Постанова

від 07.09.2012 по справі 2а/2370/2179/2012

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2012 року Справа № 2а/2370/2179/2012

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мишенка В.В.,

при секретарі - Ільченку С.М.,

за участю: представників позивача Письменного В.Т., Чернишенка В.Л. - за довіреностями, представника відповідача Теслі В.І. - за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Золоті Жорна»до Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Золоті Жорна»(далі-позивач) звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби (далі-відповідач), в якій просить визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.06.2012 року № 0001122301.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що оскаржувані рішення суперечать вимогам законодавства України, чинного на час виникнення спірних правовідносин.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, позов просили задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві та додаткових поясненнях по справі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував повністю з підстав, викладених у запереченнях на адміністративний позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Золоті Жорна»зареєстроване виконавчим комітетом Смілянської міської ради Черкаської області 06.08.2010 року, ідентифікаційний код 36779188, свідоцтво платника податку на додану вартість № 100300792.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі направлення, виданого Смілянською ОДПІ від 21.05.2012 року № 160, працівниками Смілянської ОДПІ, згідно п. п. 20.1.2, 20.1.4, 20.1.6 - 20.1.8, 20.1.11, п. 20.1 ст. 20 та ст. 75, 78 та 82 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ проведена документальна позапланова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Золоті Жорна» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства з питань взаємовідносин з ТОВ «Будремсервіс»код 32667093, ТОВ «Сістем зерно маркет»код 37530951, ТОВ «Окро Аер»код 36715627 за період з 01.04.2011 року по 30.11.2011 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт перевірки від 01.06.2012 року № 541/22/36779188 та встановлені наступні порушення:

1) п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п. п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України № 2755-IVвід 02.10.2010 року, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 11425 грн. 00 коп., в тому числі за 2 квартал 2011 року в сумі 2185 грн. 00 коп., в тому числі за 3 квартал 2011 року в сумі 7659 грн. 00 коп., в тому числі за 4 квартал 2011 року в сумі 1581 грн.;

2) п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 Податкового кодексу України № 2755-IVвід 02.10.2010 року, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 9935 грн. 00 коп., в тому числі за квітень 2011 року в сумі 1900 грн. 00 коп., за липень 2011 року в сумі 6660 грн. 00 коп., за листопад 2011 року в сумі 1375 грн. 00 коп.

На підставі встановлених порушень Смілянською об'єднаною державною податковою інспекцією Черкаської області Державної податкової служби винесено податкове повідомлення-рішення від 12.06.2012 року № 0001122301.

З акту перевірки вбачається, що відповідач зробив висновок про те, що правочини укладені між позивачем та його контрагентами (ТОВ «Будремсервіс», ТОВ «Сістем зерно маркет», ТОВ «Окро Аер») є нікчемними, без реального здійснення господарських операцій.

Суд не може погодитись з наведеними висновками, викладеними в акті перевірки, з огляду на наступне.

Згідно матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Будремсервіс» 29.04.2011 року укладено договір поставки товару № 20.

Виконання зазначеного договору підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, які складені у відповідності до вимог законодавства, що підтверджує дійсність даних правочинів та платіжним дорученням про перерахування коштів за виконання договірних правовідносин.

Крім цього, між позивачем та ТОВ «Сістем зерно маркет» 18.07.2011 року укладено договір поставки товару № 8.

Виконання зазначеного договору підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, які складені у відповідності до вимог законодавства, що підтверджує дійсність даних правочинів, квитанцією та прибутковим ордером.

Разом з цим, між позивачем та ТОВ «Окро Аер» 31.10.2011 року укладено договір поставки товару № 33.

Виконання зазначеного договору підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, які складені у відповідності до вимог законодавства, що підтверджує дійсність даних правочинів та платіжним дорученням про перерахування коштів за виконання договірних правовідносин.

Суд наголошує, що відсутність товарно-транспортних накладних не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки, відповідною транспортною документацією обов'язково має бути підтверджено здійснення послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»- бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Разом з цим, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Листом Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11, визначено, що згідно статті 1 Закону України від 16.07.99 N 996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, судом встановлено, що умови укладених між позивачем та його контрагентами (ТОВ «Будремсервіс», ТОВ «Сістем зерно маркет», ТОВ «Окро Аер») договорів поставки товарів - виконані, про що свідчать первинні документи.

Частиною 1, 2 статті 3 Господарського кодексу України визначено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Суд звертає увагу, що позивач надав докази використання придбаних у контрагента товару у своїй подальшій господарській діяльності, що підтверджується умовними договорами укладеними позивачем та ТОВ «Нива експо», ТОВ «Агропром-В»та Пат «Ватутінський хлібокомбінат», податковими накладними, видатковими накладними, довіреностями про отримання борошна, прибутковими касовими ордерами.

Статтею 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Щодо висновків податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами (ТОВ «Будремсервіс», ТОВ «Сістем зерно маркет», ТОВ «Окро Аер»), то суд зазначає наступне.

Питання нікчемності правочинів регулюється Цивільним кодексом України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його невідповідність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, основним критерієм для того, щоб вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (абз. 1 ч. 2 ст. 216 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконним заволодіння ним.

Згідно з ч. 2 ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

В свою чергу, державним податковим інспекціям надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, ... (ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»№509-ХІІ від 04.121990 року).

З наведеного чітко видно, що відповідач, у разі необхідності, має право звернутися до суду з метою визнання нікчемним правочину, а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року.

Також необхідно взяти до уваги лист Державного комітету України з питань регуляторної політки та підприємництва № 7319 від 16.09.2011 року, де зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, ;опущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою ля визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відповідач, визнавши договори укладені між позивачем і його контрагентами, нікчемним, вийшов за межі своїх повноважень.

Доводи відповідача щодо неможливості здійснення контрагентами позивача господарської діяльності у зв'язку з відсутністю у підприємств основних засобів та трудових ресурсів для здійснення такої діяльності, є необґрунтованими, оскільки чинним цивільним та господарським кодексами дійсність і реальність договорів та правомірність виписаних за ними, зокрема, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), видаткових та податкових накладних не обумовлені наявністю у постачальника матеріальних та трудових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Не зрозуміло, яким шляхом ревізорами здійснено розрахунок необхідної кількості працюючих та наявність яких саме основних засобів необхідна для здійснення вказаними господарюючими суб'єктами таких видів діяльності як посередництво в торгівлі та виготовлення зовнішньої реклами. Крім того, згідно діючого законодавства юридична особа не обмежена діючим законодавством щодо залучення додаткових працівників, підрядників, вибору засобу транспортування вантажу та інше, а перелічені факти не мають причинного зв'язку з укладенням та виконанням господарських договорів.

Суд наголошує, що акти податкових органів не є основою для визнання правочинів нікчемними.

Взаємовідносини позивача з контрагентами (ТОВ «Будремсервіс», ТОВ «Сістем зерно маркет», ТОВ «Окро Аер») - мають реальний характер та підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку, які є дійсними, їх дійсність податковим органом не оскаржувалась.

Суд, дослідивши зміст акту перевірки, наголошує на тому, що зазначений документ не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч. 1 ст. 228 ЦК України - як ознак нікчемності спірних правочинів.

Окрім цього, суд звертає увагу, що позивач та його контрагенти - ТОВ «Будремсервіс», ТОВ «Сістем зерно маркет», ТОВ «Окро Аер» є належними суб'єктами господарювання України, які набули правоздатності та на момент здійснення господарських операцій були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

У відповідності до п. 184.1. ст. 184 Податкового кодексу України, реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати анулювання реєстрації платника податку.

Отже, враховуючи положення п. 184.1 ст. 184 ПК України, судом встановлено, що під час укладання договору та в момент його виконання (квітень 2011 року -листопад 2011 року) сторони за спірними договорами були зареєстрованими у встановленому законом порядку платниками податку на додану вартість і це не заперечується відповідачем.

Відповідно до ст. 47 Податкового кодексу України відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органом, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах несуть юридичні особи, постійні представництва нерезидентів, які відповідно до Кодексу визначені платниками податків, а також їх посадові особи. Отже, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податків і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Приписи цієї статті кореспондують правила, закріплені у ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців». Відповідно до ч. 2 цієї статті, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

У листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України»зазначено, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

У постанові Верховного суду України від 13.01.2009 року по справі № 09/05 викладено, що покупець не може нести відповідальність ані за несплату податків продавцем, ані за можливу недостовірність відомостей про продавця, що містяться у Єдиному реєстрі, за діяльності продавцем.

Крім того, у довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 року «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість»викладено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З аналізу вищезазначеного вбачається, що відповідач в супереч вимогам законодавства виніс оскаржувані рішення.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно п. 2. ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Інших доказів сторони суду не назвали та не надали.

Керуючись ст. ст. 9, 69-71, 86, 94, 97, 122, ст. ст. 158-163 КАС України, Черкаський окружний адміністративний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби від 12 червня 2012 року № 0001122301.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Золоті Жорна»107 (сто сім) грн. 30 коп. судового збору.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд в порядку, передбаченому ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлений 12 вересня 2012 року.

Суддя В.В. Мишенко