Постанова

від 20.08.2012 по справі 2а-4595/12/0170/23

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 серпня 2012 р. (10:31) Справа №2а-4595/12/0170/23

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі

головуючої судді Алексєєвої Т.В., при секретарі судового засідання Ходус Д.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Парфюмерно-виробничий комбінат "АВАЛОН"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень

за участю представників:

від позивача - Меньшиков А.А. за довіреністю,

від відповідача - Калінчук К.В. за довіреністю

Обставини справи: Позивач (Товариство з обмеженою відповідальністю Парфюмерно-виробничий комбінат "АВАЛОН") звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у м. Сімферополі АРК ДПС) про визнання недійсним та скасування податкових повідомлень-рішень №0000842204 від 24.04.2012 р., №0000852204 від 24.04.2012 р.

Під час судового розгляду справи, заявою від 16.07.2012 року позивач уточнив (зменшив) позовні вимоги та просив визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000852204 від 24.04.2012 р. в частині донарахування 329554, 00 грн. податку на прибуток та 32622,75 грн. штрафних санкцій з податку на прибуток; визнати недійсним та скасувати повідомлення-рішення №0000842204 від 24.04.2012 р. в частині донарахування 72335,00 грн. податку на додану вартість та 9979,00 грн. штрафних санкцій з податку на додану вартість.

Позовні вимоги мотивує тим, що відповідачем необґрунтовано визначено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Позивач у судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у позові та поясненнях до нього.

Відповідач у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимоги з підстав, вказаних в запереченнях на позов.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши надані докази, оцінивши їх у сукупності, суд -

ВСТАНОВИВ:

Позивач по справі є юридичною особою, ідентифікаційний код 22298000, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (т.1 а.с. 229) та довідкою з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) (т. 2 а.с. 21), перебуває на обліку у якості платника податків в органах державної податкової служби з 21.02.1995 року за № 3391, що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків (т. 1 а.с. 230), є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом № 100236180 про реєстрацію платника податку на додану вартість від 23.07.2009 року (т.1 а.с. 231).

Посадовими особами ДПІ у м. Сімферополі АРК ДПС з 12.03.2012 р. по 28.03.2012 р. була проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю Парфюмерно-виробничий комбінат "АВАЛОН" (ЄДРПОУ 22298000) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010р. по 31.12.2011р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010р. по 31.12.2011р., про що 10.04.2012 року було складено відповідний Акт перевірки №1223/22-8/22298000 (т.1 а.с. 13-75).

За висновками даного акту встановлено порушення позивачем, в тому числі:

- п.п.4.1.6. п.4.1 ст. 4, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в редакції Закону України від 22.05.1997 року № 283/97-ВР, ст. 135, пп. 14.1. 257, п. 138.10.1, п. 138.10.2, п. 138.10.3, а),б),в),г) ст. 138, п. (137.1 ст. 137 Податкового кодексу України - заниження податку на прибуток у період, що перевірявся на загальну суму 398943,00 грн., у тому числі за 3 квартал 2010 року - 20166,00 грн., 4 квартал 2010 року - 120801,00 грн., за 1 квартал 2011 року - 21233,00 грн., за 2-4 квартали 2011 року - 236743,00 грн.;

- пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, пп. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України - занижено податок на додану вартість у період, що перевірявся на загальну суму 78714,00 грн., в тому числі по періодам: липень 2010 рік - 5571,00 грн., жовтень 2010 року - 10548,00 грн., червень 2011 року - 32423,00 грн., липень 2011 року - 5334,00 грн., серпень 2011 року - 3110,00 грн., вересень 2011 року - 1228,00 грн.

На підставі Акту від 10.04.2012 року № 1223\22-8\22298000 Державною податковою інспекцій у м. Сімферополі АРК ДПС прийняті податкові повідомлення - рішення:

від 24.04.2012 року № 0000852204 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 398943 грн. основного платежу та 35242,75 грн. штрафних санкцій;

від 24 .04.2012 року № 0000842204 про збільшення суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість в розмірі 78714 грн. основного платежу та 11573,75 грн. штрафних санкцій.(т.1 а.с. 11, 12).

Вивчивши питання щодо правомірності оскаржуваних повідомлень-рішень судом встановлено наступне.

В основу висновків податкового органу про порушення позивачем правил оподаткування покладено наступні обставини, встановлені під час проведення перевірки.

Так, перевіркою повноти визначення скоригованого валового доходу за період з 01.07.2010р. по 31.03.2011р встановлено його заниження у сумі 447379 грн, у т.ч. по періодам - за З квартал 2010 року - 21481 грн., за 4 квартал 2010 року - 406421 грн., за 1 квартал 2011 року - 19977 грн.

Перевіркою повноти визначення витрат за 2-4 квартал 2011 року встановлено їх завищення у сумі 445947 грн. в т.ч. за 2 квартал 2011 року-37660 грн. З квартал 2011 року-52074 грн. 4 року-356213 грн.

Підставою для донарахування податку на прибуток стало: включення сум, отриманих за договором доручення від ТОВ «Миргород», до складу валових доходів підприємства; включення до складу валових доходів відсотків, нарахованих за користування коштами поворотної фінансової допомоги від ТОВ «Лимон Плюс»;

виключення зі складу валових витрат сум, які були перераховані контрагентам за договорами маркетингу ТОВ «РУШ» і ТОВ «Суматра ЛТД», а також завищення загально виробничих витрат.

Крім того, на згідно висновків зазначеного акту перевірки, позивачу донараховані податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 78714грн. Сума донарахованого податку складається із сум ПДВ донарахованих за наступними обставинами.

За липень 2011 донарахована сума ПДВ в розмірі 3619 грн. Відхилення встановлено при обробці даних електронної бази «Системи автоматизованих співвідношень податкових зобов'язань та податкових кредитів у розділі контрагентів на рівні ДПА України» в розрізі контрагента ТОВ ППК «Авалон» - ТОВ «Праксет-Дніпро».

Крім того, відповідач виключив з податкового кредиту за листопад 2011 суму ПДВ у розмірі 7497 грн. з тих підстав, що відсутні оригінали податкових накладних, отриманих від ТОВ «Еліт Парфум».

Також, при обробці даних електронної бази «Системи автоматизованих співвідношень податкових зобов'язань та податкових кредитів у розділі контрагентів ППК «Авалон» по КАПС «Кий авіа» (1.836 грн.) та ПАТ «Кримгаз» (2.760грн.) встановлено завищення податкового кредиту за листопад 2011 у сумі 4.596 грн.

Також, відповідач зазначив, що ТОВ ППК «Авалон» в періоди, що перевірялись завищив податковий кредит по податкових накладних, які виписувалися ТОВ «РУШ» і ТОВ «Суматра ЛТД». Підстава: відсутні в повному обсязі первинні

документи, які підтверджують надання маркетингових послуг. Загальна завищеного кредиту, яка включена в суму донарахувань складає 63003 грн.

Відповідних висновків відповідач дійшов на підставі наступного.

Згідно договору поруки № 1 від 23.06.2006 року в якому ТОВ ВПК «Авалон» (повірений), а Т0В «Міргород» (довіритель) довіритель поручає, а повірений зобов'язаний від імені та за рахунок довірителя здійснити наступні юридичні дії:

придбати полу автоматичний наповнювач з 2 головками та автоматизовану лінію розливу та передати їх довірителю.

На виконання даної угоди повірений отримав передоплату на суму 910000 грн. Кошти у сумі 524000 грн. були повернуті ТОВ «Міргород» в 2008, 2009 році по причині того, що ТОВ ВПК «Авалон» не придбало основні засоби, відтак умови угоди були порушені.

Станом на 01.07.2010 року по рахунку 6811 рахується дебіторська заборгованість у сумі 386000 грн, яка станом на 31.12.2010 року не була повернута ТОВ «Міргород» у сумі 386000 грн.

Отже, відповідач вважає, що фактично грошові кошти отримані ТОВ ВПК «Авалон» за договором поруки були використані на поповнення обігових коштів підприємства, а не були використані на придбання основних засобів.

Відтак, заборгованість у сумі 386000 грн. станом на 31.12.2010 року, слід розглядати як отриману фінансову допомогу від ТОВ «Міргород», яка залишилася непогашеної станом на 31.12.2010 року.

В той час, згідно п.1.22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» фінансова допомога - безповоротна фінансова допомога або поворотна фінансова допомога.

Безповоротна фінансова допомога - це: сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора; сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Поворотна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.

П.п.4.1.6. п. 4.1. ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Валовий доход зокрема включає суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України "Про списання вартості несплачених обсягів природного газу"; суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена пунктом 7.2 статті 7 або статтею 10 цього Закону. У разі коли у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення. При цьому валові доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, що надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні. Як виняток з правила, визначеного цим абзацом, операції з отримання (надання) фінансової допомоги між платником податку та його філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, розташованими на території України, не призводять до зміни їх валових витрат або валових доходів;

У відповідності до положень ст.202 Цивільного кодексу України Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Приписами ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Також, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 529 Цивільного кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно ст.1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Відповідно до положень ст. 1004 Цивільного кодексу України повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим. Повіреному, який діє як комерційний представник (стаття 243 цього Кодексу), довірителем може бути надано право відступати в інтересах довірителя від змісту доручення без попереднього запиту про це. Комерційний представник повинен в розумний строк повідомити довірителя про допущені відступи від його доручення, якщо інше не встановлено договором.

Суд зазначає, що строк дії договору поруки № 1 від 23.06.2006 р. додатковими угодами від 20.03.2007 р., 20.12.2007 р., 30.12.2008 р., 30.12.2009 р., 30.12.2010 р., 01.01.2012 р. було продовжено до 31.12.2012 р.

За таких обставин, судом встановлено, що правовідносини, які виникли між позивачем та ТОВ «Міргород» не обумовлюють отримання позивачем коштів від ТОВ «Міргород» на умовах фінансової допомоги. Вказані кошти були отримані на підставі договору поруки № 1 від 23.06.2006 року на умовах цільового використання. Не повернення коштів в строк не може бути підставою для визнання вказаних коштів фінансовою допомогою, з урахуванням того факту, що договір на час проведення перевірки був діючим, строк виконання зобов'язань не настав, а також, що ТОВ «Міргород» не було заявлено вимоги щодо розірвання договору та повернення коштів. Також, зі складу витрат позивача, відповідач виключив суми, сплачені ТОВ «РУШ» і ТОВ «Суматра ЛТД». Вказані підприємства, на підставі договорів, надавали ТОВ Парфюмерно-виробничий комбінат «Авалон» маркетингові послуги.

Відповідач вказує, що крім договорів та актів виконаних послуг, не було представлено документів, які підтверджували факт надання послуг. При цьому посилається на аналіз ринку, рейтинг продукції, вивчення попиту на продукцію регіонах і т.п.

Крім цього, зі складу податкового кредиту виключені суми ПДВ, які сформовані на підставі податкових накладних, складених за вказаними господарськими операціями.

Судом встановлено, між ТОВ Парфюмерно-виробничий комбінат "АВАЛОН" та ТОВ «Суматра-ЛТД» було укладено договір про надання послуг №114-пр від 19.04 2011 р.

Також, між ТОВ Парфюмерно-виробничий комбінат "АВАЛОН" та ТОВ «Руш» було укладено договір надання маркетингових послуг №153/-м від 01.07.2011 р. та договір надання послуг №592-м від 13.10.2009 р.

Судом встановлено, що виконання вказаних договір підтверджується, зокрема актами надання послуг (а.с. 118-134, 162-224), сплата вказаних послуг підтверджується виписками банку по обороту коштів ТОВ ПФК «Авалон» в розрізі контрагентів ТОВ РУШ» і ТОВ «Суматра ЛТД» (а.с. 141-161).

На повну вартість вказаних послуг контрагентами виписані позивачу податкові накладні (т. ІІ, а.с. 122-250).

Крім того, відповідач виключив зі складу податкового кредиту за листопад 2011 р. суму ПДВ в розмірі 7.497 грн. з підстав відсутності оригіналів податкових накладних від ТОВ «Єліт Парфум».

В той час, у судовому засіданні було досліджено оригінал податкової накладної від 15.11.10 р. на загальну суму 348716,64 грн. (т. ІІ, а.с.120). Постачання товару в результаті даної господарської операції підтверджується, зокрема, видатковою накладною №ЕЛ-00247.2 від 15.2010 р.

Також, при відпрацюванні відхилень встановлених Системою автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА за період з 01.07.2010 р. по 31.12.2011 р., при перевірці реєстру отриманих податкових накладних по контрагенту позивача КАПС «Кий Авія» (код-1130578) встановлено, що податковий кредит - 89,99 грн., зареєстровано в декларації і в додатку 5 - 1926,33 грн. різниця становить 1836,34 грн.

Відповідно до ч. 2 ст.71 КАС України відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що на підставі господарських операцій позивача з КАПС «Кий Авія» у ТОВ ПФК «Авалон» не виникло права на податковий кредит в розмірі 1926,33 грн., тобто в сумі, яка зазначена в декларації і додатку.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» № 996-XIV від 16.07.1999 р., підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Положенням про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом МФ України № 88 від 24.05.1995, встановлено такі вимоги до первинних документів:

«Первинні документи - це письмові свідоцтва, які фіксують і підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи (на паперових і машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції і її вимірники (у натуральному та вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Документування господарських операцій може здійснюватися з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм ».

01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Правила оподаткування товарів або послуг, що переміщуються через митний кордон України, визначаються цим Кодексом, крім оподаткування ввізним (імпортним) митом або вивізним (експортним) митом, які встановлюються Митним кодексом України та іншими законами з питань митної справи.

У період що перевірявся були також чинними Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР та Закон України "Про податок на додану вартість"3 квітня 1997 року N 168/97-ВР.

Відповідно до положень п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", (в редакції, яка діяла на час проведення перевірки позивача), господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Пунктом 3.1 ст.3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону, на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з п.4.1. ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Статтею 5.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.5.2.1 п. 5.2. ст.5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9. пункту 5.3. ст. 5 даного Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.п. 11.2.1. п. 11.2 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно до п.п. 134.1.1. п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу. Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно пп.138.8.1 п.138.8 ст.138 Податкового Кодексу України - до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Підпунктом 14.1.228 п.14.1 ст. 14 ПК України, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу. Пунктом 138.2. ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Щодо підстав формування витрат, суд зазначає, що обмеженням для віднесення до понесених суб'єктом господарювання витрат в силу норм ПК України є відсутність розрахункових, платіжних, та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Бухгалтерський облік є єдиним видом обліку, на підставі відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій визначається склад витрат віднесених до валових, оскільки усі види звітності заповнюються на підставі даних бухгалтерського обліку. Також, суд зазначає, що вказані норми, за своїм змістом, у якості підстав для не включення до витрат суб'єкта господарювання передбачають випадки повної відсутності любих розрахункових, платіжних та інших документів.

З урахуванням того факту, що законодавцем прямо не визначено конкретні документи, а також їх кількість або індивідуальні ознаки, для виникнення у платника податку права на віднесення сум до витрат, суд, встановивши наявність оформлених внаслідок господарських операцій між позивачем та контрагентом документів, які вказані вище, робить висновок про наявність у позивача достатніх підстав для формування на основі таких документів витрат.

Відтак, первинними документами позивача підтверджується здійснення господарських операції з ТОВ «Єліт Парфум», ТОВ «РУШ», ТОВ «Суматра ЛТД», а також КАПС «Кий Авія».

Стосовно висновків відповідача щодо заниження податку на додану вартість у сумі 78714 грн. слід зазначити наступне.

Підпунктом 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (ПК України) встановлено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до п.п.14.1.178 п.14.1 ст. 14 ПК України податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Статтею 185 ПК України встановлено визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість.

Так, відповідно до п.п. "а", "б", п.п. 185.1. встановлено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п. 14.1.179 ст.14 ПК України.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону. Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПКУ виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 1.4. ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу. Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі. Поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

У пункті 4.1. ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначалась виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, зазначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно з законами України з питань оподаткування.

Порядок обчислення та сплати податку визначений у ст.7 вказаного Закону.

Так, відповідно до п.п.7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

У п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін.

Відповідно до п.п.7.4.5. п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджувались податковими накладними чи митними деклараціями.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5. статті 5 вказаного Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до положень п.п.7.2.1 . п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах утримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п.п. 7.2.3. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.4. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Під час судового розгулу справи встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Відповідно, первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача оформлені з дотриманням законодавчих вимог до їх заповнення, і є належним підтвердженням права на податковий кредит в загальній сумі 72335 грн.

Щодо висновків відповідача про порушення Податкового кодексу України з підстав проведення позивачем та ТОВ «РУШ» і ТОВ «Суматра ЛТД» операцій без мети реального настання правових наслідків, а також висновків про нікчемність правочинів суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців", державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до положень ст. 80 Цивільного Кодексу України (далі -ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

У зв'язку з цим варто зазначити, що контрагенти (постачальник товарів) Позивача - ТОВ РУШ» і ТОВ «Суматра ЛТД» - є юридичними особами, відомості про які внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

У відповідності з відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ТОВ «РУШ» і ТОВ «Суматра ЛТД» не перебували в процесі припинення, на момент здійснення господарських операцій з позивачем, відомості про цю юридичну особу є підтвердженими.

Таким чином, ТОВ «РУШ» і ТОВ «Суматра ЛТД» є правоздатними і дієздатними юридичними особами, оскільки набули цивільної правоздатності і дієздатності з часу державної реєстрації. У зв'язку з цим Позивач правомірно укладав з правоздатними і дієздатними юридичними особами - угоди щодо надання послуг.

Відповідно до ч. 2 ст.71 КАС України позивачем не надано доказів підтверджуючих те, що контрагентів позивач на момент укладення угод було виключено з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим вони не булі не наділені цивільною дієздатністю та правоздатністю.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені

частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 статті 626 ЦКУ встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 11 ЦКУ підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України (ГК України) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним передбачені частиною 1 ст. 208 Господарського кодексу України, відповідно до якої, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Для прийняття відповідного рішення необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, яка вчиняється і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Суд відзначає, що відносини з приводу нікчемності правочинів врегульовані, зокрема ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки не містить посилань на такі факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів із контрагентом суду не надано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Відповідно до ст. 69 КАС України докази в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому докази повинні бути належними та обґрунтованими. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ст. 70 КАС України).

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В порядку, передбаченому ст. 72 КАС України, відповідачем не надано документів, які б свідчили, про необґрунтованість позовних вимог.

Будь-яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Під час розгляду справи відповідачем не було надано жодних доказів, які б свідчили про визнання судом недійсним (нікчемним) правочинів, вчинених між Позивачем та ТОВ «РУШ» і ТОВ «Суматра ЛТД».

Передбачені статтею 208 ГК та 228 ЦК України наслідки можуть бути застосовані лише до угоди, яка дійсно відбулася. Безтоварна угода не може породжувати прав та обов'язків між сторонами, а тому до такої угоди неможливо застосувати наслідки, передбачені ст. 208 ГК України.

Однак, суд вважає, що висновки відповідача про безтоварність угод не відповідають матеріалам справи, так як відповідач документально підтвердив реальність здійснених господарських операцій.

Слід зазначити, що висновки відповідача про не підтвердження господарських операцій позивача з зазначеними контрагентами первинними документами, за умови надання, під час проведення перевірки, актів наданих послуг та належним чином оформлених податкових накладних на усю суму господарських операцій, є неспроможними.

З'ясувавши обставини спірних правовідносин і перевіривши їх відповідними доказами, суд відзначає помилковість судження суб'єкта владних повноважень про відсутність реальності господарських операцій за спірними правочинами Позивача.

Судом досліджено, що сума зменшених витрат за 4 квартал 2011 року складається як із сум по оплаті вартості маркетингових послуг, так і з сум загальновиробничих витрат (оплата праці). В 4 - кварталі 2011 року за надання маркетингових послуг було сплачено: ТОВ «РУШ» - 20.821 грн., ТОВ «Суматра ЛТД» - 5.275 грн., Загальновиробничі витрати з оплати праці завищені в розмірі 147.387 грн. (стор. 25 акта перевірки), 133.981 грн. (стор. 26 акта перевірки) та 48.749 грн. (стор. 26 акта перевірки). Загальна сума витрат за звітний період становить 356213 грн.

В акті перевірки податковий орган зазначає, що в 4 кварталі 2011 року позивачем в порушення п. 138.10.1 а) ст. 138 Податкового кодексу України, що завищенні витрати на оплату праці в сумі 147387 грн. (стор. 25 акта перевірки).

На сторінці 26 акту перевірки зазначено, що в 4 кварталі 2011 року ТОВ ППК «Авалон» в 4 кварталі 2011 року в порушення п. 138.10.2 б) ст. 138 Податкового кодексу України, були завищенні витрати на оплату праці та відрахувань на соціальні заходи в сумі 133981 грн.

Також на сторінці 26 акту зазначено, що в 4 кварталі 2011 року підприємство допустило порушення п. 138.10.3 в) ст. 138 Податкового кодексу України, що виразилося у завищенні витрат на оплату праці в розмірі 48749 грн.

Статтею 138 Податкового кодексу України визначається перелік витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.

У відповідності до п.138.5 До складу загальновиробничих витрат включаються:

а) витрати на управління виробництвом (оплата праці працівників апарату управління цехами, дільницями відповідно до законодавства тощо; внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього розділу; медичне страхування, страхування відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення", страхування за довгостроковими договорами страхування життя в межах, визначених абзацами другим і третім пункту 142.2 статті 142 цього Кодексу, працівників апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо);

б) амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

в) амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

г) витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

ґ) витрати на вдосконалення технології та організації виробництва (оплата праці та внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього розділу, працівників, зайнятих удосконаленням технології та організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, придбаних комплектувальних виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій);д) витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інші послуги з утримання виробничих приміщень; е) витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього Кодексу; медичне страхування, страхування відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" та страхування за довгостроковими договорами страхування життя в межах, визначених абзацами другим і третім пункту 142.2 статті 142 цього Кодексу, робітників та працівників апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг); є) витрати на охорону праці, техніку безпеки, понесені відповідно до законодавства; ж) суми витрат, пов'язаних із підтвердженням відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу, встановленим вимогам відповідно до Закону України "Про підтвердження відповідності";

з) суми витрат, пов'язаних з розвідкою/дорозвідкою та облаштуванням нафтових та газових родовищ (за винятком витрат на спорудження будь-яких свердловин, що використовуються для розробки нафтових та газових родовищ, понесених з моменту зарахування таких свердловин до експлуатаційного фонду, а також інших витрат, пов'язаних з придбанням/виготовленням основних засобів, які підлягають амортизації згідно із статтею 148 цього Кодексу); и) інші загальновиробничі витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів із складів до цехів і готової продукції на склади); нестачі незавершеного виробництва, нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах у межах норм природного убутку згідно із затвердженими центральними органами виконавчої влади та погодженими Міністерством фінансів України нормативами.

Пунктом 138.9. передбачено, що до складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об'єкт витрат, у тому числі внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього Кодексу, плата за оренду земельних і майнових паїв.

138.10.2. адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: а) загальні корпоративні витрати, в тому числі організаційні витрати, витрати на проведення річних та інших зборів органів управління, представницькі витрати; б) витрати на службові відрядження й утримання апарату управління підприємством (у тому числі витрати на оплату праці адміністративного апарату) та іншого загальногосподарського персоналу; в) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);

г) винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності;

ґ) витрати на оплату послуг зв'язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв'язок та інші подібні витрати); д) амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання; е) витрати на врегулювання спорів у судах; є) плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків; ж) інші витрати загальногосподарського призначення;

138.10.3. витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; б) витрати на ремонт тари; в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); е) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Відповідно до п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за N 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджує наявність фактів порушення закону.

Всі перераховані види витрат включають в себе витрати, які пов'язані з оплатою праці.

Однак, зі змісту акта перевірки не видно в чому конкретно полягають порушення вимог ст. 138 Податкового кодексу України. Відповідач не вказує, на підставі чого витрати на оплату праці не підлягають включенню до складу витрат за підсумками 4 кварталу 2011 року.

Крім того, відповідач фіксує факт порушення пп. 138.10.1 а) Податкового кодексу України та зменшує за цим пунктом витрати в розмірі 147.387 грн. за 4 квартал 2011 року.

Слід зазначити, що підпункт 138.10.1 виключено зі складу пункту 138.10 Законом України від 07.07.2011 року № 3609-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України». Зазначений закон вступив в законну силу з моменту його опублікування, яке відбулося 05.08.2011 року в газеті «Голос України» № 144.

Таким чином, вказівка на порушення норми Податкового кодексу України, яка за станом на 4 квартал 2011 року була недіючою, є неправомірним. Неспроможними є висновки відповідача про порушення ТОВ ППК «Авалон» пп. 138.10.2 б) і пп. 138.10.3 в).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

Позивач просить визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення рішення, у зв'язку з чим суд вважає необхідним згідно ч. 2 ст. 11 КАСУ вийти за межі позовних вимог та ухвалити постанову про визнання податкових повідомлень - рішень протиправними та скасувати їх.

З огляду на викладене вище, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

В судовому засіданні 20.08.2012 року оголошені вступна і резолютивна частини постанови, постанову складено в повному обсязі 23.08.2012 року.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Парфюмерно-виробничий комбінат "АВАЛОН" задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000842204 від 24.04.2012 р. в частині донарахування зобов'язань з Податку на додану вартість в сумі 72335 грн. та застосування 9979 грн. штрафних санкцій.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0000852204 від 24.04.2012 р. в частині донарахування зобов'язань з податку на прибуток підприємств у розмірі 329554 грн. та застосування 32622,75 грн. штрафних санкцій.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Парфюмерно-виробничий комбінат "АВАЛОН" 2146,00 грн. судових витрат.

Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Алексєєва Т.В.