Рішення

від 28.08.2012 по справі 5015/2395/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.08.12 Справа№ 5015/2395/12

За позовом : Миколаївської районної спілки споживчих товариств Львівської області, м.Миколаїв

До відповідача : Фермерське господарство «Мрія»,с.Демня

Про визнання недійсним договору купівлі-продажу основних засобів від 28.11.2003 року та визнання права власності на нерухоме майно -нежитлову будівлю кафе Літера А-1 загальною площею 194,0 кв.м.

В судове засідання з'явились:

від позивача : Мартин Д.І. - представник

від відповідача : Стахів Г.М.

Суддя Березяк Н.Є

Секретар судового засідання Джус Р.В.

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України.

Суть спору: Подано позов Миколаївської районної спілки споживчих товариств Львівської області до Фермерського господарства «Мрія»про визнання недійсним договору купівлі-продажу основних засобів від 28.11.2003 року та визнання права власності на нерухоме майно -нежитлову будівлю кафе Літера А-1 загальною площею 194,0 кв.м.

Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав і мотивів, викладених в ухвалах суду.

В судовому засіданні було оглянуто оригінали документів, які в належно завірених копіях долучені до матеріалів справи.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задоволити позов . В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на ті обставини, що оспорюваний договір купівлі - продажу нерухомого майна підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, чого сторонами дотримано не було. З огляду на викладене, позивач просить визнати недійсним зазначений вище договір купівлі-продажу та визнати право власності на спірний об'єкт.

Відповідач проти позову заперечив, проте письмового заперечення по суті позовних вимог не надав.

14.08.2012 року в судовому засіданні оголошувалась перерва до 28.08.2012 року.

В судовому завданні 28.08.2012 року оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

28.11.2003 року між Миколаївською районною спілкою споживчих товариств Львівської області (Продавець) та Фермерським господарством «Мрія»(Покупець) було укладено договір купівлі-продажу основних засобів (нерухомого майна) -будівлі кафе загальною площею 194,0 м.кв., яка знаходиться за адресою : Львівська область,Миколаївський район , село Демня, вул.. Незалежності,2 «а»з відстрочкою оплати до 28.11.2013року.

Відповідно до умов договору , Покупець набуває права власності на основні засоби з моменту повної оплати їх вартості та підписання акта приймання-передачі.

Згідно з п.13 договору купівлі-продажу встановлено, що договір є укладеним з дня його підписання сторонами, нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Як стверджує позивач, на момент укладення договору, було відсутнє рішення загальних зборів спілки та рішення ради та правління райспоживспілки з питання продажу спірного майна, спірний договір нотаріально не посвідчувався.

З огляду на викладене, позивач просить визнати недійсним оспорюваний договір купівлі-продажу та визнати право власності Миколаївської районної спілки споживчих товариств Львівської області на об'єкт нерухомого майна, що був предметом купівлі-продажу.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

При прийнятті рішення, суд виходив з наступного :

Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені ст.215 ЦК України, якою передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.11.2003 року між Миколаївською районною спілкою споживчих товариств Львівської області (Продавець) та Фермерським господарством «Мрія»(Покупець) було укладено договір купівлі-продажу основних засобів (нерухомого майна) - будівлі кафе загальною площею 194,0 м , яка знаходиться за адресою: Львівська область, Миколаївський район, село Демня, вул. Незалежності, 2а.

Відповідно до п.13 договору встановлено, що договір є укладеним з дня його підписання сторонами, нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Відповідно до платіжного доручення №78 від 29 грудня 1973 Миколаївська районна спілка споживчих товариств Львівської області збудувала будівлю кафе в селі Димівка (в подальшому перейменоване в село Демня та присвоєно поштову адресу: вул. Незалежності, 2а) за власні кошти шляхом його будівництва колгоспом «Дружба», про що сплачено останньому кошти вказаним дорученням згідно рахунку №86 від 28.12.1973 року в сумі 74213 карбованців.

На об'єкт нерухомого майна Стрийським міжрайонним бюро технічної інвентаризації 23.01.2012 року виготовлений технічний паспорт на вказану вище будівлю кафе, рік забудови 1973, згідно якого дана будівля, розташована в селі Демня, вул. Незалежності, 2а, позначена в технічному паспорті літерою А-1, складається підвалу площею 46,8 м.кв. та першого поверху площею 147,2 м.кв., всього загальна площа будівлі становить 194,0 м.кв.

З листа Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №12/5-126 від 23 березня 1999 року, вбачається, що постановою Кабінету Міністрів України №449 від 05 серпня 1992 року затверджено положення про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення. Згідно з цим положенням закінчені будівництвом (реконструкцією, реставрацією) та підготовлені до експлуатації згідно з затвердженим проектом, об'єкти повинні прийматися в експлуатацію державними приймальними комісіями.

Зазначеною постановою встановлено, що порядок прийняття в експлуатацію-об'єктів недержавного замовлення визначається Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями за погодженням з Держбудом.

У відповідності до цієї постанови місцевими органами влади в свій час були розроблені та затверджені за погодженням з Держбудом положення про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів недержавної власності (по всіх регіонах України) державними технічними комісіями.

Згідно даної постанови, Комітет будівництва, архітектури та житлової політики України вважає за доцільне проводи оформлення свідоцтва на право власності по об'єктах, які були закінчені будівництвом після 5 серпня 1992 року і на цей час не прийняті в експлуатацію (які експлуатуються, або не експлуатуються) тільки при наявності актів прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями - державними приймальними або державними технічними.

Водночас по об'єктах, що збудовані до 5 серпня 1992 року, тобто до прийняття Урядом України документу, яким встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів при їх реєстрації для оформлення права власності одним з документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається бюро технічної інвентаризації (до врегулювання цього питання законодавчими та нормативними актами).

Як зазначено вище, на об'єкт нерухомою майна Стрийським міжрайонним БТІ виготовлений технічний паспорт на будівлю кафе, відповідно до якого вказана будівля зазначена як об'єкт нерухомості, який придатний до його використання.

Таким чином, Миколаївська районна спілка споживчих товариств Львівської області на момент продажу була власником нерухомого майна та мала право вирішувати питання щодо відчуження такого майна.

Положеннями ч.1 ст.4 Закону України «Про власність»(в редакції чинній на час укладення спірної угоди) власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.

Згідно ст. 59 Цивільного кодексу УРСР, угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

Частиною 1 статті 10 Закону України «Про споживчу кооперацію»встановлено, що власність споживчої кооперації є недоторканою, перебуває під захистом держави і охороняється законом нарівні з іншими формами власності. Забороняється відволікання майна споживчих товариств та їх спілок на цілі, не пов'язані з їх статутною діяльністю.

Стаття 4 вказаного Закону визначає, що відносини, пов'язані із створенням і діяльністю споживчої кооперації, регулюються цим Законом та іншими законодавчими актами України.

Згідно ст.ст. 5, 8 Закону, первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство - самостійна, демократична організація громадян, яке на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об'єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану.

Відповідно до ст. 9 Закону, власність споживчої кооперації є однією з форм колективної власності. Вона складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності. Володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до компетенції, визначеної статутами споживчих товариств та їх спілок. Власністю споживчих товариств є засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що належать їм і необхідні для здійснення статутних завдань. Споживчим товариствам та їх спілкам можуть належати будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, машини, товари, кошти та інше майно відповідно до цілей їх діяльності. Власність споживчих товариств утворюється з внесків їх членів, прибутків, одержуваних від реалізації товарів, продукції, послуг, цінних паперів та іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством. Власність спілок споживчих товариств створюється з майна, переданого їх членами, коштів, одержаних від господарської діяльності підприємств і організацій спілки, реалізації цінних паперів та іншої діяльності. Об'єкти права власності споживчої кооперації можуть перебувати у спільному володінні споживчих товариств та спілок. їх частка у власності визначається взаємними угодами. Суб'єктами права власності споживчої кооперації є члени споживчого товариства, трудові колективи кооперативних підприємств і організацій, а також юридичні особи, частка яких у власності визначається відповідними статутами.

Відповідно до ч. 2 статті 10 Закону України «Про споживчу кооперацію»майно споживчих товариств та їх спілок може бути продано, передано, здано в оренду, надано в позичку і безплатне тимчасове користування членам споживчих товариств, державним, кооперативним та іншим організаціям, трудовим колективам, окремим громадянам тільки за рішенням загальних зборів, конференцій та з'їздів відповідних спілок або уповноважених ними органів.

Підпунктом «н»п.31 статуту Миколаївської районної спілки споживчих товариств, що Правління спілки, як виконавчо-розпорядчий орган, здійснює повноваження щодо володіння, користування та розпорядження майном Миколаївської районної спілки споживчих товариств за умови делегування таких повноважень Правлінню конференцією райспоживспілки. Рішення правління з цих питань підлягають затвердженню Радою райспоживспілки.

Крім цього, відповідно до Положення про громадське майно (основні засоби) споживчої кооперації України, затвердженого Постановою шостих зборів Ради Укоопспілки сімнадцятого скликання 03.04.2003 року, яке є нормативним актом Укоопспілки, обов'язковим для виконання споживчими товариствами, споживспілками, їх підприємствами (об'єднаннями), іншими суб'єктами господарювання системи Центральної спілки споживчих товариств України, продаж основних засобів (крім будівель, споруд, які зараховані до неподільного громадського майна) проводиться за рішенням вищого органу управління споживчого товариства, споживспілки або уповноваженого ним органу, а продаж будівель, споруд, зарахованих до подільного громадського майна, а також транспортних засобів, крім того, за попередньою згодою (постановою) правління облспоживспілки, Кримспоживспілки стосовно основних засобів споживчих товариств, райспоживспілок, включаючи основні засоби, які обліковуються на балансах їх підприємств та інших суб'єктів господарювання; Укоопспілки стосовно основних засобів Кримспоживспілки, облспоживспілок, інших членів Укоопспілки, включаючи основні засоби, які обліковуються на балансах їх підприємств та інших суб'єктів господарювання (п. 5.3. Положення).

Також відповідно до п. 5.9 Положення, продаж основних засобів оформляється договором купівлі-продажу. Договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Проте як вбачається з матеріалів справи, на момент продажу спірного майна, рішення загальних зборів спілки чи рішення ради та правління райспоживспілки з питання продажу спірного майна не приймалося. Спірний договір нотаріально не посвідчений.

Згідно ч. 1 ст. 48 Цивільного кодексу УРСР, який діяв на той час, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Нормами ст..203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:

1.Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Позивач вважає, що спірний Договір купівлі-продажу основних засобів (нерухомого майна) 28.11.2003 р. не відповідає положення ч. 1 ст. 203 ЦК України, так як його зміст суперечить вимогам закону, а саме вимогам ст. 10 Закону України «Про споживчу кооперацію»та п. 5.9 Положення про громадське майно (основні засоби) споживчої кооперації України, а отже є недійсним з моменту його укладення, а тому позивач є власником майна - будівлі кафе загальною площею 194,0 м , яка знаходиться за адресою: Львівська область. Миколаївський район, село Демня, вул. Незалежності, 2а. Крім того позивач зазначає що оспорюваний правочин вчинений без додержання його форми (нотаріального посвідчення та державної реєстрації).

Відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Згідно з п.8 зазначеної Постанови, «не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено».

Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

З огляду на викладене, позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна не підлягає до задоволення.

Що стосується позовних вимог про визнання за Миколаївською районною спілкою споживчих товариств права власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю кафе літера А-1 загальною площею 194,0 м.кв., то слід зазначити наступне:

Відповідно до ст. 41 Конституції України, ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Оскільки недійсна угода не породжує для її сторін правових наслідків крім тих, що пов'язані з недійсністю угоди, відповідач володіє спірним майном незаконно, без відповідної правової підстави.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Враховуючи вище викладене, позивачем заявлена вимога про визнання за ним права власності на будівлю кафе літера А-1 по вул. Незалежності,2а в селі Демня Миколаївського району Львівської області.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Згідно ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Фермерське господарство «Мрія»не набуло права власності на спірну будівлю за неукладеним Договором купівлі-продажу від 28.11.2003 р., а Миколаївська районна спілка споживчих товариств Львівської області не втратила право власності на нежитлову будівлю кафе літера А-1 загальною площею 194,0 м.кв. за таким договором.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Однак, враховуючи ті обставини, що відповідачем у справі не визнається право власності позивача на спірний об'єкт, отже, Позивач, як власник, право власності якого не визнається, вправі заявляти позовну вимогу про визнання права власності, і така позовна вимога підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, суд прийшов до висновку, що позов обґрунтований і підлягає до задоволення частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати по справі слід покласти на відповідача.

У зв'язку з вищенаведеним, керуючись ст.ст. 203, 215, 321, 328, 392 ЦК України, ст.ст. 6,7,12,32-35,43, 44,49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати за Миколаївською районною спілкою споживчих товариств Львівської області право власності на нерухоме майно -нежитлову будівлю кафе літера А-1 загальною площею 194,0 м.кв., розташовану за адресою: Львівська область,Миколаївський район, село Демня, вул. Незалежності,2а.

3. В решта частині позовних вимог відмовити.

4.Стягнути з Фермерського господарства «Мрія»( 81613 Львівська область Миколаївський район, село Демня , код 22416729) на користь Миколаївської районної спілки споживчих товариств Львівської області (81600 Львівська область м.Миколаїв, вул. Завалля,10 код 01758762) 536,50 грн. сплаченого судового збору.

Рішення суду може бути оскаржено протягом 10 днів до Львівського апеляційного господарського суду.

Наказ видати у відповідності до ст. 116 ГПК України.

Суддя Н.Березяк

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 03.09.2012 року.

Суддя Березяк Н.Є.