Рішення

від 28.08.2012 по справі 6/060-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" серпня 2012 р. Справа № 6/060-12

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "ГАРАНТ-АВТО" до Селянського фермерського господарства "Діоніс" про стягнення збитків в порядку зворотної вимоги,

представники:

позивача : Великородний А.О. (дов. № 309-1-4/38 від 23.12.2011р.),

відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

У липні 2012р. Публічне акціонерне товариство "Українська страхова компанія "ГАРАНТ-АВТО" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Селянського фермерського господарства "Діоніс" (далі - відповідач) про стягнення збитків в порядку зворотної вимоги.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у зв'язку із здійсненням страхової виплати за страховим випадком отримав право, яке страхувальник має до особи, відповідальної за завдані збитки -в даному випадку до відповідача.

Ухвалою господарського суду Київської області від 03.07.2012р. порушено провадження у справі № 6/060-12 та призначено її до розгляду на 24.07.2012р.

У зв'язку з неявкою в судове засідання 24.07.2012р. представників сторін та неподанням ними витребуваних документів, суд виніс ухвалу про відкладення розгляду справи на 07.08.2012р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.08.2012р. суд відклав розгляд справи на 28.08.2012р. на підставі ст. 77 ГПК України.

В судовому засіданні 28.08.2012р. представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання 28.08.2012р. знову не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, витребувані документи суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся належним чином за адресою, що вказана позивачем у позовній заяві та яка відповідає адресі відповідача згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців.

Згідно до п.п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відповідач вважається належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Відтак, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву на позовну заяву за наявними в ній матеріалами та без участі представника відповідача, так як його нез'явлення та не подання відзиву не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

29.03.2011р. між Приватним підприємством "Захід" (далі -сторона 1.) та Фізичною особою Галичем М.О. (далі -сторона 2.) було укладено договір № 949 (далі -договір), відповідно до умов якого сторона 1. передала, а сторона 2. прийняла наступне майно: "стекло 3 мм, в кількості 2542,32 кв. м., за ціною 36,6, всього 93048,91". За цим договором сторона 1. зобов'язується особисто передати вищезазначене майно на користь Фізичної особи -підприємця Олійник Г.В. у строк до 31.03.2011р.

На виконання умов договору 29.03.2011р. було складено товарно-транспортну накладну № 949 на перевезення майна визначеного у договорі, а саме: "стекло 3 мм, в кількості 2542,32 кв. м., за ціною 36,6, всього 93048,91", яка підписана та засвідчена печаткою товариства - Приватним підприємством "Захід" та одержувачем товару.

31.03.2011р. Галич М.О., керуючи автомобілем "ДАФ" державний номер АІ 9344 ВЕ, причеп АІ 5470 ХТ, допустив пошкодження вантажу, що перевозився в кількості 65 листів 3 мм, що складає 469,46 квадратних метра. Факт пошкодження вантажу та обставини пошкодження зафіксовано документально, зокрема в пояснення Галича М.О. від 31.03.2011р., Акті приймання - передачі від 31.03.2011р. та в комерційному акті від 04.04.2011р.

Згідно пояснень Галич М.О., останній на автомобілі "ДАФ", державний номер АІ 9344 ВЕ, причеп АІ 5470 ХТ запобігаючи лобовому зіткненню з автомобілем зачепив обочину і потрапив в яму, внаслідок чого скло розбилось - з'явились тріщини. Акт підписано Галичем М.О.

Окрім того, на місці пригоди був присутній отримувач вантажу, що зафіксував пошкодження скла.

Згідно Акту приймання - передачі вантажу від 31.03.2012, складеного за участі представників отримувача -Фізичної особи -підприємця Олійника Г.В. та перевізника - Галича М.О., вантаж прийнято в кількості на 469,46 м.кв. менше.

Обставини та кількість пошкодженого вантажу зафіксовано також комерційним актом від 04.04.2011р. підписаного представниками Приватного підприємства "Захід", Фізичної особи -підприємця Олійника Г.В. та Галича М.О., згідно якого встановлено кількість бою 469,46 метрів квадратних.

У п. 4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 01.04.1994 року №02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди" зазначається, що питання щодо вини конкретних осіб вирішується господарським судом самостійно за результатами дослідження всіх обставин та матеріалів справ.

Відтак, проаналізувавши обставини, за яких було заподіяно шкоду та наявні матеріали справи, господарський суд дійшов висновку, що саме дії водія Галича М.О., який керував автомобілем "ДАФ", державний номер АІ 9344 ВЕ, причеп АІ 5470 ХТ, знаходяться у причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди, а відтак і в спричиненні матеріальної шкоди Приватним підприємством "Захід", що підтверджується наявними матеріалами справи.

Вантаж, що перевозився Галичем М.О. було застраховано, відповідно до умов договору страхування вантажів УБG №0031524 від 22.07.2008р., укладеного між Приватним підприємством "Захід" та Відкритим акціонерним товариством "Українська страхова компанія "Дженералі Гарант", яке згодом змінило назву на Публічне акціонерне товариство "Українська страхова компанія "ГАРАНТ-АВТО" (Позивач) та Декларації відвантажень в рамках Генерального договору страхування вантажів УБG №0031524 від 29.03.2011 року.

Згідно п. 3 договору об'єктом страхування є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням вантажем. Пунктом 5 договору визначено вид вантажу, що страхується - скло у листах.

31.03.2011 року позивач отримав заяву від Приватного підприємства "Захід" про пошкодження вантажу скла, що сталося 31.03.2011р., та спричинення матеріальної шкоди. Сума шкоди та розмір пошкодження вантажу було визначено на підставі Експертного висновку №120-642 від 20.04.2011р. Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області, яка склала 17182,24 грн. з урахуванням ПДВ або 14318,53 грн. без урахування ПДВ.

Страховик керуючись договором страхування визнав пошкодження скла, яке сталося страховою подією, про що складено страховий акт № 1023375 від 04.10.2011р. (копія акту та заява про настання страхового випадку міститься в матеріалах справи).

Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України "Про страхування" страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Таким чином, у результаті ДТП, скоєного 31.03.2011р. за вини Галича М.О., що керував автомобілем "ДАФ", державний номер АІ 9344 ВЕ, причеп АІ 5470 ХТ, настав страховий випадок у страхувальника позивача.

Відповідно до умов договору страхування № 0031524 позивачем було виплачено страхове відшкодування власнику автомобілю Приватному підприємству "Захід", в зв'язку з пошкодженням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в сумі 11768,53 грн (14318,53 - 2550 грн, де 14318,53 грн - вартість пошкодженого скла без урахування ПДВ, 2550 грн - сума франшизи, згідно умов договору).

Отже, загальний розмір підтверджених фактичних витрат позивача з виплати страхового відшкодування складає 11768,53 грн .

Господарським судом встановлено, що Галич М.О. є водієм відповідача, тобто на момент скоєння ДТП він перебував у трудових відносинах з Селянським фермерським господарством "Діоніс". Даний факт підтверджується його поясненнями, технічним паспортом на автомобіль, комерційним актом від 04.04.2011р. та актом приймання -передачі товару від 31.03.2011р.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" передбачено, що при розгляді справ про відшкодування шкоди за ст. 441 ЦК суди повинні мати на увазі, що крім загальних підстав, передбачених ст. 440 ЦК, відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

Матеріалами справи підтверджується, що на момент дорожньо-транспортної пригоди автомобіль "ДАФ", державний номер АІ 9344 ВЕ, причеп АІ 5470 ХТ належав Селянському фермерському господарству "Діоніс".

Крім того, у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" зазначено, що володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, а не з його вини . Особи, які вчинили ці протиправні дії, відшкодовують шкоду за правилами відповідальності володільців джерела підвищеної небезпеки, а коли цьому сприяла вина поведінки володільця (не була забезпечена належна охорона тощо), відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, може бути покладена на особу, що протиправно заволоділа цим джерелом, і на його володільця відповідно до ступеня вини кожного з них.

Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що автомобіль яким керував під час ДТП Галич М.О. протиправно вибув із володіння відповідача або неправомірного заволодіння зазначеним вище транспортним засобом третіми особами, а також доказів про те, що Галич М.О. керував цим джерелом поза трудовими відносинами (договір оренди автомобіля), суд дійшов до висновку про перебування водія Галича М.О. саме в трудових відносинах з відповідачем.

Підставою позову, як зазначає позивач, є те, що виплативши страхове відшкодування, Публічне акціонерне товариство "Українська страхова компанія "ГАРАНТ-АВТО" набуло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Частинами 1, 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою ; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Пунктами 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27.03.1992 року № 6 передбачено, що під джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Згідно ч. 3 п. 4 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

Згідно із ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Господарським судом встановлено, що шкода, завдана Приватному підприємству "Захід", була заподіяна з вини Галича М.О. (працівника відповідача), який керував автомобілем "ДАФ", державний номер АІ 9344 ВЕ, причеп АІ 5470 ХТ.

Як підтверджується матеріалами справи, джерело підвищеної небезпеки, яким заподіяно збиток Приватному підприємству "Захід", належить Селянському фермерському господарству "Діоніс", а шкоду було заподіяно його працівником Галичем М.О., який на момент ДТП перебував з відповідачем у трудових відносинах та виконував трудові обов'язки.

Згідно ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика , який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування , у межах фактичних витрат переходить право вимоги , яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки .

Таким чином, до Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "ГАРАНТ-АВТО" , як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування вантажів, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки .

Так, на виконання вимог ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" позивач звернувся з регресною вимогою до відповідача про перерахування на рахунок першого коштів у розмірі 11768,53 грн понесених страховиком, що підтверджується матеріалами справи.

Однак, відповідач вказану суму не сплатив, у зв'язку з чим остання підлягає стягненню.

За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з Селянського фермерського господарства "Діоніс" витрат, понесених за страховим відшкодуванням в розмірі 11768,53 грн є доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростована та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

Відшкодування витрат по сплаті державного мита та витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Селянського фермерського господарства "Діоніс" (код ЄДРПОУ 31345576) на користь Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "ГАРАНТ-АВТО" (код ЄДРПОУ 20868166) 11768,53 грн матеріальної шкоди в порядку зворотної вимоги та 1609,50 грн судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя А.Ф. Черногуз