Постанова

від 10.09.2012 по справі 05/5026/696/2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.09.2012 № 05/5026/696/2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Мальченко А.О.

Гаврилюка О.М.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 10.09.2012 року

розглянувши апеляційну скаргу Регіонального відділення фонду державного майна України по Черкаській області на рішення господарського суду Черкаської області від 15.05.2012 року (повний текст підписано 18.05.2012 року)

у справі № 05/5026/696/2012 (суддя Швидкий В.А.)

за позовом прокурора міста Черкаси в інтересах держави в особі Регіонального відділення фонду державного майна України по Черкаській області

до приватного підприємства «Владіс-МГ»

про стягнення 20 417,85 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Черкаської області від 15.05.2012 року у справі №05/5026/696/2012 задоволено частково позов прокурора міста Черкаси в інтересах держави в особі Регіонального відділення фонду державного майна України по Черкаській області до приватного підприємства «Владіс-МГ» про стягнення 20 417,85 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Регіональне відділення фонду державного майна України по Черкаській області звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

В своїх доводах заявник посилався на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, та висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи.

Ухвалою від 09.07.2012 року Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №05/5026/696/2012 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Приватне підприємство «Владіс-МГ» не скористалося своїм правом згідно з ч. 1 ст. 96 ГПК України та не надало суду відзив на апеляційну скаргу що, відповідно до ч. 2 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Прокурор в судовому засіданні підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду Черкаської області від 15.05.2012 року у справі №05/5026/696/2012 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили. Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання про розгляд апеляційної скарги, а також приймаючи до уваги те, що ухвалою про призначення справи до розгляду справи учасників судового процесу було попереджено, що неявка представників сторін без поважних причин у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами без участі представників сторін у судовому засіданні.

Крім того, судовою колегією розглянуто та долучено до матеріалів справи клопотання Регіонального відділення фонду державного майна України по Черкаській області про розгляд справи без участі представника позивача в судовому засіданні.

Згідно з ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

31.12.1997 року між головним управлінням статистики у Черкаській області та відповідачем укладено договір № 4 оренди нежитлових приміщень загальною площею 150,00 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Черкаси, вул. О.Дашковича, 39. Строк дії договору з 01.01.1998 року по 31.12.2002 року.

В ході виконання договору сторонами неодноразово вносились зміни. Так, додатковою угодою № 5 від 20.03.2000 року визначено розмір орендної плати у сумі 15 689,88 грн. на рік та визначено, що 30 % щомісячної орендної плати підлягає внесенню до державного бюджету, 70 % - позивачу; додатковою угодою № 6 від 09.11.2000 року річний розмір орендної плати встановлено у сумі 2 492,40 грн.; додатковою угодою № 7 від 25.07.2002 року річний розмір орендної плати встановлено у сумі 1 863,60 грн.; додатковою угодою № 9 від 24.01.2003 року річний розмір орендної плати встановлено у сумі 2 079,23 грн., який сплачується по 50 % до державного бюджету та позивачу.

29.02.2008 року укладено договір № 1 «Про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 4 від 31.12.1997 року», згідно з яким відповідачу передано в оренду нежитлове приміщення в адміністративній будівлі, загальною площею 152 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Черкаси, вул. О.Дашковича, 39, орендодавцем за договором є регіональне відділення Фонду державного майна України по Черкаській області.

На виконання вищевказаного договору між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Черкаській області та відповідачем 29.02.2008 року укладено договір оренди №627 нерухомого майна, згідно з яким відповідачу передано в оренду 150,00 кв.м. нежитлових приміщень, що знаходяться на балансі позивача та розташовані за адресою: м. Черкаси, вул. О. Дашковича, 39 (далі за текстом - договір).

За умовами пункту 3.1 договору за базовий місяць визначено вересень 2011 року та встановлено орендну плату у сумі 5 363,02 грн. Орендна плата перераховується відповідачем самостійно не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним, у співвідношенні: по 50 % (2 681,51 грн.) на відповідний рахунок держказначейства та на розрахунковий рахунок балансоутримувача (позивача).

Однак, в порушення умов договору відповідачем не в повному об'ємі сплачено орендну плату за березень 2011 року - березень 2012 року. За вказаний період заборгованість становить 17 873,27 грн.

У квітні 2012 року прокурор міста Черкаси в інтересах держави в особі Регіонального відділення фонду державного майна України по Черкаській області звернувся до господарського суду Черкаської області з позовом до приватного підприємства «Владіс-МГ» про стягнення 17 873,27 грн. основного боргу, 757,25 грн. пені та 1 787,33 грн. штрафу.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 17 873,27 грн. основного боргу, 757,25 грн. пені є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а у решті позовних вимог в частині стягнення 1 787,33 слід відмовити, оскільки такої відповідальності як штраф за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань законодавством не передбачено.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, позивач посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального права. Крім того скаржник вважає правомірними позовні вимоги про стягнення штрафу у розмірі 10% від суми заборгованості, оскільки сторонами договору погоджено всі його умови, в тому числі п. 3.8 договору, а відповідач не сплачував орендну плату більше трьох місяців, а тому, на думку позивача, штраф у розмірі 1 787,33 грн. також підлягає стягненню з відповідача.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права, при винесені оскаржуваного судового рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також, дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. На перше місце серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків законодавець ставить договори, як складний юридичний факт побудований на основі волевиявлення сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачами та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору оренди, згідно з яким та в силу ст. 759 ЦК України, ст.283 ГК України, ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

До обов'язків орендаря частина 1 статті 762 ЦК України, ст. 285, 286 ГК України відносить, зокрема, внесення плати за користування майном, розмір якої встановлений договором оренди.

Відповідно до п. 3.6 договору орендар зобов'язався вносити орендну плату до 15 числа місяця наступного за звітним.

Матеріали справи свідчать, що до договору оренди вносились зміни, шляхом укладення додаткових угод, щодо зменшення площ орендованого майна та розміру орендної плати. Відповідно до внесених змін орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року №786, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - вересень 2011 року 5 363,02 грн., з яких орендар сплачує 2 681,51 грн. (50%) до державного бюджету на відповідний рахунок Державного казначейства за місцезнаходженням об'єкту оренди (п. 3.1 - 3.6 договору). Орендна плата за жовтень 2011 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за жовтень 2011 року.

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували належне виконання відповідачем свого зобов'язання, не містять їх і матеріали справи.

Отже, всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, відповідач не виконав своїх зобов'язань перед позивачем щодо своєчасної та повної сплати орендної плати.

В порушення умов договору відповідачем не в повному обсязі сплачено орендну плату за період з березня 2011 року по березень 2012 року, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість в сумі 17 873,27 грн.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно визнав доведеним факт невиконання відповідачем у встановлений договором строк свого обов'язку, а тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Згідно із ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 3.7 договору встановлено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, за кожний день прострочення включаючи день оплати.

Відповідно до п. 3.8 договору, у разі якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Тобто, сторонами спору при укладенні договору передбачено правові наслідки порушення відповідачем строків з оплати орендної плати.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 757,25 грн. та штраф у сумі 1 787,33 грн. за порушення договірного зобов'язання.

Частини 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

При цьому слід зазначити, що розуміння господарських санкцій у ГК є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, тобто відповідні фінансові санкції, що стягуються за порушення валютного, податкового, антимонопольного та інших публічних галузей законодавства тощо.

Також господарським кодексом не визначається, що слід розуміти під кожним із видів господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня) і чим вони відрізняються одна від одної, а тому у даному випадку слід застосовувати правила, встановлені ЦК України. Цивільне законодавство визначає всі три види штрафної відповідальності як різновиди неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Отже штраф і пеня є різновидами неустойки, визначення яких надане у частинах 2 та 3 ст. 549 ЦК України.

Згідно з ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Кваліфікуючими ознаками штрафу є:

- можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо).

- обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 3 статті 549 ЦУ України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня характеризується такими ознаками:

- застосування виключно у грошових зобов'язаннях;

- можливість встановлення тільки за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки);

- обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання;

- триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, такі господарські санкції як штраф та пеня не є тотожними, а навпаки, хоча і є різновидами неустойки, є різними правовими категоріями. Штраф застосовується одноразово у випадку прострочення боржником виконання зобов'язання понад встановлений сторонами зобов'язання термін та може встановлюватися за будь-яке порушення, тоді як пеня має триваючий характер, тобто нараховується за певний проміжок часу, є видом відповідальності за невиконання, за загальним правилом, виключно грошового зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена і в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 07.04.2008 року №01-8/211, в пункті 48 якого зазначається, що штраф та пеня є різновидами неустойки, які відрізняються тим, що розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф не залежить.

Згідно з частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Таким чином, поняття штрафних санкцій є більш широким, ніж поняття неустойки, і включає в себе також адміністративно-господарські санкції, які застосовуються за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Як зазначалось вище, при укладенні договору (п. 3.7, п. 3.8 договору) сторони дійшли згоди щодо правових наслідків порушення відповідачем строків з оплати орендної плати.

Положеннями статей 627, 628, 629 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що відмова місцевим господарським судом позивачеві у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1 787,33 грн. є помилковою, а висновки суду першої інстанції про те, що такої відповідальності як штраф за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань законодавством не передбачено - є неправильними та такими, що не відповідають чинному законодавству України.

Принагідно зазначити, що місцевим господарським судом до спірних правовідносин невірно було застосовано норми матеріального права, а саме - положення ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне скасовати рішення господарського суду Черкаської області від 15.05.2012 року в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення штрафу у розмірі 1 787,33 грн. та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення цих вимог в повному обсязі.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції вважає стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача 757,25 грн. пені таким, що повністю відповідає чинному законодавству України, умовам укладеного між сторонами договору та обставинам справи.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно з нормами статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи а також неправильне застосування норм матеріального права та процесуального права, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, рішення господарського суду Черкаської області від 15.05.2012 року прийнято після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, і є таким що не відповідає нормам закону.

Таким чином, апеляційна скарга Регіонального відділення фонду державного майна України по Черкаській області підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду слід скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 1 787,33 грн. штрафу. В цій частині прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити повністю.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Регіонального відділення фонду державного майна України по Черкаській області на рішення господарського суду Черкаської області від 15.05.2012 року у справі №05/5026/696/2012 задовольнити.

2. Рішення господарського суду Черкаської області від 15.05.2012 року у справі №05/5026/696/2012 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 1 787,33 грн. штрафу. В цій частині прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити повністю.

3. В іншій частині рішення господарського суду Черкаської області від 15.05.2012 року у справі №05/5026/696/2012 залишити без змін.

4. Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

«1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з приватного підприємства «Владіс-МГ» на користь регіонального відділення фонду державного майна України по Черкаській області 17 873,27 грн. основного боргу, 757,25 грн. пені, 1 787,33 грн. штрафу, 1 609,50 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, 536,50 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

5. Видачу виконавчих документів доручити господарському суду Черкаської області.

6. Матеріали справи № 05/5026/696/2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст.107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст.105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Майданевич А.Г.

Судді Мальченко А.О.

Гаврилюк О.М.