КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2-а-3657/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Шарпакова В.В.
Суддя-доповідач: Грищенко Т.М.
У Х В А Л А
Іменем України
"21" серпня 2012 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого -судді Грищенко Т.М.,
суддів Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е.,
при секретарі Киш С.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекція у Голосіївському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2012 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Росичі" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва про визнання дій протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень, -
В С Т А Н О В И В :
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2012 р. позов задоволено. Визнано протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 05 березня 2012 року № 0000232230 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 97 899, 00 грн. (в тому числі, за основним платежем - 88 952,000 грн., за штрафними санкціями - 8 947,00 грн.)
Визнано протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 05 березня 2012 року № 00002222230 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 93 574,00 грн. (в тому числі, за основним платежем - 74 859, 00 грн., за штрафними санкціями - 18 715, 00 грн.).
Судові витрати в сумі 1946,92 грн. присуджено на користь Товариства зобмеженою відповідальністю «Торговий дім «Росичі»за рахунок Державного бюджету України.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить: скасувати оскаржувану постанову як таку, що постановлена судом з порушенням норм діючого законодавства та постановити нову, якою відмовити в задоволенні позові.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися в апеляційну інстанцію, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Росичі» (ідентифікаційний код 33630724) зареєстроване як юридична особа Голосіївською районною у місті Києві державною адміністрацією 17 січня 2006 року, місцезнаходження юридичної особи: 03022, місто Київ, вул. Васильківська, будинок 34, корпус В, офіс 317 (відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 23 березня 2012 року).
Позивач перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Голосівському районі міста Києва Державної податкової служби.
Згідно Довідки серії АА № 364171 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України до основних видів діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Росичі»за КВЕД відносяться: діяльність у сфері інжинірингу (4.20.1); лісопильне та стругальне виробництво (20.10.0); просочування деревини; будівництво будівель (45.21.1); будівництво місцевих трубопроводів, ліній зв'язку та енергопостачання (45.21.4); газопровідні роботи (45.33.3); інші монтажні роботи (45.34.0).
Відповідно до пункту 4.1 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Росичі», затвердженого зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Росичі», протокол № 2/10 від 27 жовтня 2010 року Товариство створюється з метою отримання прибутку шляхом здійснення виробництва, торговельної та посередницької діяльності, виконання робіт та надання послуг здійснення зовнішньоекономічної діяльності.
З матеріалів справи вбачається, що Державною податковою інспекцію у Голосіївському районі міста Києва проведено перевірку з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на прибуток та сум податку на додану вартість, за період з 01 жовтня 2010 року по 31 грудня 2011 року по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Токмак Трейдінг», за результатами якої складено акт від 20 лютого 2012 року № 67/1-23-20-33630724, копія якого міститься в матеріалах справи.
В акті документальної позапланової виїзної перевірки встановлені наступні порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Росичі», зокрема,
- абз. 4 підпункту 5.3.9. пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР та пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України що призвело до заниження податку на прибутку на загальну суму 88 952 грн. в т.ч. за IV квартал 2010 р. на суму 35 787 грн. за II - III квартали 2011 року на суму 34 389 грн., за III квартали 2011 року на суму 18 776, 00 грн.;
- підпункту 7.2.3., підпункту 7.2.6 пункту 7.2., підпункту 7.4.1., підпункту 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР та пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України , що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 74 859,00 грн., в тому числі за грудень 2010 року на суму 28 629,00 грн., за серпень 2011 року на суму 29 904,00 грн., за жовтень 2011 року на суму 16 326, 00 грн.
На підставі вищезазначеного, згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 , пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України , Державною податковою інспекцію у Голосіївському районі міста Києва винесені такі податкові повідомлення - рішення:
- № 0000232230 від 05 березня 2012 року, за порушення абз. 4 підпункту 5.3.9. пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР та пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України , збільшено Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Росичі»грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 97899,00 грн., в тому числі 88 952,00 грн. - за основним платежем, 8 947, 00 грн. - за штрафними санкціями;
- № 0000222230 від 05 березня 2012 року, за порушення підпункту 7.2.3., підпункту 7.2.6 пункту 7.2., підпункту 7.4.1., підпункту 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР та пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України , збільшено Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Росичі»грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 93 574,00 грн., в тому числі 74 859, 00 грн. - за основним платежем, 18 715, 000 грн. - за штрафними санкціями.
Суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення про задоволення позовних вимог, дійшов обгрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції виходячи з наступного.
На підтвердження товарності операції, в матеріалах справи містяться копії видаткових накладних № 120201 від 02 грудня 2010 року на суму 12645,86 грн.; № 120202 від 02 грудня 2010 року на суму 159130,58 грн.; № 7/08 від 31 серпня 2011 року на суму 89 710, 58 грн.; № 07-1/10 від 07 жовтня 2011 року на суму 97 958, 28 грн., за змістом яких Товариство з обмеженою відповідальністю «Токмак Трейдінг»є постачальником товарів, специфікація яких зазначена у видаткових накладних, на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Росичі»;
При цьому, аналогічні товари зазначені і в податкових накладних від 02 грудня 2010 року № 120201; від 31 серпня 2011 року № 20; від 31 серпня 2011 року № 22; від 07 жовтня 2011 року № 3, копії яких містяться в матеріалах справи.
В матеріалах справи містяться копії актів виконаних робіт за серпень 2011 року, вересень 2011 року та грудень 2010 року, якими позивач підтверджує виконання робіт, згідно Договорів № 7 від 09 червня 2011 року та № 37 від 26 листопада 2009 року, із використанням матеріалів (труби, газорегулююче обладнання тощо), придбаних у Товариства з обмеженою відповідальністю «Токмак Трейдінг», як доказ надані видаткові накладні № 120201 від 02 грудня 2010 року, № 7/08 від 31 серпня 2011 року, № 07-1/10 від 07 жовтня 2011 року.
Як вбачається з пояснень представника позивача та підтверджено матеріалами справи, що в свою чергу, Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Росичі» оплачено товари, отримані на підставі вищезазначених видаткових накладних та згідно довіреностей № 68, № 69 від 02 грудня 2010 року, № 20 від 21 серпня 2011 року, № 31 від 29 вересня 2011 року, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок контрагента платіжними дорученнями № 397 від 29 грудня 2010 року, № 155 від 31 серпня 2011 року, № 172 від 15 вересня 2011 року, № 194 від 25 жовтня 2011 року (копія виписки по особовому рахунку позивача за період з 25 жовтня 2011 року по 25 жовтня 2011 року, з 31 серпня 2011 року по 31 серпня 2011 року та з 15 вересня 2011 року по 15 вересня 2011 року з відміткою АТ «СВЕДБАНК»про отримання містяться в матеріалах справи).
Також судом встановлено, що на момент здійснення спірних господарських операції, Товариством з обмеженою відповідальністю «Токмак Трейдінг»позивачу було надано на підтвердження стану юридичної особи Довідку серії АА 357424 з Єдиного державного реєстру підприємства та організацій України, згідно якої Товариство з обмеженою відповідальністю «Токмак Трейдінг»(ідентифікаційний код 37269433) мало статус юридичної особи, що зареєстрована Шевченківською районною у місті Києві державною адміністрацією 05 жовтня 2010 року, свідоцтва про державну реєстрацію серії А01 № 726610, та не перебувала в стані припинення, а відповідно до свідоцтва № 100312611 Товариство з обмеженою відповідальністю «Токмак Трейдінг»мало статус платника податку на додану вартість, тому посилання представника відповідача на припинення юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Токмак Трейдінг»(ідентифікаційний код 37269433) згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 28 лютого 2012 року є безпідставне.
З огляду на викладене колегія також не може погодитись з висновком податкового органу щодо нікчемності вищезазначених угод, а саме їх невідповідність вимогам статті 241 Цивільного кодексу України , якою встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Частина третя цієї статті визначає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України , необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.
Як зазначено у частині 2 статті 215 Цивільного кодексу України , визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.
Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України , недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.
Колегія також звертає увагу, що під час розгляду справи відповідачем не надано доказів про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Токмак Трейдінг»(ідентифікаційний код 37269433) було ліквідоване або припинило підприємницьку діяльність даного підприємства станом на момент виникнення спірних правовідносин.
Судом встановлено, що за вищезазначеним видатковими та податковими накладеними позивачем отриманий товар, який оплачений, шляхом перерахування коштів на рахунок контрагента, отже зобов'язання було належним чином та в повному обсязі виконано.
Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" . Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 статті 9 цього Закону , повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.
Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість" .
Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР , податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до пункту 10.1 статті 10 Закону № 168/97-ВР особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахуванню) до бюджету є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону .
Згідно вимогам пункту 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР платник податку -особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.
Судом було залучено до матеріалів справи: договори, специфікацію на товар, податкові накладні, акти виконаних робіт, які також досліджено судом апеляційної інстанції.
Згідно з підпугктом 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону , протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з підпунктом 7.4.5. пункту 7.4 статті7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 цього ж Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, при цьому платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.
Виходячи з наведеного, суд прийшов обгрунтованого висновку, що податковим органом не було використано наданих йому законодавством можливостей для встановлення факту правомірності віднесення позивачем сум до податкового кредиту.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія Київського апеляційного адміністративного суду дійшла наступного.
Так, позивачем у перевіряємому періоді належним чином та у встановленому законом порядку подавалась податкова звітність, зокрема декларації з податку на додану вартість та розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, при цьому жодних зауважень з приводу відсутності податкових накладних, на підставі яких у перевіряємому періоді позивачем віднесено суми сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту, чи невідповідності таких накладних встановленим вимогам у податкового органу відсутні.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було наведено, а судом не встановлено доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.
В силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.
При цьому, судом вірно зазначено, що у зв'язку з тим, що спірні правовідносини виникли як до так і після набрання чинності Податковим кодексом України (до 01 січня 2011 року), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31 грудня 2010 року та Податкового кодексу України .
Так, згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу .
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
З аналізу ст.39, п. 193.1 ст. 193, п. 198.1 ст.198, п. 198.3 ст.198 ПКУ та обставин справи колегія приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України підставою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу ) (пункт 198.6 статті 198).
За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу .
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, що позивачем правоімрно сформований податковий кредит по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Токмак Трейдінг», а висновки відповідача, що викладені в Актах перевірки про порушення позивачем п.п. 7.2.3. п. 7.2., п.п. 7.2.6. п 7.2 п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»є помилковими, відтак збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість є неправомірні, а тому колегія також приходить до висновку про скасування податкового повідомлення рішення № 0000222230 від 05 березня 2012 року в повному обсязі.
Щодо виявлених порушень п. 5.1 пп. 5.2.1. , пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року № 334/94 - ВР слід зазначити наступне.
В акті перевірки від 20 лютого 2012 року № 67/1-23-20-33630724 про результати документальної невиїзної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім "Росичі»з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на прибуток та сум податку на додану вартість за період з 01 жовтня 2010 року по 31 грудня 2011 року по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Токмак Трейдінг»встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім "Росичі»завищено валові витрати на загальну суму 374 297, 00 грн., в тому числі: за IV квартал 2010 року на суму 143 147, 00 грн., за III квартал 2011 року на суму 149 518, 00 грн., за IV квартал 2011 року на суму 81 632, 00 грн.
На думку відповідача, враховуючи приписи абзацу 4 підпункту 5.3.9. пункту 5.3. статті 5 Закону № 334/94 - ВР, якими встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, позивачем завищено валові витрати на загальну суму 374 297, 00 грн. по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Токмак Трейдінг», що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 88 952 грн. в т.ч. за IV квартал 2010 р. на суму 35 787 грн. за II - III квартали 2011 року на суму 34 389 грн., за III - IV квартали 2011 року на суму 18 776, 00 грн.
Відповідно до частини 1, 2 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Пунктом 1.32 статті 1 Закону № 334/94 - ВР встановлено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Відповідно до пункту 5.1. статті 5 Закону № 283/97-ВР , валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) - сума будь - яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно підпункту 5.2.1. пункту 5.2. статті 5 Закону № 283/97-ВР , до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
В силу підпункту 5.3.9. пункут 5.3. цієї ж норми Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Отже, за змістом наведених норм для формування валових витрат, обов'язковою передумовою, за виключенням обмежень, установлених пунктами 5.3.- 5.7. статті 5 Закону, є фактичне подальше використання таких витрат у власній господарській діяльності позивача та документальне підтвердження належності таких витрат складу валових витрат.
Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статті 9 Закону № 996-XIV.
Частина 2 статті 9 вказаного Закону висуває до первинних документів такий обов'язковий реквізит як зміст та обсяг господарської операції.
Крім того Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" не містить норми про обов'язкове підтвердження валових витрат матеріальними носіями рекламної продукції.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем доведено товарінсть господарських операцій позивача із контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Токмак Трейдінг», про що в матеріалах справи містяться докази, а тому винесення податкового повідомлення-рішення від 05 березня 2012 року № 0000232230 є безпідставним. Натомість, відповідачем не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни або скасування рішення суду.
Згідно ст. 198, ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекція у Голосіївському районі міста Києва -залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2012 р. - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Грищенко Т.М.
Судді: Лічевецький І.О.
Мацедонська В.Е.
Суд | Київський апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 21.08.2012 |
Оприлюднено | 04.09.2012 |
Номер документу | 25833340 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Київський апеляційний адміністративний суд
Грищенко Т.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні