Рішення

від 06.09.2012 по справі 26/5014/1963/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.09.12 Справа № 26/5014/1963/2012

Суддя Єжова С.С., за участю секретаря судового засідання Антонової І.В., розглянувши матеріали справи за позовом

Приватного підприємства „Виробнича-комерційна фірма „Сварог", м.Луганськ

до Дочірнього підприємства „БМУ-Термо", м.Луганськ

про стягнення заборгованості за договором поставки №13/51 від 04.01.2011 в сумі 13021 грн. 25 коп. та пені в сумі 7171 грн. 29 коп., 2000 грн. 00 коп. юридичної допомоги.

в присутності представників сторін:

від позивача -представник за довіреністю Тополюк І.М., довіреність №1 від 26.07.2012;

від відповідача -не прибув.

В С Т А Н О В И В:

Обставини справи: заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки №13/51 від 04.01.2011 в сумі 13021 грн. 25 коп. та пені в сумі 7171 грн. 29 коп., витрат на надання юридичної допомоги в сумі 2000 грн. 00 коп.

Відзивом б/н від 06.09.2012 відповідач вимоги позову відхилив та зазначив, що з розрахунку пені вбачається, що він зроблений без врахування дійсного часу оплати товару, передбаченого п.7.4 та п.6.3 договору від 04.01.2011 №13/51; що розрахунок пені зроблений з порушенням ч.6 ст.232 Господарського кодексу України; що розмір витрат на правову допомогу є неспіврозмірним порівняно з ціною позову.

Також представник відповідача просив суд розглянути справу без його участі.

Суд, з урахуванням думки представника позивача, вважає можливим задовольнити вказане клопотання та розглянути справу без участі представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представника позивача, встановивши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, господарський суд Луганської області дійшов наступного.

Між Приватним підприємством „Виробничо-комерційна фірма „Сварог" (продавець, позивач) та Дочірнім підприємством „БМУ-Термо" (покупець, відповідач) 04.01.2011 був укладений договір поставки №13/51 (далі -договір), за умовами якого продавець зобов'язався відвантажити двоокис вуглецю рідку та двоокис вуглецю зжату (СО 2 ) ДСТУ 4817:2007 (товар) в кількості, вказаній в видаткових накладних, що є невід'ємною частиною цього договору, а покупець прийняти і оплатити товар в кількості і строки, обумовлені цим договором (п.1.1 договору).

Згідно п.12.1 договору об'єми партій поставки товару обумовлюються сторонами додатково в процесі виконання договору і вказуються в видаткових накладних продавця.

В п.3.1 договору сторони передбачили, що ціна однієї тони товару оговорюється в видаткових накладних продавця, які є невід'ємною частиною договору і може змінюватися в залежності від цін заводу-виготовлювача.

Відповідно до п.6.1 договору продавець зобов'язується передати покупцю партію товару, якщо такий мається на складі, протягом 24 годин після підтвердження оплати партії товару.

Згідно п.6.2 договору покупець, у випадку отримання партії товару без попередньої оплати, зобов'язаний протягом 3-х банківських днів після отримання партії товару оплатити його повну вартість згідно накладних продавця на партію товару.

Продавець має право достроково, тобто без передплати, передати покупцю партію товару за його заявкою з наступною оплатою в строк не більше десяти банківських днів з моменту передачі партії товару (п.6.3 договору).

Відповідно до п.9.4 договору за порушення строків оплати товару покупець сплачує пеню в розмірі 0,2% від суми отриманого, але неоплаченого товару, за кожен день прострочки платежу.

На виконання вказаних умов договору позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується видатковими накладними №СВ-0000491 від 05.10.2011, №СВ-0000523 від 21.10.2011, №СВ-0000559 від 11.11.2011, (а.с.15-17), на загальну суму 13021 грн. 25 коп.

Отриманий товар відповідач не оплатив, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 13021 грн. 25 коп., на яку позивач нарахував пеню в сумі 7171 грн. 06 коп. та звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України.

Згідно ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1, ч.2, ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В п.6.2 договору сторони визначили, що покупець, у випадку отримання партії товару без попередньої оплати, зобов'язаний протягом 3-х банківських днів після отримання партії товару оплатити його повну вартість згідно накладних продавця на партію товару, а згідно п.6.3 договору продавець має право достроково, тобто без передплати, передати покупцю партію товару за його заявкою з наступною оплатою в строк не більше десяти банківських днів з моменту передачі партії товару.

Тобто, виходячи з вказаних умов договору вбачається, що сторони передбачили два терміни оплати (3 і 10 днів) в залежності від наявності заявки покупця.

З матеріалів справи не вбачається, що була заявка, і відповідач не спростовував це, як і не оспорив факт поставки, що вбачається з його відзиву.

Таким чином, суд дійшов висновку, що обов'язок покупця оплатити отриманий від продавця товар виникає відповідно до умов п.6.2 договору, тобто протягом 3-х календарних днів після отримання партії товару.

Оскільки товар був отриманий представником відповідача Дубнянським С.І. за видатковою накладною №СВ-0000491 05.10.2011, тому відповідач повинен був оплатити його до 08.10.2011, за видатковою накладною №СВ-0000523 21.10.2011 -оплата до 24.10.2011 відповідно, за видатковою накладною №СВ-0000559 11.11.2011 -оплата до 14.11.2011.

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Але, відповідач свої зобов'язання за спірним договором в частині оплати поставленого товару вчасно не виконав, тобто має місце неналежне виконання зобов'язань за договором поставки №13/51 від 04.01.2011 відповідачем.

Таким чином, враховуючи викладені приписи законодавства, умови договору поставки, що факт поставки підтверджений матеріалами справи і не оспорений відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість та задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки №13/51 від 04.01.2011 в сумі 13021 грн. 25 коп.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частинами 2 та 3 вказаної статті визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В п.9.4 договору сторони передбачили, що за порушення строків оплати товару покупець сплачує пеню в розмірі 0,2% від суми отриманого, але неоплаченого товару, за кожен день прострочки платежу.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, позивач неправомірно і в порушення вказаних приписів законодавства при розрахунку суми пені неправомірно застосував пеню в розмірі 0,2%, в той час як слід було застосовувати дві облікові ставки НБУ.

Згідно ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Крім того, позивач неправомірно нарахував відповідачу пеню по кожній окремій накладній згідно його розрахунку за період, який перевищує передбачений ч.6 ст.232 Господарського кодексу України шестимісячний строк, оскільки в договорі сторони не збільшували строку для нарахування пені, про що зазначив відповідач у відзиві на позовну заяву.

Враховуючи викладене, суд вважає належним наступний розрахунок пені, яка і підлягає задоволенню:

- по видатковій накладній №СВ-0000491 від 05.10.2011 період нарахування з 08.10.2011 по 08.04.2012, пеня=397 грн. 46 коп.;

- по видатковій накладній №СВ-0000523 від 21.10.2011 період нарахування з 24.11.2011 по 24.05.2012, пеня=339 грн. 50 коп.;

- по видатковій накладній №СВ-0000559 від 11.11.2011 період нарахування з 14.11.2011 по 14.05.2012, пеня=262 грн. 20 коп.

Загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача складає 999 грн. 16 коп.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 7171 грн. 06 коп. підлягає задоволенню частково в сумі 999 грн. 16 коп.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

Відповідач доказів відсутності заборгованості не подав.

Судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог, згідно ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Стосовно заявлених позивачем судових витрат на надання правової допомоги в сумі 2000 грн. 00 коп., слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст.44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст.48 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України „Про адвокатуру".

З 15.08.2012 набрав чинності Закон України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність", ч.1 ст.6 якого передбачено, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Статтею 26 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено підстави для здійснення адвокатської діяльності.

З п.10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 №02-5/78 „Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України" вбачається, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Таким чином, визначальним та достатнім для відшкодування стороні витрат по оплаті послуг адвоката є факт здійснення такої оплати за умовами відповідного договору, підтверджений платіжними документами, а також факт надання послуг саме адвокатом, а не іншим представником.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.10.2002 по справі №30/63.

Слід також зазначити, що витрати на правове обслуговування не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру і факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному зв'язку з оспорюваною сумою, про що зазначено в постанові Верховного Суду України від 04.03.2002 по справі №2/217.

Відповідно до ч.1 ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В даному випадку позивач повинен довести, що юридичні послуги надані саме адвокатом, а не будь-якою особою.

На підтвердження надання юридичних послуг позивач долучив до матеріалів справи договір №03/07/12 від 26.07.2012 про надання правової допомоги, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „ЮР-Інвест" та Приватним підприємством „ВКФ „Сварог" (а.с.7-9), довіреність №1 від 26.07.2012 (а.с.10), якою уповноважено Тополюка Іллю Миколайовича представляти інтереси Приватного підприємства „Виробничо-комерційної фірми „Сварог" в господарському суді Луганської області, платіжне доручення №2275 від 27.07.2012, яке свідчить про оплату наданих юридичних послуг в сумі 2000 грн. 00 коп. згідно договору №03/07/12 від 26.07.2012.

Позивач не довів суду належними та допустимими доказами, що юридична допомога йому була надана саме адвокатом, оскільки з поданих ним матеріалів не вбачається, що Тополюк Ілля Миколайович є адвокатом (відсутній ордер або свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю).

Тому у задоволенні вимог про стягнення з відповідача витрат на надання правової допомоги в сумі 2000 грн. 00 коп. слід відмовити за необґрунтованістю.

У судовому засіданні 06.09.2012 були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Керуючись ст.ст.44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Луганської області

В И Р І Ш И В:

1. Позов Приватного підприємства „Виробничо-комерційної фірми „Сварог" до Дочірнього підприємства „БМУ-Термо" задовольнити частково .

2. Стягнути з Дочірнього підприємства „БМУ-Термо", вул.Фрунзе, б.107-Б, м.Луганськ, код 30921326 на користь Приватного підприємства „Виробничо-комерційної фірми „Сварог", вул.2-й Оборонний проїзд. б.5-в, м.Луганськ, код 30091783 заборгованість в сумі 13021 грн. 25 коп., пеню в сумі 999 грн. 16 коп., судовий збір в сумі 1117 грн. 53 коп., видати наказ позивачу.

3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складання рішення: 07.09.2012.

Суддя С.С. Єжова