Ухвала

від 22.05.2008 по справі к-20159/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ

АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

“22” травня 2008 р.                                                                                №

К-20159/06

Вищий адміністративний суд України у складі

колегії суддів:

Головуючого                                                        Степашка

О.І.

Суддів                                                                     Конюшка

К.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Голубєвої Г.К.

секретар судового засідання                           Меньшикова О.Я.

розглянувши касаційну скаргу Державної

податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова

на постанову Господарського суду

Львівської області від 23.12.2005 р.

та ухвалу Львівського апеляційного

господарського суду від 29.03.2006 р.

у справі №А5/2562-2/349

за позовом               Товариства з обмеженою відповідальністю

“Феро-Буд”

до                               Державної податкової інспекції у Шевченківському

районі м. Львова

про                             визнання недійсними акту про результати

планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного

законодавства від 29.12.2004 року №1003/23-2/32801319, податкового

повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.

Львова від 06.05.2005 року №0006382320/2/11764 та повернення безпідставно

одержаних платежів на суму 53 242,50 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з

обмеженою відповідальністю “Феро-Буд” (далі по тексту - позивач, ТОВ “Феро-Буд”)

звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Державної

податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова (далі по тексту -

відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Львова) про визнання недійсними

акту про результати планової документальної перевірки дотримання вимог

податкового та валютного законодавства від 29.12.2004 року №1003/23-2/32801319,

податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у

Шевченківському районі м. Львова від 06.05.2005 року №0006382320/2/11764 та

повернення безпідставно одержаних платежів на суму 53242,50 грн.

Постановою

Господарського суду Львівської області від 23.12.2005 року, яка залишена без

змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 29.03.2006 р.,

позовні вимоги ТОВ “Феро-Буд” задоволено частково: визнано недійсним податкове

повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова від 06.05.2005 року

№0006382320/2/11764, зобов'язано ДПІ у Шевченківському районі м. Львова

повернути безпідставно одержані платежі на суму 53 242,50 грн., сплачені

позивачем згідно податкового повідомлення-рішення від 06.05.2005 року

№0006382320/2/11764. В частині визнання недійсними акту про результати планової

документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного

законодавства від 29.12.2004 року №1003/23-2/32801319 провадження у справі

закрито.

ДПІ у Шевченківському районі м. Львова подала

касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Господарського суду

Львівської області від 23.12.2005 р. та ухвалу Львівського апеляційного

господарського суду від 29.03.2006 р., прийняти судове нове рішення, яким в

задоволені позовних вимог відмовити.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду

України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Шевченківському районі м. Львова підлягає

частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, судами першої та

апеляційної інстанцій встановлено, що 06.05.2005 року Державною податковою

інспекцією у Шевченківському районі м. Львова прийнято податкове

повідомлення-рішення №0006382320/2/11764, яким, відповідно до пп. 4.1.1 п. 4.1

ст. 4 та ст. 20 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та пп.

17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань

платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, визначено

податкове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 53 242,50 грн., з яких

44 368,75 грн. за основного платежу та 8 873,75 грн. - штрафних (фінансових)

санкцій.

Зазначене податкове повідомлення-рішення

прийнято ДПІ у Шевченківському районі м. Львова на підставі акту “Про

результати планової комплексної документальної перевірки дотримання вимог

податкового та валютного законодавства ТОВ “Феро-Буд” (код ЄДРПОУ 32801319) за

період з 01.02.2004 року по 30.06.2004 року” від 29.12.2004 року №1003/23-2/32801319

(далі по тексту - Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки

позивачем, в порушення пп. 5.2.1 п. 5.2 та пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону

України “Про оподаткування прибутку підприємств”, безпідставно завищено валові

витрати по отриманих від приватного підприємця ОСОБА_1 консультаційних та

інформаційних послуг за ІІ квартал 2004 року в сумі 177 475,00 грн., оскільки

вказані витрати не підтверджені визначеними законодавством первинними

документами та не пов'язані з веденням господарської діяльності.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи

позовні вимоги в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

від 06.05.2005 року №0006382320/2/11764 та повернення безпідставно одержаних

платежів на суму 53242,50 грн., виходили з того, що податковим органом

безпідставно визначено ТОВ “Феро-Буд” податкове зобов'язання з податку на

прибуток у розмірі 53242,50 грн., оскільки правильність віднесення позивачем

вартості консультаційних та інформаційних послуг до валових витрат підприємства

підтверджується первинними бухгалтерськими документами, оформленими відповідно

до норм чинного законодавства.

Проте, колегія суддів не може погодитися з

такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України “Про

оподаткування прибутку підприємств” встановлено, що валові витрати виробництва

та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у

грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація

вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким

платником податку для їх подальшого використання у власній господарській

діяльності.

Згідно п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про

оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат включаються суми

будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протяг звітного періоду у зв'язку з

підготовкою, організацією, ведення виробництва, продажем продукції (робіт,

послуг) і охороною праці, у то числі витрати з придбання електричної енергії

(включаючи реактивну), урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8

цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України

“Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено, що до складу валових

витрат не належать будь-які витрати, не підтверджені відповідними

розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і

зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій,

02.04.2004 року ТОВ “Феро-Буд” (Замовник) уклало договір про надання

консультаційних та інформаційних послуг №12 з Суб'єктом підприємницької

діяльності-фізичною особою ОСОБА_1 (Виконавець) на загальну суму 177 475,00

грн., згідно умов якого Виконавець зобов'язався надати Замовнику послуги з

проведення досліджень та надання консультаційних та інформаційних послуг з

проведення досліджень щодо вивчення можливості налагодження поставок замовником

готової продукції: акрилових, вінілових та силікатних водоемульсійних фарб,

акрилових штукатурок, грунтівок, складання програми дій при налагодженні роботи

з вказаними групами товарів та налагодження поставки таких товарів по

договорам. Згідно п. 4 вказаного договору, результати досліджень по всіх видах

товарів Виконавець зобов'язаний був надати в термін до 01.08.2004 року з

детальним та повним описом усіх питань у відповідності до узгоджених напрямків

досліджень та навести в результатах досліджень адреси, приклади розрахунків,

схеми та інше.

На підтвердження виконання зазначеного

договору сторонами договору підписано акти здачі-приймання виконаних робіт від

30.05.2004 року №1 на суму 80 000,00 грн., від 11.06.2004 року №2 на суму 40

000,00 грн., від 25.06.2004 року №3 на суму 35 000,00 грн., №4 від 30.06.2004

року на суму 22 475,00 грн.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 9 Закону України “Про

бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для

бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які

фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні

бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -

безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення

даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові

документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на

паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву

документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого

складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру

господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської

операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають

змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської

операції.

Як вбачається з матеріалів справи, в

вищезазначених актах здачі-приймання виконаних робіт не вказано чітко які саме

дослідження та консультації щодо вивчення можливостей налагодження поставок

були надані та які програми дій складені при налагодженні роботи з конкретними

групами товарів. А отже, акти здачі-приймання виконаних робіт не містять такого

обов'язкового реквізиту, передбаченого ч. 1 та ч. 2 ст. 9 Закону України “Про

бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, як зміст та обсяг

господарської операції.

Позивачем суду надано Звіт “Про послуги з

проведення комерційного дослідження ринку та надання інших консультаційних,

щодо вивчення можливостей налагодження поставок замовником таких видів готової

продукції: акрилових, вінілових та силікатних водоемульсійних фарб, акрилових

штукатурок, грунтівок, складення програми дій при налагодженні роботи з даними

групами товарів та налагодження поставок даного виду товару по договорам”.

Проте, суди попередніх інстанції до перевірки цього Звіту віднеслися формально.

Як вбачається з тексту Звіту, він носить загальний характер, не просліджується

конкретного персонального підходу до завдання по договору, які не виконані в

повному обсязі.

Крім того, судами першої та апеляційної

інстанції не надано оцінки твердженням відповідача, що ціна надання

консультаційних та інформаційних послуг є явно завищеною.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що

відповідно до вимог пунктів 1, 4 “Положення про Державне казначейство України”,

затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 №1232,

“Типового положення про Головне управління Державного казначейства України в

Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі”,

затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 04.04.2006 № 332 та

зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.04.2006 за № 454/12328

територіальні органи Державного казначейства України, яке є урядовим органом

державного управління, повертають кошти, помилково або надмірно зараховані до

бюджету, за поданням органів стягнення, яким відповідно до законодавства надано

право стягнення до бюджетів податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших

надходжень. Судами попередні інстанцій прийнято рішення

про повернення позивачу з державного бюджету платежів у розмірі 53 242,50 грн.,

проте питання про залучення до участі у справі Державного казначейства України

судами не вирішувалося.

Зазначене неповне встановлення обставин

справи є суттєвим порушенням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства

України та виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо

правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм

матеріального права при вирішенні спору, оскільки передбачені ч. 1 ст. 220

Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи в

касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними

обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями.

Згідно зі ст. 159 Кодексу адміністративного

судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при

дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом

на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі,

підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог постанови Пленуму

Верховного Суду України “Про судове рішення” рішення є законним тоді, коли суд,

виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши

обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що

підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на

підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад

і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно

відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про

встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і

підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу

адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень

судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий

судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які

призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути

усунені судом касаційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України зазначає,

що оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм

матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення спору

та не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то всі винесені судові

рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду

першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 221,

223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової

інспекції у Шевченківському районі м. Львова задовольнити частково

Постанову Господарського суду Львівської

області від 23.12.2005 р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського

суду від 29.03.2006 р. у справі №А5/2562-2/349 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду

першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту

проголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими

обставинами протягом місяця з дня відкриття таких обставин.

Головуючий

(підпис)

О.І. Степашко

Судді

(підпис)

К.В. Конюшко

(підпис)

Г.К. Голубєва

(підпис)

О.М. Нечитайло

(підпис)

Н.Г. Пилипчук

З оригіналом згідно

Відповідальний секретар