Рішення

від 03.09.2012 по справі 15-12/17-1240-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2012 р.Справа № 15-12/17-1240-2011

Господарський суд Одеської області у складі:

головуючого судді Петрова В.С.

суддів Невінгловської Ю.М.

Брагіної Я.В.,

при секретарі Кришиневській Л.Е.

за участю представників:

від прокуратури - Набекало М.М.,

від позивача - Дідух С.П..,

від відповідачів:

1) ТОВ „Галі" - не з'явився,

2) Одеської міської ради - не з'явився,

від третіх осіб:

1) Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси -не з'явився,

2) Управління земельних ресурсів Одеської міської ради -Польщіна Т.Л.,

3) ДП „Центр Державного земельного кадастру" в особі Одеської регіональної філії ДП „Центр Державного земельного кадастру" -Осипова Т.В.,

4) ДП „Інвестжитло" -не з'явився;

5) 9 Спортивного клубу -не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю „Галі" та Одеської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси, Управління земельних ресурсів Одеської міської ради, Державне підприємство "Центр Державного земельного кадастру" в особі Одеської регіональної філії ДП "Центр Державного земельного кадастру", Державне підприємство „Інвестжитло" та 9 Спортивний клуб, про визнання договору оренди недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2011 року Військовий прокурор Одеського гарнізону звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Галі" та Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси, про визнання недійсним з моменту укладення договору оренди землі від 20.04.2006 р. щодо земельної ділянки площею 547 кв.м військового містечка № 2. При цьому в обґрунтування своїх позовних вимог Військовий прокурор Одеського гарнізону посилається на те, що під час проведення перевірки прокуратурою встановлено, що рішенням виконкому Одеської міської ради від 29.05.1951 р. № 27 "Про поновлення прав землекористування, а також прав на будівлі відведені у довоєнний і післявоєнний періоди для потреб Одеського військового округу" земельна ділянка військового містечка № 2 (м. Одеса, Приморський район, пров. Мукачівський, 6/3) разом з об'єктами нерухомості і спорудами передана Міністерству оборони України.

Однак, 20.04.2006 р. між Одеською міською радою та ТОВ „Галі" було укладено договір оренди землі, за яким в оренду вказаному товариству було передано земельну ділянку № 2 площею 547 кв.м військового містечка № 2, що розташоване за адресою: м. Одеса, Приморський район, пров. Мукачівський, 6/3.

Проте, на думку прокурора, вказаний договір суперечить вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним. Так, прокурор вказує, що спірний договір оренди землі суперечить статтям 77, 92, 129, 140, 141 Земельного кодексу України, статті 6 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності", частині 1 статті 4 Закону України "Про оренду землі", статтями 3, 4, 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", статтям 1, 4 Закону України "Про використання земель оборони", оскільки Одеською міською радою за оспорюваним договором передано в оренду земельну ділянку, яка відноситься до земель оборони та її власником являється держава в особі Міністерства оборони України.

Поряд з цим прокурор зазначає, що вилучення спірної земельної ділянки Одеською міською радою протягом 2005-2011 рр. не проводилося, а також Міністерством оборони України не вносилося до Кабінету Міністрів України подання щодо відчуження об'єктів нерухомості та інших споруд військового містечка № 2, і Міністерство оборони України не зверталося з клопотанням до відповідних державних органів та органів місцевого самоврядування про відмову від цієї земельної ділянки. Крім того, відповідно до вимог статті 6 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" землі оборони є землями державної власності та не можуть передаватися до земель комунальної власності.

Таким чином, за ствердженнями прокурора, Одеська міська рада, укладаючи 20.04.2006 р. вищезазначений договір і не маючи жодних повноважень на володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою площею 547 кв.м військового містечка № 2, розпорядилася самовільно і незаконно землями оборони, всупереч ст. 4 ч. 1 Закону України „Про оренду землі".

Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.04.2011 р. (суддя Цісельський О.В.) порушено провадження у справі № 12/17-1240-2011 та справу призначено до розгляду в засіданні суду. Також вказаною ухвалою суду до участі у справі було залучено було залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Управління земельних ресурсів Одеської міської ради, Державне підприємство "Центр Державного земельного кадастру" в особі Одеської регіональної філії ДП "Центр Державного земельного кадастру".

20.04.2011 р. відповідач -ТОВ „Галі" подав до суду відзив на позовну заяву (а.с. 33-36 т. 1), в якому останній просив суд відмовити у задоволенні позову з посиланням на те, що спірний договір оренди земельної ділянки, який укладений між відповідачами, відповідає вимогам ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України, а тому і підстави для визнання цього договору недійсним відсутні. Також відповідач послався на те, що Військовою прокуратурою Одеського гарнізону пропущений строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом, оскільки про існування спірного договору оренди земельної ділянки Військова прокуратура Південного регіону дізналася з листа ТОВ "Галі" від 08.02.2007 р. № 14, який наданий на запит Військової прокуратури Південного регіону від 06.02.2007р. № 524 та одержаний Військовою прокуратурою Південного регіону 09.02.2007 р. До того ж відповідач зазначив, що 20.04.2011р. закінчився строк дії спірного договору оренди землі і ТОВ „Галі" не має наміру продовжувати дію цього договору.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.04.2011 р. до участі у справі № 12/17-1240-2011 було залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державне підприємство „Інвестжитло" та 9 Спортивний клуб.

В засіданні суду 13.05.2011 р. Військовим прокурором Одеського гарнізону було подано заяву про уточнення позовних вимог (а.с. 67-68 т. 1), згідно якої прокурор просив суд визнати недійсним договір оренди землі від 20.04.2006 р., укладений між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю „Галі" щодо земельної ділянки площею 547 кв.м (ділянка № 2), що розташована за адресою: м. Одеса, Приморський район, провулок Мукачівський, 6/3, з моменту його укладення.

14.06.2011 р. третьою особою - 9 Спортивним клубом були подані до суду письмові пояснення по справі (а.с. 99-101), в яких 9 Спортивний клуб повністю підтримує позовні вимоги Військового прокурора Південного регіону та вважає, що спірний договір суперечить вимогам законодавства, тому має бути визнаний недійсним.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.06.2011 р. справу № 12/17-1240-2011 призначено до колегіального розгляду у складі трьох суддів.

В порядку ст. 2-1 ГПК України згідно з автоматизованим розподілом справ визначено наступний склад колегії: головуючий суддя - Цісельський О.В., судді -Погребна К.Ф. та Смелянець Г.Є.

Так, ухвалою господарського суду Одеської області від 16.06.2011 р. справу № 12/17-1240-2011 прийнято до провадження колегією суддів господарського суду Одеської області у складі: головуючого судді -Цісельського О.В., суддів -Погребної К.Ф. і Смелянець Г.Є. та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

На підставі заяви головуючого судді по справі - Цісельського О.В. від 06.07.2011 р., у зв'язку з перебуванням на лікарняному судді Смелянець Г.Є., розпорядженням голови господарського суду Одеської області від 06.07.2011 р. № 134-р „Про внесення змін до складу колегії суддів" здійснено заміну судді господарського суду Одеської області Смелянець Г.Є. на суддю господарського суду Одеської області Брагіну Я.В. у складі колегії суддів при колегіальному розгляді справи № 12/17-1240-2011.

Так, ухвалою господарського суду Одеської області від 06.07.2011 р. справу № 12/17-1240-2011 прийнято до розгляду колегією суддів у складі: головуючого судді -Цісельського О.В., суддів -Погребної К.Ф. і Брагіної Я.В. та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

У зв'язку з перебуванням головуючого судді по справі № 12/17-1240-2011 Цісельського О.В у відпустці згідно з автоматизованим розподілом справ вказану справу передано до колегіального розгляду у наступному складі: головуючий суддя - Петров В.С., судді - Погребна К.Ф. і Брагіна Я.В.

Так, ухвалою господарського суду Одеської області від 08.09.2011 р. справу № 12/17-1240-2011 прийнято до провадження колегією суддів господарського суду Одеської області у складі: головуючого судді -Петрова В.С., суддів -Погребної К.Ф та Брагіної Я.В. та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

27.10.2011 р. третьою особою - 9 Спортивним клубом були подані до господарського суду Одеської області письмові пояснення (а.с. 102-103 т. 2), в яких третя особа позовні вимоги прокурора підтримує та просить суд розглядати справу без участі представника 9 Спортивного клубу.

Згідно з автоматизованим розподілом справ, у зв'язку з перебуванням судді Погребної К.Ф. на лікарняному, здійснено заміну судді господарського суду Одеської області Погребної К.Ф. на суддю господарського суду Одеської області Щавинську Ю.М. у складі колегії суддів при колегіальному розгляді справи № 15-12/17-1240-2011.

Так, ухвалою господарського суду Одеської області від 28.10.2011 р. справу № 15-12/17-1240-2011 прийнято до провадження колегією суддів господарського суду Одеської області у складі: головуючого судді -Петрова В.С., суддів -Щавинської Ю.М. та Брагіної Я.В. та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

В засіданні суду 07.12.2011 р. представник прокуратури звернувся до суду з клопотанням про зупинення розгляду справи № 15-12/17-1240-2011 до розгляду пов'язаної з нею справи № 30/17-4901-2011 за позовом військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Одеської міської ради та її виконавчого комітету про визнання незаконними та скасування рішень вказаних органів, посилаючись на те, що на підставі вказаних рішень ТОВ „Галі" було відведено спірну земельну ділянку.

Так, з огляду на вказане клопотання прокурора ухвалою господарського суду Одеської області від 07.12.2011 р. провадження у справі № 15-12/17-1240-2011 було зупинено до вирішення господарським судом Одеської області справи № 30/17-4901-2011.

23.07.2012 р. Міністерством оборони України подано до господарського суду Одеської області клопотання про поновлення розгляду справи № 15-12/17-1240-2011, посилаючись на те, що Одеським апеляційним господарським судом 10.07.2012 р. було прийнято постанову у справі № 30/17-4901-2011 про відмову у задоволенні апеляційної скарги Одеської міської ради, також залишено без змін рішення господарського суду у вказаній справі про задоволення позову Військового прокурора Одеського гарнізону про визнання незаконними та скасування рішень виконкому Одеської міської ради і рішень вказаної міськради.

Разом з тим у зв'язку з перебуванням судді Щавинської Ю.М. у щорічній відпустці розпорядженням в.о. голови суду від 26.07.2012 р. справу № 15-12/17-1240-2011 передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Петров В.С., судді -Невінгловська Ю.М. та Брагіна Я.В.

Так, ухвалою господарського суду Одеської області від 26.07.2012 р. справу № 15-12/17-1240-2011 прийнято до провадження колегією суддів господарського суду Одеської області у складі: головуючого судді -Петрова В.С., суддів -Невінгловської Ю.М. і Брагіної Я.В. та справу призначено до розгляду в засіданні суду на 03.09.2012 р.

Позивач - Міністерство оборони України повністю підтримує позовні вимоги прокурора, про що зазначено у письмових поясненнях по справі (а.с. 45-48 т. 2, а.с. 16-17 т. 3).

Відповідач -Одеська міська рада відзив на позов не надала, також представник міськради у судове засідання не з'явився.

Третя особа - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси також підтримує позовні вимоги прокурора, про що зазначено у письмових поясненнях по справі (а.с. 45-48 т. 2).

Третя особа -ДП „Інвестжитло" письмові пояснення по суті спору не надало, також представник третьої особи в зсідання суду не з'явився, у зв'язку з чим з'ясувати його думку щодо заявленого позову не уявляється можливим.

Третя особа - Управління земельних ресурсів Одеської міської ради письмові пояснення по суті спору не надало, проте представник Управління в засіданні суду заявив, що підстави для задоволення позову прокурора відсутні, оскільки у Міноборони України не виникло права землекористування спірною ділянкою, та спірна земельна ділянка належить до земель міста.

Третя особа - ДП „Центр Державного земельного кадастру" в особі Одеської регіональної філії ДП „Центр Державного земельного кадастру" письмові пояснення по суті спору не надало, проте представник третьої особи в засіданні суду проти задоволення позову прокурора заперечував, посилаючись на те, що оспорюваний договір оренди землі відповідав всім вимогам чинного на момент його укладення законодавства, тому відповідно підлягав державній реєстрації.

Як було з'ясовано судом, юридичну особу відповідача -ТОВ „Галі" припинено, про що свідчить Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців від 26.07.2012 р. (а.с. 8-9 т. 3). В свою чергу провадження у справі в частині позовних вимог Військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю „Галі" про визнання договору оренди недійсним підлягає припиненню на підставі п. 6 ст. 80 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників прокуратури, сторін та третіх осіб, розглянувши та дослідивши матеріали справи, господарський суд встановив наступне.

Рішенням звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящихся № 27 від 29.05.1951 р. „Про поновлення прав землекористування, а також прав на будівлі, відведені у довоєнний і післявоєнний періоди для потреб Одеського військового округу" (а.с. 16 т. 1) підтверджено належність військового містечка №40 (м. Одеса, пров. Вагнеровський, 4-5 (тепер пров. Мукачівський) Одеському військовому округу та відновлено право землекористування земельною ділянкою, на якій розташовані об'єкти нерухомості і споруди вказаного військового містечка (перелік будівель а.с. 17-18 т. 1).

Зазначена земельна ділянка дотепер перебуває на обліку у КЕВ м. Одеси. Зокрема, на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, пров. Мукачівський, 6, за даними Міністерства оборони України дислокується військове містечко № 40, три побутові споруди та будівля контрольно-пропускного пункту, які передані у листопаді 2005 року в користування ДП "Інвестжитло" згідно актів прийому-передачі основних засобів (а.с. 50-53 т. 2). Наказом начальника Одеського гарнізону №36 від 31.10.2008р. "Про закріплення казармено-житлового фонду, інженерних мереж та споруд, земельних ділянок за командирами військових частин Одеського гарнізону" (а.с. 54 т. 2) військове містечко № 40 було закріплено за 9-м СК Міністерства оборони України.

Згідно індивідуальної картки № 22 обліку земельної ділянки на обліку КЕВ м.Одеси, який відповідно до Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими земельними ділянками" і "Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України", затверджених наказом Міністра оборони України № 483 від 22.12.1997р., є повноважним органом державної влади з обліку земель оборони, за Міністерством оборони України рахується земельна ділянка площею 1,49 га, розташована за адресою: м. Одеса, пров. Мукачівський, 6 (0,5 га закріплено за ДП "Інвестжитло", 0,99 га -за 9-м СК МОУ).

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 08.12.2005 р. № 854 „Про надання дозволу товариству з обмеженою відповідальністю „Галі" на проектування й будівництво 16-поверхового жилого будинку із мансардою, вбудованими офісними приміщеннями і гаражем у напівпідвальному поверсі, благоустрій прилеглої території та на розробку проекту відведення земельної ділянки за адресою: м. Одеса, пров. Мукачівський, 6" (а.с. 52 т. 1) було надано ТОВ „Галі" дозвіл на проектування й будівництво 16-поверхового жилого будинку із мансардою, вбудованими офісними приміщеннями і гаражем у напівпідвальному поверсі та благоустрій прилеглої території за адресою: м. Одеса, пров. Мукачівський, 6, після оформлення документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою згідно з чинним законодавством. Також вказаним рішенням затверджено договір на право забудови між виконкомом Одеської міської ради та ТОВ „Галі" і надано згоду ТОВ „Галі" на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 0,35 га за адресою: м. Одеса, пров. Мукачівський, 6, для проектування та будівництва 16-поверхового жилого будинку із мансардою, вбудованими офісними приміщеннями і гаражем у напівпідвальному поверсі та благоустрою прилеглої території .

Рішенням Одеської міської ради від 23.12.2005р. № 5101-ІV „Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання товариству з обмеженою відповідальністю „Галі" земельних ділянок в оренду, загальною площею 0,3499 га, за адресою: м. Одеса, пров. Мукачівський, 6/3, для проектування та будівництва 16-поверхового жилого будинку із мансардою, вбудованими офісними приміщеннями і гаражем у напівпідвальному поверсі, організації будівництва та благоустрою прилеглої території" (а.c. 53 т. 1) було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок згідно додатку; надано ТОВ „Галі" в короткострокову оренду терміном на 5 років земельні ділянки загальною площею 0,3499 га за адресою: м. Одеса, пров. Мукачівський, 6/3; також затверджено договори оренди земельних ділянок між Одеською міською радою та ТОВ „Галі" (згідно додатку). При цьому було зобов'язано ТОВ „Галі" замовити в Одеському міському управлінні земельних ресурсів оформлення документів, що посвідчують право оренди земельних ділянок.

На виконання зазначених вище рішень 20.04.2006 р. між Одеською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Галі" (орендар) було укладено спірний договір оренди земельної ділянки (а.с. 7-8 т. 1), відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове, платне володіння, користування земельну ділянку площею 547 кв.м (ділянка № 2), розташовану у м. Одесі, Приморському районі, провулок Мукачівський, 6/3, згідно з планом земельної ділянки, який є невід'ємною частиною договору, про що було складено акт прийому-передачі вказаної земельної ділянки (а.с. 9 т. 1). Договір було укладено терміном на 5 років для організації будівництва та благоустрою прилеглої території (п. 3.1 договору).

Вказаний договір був посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В.В. та зареєстрований у Одеському міському управлінні Одеської регіональної філії ЦДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 13.06.2006 р.

Як вказує прокурор, вищевказаний спірний договір суперечить вимогам Цивільного кодексу України та статтям 77, 92, 129, 140, 141 Земельного кодексу України, статті 6 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності", частині 1 статті 4 Закону України "Про оренду землі", статтями 3, 4, 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", статтям 1, 4 Закону України "Про використання земель оборони", у зв'язку з чим має бути визнаний недійсним, посилаючись при цьому на неправомірне розпорядження Одеською міською радою спірною земельною ділянкою.

Згідно вимог статті 1 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування (частина друга стаття 2 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України"). Міністерство оборони України відповідно до статті 3 Закону України „Про Збройні Сили України", Положення про Міністерство оборони України, затверджене Указом Президента України від 6 квітня 2011 року N406/2011, є центральним органом влади і військового управління, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Зокрема, надає згоду або відмовляє в наданні згоди на відчуження майнових об'єктів, що відносяться до основних фондів підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони України, а також на передачу в заставу цілісних майнових комплексів підприємств, будівель та споруд, що належать до сфери управління Міноборони України, його структурних підрозділів; здійснює у межах повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міноборони України; здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил.

Відповідно до положень ст. 3 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

За приписами статті 4 вказаного Закону військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

В силу приписів ст. 6 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України" відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України. Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, повноваження щодо визначення порядку прийняття рішення про відчуження військового майна визначаються згідно з окремим нормативно-правовим актом, прийняття якого делеговано Кабінету Міністрів України.

На виконання статті 6 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 1919 від 28.12.2000 р., якою затверджено Положення про порядок відчуження та реалізації військовою майна Збройних Сил. Відповідно до п. 1 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил цим Положенням встановлюється порядок відчуження та реалізації військового майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил.

В п. 2 вказаного Положення (в редакції, чинній на момент укладення спірного договір оренди) зазначено, що:

- військова частина - військова частина, заклад, установа, організація, які утримуються за рахунок коштів державного бюджету і входять до складу Збройних Сил;

- військове майно - державне майно, закріплене за військовими частинами Збройних Сил. До військового майна, яке може бути предметом відчуження, належать цілісні майнові комплекси, у тому числі військові містечка, будинки, споруди та інше нерухоме майно, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо;

- відчуження військового майна - вилучення військового майна із Збройних Сил у результаті його реалізації через уповноважені підприємства (організації);

- реалізація військового майна - господарська операція, що здійснюється уповноваженим підприємством (організацією) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на військове майно іншим юридичним або фізичним особам на платній або компенсаційній основі.

Відповідно до пункту 3 вказаного Положення повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.

Виходячи зі змісту вищезазначеного Положення, рішення щодо відчуження військового майна приймається Кабінетом Міністрів України або Міністерством оборони України з урахуванням особливостей майна.

Проте, як вказує прокурор та позивач, Міністерством оборони України не вносилося до Кабінету Міністрів України подання щодо відчуження об'єктів нерухомості та інших споруд військового містечка по провулку Мукачівському, 6/3 в м. Одеса. Також рішення стосовно відчуження об'єктів нерухомості вказаного військового містечка Кабінетом Міністрів України не приймалося.

До того ж відповідно до статті 13 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України", статей 9,14 Закону України „Про збройні Сили України" землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об'єктів державної власності, в тому числі земельних ділянок, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

У відповідності до статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

За приписами статті 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Аналогічне визначення земель оборони міститься у статті 1 Закону України „Про використання земель оборони", згідно якої землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Згідно статті 6 Закону України „Про розмежування земель державної та комунальної власності" від 05.02.2004р. землі оборони є землями державної власності та не можуть передаватися до земель комунальної власності.

Пунктом б) частини третьої статті 84 Земельного кодексу України визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

Статтями 140, 141 Земельного кодексу України чітко визначені підстави припинення права власності та користування земельною ділянкою. Так, однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки (ч. 3 ст. 142 ЗК України).

Поряд з цим статтею 20 Земельного кодексу передбачено, що зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до ст. 4 ч. 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів автономної республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.

Проте, будь-які рішення щодо припинення права користування земельною ділянкою, на якій розташоване військове містечко № 40, органами виконавчої влади або місцевого самоврядування не приймались. Хоча, як вбачається зі змісту п. 5.2 спірного договору оренди, земельна ділянка, що передавалась в оренду згідно цього договору, за цільовим призначенням віднесена до категорії земель житлової та громадської забудови.

Більш того, згідно п. 44, п. 45 діючого Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22 грудня 1997 року № 483, за відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно з статтею 27 Земельного кодексу України. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Проте, як з'ясовано судом та не спростовано відповідачем, згода Міністерства оборони України на передачу спірної земельної ділянки міськраді не надавалась, також Міністерство оборони України не зверталося з клопотанням до відповідних державних органів про відмову від користування земельною ділянкою військового містечка № 40 площею 547 кв.м, що розташована за адресою: м. Одеса, пров. Мукачівський, 6/3 та віднесена до земель оборони. Поряд з цим Одеська міська рада не приймала рішення ні щодо вилучення спірної земельної ділянки у Міністерства оборони, ні щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, і такі докази відсутні в матеріалах справи.

Таким чином, суд погоджується з доводами прокурора та позивача про те, що Одеська міська рада, укладаючи 20 квітня 2006 року спірний договір оренди землі, не мала жодних повноважень на володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою військового містечка № 40, а тому розпорядилася самовільно і незаконно землями оборони всупереч вимогам ч. 1 ст. 4 Закону України „Про оренду землі", в силу яких орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Рішенням господарського суду Одеської області від 10.04.2012 р. у справі № 30/17-4901-2011, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10.07.2012р. (а.с. 3-7 т. 3), було задоволено позов військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання незаконними та скасування рішень, а саме визнано незаконним та скасовано рішення Одеської міської ради від 23.12.2005 р. №5101-IV "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання товариству з обмеженою відповідальністю „Галі" земельних ділянок в оренду, загальною площею 0,3499 га, за адресою: м. Одеса, провулок Мукачевський, 6/3, для проектування та будівництва 16-поверхового жилого будинку із мансардою, вбудованими офісними приміщеннями і гаражем у напівпідвальному поверсі, організації будівництва та благоустрою прилеглої території".

Відповідно до ст.35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті ж самі сторони.

Так, рішення відповідача Одеської міської ради, яке було підставою для укладення спірного договору, визнано незаконним і скасовано.

В пунктах 2.24,2.26 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" зазначено, що для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами статей 84, 118, 123, 124 Земельного кодексу України з урахуванням необхідності у певних випадках дотримання порядку її вилучення. З огляду на це судам потрібно встановлювати наявність у відповідної ради повноважень для вирішення питання щодо затвердження проекту відведення і передачі спірної земельної ділянки в оренду, а отже й дійсність укладеного договору, що оспорюється. З огляду на це судам необхідно враховувати, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду. Розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

Стаття 203 Цивільного кодексу України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 вказаного Кодексу визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В свою чергу недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу є підставою недійсності правочину (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Враховуючи викладене вище, господарський суд доходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог прокурора.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним ; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Такі положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Разом з тим слід зазначити, що чинним процесуальним законодавством передбачено право прокурора на звернення до господарського суду в інтересах держави з позовною заявою, в якій прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Пунктом 5 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є: 1) звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; 2) участь у розгляді судами справ; 3) внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами. З метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, відносить до таких підстав позовні заяви прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень частини третьої цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно з п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) положення абзацу 4 ч. 1 ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України в контексті п. 2 ст. 121 Конституції України треба розуміти так, що прокурори та їх заступники подають до арбітражного суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України, є підставою для порушення справи в арбітражному суді.

Згідно п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Як зазначено в пункті 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року N 3-рп/99, поняття „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", що міститься в частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Також Конституційний суд у рішенні від 8 квітня 1999 року у справі N 3-рп/99 вказав, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарюючих товариств з частиною державної власності у статутному фонді. Разом з тим, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що „інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин. Цей орган фактично є позивачем у справі, порушеній за заявою прокурора.

В свою чергу відповідно до ст. 21 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі -позивачами і відповідачами -можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст. 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Пред'являючи позов в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, прокурор мотивував позовну заяву посиланням на те, що Міністерство оборони України є центральним органом влади і військового управління.

Враховуючи вищевикладене, на думку суду, прокурор обґрунтовано визначив у позові за вимогами про захист інтересів держави Міністерство оборони України в якості позивача як орган, що уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Приймаючи до уваги вищенаведене та з огляду на відсутність у Одеської міської ради повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, тобто необхідного обсягу цивільної дієздатності при укладенні оспорюваного договору оренди, суд вважає правомірними вимоги прокурора та позивача про визнання вказаного договору недійсним.

Щодо судових витрат по даній справі господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України у діючій редакції на момент розгляду справи судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно п. 5 Інформаційного листа ВГСУ від 23.05.2012 р. N 01-06/704/2012 „Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір" (із змінами від 05.07.2012 р.), якщо на час подання позову (поданого до набрання Законом чинності) позивач був звільнений від сплати державного мита згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про державне мито", а за результатами розгляду справи господарським судом з нього мають бути стягнуті суми судових витрат, то до таких витрат належатиме саме судовий збір.

Порядок сплати та розмір судового збору визначені Законом України від 08.07.2011 р. „Про судовий збір" (зі змінами із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 6 жовтня 2011 року N 3828-VI), який набрав чинності 01 листопада 2011 р.

Так, згідно підпунктів 1, 2 пункту 2 ч. 2 ст. 4 вказаного Закону ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а за подання позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому подана відповідна заява.

З огляду на те, що статтею 13 Закону України „ Про Державний бюджет України на 2012 рік" встановлено з 01.01.2012 р. розмір мінімальної заробітної плати - 1073 грн., відповідно за подану позовну заяву немайнового характеру розмір судового збору становить - 1073 грн.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, що звільнений від сплати судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Припинити провадження у справі в частині позовних вимог Військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю „Галі" про визнання договору оренди недійсним.

2. Позов Військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Одеської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси, Управління земельних ресурсів Одеської міської ради, Державне підприємство "Центр Державного земельного кадастру" в особі Одеської регіональної філії ДП "Центр Державного земельного кадастру", Державне підприємство „Інвестжитло" та 9 Спортивний клуб, про визнання договору оренди недійсним задовольнити.

3. Визнати недійсним договір оренди землі від 20.04.2006 р., укладений між Одеською міською радою (65004, м. Одеса, пл. Думська, 1; код ЄДРПОУ 26597691) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Галі" (65023, м. Одеса, вул. Семінарська, буд. 18/20, кв. 1; код ЄДРПОУ 19219586) щодо оренди земельної ділянки площею 547 кв.м (ділянка № 2), що розташована за адресою: м. Одеса, Приморський район, провулок Мукачівський, 6/3.

4. СТЯГНУТИ з Одеської міської ради (65004, м. Одеса, пл. Думська, 1; код ЄДРПОУ 26597691) на користь державного бюджету (отримувач: ГУ ДКСУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 37607526, рахунок №31210206783008, банк отримувача: ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО 828011, код бюджетної класифікації 22030001; код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997) судовий збір в сумі 1073/одна тисяча сімдесят три/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 10.09.2012 р.

Головуючий суддя Петров В.С.

Суддя Невінгловська Ю.М.

Суддя Брагіна Я.В.