також враховує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

З огляду на зазначене, суд вважає, що податковим органом неправомірно було

збільшено суму грошового зобов'язання об'єкта оподаткування податком на прибуток ФОП ОСОБА_1 у розмірі 7592,48 грн. та нараховано штрафних санкцій на суму 1898,10 грн.

На підставі викладеного, суд вважає, що відповідне спірне податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим від 14 листопада 2011 року № 00013971701 не може бути визнано таким, що прийняте на підставі закону, безсторонньо (неупереджено) та добросовісно, є протиправними та підлягає скасуванню.

З урахуванням вказаного суд не приймає до уваги доводи відповідача, по яких він просить відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Під час судового засідання, яке відбулось 27.04.2012 року, були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі складено 03.05.2012 року.

Керуючись ст.ст. 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим від 14 листопада 2011 року № 00013971701 .

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2, АДРЕСА_1) судовий збір в розмірі 107,30 гривень.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кузнякова С.Ю.