Рішення

від 31.08.2012 по справі 24/050-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"31" серпня 2012 р. Справа № 24/050-12

Господарський суд Київської області у складі судді Лутак Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромснаб» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранум Груп» про стягнення 157 970, 22 грн. за участю представників:

позивача:Терно А.В. відповідача:не з'явились суть спору:

Позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з відповідача 157 970, 22 грн. за договором поставки № 0312 від 03.01.2012 р., з яких: 135 500, 00 грн. сума основного боргу, 9 206, 61 грн. -пені, 1 763, 61 грн. -3 % річних та 11 500, 00 грн. - збитків.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо здійснення розрахунку за поставлений товар.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.06.2012 р. порушено провадження у даній справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 12.07.2012 р.

12.07.2012 р. через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання б/н від 12.07.2012 р. (вх. № 11051 від 12.07.2012 р.), у якому останній просить відкласти розгляд справи у зв'язку із неможливістю вчасно виконати вимоги суду.

У зв'язку з вищезазначеним клопотанням, а також враховуючи нез'явлення у судове засідання представника відповідача і невиконання сторонами вимог суду, розгляд справи було відкладено на 10.08.2012 р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.08.2012 р., за клопотанням представника позивача, продовжено строк вирішення спору у справі № 24/050-12 на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 31.08.2012 р.

Присутній у судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позові.

Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи ухвалами суду від 22.06.2012 р., від 12.07.2012 р. та від 10.08.2012 р. у судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву не надіслав, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно з п.п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом було зроблено Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, з якого вбачається, що станом на 22.06.2012 р. місцезнаходження відповідача: 07400, Київська область, місто Бровари, вулиця Димитрова, будинок 119, що свідчить про те, що він був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.

Відповідно до п. 3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи-підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»).

Згідно з ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»від 15.05.2003 р. № 755-IV, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті та зважаючи на обмежені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строки вирішення спору, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 31.08.2012 р., відповідно до ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, присутнього в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -

встановив:

03.01.2012 р. між сторонами було укладено договір поставки № 0312, за умовами якого позивач зобов'язався продати (поставити), а відповідач -прийняти і оплатити товар - муку вищого сорту, українського походження, урожаю 2011 року на умовах, вказаних в даному договорі (надалі - товар).

Відповідно до п. 1.2 договору ціна товару визначається сторонами на основі додаткових угод, підписах сторонами.

Згідно з п. 2.1 договору позивач поставляє товар відповідачу партіями по 60-70 тонн (залізничний вагон) протягом 30 календарних днів з дня підписання даного договору.

Пунктом 2.2 договору передбачено умови поставки: позивач поставляє товар залізничним транспортом, у вагонах до залізничної станції Бровари Київської області.

Відповідно до п. 2.4 договору при поставці товару відповідач зобов'язується в день поставки своїми силами і за свій рахунок провести розвантаження товару з вагону, прийняти товар, а також надати свого представника для оформлення документів і підписання актів приймання-передачі товару.

Згідно з п. 2.6 договору моментом поставки товару позивачем вважається надання товару готового для розвантаження відповідачеві на станції Бровари і підписання сторонами акту приймання-передачі товару.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що відповідач оплачує товар шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Відповідно до п. 3.2 договору оплата товару здійснюється відповідачем не пізніше 30 календарних днів з моменту поставки партії товару, згідно товаротранспортних накладних та актів приймання-передачі.

Згідно з п. 3.3 договору датою оплати за товар вважається дата надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що при прострочці оплати товару відповідачем на строк більше 3-х календарних днів з дати, вказаної у п. 3.2 договору, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0, 5 % від суми заборгованості за кожен день прострочки оплати товару.

Відповідно до п. 6.1 договору строк дії договору встановлюється з дня його підписання сторонами і до 31 грудня 2012 року, а у випадку несвоєчасного виконання сторонами своїх договірних зобов'язань -до повного виконання ними прийнятих на себе зобов'язань.

Додатковою угодою від 03.02.2012 р. до договору поставки № 0312 від 03.01.2012 р. сторони погодили вартість товару, згідно якої 65 тонн муки пшеничної (вищий сорт) складає 188 500, 00 грн.

Додатковими угодами від 11.02.2012 р. та від 02.03.2012 р. до договору поставки № 0312 від 03.01.2012 р. сторони виклали пункти 1.6, 3.4, 3.5 договору у наступній редакції: «п. 1.6 - позивач поставляє відповідачу товар у кількості 65, 0 тонн; п. 3.4 -вартість товару, що поставляється за даним договором складає 2 900, 00 грн. за одну тонну товару; п. 3.5 -загальна вартість партії товару за договором складає 188 500, 00 грн., в тому числі ПДВ».

На виконання умов договору, позивач по видатковим накладним № РН-0000003 від 10.02.2012 р. на суму 188 500, 00 грн., № РН-0000006 від 15.02.2012 р. на суму 188 500, 00 грн., № РН-0000017 від 07.03.2012 р. на суму 188 500, 00 грн. та актам приймання-передачі від 10.02.2012 р., від 15.02.2012 р., від 07.03.2012 р. поставив відповідачу товар на загальну суму - 565 500, 00 грн., а відповідач, на підставі довіреностей № 00876 від 10.02.2012 р., № 00921 від 15.02.2012 р., № 001042 від 07.03.2012 р., вказаний товар отримав. Копії зазначених документів залучені до матеріалів справи, оригінали у судовому засіданні оглянуті.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем відповідно до вищезазначених видаткових накладних виставлялися відповідачу наступні рахунки-фактури: рахунок-фактура № СФ-0000080 від 10.08.2012 р., № СФ-0000082 від 15.02.2012 р., № СФ-0000095 від 07.03.2012 р. на загальну суму 565 500, 00 грн.

Проте, в порушення своїх договірних зобов'язань, відповідач за поставлений товар розрахувався частково, а саме у розмірі 430 000, 00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи виписками із банківського рахунку, у зв'язку з чим за ним утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 135 500, 00 грн., що і стало підставою для звернення останнього до суду.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вказані вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до п. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 7 ст.193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення повністю не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 135 500, 00 грн. заборгованості за поставлений товар є доведеними, обґрунтованими, підтверджені належними доказами і підлягають задоволенню.

Крім того, позивач на підставі п. 4.1 договору просить суд стягнути з відповідача пеню за прострочку оплати товару на строк більше 3-х календарних днів з дати, вказаної у п. 3.2 договору, у розмірі 0, 5 % від суми заборгованості за кожен день прострочки оплати товару, яка за розрахунком позивача складає -9 206, 61 грн. за період з 12.03.2012 р. по 08.06.2012 р.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

При перевірці правильності нарахування позивачем суми пені, заявленої до стягнення, судом встановлено, що ним допущено помилку.

Так, у відповідності до розрахунку суду, розмір пені за час прострочення сплати відповідачем за поставлений товар за період з 12.03.2012 р. по 08.06.2012 р. становить 9 084, 91 грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 9 084, 91 грн.

Зважаючи на те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення оплати за поставлений товар в строк встановлений договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 % річних з простроченої суми грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача 3 % річних з простроченої суми за період з 12.03.2012 р. по 08.06.2012 р. складають -1 763, 41 грн.

Судом перевірено розрахунок 3 % річних, здійснений позивачем та встановлено, що сума 3 % річних є більшою, ніж та, що заявлена позивачем.

Оскільки, в силу вимог п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, суд не може виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, з відповідача на користь позивача стягненню підлягають 3 % річних у розмірі 1 763, 41 грн.

Крім того, позивач, посилаючись на ст. 224, ст. 225, ст. 229 Господарського кодексу України, просить суд стягнути з відповідача 11 500, 00 грн. збитків.

В обґрунтування своїх вимог про стягнення збитків, позивач зазначає, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 0312 від 03.01.2012 р., позивач не зміг своєчасно розраховуватися по кредитному договору № 1001/041/3035 від 04.08.2011 р., укладеному з ПАТ «ЧБРР»для закупівлі сільськогосподарської продукції, оплати сировини і матеріалів, та поніс збитки у вигляді зайвих витрат по сплаті відсотків по простроченим платежам за кредитом на загальну суму 11 500, 00 грн.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 2 ст. 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України.

Отже, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

В силу вимог ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів наявності у нього збитків (реальних витрат) у розмірі 11 500, 00 грн. та, водночас, позивачем не наведено суду обставин, які б свідчили про наявність причинно-наслідкового зв'язку між витратами позивача щодо сплати відсотків по простроченим платежам за кредитом та неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 0312 від 03.01.2012 р.

За таких обставин, суд вважає що вимоги позивача про стягнення з відповідача 11 500, 00 грн. збитків є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищенаведене, суд частково задовольняє вимоги позивача, а саме у розмірі 146 348, 52 грн., з яких: 135 500, 00 грн. сума основного боргу, 9 084, 91 грн. -пені та 1 763, 61 грн. -3 % річних.

Судовий збір, відповідно до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромснаб»задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранум Груп»(07400, Київська область, місто Бровари, вулиця Димитрова, будинок 119, ідентифікаційний код - 36998398) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромснаб»(95001, Автономна Республіка Крим, місто Сімферополь, вулиця Більшовицька, будинок 24, квартира 51, ідентифікаційний код - 30395605) 135 500 (сто тридцять п'ять тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. сума основного боргу, 9 084 (дев'ять тисяч вісімдесят чотири) грн. 91 коп. -пені, 1 763 (одна тисяча сімсот шістдесят три) грн. 61 коп. -3 % річних, 2 926 (дві тисячі дев'ятсот двадцять шість) грн. 97 коп. - судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повне рішення складено: 04.09.2012 р.

Суддя Т.В. Лутак