Постанова

від 28.08.2012 по справі 2а-8918/12/0170/8

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 серпня 2012 р. (11:29 год.) Справа №2а-8918/12/0170/8

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кушнової А.О., при секретарі Гришановій Г.В.

за участю представників сторін:

позивач: ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_1;

від відповідача: Янчиковський І.М., довіреність № 197 від 07.05.12, посвідчення НОМЕР_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Військової частини 4125 внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України

про стягнення,

Суть спору: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Військової частини 4125 внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України про стягнення 5431,00 грн. грошової компенсації за неотримане речове майно.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 15.08.2012 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Позивач у судовому засіданні 28.08.2012 року підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та пояснив, що до 10 липня 2012 року він проходив військову службу на посаді техніка-начальника групи мобільної групи вузла зв'язку роти бойового та матеріально-технічного забезпечення у військовій частині 4125. На підставі наказу начальника управління Кримського ТРК ВВ МВС України № 34 від 02 липня 2012 року звільнений в запас Збройних Сил України по статті 26 ч. б пункту «А» - закінчення строку контракту та згідно наказу командира частини 4125 №156 від 10 липня 2012 року виключений із списків особового складу частини.

Під час проходження військової служби позивач не отримав в повному обсязі речове майно, право на отримання якого мав відповідно до норм речового забезпечення у мирний час.

Згідно довідки - розрахунку № 8 від 10 липня 2012 року заборгованість за речове майно, яке належало йому до видачі, по терміну отримання складає 84 предмета по 27 найменуванням на суму 5431,00грн. Однак на день звільнення позивача виплата грошової компенсації замість належного до видачі речового майна військовою частиною 4225 не була проведена. У зв'язку з чим позивач вважає, що цим було порушено його право згідно чинного законодавства.

Представник відповідача у судому засіданні 28.08.2012 року проти задоволення позовних вимог заперечував, про що надав суду письмові заперечення, та пояснив, що на день звільнення, а саме 10 липня 2012 року до командування частини позивач з відповідним рапортом чи заявою про видачу йому речового майна або компенсації замість нього, яке він не отримав за час проходження служби, не звертався.

Відповідач також зазначив, що законодавством України передбачено право вибору військовослужбовцем, який звільнився зі Збройних Сил України, отримати речове майно в натурі або грошову компенсацію замість нього. Зазначене право командування частини 4125 не може обмежити, скасувати або змінити на власний розсуд без передбачених законом підстав або волевиявлення позивача. Позивач виявив бажання одержати компенсацію за не отримане речове майно, відмовляючись від його отримання в натурі лише 23 липня 2012 року.

Крім того, представник відповідача пояснив, що з Державного бюджету на рахунок частини кошти щодо виплат компенсацій за не отримане речове майно не надходять, тому просив взяти до уваги економічну політику Держави щодо економії бюджетних коштів та цільового використання.

У зв'язку з вищевикладеним, представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, заслухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Пунктом 15 ч. 1 ст. 3 КАС України дано визначення публічної служби, до якої відноситься діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що відповідно до витягу з наказу начальника управління Кримського територіального командування Внутрішніх військ МВС України № 34 о/с від 02.07.2012 року прапорщика ОСОБА_1 техніка (начальника групи) мобільної групи зв'язку вузла зв'язку роти бойового та матеріально - технічного забезпечення військової частини 4125 звільнено з військової служби у відставку відповідно до п. «а» ч. 6 ст. 26 Закону України Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із закінченням строку контракту) (а.с.13).

Судом встановлено, що позивач був виключений зі списків особового складу управління та всіх видів забезпечення з 10.07.2012 року згідно наказу Командира військової частини 4125 Внутрішніх військ МВС України від 10.07.2012 року № 156 (а.с.14).

Судом встановлено, що вислуга років ОСОБА_1 станом на 10.07.2012 року складає:

- у календарному обчисленні 16 років 06 місяців 12 днів;

- у пільговому обчисленні 20 років 03 місяця 06 днів.

Таким чином, всі правовідносини, що виникають між ОСОБА_1 та військовою частиною 4125 Внутрішніх військ МВС України, у тому числі з командуванням зазначеної частини, з приводу проходження військової служби, звільнення, виконання всіх передбачених законодавством гарантій соціального та правового захисту військовослужбовців, відносяться до публічної служби.

Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Заборона обмежень прав військовослужбовців встановлена статтею 2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно з якою ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Судом встановлено, що відповідно до довідки - розрахунку № 8 про виплату грошової компенсації замість належних предметів форменого обмундирування ОСОБА_1 не отримав речове майно на суму 5431,0 грн.

Судом встановлено, що станом на день розгляду справи зазначена компенсація в сумі 5431,0 грн . позивачу не виплачена.

Суд вважає, що така підстава невиплати як відсутність коштів на виплату заборгованості не може бути врахована при вирішені справи з наступних підстав.

Судом встановлено, що Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» № 1459-III від 17.02.2000 року призупинена дія частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна.

Але судом встановлено, що Законом України № 328-V від 03.11.2006 введена в дію стаття 9-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка не зупинялася будь-яким нормативно-правовим актом, та на яку не поширюється зупинення, встановлене Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» .

Частиною 1 статті 9-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою КМ України от 28 жовтня 2004 року № 1444, військовослужбовці у разі звільнення з військової служби у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

Таким чином, законодавством України передбачено право вибору військовослужбовцем, який звільняється зі Збройних Сил України отримати речове майно в натурі або грошову компенсацію за нього. Зазначене право не може бути обмежено, скасовано або змінено відповідачем на власний розсуд без передбачених законом підстав.

Відповідно до частини 1 статті 1-2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. Згідно з частиною 2 статті 1-2 Закону у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації, які не можуть бути скасовані чи призупинені без їх рівноцінної заміни.

Суд враховує, що підпунктом 1 пункту 67 розділу II Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік» від 28.12.2007 р. № 107-VI частина 2 статті 1-2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» була змінена стосовно неможливості скасування чи призупинення визначених законом пільг, гарантій та компенсацій без їх рівноцінної заміни. З'ясовуючи питання про можливість застосування до спірних правовідносин Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» суд виходить з наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Фізичним та юридичним особам для захисту порушених прав відповідно до частини 3 статті 8 КАС України гарантується звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції.

Статтею 1 Конституції України Україна проголошено демократичною, соціальною, правовою державою. Статтею 2 Конституції України визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави. Відповідно до статті 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Статтею 22 Конституції України встановлено, що зміст та обсяг прав і свобод людини при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений.

Утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.

Відповідно до частин 2,3 статті 22 Конституції України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Конституцією України, в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

На підставі статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Таким чином, будь-які закони, які регулюють правовідносини стосовно прав та свобод громадян мають відповідати вимогам Конституції та Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Крім того, встановлений частиною 2 статті 95 Конституції України, частиною 2 статті 38 Бюджетного кодексу України перелік відносин, які регулюються Законом України про Державний бюджет є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, у тому числі Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

Отже, виключення Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007 р. № 107-VI з частини 2 статті 12 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" норм про неможливість скасування чи призупинення визначених законом пільг, гарантій та компенсацій без їх рівноцінної заміни, обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених зазначеним Законом.

Враховуючи викладене Рішенням Конституційного Суду від 22.05.2008, № 10-рп/2008 «У справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України)» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) підпункт 1 пункту 67 розділу II Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік» від 28.12.2007 р. № 107-VI .

Суд враховує, що відповідно до пунктів 6,7 Рішення Конституційного суду України від 22.05.2008, № 10-рп/2008 рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Таким чином, при визначенні розміру та порядку виплати компенсації за недоотримане речове майно військовослужбовцям необхідно керуватися частиною 1 статті 9-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пунктом 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою КМ України від 28 жовтня 2004 року № 1444.

Суд зазначає, що позиція відповідача щодо відсутності коштів, призначених на ці виплати, не може бути прийнята до уваги з наступних підстав.

Суд звертає увагу учасників процесу, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання відповідачем на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, судом не приймається до уваги. Так, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Таким чином, невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання дискримінуючої невиплати компенсації за отримане речове майно звільненим військовослужбовцям.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку суб'єкта владних повноважень - відповідача по справі.

Приймаючи до уваги, що суд задовольняє позовні вимоги, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір в розмірі 107,30 грн.

У зв'язку зі складністю справи судом 28.08.2012 року оголошена вступна та резолютивна частина постанови, а 31.08.2012 року постанова складена у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 158, 159, 160, 163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Стягнути з військової частини 4125 Внутрішніх військ МВС України (98189, Феодосійський район, с. Краснокам'янка, вул. Леніна, 40 А; ідентифікаційний код 14322977) на користь ОСОБА_1 (98189, АДРЕСА_1), ІНФОРМАЦІЯ_1, компенсацію за неотримане речове майно в сумі 5431,00 грн.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 107,30 грн. судового збору шляхом їх безспірного списання з рахунку суб'єкта владних повноважень - Військової частини 4125 внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кушнова А.О.