Рішення

від 11.09.2012 по справі 5011-5/9739-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

5011-5/9739-2012   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа №  5011-5/9739-2012 11.09.12 За позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю "Олга-Логістик" до                    Приватного підприємства "ЮРТ-555" про          стягнення 4 744,74 грн.       Суддя Ломака В.С. Представники сторін: від позивача: не з'явився; від відповідача: не з'явився. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю Торгова група "Олга-Логістик" (далі –позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "ЮРТ-555" (далі –відповідач) про стягнення 4 744,74 грн., в тому числі             4 404, 34 грн. основного боргу та 340, 40 грн. пені. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між ним та відповідачем договору позивач поставив останньому товар, який в порушення взятих на себе зобов'язань відповідачем був оплачений лише частково, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів. Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.07.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/9739-2012, розгляд справи призначено на 01.08.2012 р. Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.08.2012 р., у зв'язку з неявкою представників сторін, розгляд справи відкладено на 11.09.2012 р. 28.08.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові документи у справі. Представники сторін в судове засідання 11.09.2012 р. не з'явились, про причини неявки не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87  ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації –адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України. При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи. Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66  69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі. Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це –складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд. Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету. У судовому засіданні 11.09.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, – ВСТАНОВИВ: 28.07.2011 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки продукції № 1585, відповідно до п. 1.1. якого постачальник продає та поставляє, а покупець купує та оплачує на умовах та у порядку визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках (специфікаціях) або накладних, що засвідчують прийом-передачу товару від постачальника до покупця та є невід'ємними частинами цього договору. Найменування та кількість товару зазначається в додатках або накладних, які є невід'ємними частинами цього договору (п. 2.1. Договору). Відповідно до п. 3.1. Договору ціна на товар встановлюється на підставі прас-листів постачальника, що є додатками до цього договору. Оплата здійснюється в національній валюті. Згідно з п. 3.3. Договору покупець зобов'язаний оплачувати кожну партію переданого постачальником товару, протягом 7 календарних днів з моменту передачі такої партії товару. Відповідно до п. 8.5. Договору договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2011 р., а у фінансовій частині до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. У разі, якщо жодна сторона протягом 30 календарних днів до закінчення терміну дії даного договору  не заявить про наміри його розірвання, цей договір вважається пролонгованим на тих же умовах терміном на один календарний рік. На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар згідно з товарно-транспортною накладною № ДОК-019899 від 29.07.2011 р. на суму 14 404, 34 грн. Як зазначає позивач та не спростовано відповідачем, останній лише частково на суму 10 000, 00  грн. оплатив поставлений йому товар, що також підтверджується наданими до матеріалів справи копіями виписок банку по поточному рахунку позивача, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 4 404, 34 грн. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав. Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки. Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Як зазначалось вище, згідно з п. 3.3. Договору покупець зобов'язаний оплачувати кожну партію переданого постачальником товару, протягом 7 календарних днів з моменту передачі такої партії товару. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів,  необхідних  для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві їх вартості, відповідний борг має бути стягнутий з нього в судовому порядку. Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України). Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України. Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею –неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Сторони передбачили п. 5.3. Договору, що у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожен день прострочення платежу. Позивачем нараховано відповідачу пеню за період в 182 дні з 07.08.2012 р. по 04.02.2012 р. (у розрахунку вказано –до 19.04.2012 р., проте розраховано саме за 182 дні) у розмірі 340, 40 грн., розрахунок якої є вірним. Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу. Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за договором обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню. З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 609, 50 грн. (1, 5 розміру мінімальної заробітної плати, визначеної станом на 1 січня 2012 р.) покладаються на відповідача. Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82–85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, – ВИРІШИВ: 1.          Позовні вимоги задовольнити повністю. 2.          Стягнути з Приватного підприємства "ЮРТ-555" (02094, м. Київ, Дніпровський район, проспект Гагаріна, будинок 13, код ЄДРПОУ 37767985) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Олга-Логістик" (01001, м. Київ, Шевченківський район, вулиця Софійська, будинок 10-А, код ЄДРПОУ 36001805) 4 404 (чотири тисячі чотириста чотири) грн. 34 коп. основного боргу, 340 (триста сорок) грн. 40 коп. пені та 1 609 (одну тисячу шістсот дев'ять) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору. 3.          Після вступу рішення в законну силу видати наказ. 4.          Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Повне рішення складено 14.09.2012 р. Суддя                                                                                                                   В.С. Ломака