Постанова

від 03.09.2012 по справі 2а-3206/12/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2012 року 2а-3206/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -Лапія С.М.,

при секретарі судового засідання -Пилипчук В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «КСЛ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

в с т а н о в и в:

Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "КСЛ", в якому просить стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції у сумі 35 624,88 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 405,84 грн.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позовних вимог не визнав з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову, просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доводи та пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено.

ТОВ "КСЛ" є юридичною особою, юридична адреса: 09643, Київська обл., Рокитнянський р-н., с. Бушеве, вул. Гранітна, 1, ідентифікаційний код 33801194.

Спеціальним Законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов , які дають можливості інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами є Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ зі змінами та доповненнями (Надалі Закон № 875-ХІІ).

Частиною 1 статті 4 Закону № 875-ХІІ передбачено, що держава створює правові, економічні, політичні, соціально-побутові та соціально-психологічні умови для задоволення потреб інвалідів у відновленні здоров'я, матеріального забезпечення, посильній трудовій та громадській діяльності.

Згідно з ч. 9 ст. 19 Закону № 875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Відповідно до положень частини 1 та 2 статті 19 Закону № 875-ХІІ, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості 1 робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно з вимогами частини 1 статті 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Отже, ст. 18 Закону №875-ХІІ не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язане самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування.

У ч. 3 ст. 18 Закону № 875-ХІІ чітко визначено зобов'язання підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною третьою ст. 18-1 Закону №875-ХІІ передбачено, що державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Згідно з вимогами частини 3 статті 19 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць відповідно до змісту частини 5 статті 19 Закону № 875-ХІІ вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, може бути зараховано забезпечення роботою інвалідів на підприємствах, в організаціях громадських організацій інвалідів шляхом створення господарських об'єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань (частина 6 статті 19 Закону).

Статтею 20 Закону № 875-ХІІ встановлено обов'язок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Таким чином, законодавство України покладає обов'язок працевлаштування інвалідів на орган державної влади з питань праці та соціальної політики, орган місцевого самоврядування та громадські організації інвалідів за умови створення робочих місць для інвалідів та інформування зазначених органів з метою їх працевлаштування.

Відповідно до Наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 № 420, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.12.2005 за №1534/11814, звіт за формою 3-ПН подається підприємствами до відділень центру зайнятості за наявності вакансій на такому підприємстві для працевлаштування.

Згідно поданого відповідачем Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2011 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 41 особу, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у відповідача становив 2 особи, середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність -1 особа.

Як встановлено судом, протягом 2011 року відповідачем подавались до Рокитнянського центру зайнятості звіти за формою 3-ПН про наявні вакансії для осіб з обмеженими фізичними можливостями, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями звітів станом на 10.01.2011, 08.02.2011, 03.03.2011, 04.04.2011, 12.05.2011, 14.06.2011, 06.07.2011, 04.08.2011, 12.09.2011, 10.10.2011, 10.11.2011 та 12.12.2011 в яких зазначалась кількість назва професії та характеристики вакантного місця для працевлаштування інвалідів.

Доказів направлення до відповідача інвалідів для працевлаштування та факту відмови підприємством у їх працевлаштуванні позивачем суду не надано.

Отже, відповідачем були виконані всі вимоги чинного законодавства щодо визначення кількості й створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування центру зайнятості, чим спростовуються доводи позивача про вину відповідача та правомірність застосування штрафних санкцій, передбачених ст. 20 Закону України №875-ХІІ.

Аналізуючи викладене, суд дійшов висновку, що передбачені законом обов'язки по забезпеченню працевлаштування інвалідів відповідачем виконані шляхом вжиття всіх залежних від нього заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів на його підприємстві протягом 2011 року.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано доказів направлення інвалідів до відповідача з метою працевлаштування та докази того, що їм було відмовлено у працевлаштуванні, тому суд вважає, що позивач не довів, що відповідачем порушено встановлені правила здійснення господарської діяльності з одночасним повним та належним обґрунтуванням відповідачем заперечень проти позову.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 122, 158-163, 167, КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 06 вересня 2012 р.