Постанова

від 27.08.2012 по справі 26/269

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2012 р. Справа № 26/269

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіПопікової О.В. суддівГольцової Л.А. Саранюка В.І. за участю представників: від позивача:Медвідь О.І. -за дов. від 16.08.2012р. № ГО-12/213 від відповідача:Кучма О.Л. -за дов. від 07.06.2012р. № 08-03-29/334-12 розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуВідкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.06.2012р. у справі№ 26/269 господарського суду міста Києва за позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" доВідкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" простягнення 35 000,00 грн.,

У відповідності до розпорядження заступника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 27.08.2012р. № 03.07-05/636 для розгляду справи № 26/269 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Попікова О.В., судді Гольцова Л.А., Саранюк В.І.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" (далі -позивач, АТ "СГ "ТАС") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (далі -відповідач, НАСК "Оранта") про стягнення 35 000,00 грн. шкоди в порядку регресу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.12.2011р. (суддя Пінчук В.І.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано приписами статей 993, 1166, 1187, 1191 Цивільного кодексу України, статті 27 Закону України "Про страхування", статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", з огляду на ненадання доказів вини особи, внаслідок дій якої була скоєна дорожньо-транспортна пригода та завдані механічні пошкодження автомобілю, який був застрахований у позивача за договором добровільного страхування від 08.07.2010р. ДСТЗ/21 № А0160654. Крім того, суд першої інстанції посилається на непідтвердження позивачем виплати страхового відшкодування в розмірі 34 886,50 грн. за договором добровільного страхування.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2012р. (головуючий суддя Сотніков С.В., судді Дзюбко П.О., Разіна Т.І.) рішення господарського суду міста Києва від 01.12.2011р. скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована приписами статей 993, 1166, 1187, 1191 Цивільного кодексу України, статті 27 Закону України "Про страхування", статей 22, 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", з огляду на те, що до позивача після виплати страхового відшкодування за договором добровільного майнового страхування перейшло право вимоги до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки, в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (полісу № ВЕ/1800839).

Не погодившись з постановою апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в розмірі 24 990,00 грн.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, зокрема приписів статей 9, 12, 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". При цьому, скаржник наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції внаслідок неналежного дослідження доказів не встановив дійсний розмір ліміту відповідальності відповідача та франшизи за полісом № ВЕ/1800839.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 21.09.2010р. в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулося зіткнення автомобіля "Мітсубісі" (державний реєстраційний номер АА 4175 НО) під керуванням водія Ющенка І.С., автомобіля "Шкода" (державний реєстраційний номер 23407 КН) під керуванням водія Фастовця К.Г., та автомобіля "Кіа" (державний реєстраційний номер АА 3065 ІР) під керуванням водія Громак О.М.

Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди були завдані механічні пошкодження автомобілю "Мітсубісі", державний реєстраційний номер АА 4175 НО, який був застрахований в АТ "СГ "ТАС" згідно договору від 08.07.2010р. ДСТЗ/21 № А 0160654 добровільного страхування транспортного засобу у заставі.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини водія автомобіля "Шкода" (державний реєстраційний номер 23407 КН) Фастовця К.Г, що підтверджується постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 12.11.2010р. № 3-12428/10.

Крім того, як з'ясовано апеляційним судом на підставі матеріалів адміністративної справи № 3-12428/10, у дорожньо-транспортній пригоді, яка сталася з вини Фастовця К.Г., брав участь застрахований позивачем автомобіль "Мітсубісі" (державний реєстраційний номер АА 4175 НО ) під керуванням водія Ющенка І.С.

Згідно звіту Національного центру незалежних експертиз від 17.11.2010р. № 2106 розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля "Мітсубісі" (державний реєстраційний номер АА 4175 НО) в результаті ДТП, складає 40 261,50 грн.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на виконання умов договору добровільного страхування від 08.07.2010р. ДСТЗ/21 № А 0160654, на підставі заяви страхувальника (Ющенка І.С.) від 19.10.2010р., звіту від 17.11.2010р. № 2106, розрахунку суми страхового відшкодування від 26.11.2010р., страхового акта від 26.11.2010р. № 26345В/40/2010, згідно платіжного доручення від 02.12.2010р. № 50834 позивач виплатив власнику застрахованого автомобіля страхове відшкодування в розмірі 34 886,50 грн. При цьому, 4 875,00 грн. суми страхового відшкодування позивачем було зараховано в рахунок несплачених страхувальником (Ющенко І.С.) страхових платежів за договором добровільного страхування.

Згідно положень частини 2 статті 1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України).

В силу приписів статті 993 Цивільного кодексу України, статті 27 Закону України "Про страхування", до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат перейшло право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Окрім того, відповідно до частини 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що цивільно-правова відповідальність Фастовця К.Г. за шкоду, завдану майну третіх осіб під час дорожньо-транспортної пригоди, застрахована відповідачем згідно полісу № ВЕ/1800839 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Пунктом 37.4. статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено право страховика в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

У відповідності до пункту 22.1. статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

За приписами статті 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язковий ліміт відповідальності страховика - це грошова сума, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Договором страхування на індивідуальних умовах можуть бути визначені ліміти, вищі, ніж зазначені у цьому Законі ліміти. Обов'язковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 25500 гривень на одного потерпілого.

Згідно пункту 12.1. статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ліміт відповідальності страховика (відповідача) згідно полісу № ВЕ/1800839 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів становить 35 000,00 грн., а розмір франшизи -нуль гривень.

Проте, в матеріалах справи відсутній поліс № ВЕ/1800839, у зв'язку з чим у судової колегії відсутні підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій досліджувався зміст цього полісу.

В касаційній скарзі відповідач посилається на те, що згідно полісу № ВЕ/1800839 ліміт його відповідальності становить 25 500,00 грн., а франшиза дорівнює 510,00 грн., в підтвердження чого надано копію цього полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 4 7 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною 1 статті 43 цього Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Порушення судом першої або апеляційної інстанції норм процесуального права (зокрема вимог статей 4 7 , 43 Господарського процесуального кодексу України), якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 111 9 Господарського процесуального кодексу України), оскільки касаційна інстанція в силу частини 2 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Суди першої та апеляційної інстанцій в порушення приписів статей 4 7 , 43 Господарського процесуального кодексу України не дослідили зміст полісу № ВЕ/1800839 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у зв'язку з чим не з'ясували межі та ліміт відповідальності відповідача, як страховика винної особи, а також чи встановлена цим полісом франшиза.

Крім того, місцевим господарським судом не було надано належної правової оцінки наявним в матеріалах справи доказам в їх сукупності, зокрема щодо встановлення вини завдавача шкоди та сплати позивачем страхового відшкодування за договором добровільного страхування від 08.07.2010р. ДСТЗ/21 № А 0160654.

При цьому, якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд в силу приписів статті 65 Господарського процесуального кодексу України може за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали, не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.

Зважаючи на викладене, колегія суддів, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню як такі, що винесені без дослідження всіх обставин справи, які мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 01.12.2011р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2012р. у справі № 26/269 скасувати.

Справу № 26/269 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: Л.А. Гольцова

В.І. Саранюк