Рішення

від 12.09.2012 по справі 2-323-07

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/1190/2757/12 Головуючий у суді І-ї інстанції Заіка М.І.

Спори про право власності та інші речові права про приватну власність Доповідач Кривохижа В. І.

РІШЕННЯ

Іменем України

12.09.2012 Колегія суддів судової палати в цивільних справах

апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

Головуючої: Кривохижі В.І.

Суддів: Карпенка О.Л.

Черниш Т.В. при секретарі Дімановій Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Устинівського районного суду від 25 вересня 2007 року, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2007 року ОСОБА_4 звернулась в суд з позовом до Седнівської сільської ради Устинівського району про визнання права власності на жилий будинок.

Зазначала, що у 1992 році з сім»єю поселилася в жилому будинку, розташованому в с. Селіваново Устинівського району. У зв»язку з тим, що вона відкрито, безперервно проживає більше 10 років, просила визнати за нею право власності на цей будинок.

Заочним рішенням Устинівського районного суду від 25 вересня 2007 року позов задоволений.

Суд дійшов висновку про підтвердження факту відкритого, безперервного володіння позивачем зазначеним будинком з 1992 року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення суду через порушення норм матеріального і процесуального права. Зазначає, зокрема, що ухваленням зазначеного рішення порушені права його та родини, оскільки у спірному будинку вони проживають з 2003 року, що підтверджується довідкою виконкому Седнівської сільської ради, а відповідно до такої ж довідки цієї сільської ради позивач проживає в с.Селіваново з 2001 року. Той факт, що вона не проживала з 1992 року, оскільки приїхала з Вірменії у 2002 році, підтверджується і посвідкою на постійне проживання. Крім того, право на користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, також належить йому відповідно до договору оренди земельної ділянки.

Сторони про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином під розписку (а.с.38,39), в судове засідання не прибули, причини неявки не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи і заперечень на апеляційну скаргу не подали.

Заслухавши доповідача, пояснення представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_5, яка підтримувала доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Із змісту позовної заяви вбачається, що позивач десятирічний термін володіння будинком відраховує з 1992 року, посилаючись на довідку Седнівської сільської ради від 9 липня 2007 року (а.с.4,5).

Згідно наданої позивачем ксерокопії тимчасової посвідки на постійне проживання, виданої 4 березня 2004 року УМВС України в Кіровоградській області, ОСОБА_4 приїхала в Україну у 2002 році з Вірменії (а.с.6).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка згідно довідки Седнівської сільської ради з 1992 року і на час розгляду справи /2007 рік/ відкрито, безперервно володіла спірним жилим будинком, внаслідок чого набула права власності на нього згідно ст.344 ЦК України.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до частин 1, 4 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Виходячи зі змісту зазначеної статті, обставинами, які мають значення для справи, і, які у відповідності до ч. 1 ст.60 ЦПК України повинен довести саме позивач, є: законний об'єкт володіння; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).

Згідно пунктів 1, 8 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного Кодексу він набирає чинності з 1 січня 2004 року. Правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Таким чином, норми ст. 344 ЦК України поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року, а відтак визнання судом права власності за набувальною давністю не може мати місця раніше 1 січня 2011 року.

Тобто, у даному випадку при розгляді зазначеної цивільної справи у 2007 році такий строк взагалі ще не настав, а тому вимоги про набувальну давність не ґрунтуються на законі.

Таким чином, суд у порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України на зазначені положення норм матеріального права уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що їх регулює, і задовольнив позов на підставі ст.344 ЦК України, не з'ясувавши наявності обставин та правових підстав для набуття позивачем права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Крім того, скаржником надані до апеляційного суду довідки цієї ж сільської ради щодо проживання його з сім»єю у зазначеному будинку з 2003 року (а.с.21,31).

Однак, вирішуючи спір, суд першої інстанції фактичні обставини справи належним чином не з»ясував.

За таких умов у суду першої інстанції не було передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи, що судом неповно з»ясовані обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовані норми матеріального права, колегія суддів вважає можливим відповідно до ст.309 ЦПК України скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Заочне рішення Устинівського районного суду від 25 вересня 2007 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до Седнівської сільської ради Устинівського району про визнання права власності на жилий будинок відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча:

Судді: