Рішення

від 03.09.2012 по справі 5017/1969/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2012 р.Справа № 5017/1969/2012

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Л.Е. Кришиневській

за участю представників:

від позивача - Хижня В.В.,

від відповідача -не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Центральна транспортна компанія" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Південь-Метекспорт" про стягнення заборгованості в сумі 12 886,96 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Центральна транспортна компанія" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Південь-Метекспорт" про стягнення заборгованості за договором комісії № 347/К в сумі 12 886,96 грн., посилаючись на наступне.

Між ТОВ „Центральна транспортна компанія" та ТОВ „Південь-Метекспорт" було укладено договір комісії від 17.06.2011 р. № 347/К, за умовами якого позивач прийняв на себе зобов'язання від свого імені, за дорученням, за кошти і в інтересах відповідача, за винагороду здійснити транспортно-експедиторське обслуговування вітчизняних, експортно-імпортних і транзитних вантажів відповідача у вагонах загального парку, власних і орендованих при їх перевезенні мережею залізниць України і інших країн, у відповідності зі Статутом залізниць України, правилами СМГС, міжурядовими і прикордонними Угодами, а також національним транспортним правом країни, територією якої здійснюється перевезення, у відповідності з замовленням відповідача.

Як вказує позивач, згідно з умовами п.2.2.7 договору відповідач як комітент взяв на себе зобов'язання оплатити комісійну винагороду і відшкодувати комісіонеру суму всіх здійснених ним платежів, пов'язаних з виконанням комісіонером своїх зобов'язань по транспортуванню вантажу. При цьому п. 3.10 договору встановлено, що до 10 числа місяця, наступного за місяцем, в якому здійснювалося перевезення вантажів комітента, сторони здійснюють остаточне звіряння витрат комісіонера, що виникли в ході надання послуг в попередньому місяці, і платежів, здійснених за надані послуги, зі складанням і підписанням сторонами акта виконаних робіт і звіту комісіонера. В тому разі, якщо в результаті звіряння розрахунків буде встановлено заборгованість комітента, він зобов'язується оплатити суму існуючої заборгованості, що підлягає оплаті згідно зі звітом комісіонера, до 15 числа місяця, наступного за звітним.

Так, за ствердженням позивача, протягом червня 2011 року ним були сплачені третім особам витрати, пов'язані з перевезенням вантажів відповідача на суму 4 884,19 грн. (з ПДВ). Також позивач вказує, що відповідно до додаткової угоди №1 від 17.06.2011 р. до договору він як комісіонер нарахував суму комісійної винагороди за послугу в розмірі 300,00 грн. (з ПДВ). При цьому позивачем як комісіонером було складено звіт комісіонера № 1 від 30.06.2011 р., акт № 1 виконаних робіт від 30.06.2011 р. та розрахунок вартості витрат комісіонера при організації перевезень вантажів комітента за період з 01.06.2011 р. до 30.06.2011 р.

При цьому, як зазначає позивач, документи були підписані (погоджені) відповідачем як комітентом без претензій і зауважень. Отже, на думку позивача, послуги, які були отримані комітентом, підлягають оплаті на підставі затверджених сторонами договору документів, а понесені комісіонером витрати в інтересах комітента підлягають відшкодуванню.

Таким чином, позивач вказує, що згідно звіту комісіонера № 1 від 30.06.2011 р. на кінець звітного періоду (30.06.2011р.) за комітентом залишилася заборгованість в частині розрахунків за виконані послуги і оплаті комісійної винагороди, розмір якої складала 5184,19 грн. з ПДВ. Отже, до 15.07.2011 р. відповідно до п.3.10 договору комітент був зобов'язаний погасити цю заборгованість, однак цього не зробив. При цьому позивачем зазначено, що з метою спонукання відповідача оплатити борг йому було надіслано рахунок № 01.01345 від 21.07.2011 р., який був залишений відповідачем поза увагою.

Поряд з вказаним, за ствердженням позивача, впродовж липня 2011 року ним як комісіонером були сплачені третім особам витрати, пов'язані з перевезенням вантажів комітента, на суму 6655,54 грн. (з ПДВ). Так, позивач вказує, що відповідно до додаткової угоди № 1 від 17.06.2011 р. до договору комісіонер нарахував суму комісійної винагороди за послугу в розмірі 300,00 грн. (з ПДВ). За наслідками звітного періоду „липень 2011р." комісіонером було складено звіт комісіонера № 2 від 31.07.2011 р., акт № 2 виконаних робіт від 31.07.2011 р. та розрахунок вартості витрат комісіонера при організації перевезень вантажів комітента за період з 01.07.2011 р. до 31.07.2011 р. При цьому вказаний звіт комісіонера № 2 констатував заборгованість комітента за попередній звітний період. Загальна сума заборгованості, яка підлягала оплаті, складала 12139,73 грн. з ПДВ. Як стверджує позивач, документи були підписані (погоджені) відповідачем як комітентом без претензій і зауважень. Наразі зі звітними документами відповідачу був надісланий і отриманий ним рахунок № 01.01490 від 31.07.2011 р.

Відтак, позивач вважає, що послуги, які були отримані комітентом, підлягають оплаті на підставі затверджених сторонами договору документів, а понесені комісіонером витрати в інтересах комітента підлягають відшкодуванню. Проте, порушуючи умови пункту 3.10 договору відповідач знов не розрахувався з комісіонером за липень 2011 р. та не погасив борг за червень 2011 року. Таким чином, станом на 04.10.2011 загальна сума заборгованості відповідача складала 12139,73 грн. (з ПДВ).

Так, позивач вказує, що ним було пред'явлено відповідачу претензію на вказану суму, яку відповідач отримав 17.10.2011 р. У вказаній претензії відповідачу було запропоновано протягом двох банківських днів з моменту отримання даної претензії перерахувати на рахунок позивача заборгованість, а якщо протягом одного місяця від дати отримання претензії від відповідача не надійде відповідь, претензія буде вважатися визнаною в повному обсязі. Разом з претензією відповідач отримав ще один рахунок № 01.01832 від 05.10.2011 р. на сплату заборгованості згідно звіту комісіонера № 2 від 31.07.2011 р. на суму 12139,73 грн. Так, 13.12.2011 р. на адресу позивача надійшла відповідь відповідача на претензію. Гарантійним листом від 06.12.2011 р. № 59 відповідач гарантував погасити заборгованість за договором № 347/К протягом чотирьох місяців з розстроченням: в грудні 2011р. - 3000,00 грн.; в січні 2012р. 3000,00 грн., в лютому 2012р. - 3000,00 грн., в березні 2012р.-3139,73 грн.

Однак, за ствердженням позивача, відповідач так і не здійснив жодної проплати в рахунок погашення боргу, на телефонні дзвінки не відповідає.

При цьому позивач посилається на п. 5.3 договору, в якому сторони погодили, що за прострочення платежів понад строки, обумовлені у цьому договорі, комітент виплачує комісіонеру пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати.

Так, позивач вказує, що строки порушення грошового зобов'язання відліковуються позивачем на підставі гарантійного листа № 59; строки різняться в залежності від граничних термінів, вказаних у гарантійному листі № 59, і від сум, визначених для оплати кожного відповідного місяця. Зокрема, в грудні 2011р. відповідач зобов'язався сплатити 3000,00 грн.; до 01.01.2012 р. і в наступні дні кошти не надійшли, тому порушення триває з 01.01.2012 р. по 18.06.2012 р. (день, коли здійснюється даний розрахунок), всього - 170 календарних днів.

В січні 2012 р. відповідач зобов'язався сплатити 3000,00 грн.; до 01.02.2012 р. і в наступні дні кошти не надійшли, тому порушення триває з 01.02.2012 р. по 18.06.2012 р., всього - 139 календарних днів.

В лютому 2012 р. відповідач зобов'язався сплатити 3000,00 грн.; до 01.03.2012 р. і в наступні дні кошти не надійшли, тому порушення триває з 01.03.2012 р. по 18.06.2012 р., всього - 110 календарних днів.

В березні 2012 р. відповідач зобов'язався сплатити 3139,73 грн., до 01.04.2012 р. і в наступні дні кошти не надійшли, тому порушення триває з 01.04.2012 р. по 18.06.2012 р., всього - 79 календарних днів.

Відтак, позивач вважає, що має право на сплату на його користь відповідачем неустойки (пені) за весь термін існування заборгованості, виходячи з того, що облікова ставка НБУ в період з 01.01.2012 р. по 22.03.2012 р. становила 7,75% річних (згідно з постановою Правління НБУ від 09.08.2010 р. № 377), а в період з 23.03.2012 р. по 18.06.2012 р. облікова ставка НБУ становила 7,5% річних. Так, з огляду на вищенаведене сума нарахованої позивачем пені складає 623,56 грн., яка заявлена позивачем до стягнення.

Також позивач посилається на приписи ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлено договором або законом. Так, позивачем здійснено нарахування 3% річних від простроченої суми, що становлять 123,67 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 05.07.2012 р. порушено провадження по справі № 5017/1969/2012 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином за фактичною адресою та адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців згідно спеціального витягу (а.с. 45-46). Проте згідно поштових повідомлень, що містяться в матеріалах справи, надіслана судом поштова кореспонденція разом з ухвалами суду повернута у зв'язку з відсутністю відповідача зав вказаною адресою.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

17 червня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Центральна транспортна компанія" (комісіонер) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Південь-Метекспорт" (комітент) було укладено договір комісії № 347/К (а.с. 10-16), згідно п. 1.1 якого позивач як комісіонер прийняв на себе зобов'язання від свого імені, за дорученням, за кошти і в інтересах відповідача, за винагороду здійснити транспортно-експедиторське обслуговування вітчизняних, експортно-імпортних і транзитних вантажів відповідача у вагонах загального парку, власних і орендованих при їх перевезенні мережею залізниць України і інших країн, у відповідності зі Статутом залізниць України, правилами СМГС, міжурядовими і прикордонними Угодами, а також національним транспортним правом країни, територією якої здійснюється перевезення, у відповідності з замовленням комітента.

Також п. 2.1.1 договору передбачено, що позивач як комісіонер зобов'язується здійснювати транспортно-експедиторське обслуговування та організовувати перевезення в рухомому складі, по направленням та в строки, що вказані в заявках комітента, по ставкам, які вказані у відповідних додатках, що є невід'ємною частиною договору.

В свою чергу відповідач як комітент зобов'язується сплатити комісійну винагороду та відшкодувати позивачу як комісіонеру суму всіх здійснених ним платежів, пов'язаних з виконанням комісіонером своїх зобов'язань по здійсненню транспортно-експедиторського обслуговування вантажів комітента, в т.ч. витрати, пов'язані із залученням орендованих вагонів (або вагонів, прийнятих комісіонером в управління) до перевезення вантажів комітента, витрати на отримання оперативної електронної інформації (послуги ГИВЦ УЗ) по стягненню провізних платежів по залізничним дорогам України (по яким здійснюється відправлення/прибуття вантажів комітента), а також вартість страхової премії, якщо дане перевезення, вантаж або рухомий склад були застраховані, а також суму всіх понесених комісіонером витрат, що виникли внаслідок їх підтвердження представником комітента. Комітент гарантує надання комісіонеру копій документів, пов'язаних з здійсненням угод (укладенням договорів, виконанням дій, передбачених довіреністю) по узгодженим з комісіонером заявкам (п. 2.2.7 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору вартість транспортно-експедиторського обслуговування вантажів, заявлених до перевезення комітентом, вартість страхування вказаних вантажів, якщо страхування здійснюється в обов'язковому порядку у випадках, передбачених діючим законодавством України та/або на підставі заявки комітента, а також винагорода комісіонера по діючому договору визначаються в додатках до цього договору, які після їх підписання сторонами є невід'ємною частиною дійсного договору.

Згідно п. 3.3 договору комітент здійснює 100% попередню оплату в розмірі вартості заявленого об'єму перевезення вантажів шляхом перерахування грошових коштів на рахунок комісіонера на підставі виставлених рахунків або на підставі договору на протязі 2-х банківських днів з дати направлення комісіонеру заявки, якщо інше не передбачено у відповідному додатку до договору. Комісіонер виконує надання послуг лише після повної авансової оплати вартості заявленого об'єму перевезення, якщо інше не передбачено в додатку до договору.

Комісіонер має право не приступати до виконання своїх зобов'язань по даному договору до нарахування від комітента 100% передплати на надання транспортно-експедиторських послуг, якщо інше не передбачено у відповідному додатку до договору (п. 3.4 договору).

П. 3.10 договору передбачено, що до 10 числа місяця, наступного за місяцем, в якому здійснювалося перевезення вантажів комітента, сторони здійснюють звірку витрат комісіонера, які виникли в ході надання послуг в минулому місяці, та платежів, що були здійснені за надані послуги, з зіставленням та підписанням сторонами акту виконаних робіт та звіту комісіонера. У тому випадку, якщо в результаті звірки розрахунків буде встановлено заборгованість комітента, він зобов'язаний сплатити суму утвореної заборгованості, що підлягає сплаті згідно звіту комісіонера, до 15 числа місяця, наступного за звітним.

Згідно п. 4.3 договору комітент сплачує винагороду комісіонеру на його розрахунковий рахунок не пізніше двох банківських днів після дати підписання звіту комісіонера.

В п. 5.1 договору сторони визначили, що кожна із сторін приймає на себе зобов'язання по своєчасному та повному виконанню своїх зобов'язань за договором. За невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором, сторони відшкодовують один одному нанесені у зв'язку з цим та документально підтверджені збитки та несуть відповідальність згідно діючого законодавства України.

Так, за ствердженнями позивача, протягом червня 2011 року ним були сплачені третім особам витрати, пов'язані з перевезенням вантажів відповідача на суму 4 884,19 грн. (з ПДВ). У зв'язку з цим відповідно до додаткової угоди № 1 від 17.06.2011 р. до договору він як комісіонер нарахував суму комісійної винагороди за послугу в розмірі 300,00 грн. (з ПДВ). При цьому з матеріалів справи вбачається, що позивачем як комісіонером було складено звіт комісіонера № 1 від 30.06.2011 р. (а.с. 18), акт виконаних робіт № 1 від 30.06.2011 р. (а.с. 19) та розрахунок вартості витрат комісіонера при організації перевезень вантажів комітента за період з 01.06.2011 р. до 30.06.2011 р. (а.с. 20). Вказані документи підписані (погоджені) відповідачем як комітентом без претензій і зауважень.

Отже, на думку суду, послуги, які були отримані комітентом, підлягають оплаті на підставі затверджених сторонами договору документів, а понесені комісіонером витрати в інтересах комітента підлягають відшкодуванню.

Таким чином, на підставі звіту комісіонера № 1 від 30.06.2011 р. та акту виконаних робіт відповідач як комітент мав сплати виконані послуги і комісійну винагороду, загальний розмір яких склав 5184,19 грн. з ПДВ.

В свою чергу відповідач як комітент відповідно до п. 3.10 договору до15.07.2011 р. був зобов'язаний погасити цю заборгованість, однак цього не зробив. При цьому позивачем зазначено, що з метою спонукання відповідача оплатити борг йому було надіслано рахунок № 01.01345 від 21.07.2011 р., який був залишений відповідачем поза увагою.

Поряд з вказаним, за ствердженням позивача, впродовж липня 2011 року ним як комісіонером були сплачені третім особам витрати, пов'язані з перевезенням вантажів комітента, на суму 6655,54 грн. (з ПДВ). Так, позивач вказує, що відповідно до додаткової угоди № 1 від 17.06.2011 р. до договору комісіонер нарахував суму комісійної винагороди за послугу в розмірі 300,00 грн. (з ПДВ). За наслідками звітного періоду „липень 2011р." комісіонером було складено звіт комісіонера № 2 від 31.07.2011 р., акт № 2 виконаних робіт від 31.07.2011 р. та розрахунок вартості витрат комісіонера при організації перевезень вантажів комітента за період з 01.07.2011 р. до 31.07.2011 р. При цьому вказаний звіт комісіонера № 2 констатував заборгованість комітента за попередній звітний період. Загальна сума заборгованості, яка підлягала оплаті, складала 12139,73 грн. з ПДВ. Вказані документи були підписані (погоджені) відповідачем як комітентом без претензій і зауважень. Наразі зі звітними документами відповідачу був надісланий і отриманий ним рахунок № 01.01490 від 31.07.2011 р.

Відтак, послуги, які були отримані комітентом, підлягають оплаті на підставі затверджених сторонами договору документів, а понесені комісіонером витрати в інтересах комітента підлягають відшкодуванню. Проте, порушуючи умови пункту 3.10 договору, відповідач знов не розрахувався з комісіонером за липень 2011 р. та не погасив борг за червень 2011 року. Таким чином, станом на 04.10.2011 загальна сума заборгованості відповідача складала 12139,73 грн. (з ПДВ).

Так, позивачем було пред'явлено відповідачу претензію на вказану суму, яку відповідач отримав 17.10.2011 р. У вказаній претензії відповідачу було запропоновано протягом двох банківських днів з моменту отримання даної претензії перерахувати на рахунок позивача заборгованість, а якщо протягом одного місяця від дати отримання претензії від відповідача не надійде відповідь, претензія буде вважатися визнаною в повному обсязі. Разом з претензією відповідач отримав ще один рахунок № 01.01832 від 05.10.2011 р. на сплату заборгованості згідно звіту комісіонера № 2 від 31.07.2011 р. на суму 12139,73 грн. Так, 13.12.2011 р. на адресу позивача надійшла відповідь відповідача на претензію. Гарантійним листом від 06.12.2011 р. № 59 відповідач гарантував погасити заборгованість за договором № 347/К протягом чотирьох місяців з розстроченням: в грудні 2011р. - 3000,00 грн.; в січні 2012р. 3000,00 грн., в лютому 2012р. - 3000,00 грн., в березні 2012р.-3139,73 грн.

Однак, відповідач вказану вище заборгованість не сплатив, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Так, вищевказаний договір комісії є підставою для виникнення у сторін по справі господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Ч. 1 ст. 1013 Цивільного кодексу України комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.

За приписами ст. 1022 Цивільного кодексу України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії. Комітент, який має заперечення щодо звіту комісіонера, повинен повідомити його про це протягом тридцяти днів від дня отримання звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим.

В силу ст. 1024 Цивільного кодексу України комісіонер має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв'язку з виконанням своїх обов'язків за договором комісії, зокрема у випадку, якщо він або субкомісіонер вжив усіх заходів щодо вчинення правочину, але не міг його вчинити за обставин, які від нього не залежали.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Виходячи з викладеного, поряд з правом на винагороду ст. 1013 ЦК також закріплює право комісіонера на відшкодування фактичних витрат, яких він зазнав у зв'язку з виконанням умов договору комісії.

Так, за статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, виконання позивачем своїх зобов'язань за договором комісії є підставою виникнення у відповідача зобов'язання здійснити виплату комісійної винагороди та відшкодування понесених позивачем витрат у зв'язку з виконанням договору комісії.

Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 12 139,73 грн.

Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, п. 5.3 договору передбачено, що за прострочення платежів більше ніж в строк, передбачений п. 3.10, п. 4.3 дійсного договору, комітент виплачує комісіонеру пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення оплати.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Так, позивач вказує, що строки порушення грошового зобов'язання відліковуються позивачем на підставі гарантійного листа № 59; строки різняться в залежності від граничних термінів, вказаних у гарантійному листі № 59, і від сум, визначених для оплати кожного відповідного місяця. Зокрема, в грудні 2011р. відповідач зобов'язався сплатити 3000,00 грн.; до 01.01.2012 р. і в наступні дні кошти не надійшли, тому порушення триває з 01.01.2012 р. по 18.06.2012 р. (день, коли здійснюється даний розрахунок), всього - 170 календарних днів.

В січні 2012 р. відповідач зобов'язався сплатити 3000,00 грн.; до 01.02.2012 р. і в наступні дні кошти не надійшли, тому порушення триває з 01.02.2012 р. по 18.06.2012 р., всього - 139 календарних днів.

В лютому 2012 р. відповідач зобов'язався сплатити 3000,00 грн.; до 01.03.2012 р. і в наступні дні кошти не надійшли, тому порушення триває з 01.03.2012 р. по 18.06.2012 р., всього - 110 календарних днів.

В березні 2012 р. відповідач зобов'язався сплатити 3139,73 грн., до 01.04.2012 р. і в наступні дні кошти не надійшли, тому порушення триває з 01.04.2012 р. по 18.06.2012 р., всього - 79 календарних днів.

Відтак, позивач має право на сплату на його користь відповідачем неустойки (пені) за весь термін існування заборгованості, виходячи з того, що облікова ставка НБУ в період з 01.01.2012 р. по 22.03.2012 р. становила 7,75% річних (згідно з постановою Правління НБУ від 09.08.2010 р. № 377), а в період з 23.03.2012 р. по 18.06.2012 р. облікова ставка НБУ становила 7,5% річних. Так, з огляду на вищенаведене сума нарахованої позивачем пені складає 623,56 грн., яка заявлена позивачем до стягнення.

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за вказаним договором комісії щодо здійснення оплати комісійної винагороди і відшкодування понесених позивачем витрат, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню в сумі 623,56 грн., розрахунок якої наведено у позовній заяві (3000,00 грн. * 15,5% / 365 * 82) + (3000,00 грн. * 15% / 365 * 88)) + ((3000,00 грн. * 15,5% / 365 *51) + (3000,00 грн. * 15% / 365 * 88)) + ((3000,00 грн. * 15,5% / 365 * 22) + (3000,00 грн. * 15% / 365 * 88)) + (3139,73 грн. * 15% / 365 * 78).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Крім того, згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в договорі комісії не встановлено іншого відсотку, відповідно сплаті підлягають 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати товару, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних в сумі 123,67 грн., розрахунок якої наведено у позовній заяві (3000,00 грн. * 3% / 365 * 170) + (3000,00 грн. * 3% / 365 * 139) + (3000,00 грн. * 3% / 365 * 110) + (3139,73 рн.* 3% / 365 * 79).

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 12 886,96 грн. (12139,73 грн. основного боргу + 623,56 грн. пені + 123,67 грн. 3% річних).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Центральна транспортна компанія" обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Центральна транспортна компанія" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Південь-Метекспорт" про стягнення заборгованості в сумі 12 886,96 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Південь-Метекспорт" (65069, м. Одеса, вул. Дунаєвського, 1; код ЄДРПОУ 33388721) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Центральна транспортна компанія" (04070, м. Київ, вул. Григорія Сковороди, 21/16; код ЄДРПОУ 33052684; п/р 26002076164 в АБ „Експрес-Банк, м. Київ, МФО 322959) суму основної заборгованості в розмірі 12139/дванадцять тисяч сто тридцять дев'ять/грн. 73 коп. боргу, пеню в сумі 623/шістсот двадцять три/грн. 56 коп., 3% річних в сумі 123/сто двадцять три/грн. 67 коп., 1609/одна тисяча шістсот дев'ять/грн. 50 коп. судового збору.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з дня його прийняття.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 10.09.2012 р.

Суддя Петров В.С.