Рішення

від 06.09.2012 по справі 5023/3262/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2012 р.Справа № 5023/3262/12 вх. № 3262/12

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Лобові Р.М.

за участю

позивача - Сойко дов. № 60 , від 24.04.2012 року.

прокурора - Кірьянченко А.В.

відповідача - Личов С.М., директор

третя особа - Житньов І.М., наказ від 23.11.11 р., директор;

розглянувши справу за позовом Прокурора Жовтневого району м. Харкова в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Харківський професійний машинобудівний ліцей

до ТОВ фірма "Ісіда", м. Харків

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Жовтневого району м. Харкова, в інтересах держави в особі Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача -ТОВ фірма "Ісіда" про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з орендної плати в сумі 18411,08 грн. та 2370,57 грн. пені. Окрім того, просить покласти на відповідача судові витрати, мотивуючі свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди № 4880-Н від 17.03.2011 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23 липня 2012 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 06 серпня 2012 року об 11:20 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20 серпня 2012 року залучено до участі у справі балансоутримувача орендованого за договором приміщення - Харківський професійний машинобудівний ліцей (ідентифікаційний номер 03072218, в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

У судовому засіданні 03 вересня 2012 року оголошувалась перерва до 06 вересня 2012 року об 11:10 год.

06 вересня 2012 року, прокурор надав через канцелярію суду заяву (вх. № 13664) про зміну предмету позову, в якій прокурор, окрім заявлених позовних вимог, просить суд розірвати договір оренди № 4880-Н від 17.03.2011 року, укладений між позивачем та відповідачем.

Представники позивача та відповідача у судовому засіданні надали письмові пояснення, в яких зазначили, що проти вказаних уточнень прокурора не заперечують.

Розглянувши заяву прокурора про зміну предмету позову суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 ст.. 29 Господарського процесуального кодексу України, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Частиною 4 ст.. 29 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Згідно частини 5 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

При цьому суд зазначає, що Положення частини п'ятої статті 22, які встановлюють строки зміни позивачем предмета або підстави позову, а також строки подання відповідачем зустрічного позову, визнано конституційним згідно з Рішенням Конституційного Суду N 17-рп/2011 ( v017p710-11 ) від 13.12.2011 року.

Враховуючи, що вказана заява подана до початку розгляду справи по суті, суд приймає її до розгляду як таку, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству, розгляд справи продовжено з її врахуванням.

У призначеному судовому засіданні 06 вересня 2012 року прокурор, представники позивача підтримали заявлений позов з урахуванням заяви про зміну предмету позову та наполягали на його задоволенні.

Присутній у судовому засіданні відповідач проти позову заперечує, з мотивів, викладених у наявних в матеріалах справи запереченнях на позовну заяву, зокрема зазначає, що приміщення ним звільнено 31 серпня 2011 року, про що було складено акт прийому - передачі від 31.08.2011 року, підписаний з боку відповідача та балансоутримувача (третьої особи). Також стверджує про наявність боргу з орендної плати за період з 17.08.2011 року по 31.08. 2011 року.

Присутні в судовому засіданні учасники судового процесу вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні пояснили, що ними надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

17 березня 2011 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківської області (далі - позивач, орендодавець) та ТОВ(далі- відповідач) уклад фірма «Ісіда» укладено договір оренди № 4880-Н (далі -договір), відповідно до умов якого, позивач (орендодавець) передав, а відповідач (орендар) прийняв в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно -частину нежитлового приміщення № 1, 2, 3, 5 площею 134,1 кв.м. на першому поверсі та нежитлового приміщення № 6 площею 6,4 кв.м на другому поверсі триповерхової будівлі їдальні, загальною площею 140,5 кв.м за адресою: м. Харків, пров. Орача, 30, що перебуває на балансі Харківського професійного машинобудівного ліцею, вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 22 жовтня 2010 року становить 197890,00 грн.

Факт передачі приміщення підтверджується актом приймання-передачі орендованого майна, підписаним 17 березня 2011 року сторонами договору - позивачем та відповідачем, а також балансоутримувачем та скріпленим їх печатками.

Відповідно до п. 3.1., 3.2 Договору, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786, зі змінами, з урахуванням результату конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - листопад 2010 року -2493,45 грн. (Додаток № 2). Орендна плата за перший місяць оренди - березень 2011 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за грудень 2010року - березень 2011 року. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.

Відповідно до п. 3.3 Договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Відповідно до п. 3.6 Договору, орендна плата перераховується орендарем щомісячно, до 12 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до вимог діючої Методики, у співвідношенні: безпосередньо до Державного бюджету на рахунки, визначені фінансовими органами - у розмірі 70%; на рахунок, визначений балансоутримувачем - у розмірі 30%.

Відповідно до п. 5.3. Договору оренди, орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Орендодавцем належним чином виконано свої зобов'язання по договору, проте, Орендар (відповідач) порушив умови Договору щодо своєчасного внесення позивачу плати за оренду приміщення, внаслідок чого, у відповідача за період з липня 2011 року по квітень 2012 року виникла заборгованість з орендної плати в сумі 18411,08 грн., що і стало підставою для звернення прокурора з позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 вказаної норми передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 284 Господарського кодексу України орендна плата є істотною умовою договору оренди.

Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата -це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Обов'язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлені частиною 3 статті 285 цього кодексу та частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного і комунального майна"

Проте, Орендар систематично порушував умови Договору щодо своєчасного внесення орендної плати до державного бюджету, внаслідок чого, за період з липня 2011 року по квітень 2012 року виникла заборгованість з орендної плати перед державним бюджетом України в сумі 18411,08 грн.

Під час розгляду справи позивач надав письмові пояснення (вх. № 11409 від 06.08.2012 року), в яких зазначив, що відповідач, після порушення провадження у справі, 31.07.2012 року частково погасив заборгованість з орендної плати в сумі 121,98 грн. Таким чином, заборгованість відповідача з орендної плати складає 18289,10 грн.

Суд критично оцінює посилання відповідача на те, що ним в односторонньому порядку, шляхом надіслання відповідного листа від 15.08.2011 року розірвано договір оренди та 31 серпня 2011 року фактично звільнено орендоване приміщення, а отже, на думку відповідача, обов'язок щодо сплати оренди після звільнення ним приміщення відсутній, з огляду на наступне.

Статтею 631 Цивільного кодексу України встановлено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк відповідно до ст.. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором.

Відповідно до ч.3 ст.26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду, арбітражного (господарського) суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України. Ними, зокрема, є Господарський та Цивільний кодекси України.

Так, згідно ч.6 ст.283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного Кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч.3 ст.291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. Питання дострокового розірвання договору оренди на вимогу однієї із сторін врегулюванні ч. 3 ст. 291 Господарського кодексу України, якою встановлено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути розірвано достроково з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору майна в порядку встановленому ст. 188 цього Кодексу.

Розірванням договору є припинення договірного зобов'язання, тобто зникнення правового зв'язку між сторонами договірного зобов'язання на підставах, встановлених у законі або договорі, та припинення їхніх прав та обов'язків.

Так, статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Отже, за змістом наведеної норми, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження, так як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а у разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору, - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін. (ч.4 ст.188 Господарського кодексу України).Частиною 3 ст.651 ЦК України встановлено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 10.1 договору оренди, договір укладено на 2 роки 11 місяців, що діє з 17 березня 2011 року по 17 лютого 2014 року.

Пунктом 10.3 договору оренди сторони домовились, що зміни до умов цього договору або його розірвання допускаються за взаємної згоди сторін та погодженням із балансоутримувачем. Зміни, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною.

Як свідчать матеріали справи, 15 серпня 2011 року відповідач (орендар) звернувся до позивача (орендодавця) з листом про припинення дію договору оренди, проте, позивач відповів про відмову у достроковому припиненні договору оренди та вимагав належним чином виконувати обов'язки орендаря протягом терміну дії договору (лист № 06-6031 від 18.10.2011 року).

Отже, враховуючи відмову позивача в розірванні договору оренди, суд дійшов висновку про помилковість тверджень відповідача щодо розірвання договору оренди.

Суд також критично оцінює наданий відповідачем в якості доказу повернення 31.08.2012 року орендованого майна, акт приймання передачі державного майна від 31 серпня 2011 року про передачу орендованого за договором оренди № 4880-Н від 17.03.2011 року майна. Даний акт підписаний з боку орендаря (відповідача) та балансоутримувача (третьої особи) та не підписаний з боку орендодавця (позивача).

Так, відповідно до п. 10.8 договору оренди, у разі припинення або розірвання цього Договору майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Балансоутримувачу по Акту приймання-передавання, погодженим з Орендодавцем.

Пунктом 10.9 договору встановлено, що майно вважається поверненим Балансоутримувачу та Орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. При цьому сторонами договору оренди № 4888-Н від 17.03.2011 року є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківської області (позивач, орендодавець) та ТОВ фірма «Ісіда» (відповідач, орендар). Отже, умовами договору чітко передбачено порядок передачі майна балансоутримувачу, із обов'язковим підписанням акту прийому - передачі як збоку орендаря так і з боку орендодавця. Проте, наданий відповідачем акт прийому - передачі орендованого майна від 31 серпня 2012 року не містить підпису уповноваженого представника орендодавця та печатки підприємства позивача. Не надано до матеріалів справи доказів погодження позивача на дострокове розірвання договору оренди майна.

Отже доводи відповідача щодо розірвання договору оренди та повернення 31 серпня 2011 року орендованого майна спростовуються матеріалами справи та є необґрунтованими.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати орендної плати за договором оренди № 4880-Н від 17.03.2011 року .

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував позовні вимоги, суд визнає вимогу прокурора щодо стягнення з відповідача 18289,10 грн. заборгованості з орендної плати, належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

В частині сплаченої відповідачем після порушення провадження у справі (31.07.2012 року) заборгованості з орендної плати в сумі 121,98 грн, суд припиняє провадження у справі на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку із відсутністю предмету спору.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст.. ст.. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до п. 3.7 Договору сторонами була встановлена відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Згідно з п. 3.8. зазначеного договору оренди, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, відповідач також сплачує штраф у розмірі 7% від суми заборгованості.

За прострочення внесення орендної плати, прокурор нарахував відповідачу пеню, яка за період з 13.08.2011 року по 16.05.2012 року склала 1082,04 грн. та штраф -7% від суми боргу у розмірі 1288,78 грн.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Проте, частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки, встановлений законом, може бути змінено у договорі.

Відповідно до п.1.ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу та пені).

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Під час розгляду справи позивач надав письмові пояснення (вх. № 11409 від 06.08.2012 року), в яких зазначив, що відповідач, після порушення провадження у справі 31.08.201 року частково сплатив пеню у розмірі 13,80 грн. Таким чином, заборгованість відповідача з пені складає 1068,24 грн.

Приймаючи до уваги, що відповідач не виконав передбачені договором зобов'язання по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором оренди, пеня у сумі 1068,24 грн. та штраф у розмірі 1288,78 грн. підлягає стягненню на користь позивача.. В решті заявленої до стягнення пені, суд припиняє провадження у справі на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України за відсутністю предмету спору.

Щодо вимоги прокурора про розірвання договору оренди та зобов'язання відповідача повернути орендоване майно, суд зазначає наступне.

Як вже було встановлено судом, станом на момент розгляду справи, договір оренди № 4880-Н від 17.03.2011 року є діючим.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до ч. 2 статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

З правового аналізу вказаної норми вбачається, що підставою зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору є істотне порушення договору другою стороною. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом з урахуванням того, що істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Згідно частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 вказаної статті передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 Господарського кодексу України, договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Частиною 3 стаття 26 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" передбачено, що на вимогу однієї із сторін, договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

В статті 782 Цивільного кодексу України закріплено, що наймодавець має право відмовитись від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, орендар (відповідач) систематично прострочував внесення орендної плати, а з липня 2011 року і по теперішній час не сплачує орендну плату. Це свідчить про те, що відповідач більш ніж три місяці підряд не вносить орендну плату, що є підставою для розірвання договору оренди відповідно до ст.. 782 Цивільного кодексу України

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що вимога прокурора про дострокове розірвання договору оренди № 4880-Н від 17.03.2011 року, правомірна та обґрунтована, така що підтверджена матеріалами справи та не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Згідно ч.1. ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

За таких обставин, господарський суд вважає позовну вимогу позивача щодо зобов'язання відповідача повернути за актом приймання-передачі орендоване за договором майно обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст..ст. 44-49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у даній справі покладається на відповідача.

Враховуючи вказані обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги прокурора правомірні та обґрунтовані, така що підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем, тому підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 11,15,16 509, 525, 526, 530, 546,548, 551, 629, 610, 611, 612, 651,762,764,782 Цивільного кодексу України, статтями 179, 188, 193, 198, 232, 283, 284, 285, 286, 291, 343, Господарського кодексу України, ст. ст. 18, 26 Закону України "Про оренду державного і комунального майна", ст.. 1,2 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, статтями 82-85 п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Розірвати договір оренди № 4880-Н, укладений 17.03.2011 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (61024, м. Харків, вул. Гуданова, 18, код ЄДРПОУ 24134589) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою «Ісіда» (ідентифікаційний код 22617451; адреса: 61157, м. Харків, вул.. Червоного Орача,30).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Ісіда» (ідентифікаційний код 22617451; 61157, м. Харків, вул.. Червоного Орача,30) на користь Держаного бюджету (стягувач: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області) на р/р УДКСУ у Жовтневому районі м. Харкова № 31115094700008, код ЄДРПОУ: 37999612 МФО 851011) - 18289,10 грн. заборгованості з орендної плати, 1068,24 грн. пені та штраф у розмірі 1288,78 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Ісіда» (ідентифікаційний код 22617451; 61157, м. Харків, вул.. Червоного Орача,30) на користь державного бюджету України (Код одержувача 24134490; Банк одержувача Головне Управління Державного Казначейства України у Харківській обл..; МФО банку одержувача 851011; Номер рахунку 31110095700002; Код бюджетної класифікації 22090200; Символ звітності банку 095; Призначення платежу: *; 101; код ЄДРПОУ платника; 22090200; 095) 2682,50 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог провадження у справі припинити.

Повне рішення складено 11.09.2012 р.

Суддя Аюпова Р.М.