Рішення

від 28.08.2012 по справі 5020-741/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2012 року справа № 5020-741/2012

Суддя господарського суду міста Севастополя Кравченко В.Є., розглянувши позовну заяву

товариства з обмеженою відповідальністю "ТОПРЕСУРС"

(95017, м. Сімферополь, вул. Рубцова, 44)

до товариства з обмеженою відповідальністю "АКВА ЛЮКС"

(99011, м. Севастополь, вул. Суворова, 22-А)

про стягнення заборгованості у розмірі 17 071,22 грн

за участю:

представника позивача - Полєтаєвої Г.І., довіреність б/н від 17.07.2012;

представник відповідача -не з'явився, -

суть спору:

03.07.2012 товариство з обмеженою відповідальністю "ТОПРЕСУРС" звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "АКВА ЛЮКС" про стягнення заборгованості у розмірі 17 444,02 грн, з яких: 14 200,00 грн -сума основного боргу; 1446,84 -пеня; 1420,00 грн -штраф; 99,40 грн - індекс інфляції; 277,78 грн -3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу № 28-07-09 від 28.07.2009 щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 04.07.2012 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі, розгляд справи призначений на 18.07.2012.

Ухвалами суду від 18.07.2012, 01.08.2012, відповідно до вимог статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладався на 01.08.2012, 28.08.2012.

В судовому засіданні 01.08.2012 представник позивача надав уточнену позовну заяву щодо зменшення суми заборгованості, у якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 17 071,22 грн, з яких: 14 200,00 грн -сума основного боргу; 1094,47 грн -пеня; 1420,00 грн -штраф; 56,80 грн - індекс інфляції; 299,95 грн -3 % річних.

Відповідно до положень статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Оскільки зменшення розміру позовних вимог не суперечить законодавству та не порушує права і охоронювані законом інтереси, суд вважає за можливе прийняти уточнену позовну заяву позивача щодо зменшення розміру позовних вимог.

У судовому засіданні 28.08.2012 представник позивача підтримав вимоги уточненої позовної заяви, наполягав на її задоволенні.

Представник відповідача у судове засідання 28.08.2012 не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся судом своєчасно, належним чином, з дотриманням вимог статті 64 Господарського процесуального кодексу України, за адресою його місцезнаходження, - вулиця Суворова, будинок 22-А, місто Севастополь, 99011, яка відповідає відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 42-44), що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 56).

Відповідно до частини другої статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони, серед іншого, мають право на участь в засіданнях господарського суду.

Частина третя вказаної статті зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Дотримання принципу вирішення спору упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом втілено у статті 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" і статті 6 Європейської конвенції з прав людини та є обов'язковим для господарського суду при розгляді кожної справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведених норм процесуального закону, на думку суду, матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні, справа підлягає розгляду у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами, що узгоджується зі статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідив наявні у справі матеріали, заслухав пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

28.07.2009 між товариством з обмеженою відповідністю «ТОПРЕСУРС»(покупець) та товариством з обмеженою відповідністю «АКВА ЛЮКС»(продавець) був укладений договір № 28-07-09, відповідно до розділу 1 якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність товар-нафтопродукти в асортименті відповідно до специфікації, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар.

Згідно з розділом 2 договору орієнтовна загальна сума договору складає 500 000,00 грн, в тому числі НДС - 20 %. Асортимент, кількість та ціни на товари кожної поставки узгоджуються сторонами додатково та зазначаються у специфікаціях, які додаються до даного договору та складають його невід'ємну частину.

У розділі 4 сторони домовились щодо порядку розрахунків. Підставою для оплати товару є рахунок-фактура або накладна (пункт 4.1 договору). Перехід права власності на товар здійснюється в момент підписання накладної (пункт 4.2 договору). Покупець здійснює оплату на розрахунковий рахунок продавця в розмірі 100 % вартості товару (пункт 4.3 договору). Форма оплати безготівковий розрахунок (платіжним дорученням), можливі інші форми розрахунків, не заборонені законодавством України (пункт 4.4 договору).

Відповідно до пункту 5.1 договору відповідальність за порушення умов договору наступає з моменту початку роботи за ним, після його підписання.

У пункті 5.3 договору сторони домовились, що у випадку невиконання або неналежного виконання прийнятих на себе зобов'язань винна сторона сплачує іншій стороні штраф у розмірі 10 % від суми порушених зобов'язань.

Крім того, у випадку несвоєчасної оплати покупець сплачує поставщику пеню в розмірі подвійної облікованої ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати (пункт 5.4 договору).

Згідно з пунктом 5.6 договору за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань покупець сплачує поставщику 3 % річних від суми боргу за час прострочення.

Відповідно до розділу 7 договору строк його дії починається з моменту його підписання сторонами та до 28.07.2010.

Отже, на час розгляду справи договір припинив свою дію.

Судом встановлено, що на виконання умов вказаного договору, позивач поставив товариству з обмеженою відповідальністю «АКВА ЛЮКС»товар (нафтопродукти) в погодженому сторонами асортименті на загальну суму -24200,00 грн, що підтверджується накладною № 772 від 01.08.2009 (а.с. 19).

Відповідач отримав товар за вказаною накладною, що підтверджується підписом представника товариства з обмеженою відповідальністю «АКВА ЛЮКС»Янковського В.Л., уповноваженого довіреністю № 10 від 01.08.2009 на отримання товару від товариства з обмеженою відповідальністю «ТОПРЕСУРС», та відбитками печатки підприємства у зазначеній накладній, однак до теперішнього часу не в повному обсязі сплатив вартість прийнятого товару, що стало підставою звернення позивача із даним позовом.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відношень повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України, з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правовідносини між сторонами виникли з приводу виконання договору поставки.

Зобов'язання, що виникають на підставі договору поставки є господарськими зобов'язаннями, до яких застосовуються положення статей 264-271 Господарського кодексу України та положення глави 54 Цивільного кодексу України.

Аналогічне положення міститься у статті 509 Цивільного кодексу України.

За приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України та частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки, згідно з частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За змістом статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною четвертою статті 631 Цивільного кодексу України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

У статтях 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Задовольняючи позов в частині стягнення суми основної заборгованості, суд виходив з того, що позивачем за договором поставки був поставлений товар (нафтопродукти) відповідачу на загальну суму -24200,00 грн, що підтверджується відповідною накладною №772 від 01.08.2009 (а.с. 19). Факт одержання товару за вказаною видатковою накладною підтверджується підписом уповноваженої особи товариства з обмеженою відповідальністю «АКВА ЛЮКС»та відбитками печатки підприємства у зазначеній накладній.

Отже, позивач шляхом відпуску товару за вищезазначеною накладною, а відповідач шляхом одержання товару, вказаного у накладній, за довіреністю № 10 від 01.08.2009 (а.с. 20) створили певні права та обов'язки, які аналогічні цивільним правам та обов'язкам сторін за договором поставки товару, встановленим статтями 691, 692, 712 Цивільного кодексу України та статтею 265 Господарського кодексу України. Зокрема, у позивача виникло право вимагати оплати поставленого товару, а у відповідача виник обов'язок по оплаті отриманого товару.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач частково виконав свої зобов'язання щодо сплати отриманого товару на суму -10 000,00 грн, що підтверджується виписками з рахунку товариства з обмеженою відповідальністю «ТОПРЕСУРС» (а.с. 22-28), однак залишок вартості отриманого товару -14 200,00 грн сплачений відповідачем не був.

В порядку досудового врегулювання спору позивачем на адресу товариства з обмеженою відповідальністю «АКВА ЛЮКС»була спрямована претензія (вих. № 25 від 17.10.2011) щодо термінової сплати заборгованості в сумі 14 200,00 грн за договором № 28-07-09 від 28.07.2009 (а.с. 17), яка була отримана відповідачем 27.10.2011, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 18).

Таким чином, враховуючи те, що у договорі поставки № 28-07-09 від 28.07.2009 сторони не обумовили строк оплати поставленого товару, обов'язок відповідача з його оплати має обраховуватися відповідно до вимог частини другої статті 530 Цивільного кодексу України у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Враховуючи дату одержання претензії 27.10.2011, зобов'язання по сплаті залишку вартості отриманого товару мало бути виконано у строк до 04.11.2011.

Вищезазначена правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 21.04.2011 № 9/252-10.

Відповідно до положень статті 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Доказів погашення заборгованості в сумі -14 200,00 грн станом на момент прийняття цього рішення відповідачем, в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України, не надано.

Аналізуючи сукупність встановлених обставин, судом встановлений факт порушення ТОВ «АКВА ЛЮКС»зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати одержаного товару за договором поставки № 28-07-09 від 28.07.2009 у погодженому сторонами асортименті, на загальну суму -14 200,00 грн, тому вимоги позову в цій частині є обґрунтованими і підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Вирішуючи спір щодо решти позовних вимог, суд виходив з наступного.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки 28-07-09 від 28.07.2009 позивач просить стягнути з відповідача пеню за прострочення виконання зобов'язання за період з 04.11.2011 по 04.05.2012 у розмірі -1094,47 грн (з урахуванням уточненої позовної заяви) та штрафу в сумі 1420,00 грн, згідно з наданим розрахунком (а.с. 48).

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Згідно з частиною другою статті 193 Господарського кодексу України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до вимог статті 216, частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно частини другої статті 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у томі числі штраф та пеня (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до частин четвертої та шостої статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Судом встановлено, що види господарських санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором сторони передбачили у розділі 5 договору.

Так, відповідно до пункту 5.4 договору у випадку несвоєчасної оплати покупець сплачує поставщику пеню в розмірі подвійної ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язань та його розмір узгоджується з частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України та статтями 1 і 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У пункті 5.3 договору сторони передбачили, що у випадку невиконання або неналежного виконання прийнятих на себе зобов'язань винна сторона сплачує іншій стороні штраф в розмірі 10 % від суми порушення зобов'язань.

Таке право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу узгоджується з частиною четвертою статті 231 Цивільного кодексу України та не суперечить принципу свободи договору, встановленому статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також суд відзначає, що в даному випадку умови договору передбачають цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки -пені та штрафу, а отже відповідач лише один раз притягнений до цивільно-правової відповідальності за порушення строків сплати отриманого товару. Чинне законодавство не встановлює обмежень щодо одночасного застосування пені і штрафу у випадку порушення виконання зобов'язання і таке застосування чинному законодавству не суперечить.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 16.11.2011 № 5019/976/11.

З огляду наведеного, суд, перевірив розрахунок пені та штрафу (а.с. 48), наданий позивачем з урахуванням уточненої позовної заяви, та дійшов висновку про те, що він відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому вважає вимоги про їх стягнення такими, що підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Вирішуючи справу в частині вимог про стягнення з відповідача збитків від інфляції у розмірі 56,80 грн та 3% річних у сумі 299,95 грн, суд керувався наступними нормами матеріального права та умовами договору.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У пункті 5.6 договору сторони домовились, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань покупець сплачує поставщику 3 % річних від суми боргу за час прострочення.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідач прострочив виконання зобов'язання щодо оплати поставленого товару, отже, інфляційне збільшення суми боргу та нарахування позивачем 3% річних за користування чужими грошовими коштами суд вважає правомірним.

Суд, перевірив розрахунок 3% річних та індексу інфляції (а.с. 48), наданий позивачем, вважає його вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 299,95 грн та індексу інфляції в розмірі 56,80 грн також підлягають задоволенню.

При проведенні розрахунку збитків від інфляції судом застосовані рекомендації, що викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97Р, та офіційні індекси інфляції, встановлені Державним комітетом статистики України.

Обраний позивачем спосіб захисту відповідає статтям 16 Цивільного кодексу України та 20 Господарського кодексу України, вимоги позову знайшли своє підтвердження та підлягають задоволенню в силу вищенаведених норм чинного законодавства та умов договору № 28-07-09 від 28.07.2009.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 4-2- 4-7, 13, 22, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «АКВА ЛЮКС» (99011, м. Севастополь, вул. Суворова, будинок 22-А, ідентифікаційний код 35687620, рахунок 260021328901 в СФ ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», МФО 384812 або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ТОПРЕСУРС» (95017, м.Сімферополь, вул. Рубцова, будинок 44, ідентифікаційний код 34636088, р/р 26006319871 в ПАТ «МАРФІН БАНК»м. Сімферополь, МФО 380805 або інші рахунки, зазначені стягувачем) заборгованість у розмірі 17 071,22 грн (сімнадцять тисяч сімдесят одна грн 22 коп), з яких: 14 200,00 грн -сума основного боргу; 1094,47 -пеня; 1420,00 грн -штраф; 56,80 грн -індекс інфляції; 299,95 грн -3% річних.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «АКВА ЛЮКС» (99011, м. Севастополь, вул. Суворова, будинок 22-А, ідентифікаційний код 35687620, рахунок 260021328901 в СФ ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», МФО 384812 або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ТОПРЕСУРС» (95017, м.Сімферополь, вул. Рубцова, будинок 44, ідентифікаційний код 34636088, р/р 26006319871 в ПАТ «МАРФІН БАНК»м. Сімферополь, МФО 380805 або інші рахунки, зазначені стягувачем) судовий збір у розмірі 1609,50 грн (одна тисяча шістсот дев'ять гривень 50 коп).

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 31.08.2012.

Суддя В.Є. Кравченко