Постанова

від 04.07.2012 по справі 2-а/1970/2543/12

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УКРАЇНА

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 2-а/1970/2543/12

"04" липня 2012 р. м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Хрущ В. Л.,

за участю:

секретаря судового засідання Мельника А.А.,

представника позивача -Гафтко Н. Л.,

представника відповідача -Майка В. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі справу за адміністративним позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Ровекс-Транс»про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В:

Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного підприємства «Ровекс-Транс»про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що відповідач не працевлаштував у 2011 році двох інвалідів згідно нормативу робочих місць, створених на даному підприємстві відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»у кількості чотирьох робочих місць, і за вказані незайняті інвалідами місця самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції в розмірі 22314,90 грн., що потягло за собою нарахування пені у розмірі 289,90 грн. У зв'язку з цим Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувшись до суду із даним позовом, просить стягнути з відповідача вищезазначені суми адміністративно-господарських санкцій та пені в судовому порядку.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала та просила задовольнити позовні вимоги з мотивів, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача позов не визнав, надав письмові заперечення, пояснив, що ПП «Ровекс-Транс»в повній мірі дотримувалося та виконувало всі обов'язки, які передбачено законодавством про соціальний захист інвалідів, зокрема: щомісячно подавало відповідні звіти про наявність вакансій форми № 3-ПН, сумлінно інформуючи центр зайнятості про наявність на підприємстві вакансій для інвалідів у 2011 році, про що свідчать копії всіх 12-ти звітів, та лист-відповідь №04/71/2743 від 07.05.2012 року, надана Тернопільським МРЦЗ на запит Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Однак, робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів на підприємстві не були зайняті та залишились вакантними - з незалежних на те від відповідача причин. При цьому, відповідач посилається на те, що його обов'язок щодо створення робочих місць для інвалідів - не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця, а такий обов'язок покладається на органи працевлаштування. А також, відповідач зазначає, що 08.12.2011 року представник ПП «Ровекс-Транс» брав участь у міні-ярмарку вакансій для осіб з обмеженими можливостями в Тернопільському міськрайонному центрі зайнятості з метою сприяння укомплектуванні персоналом, про що свідчить довідка Тернопільського МРЦЗ №04/67/6289 від 08.12.2011 року.

З наведеного у запереченнях, представник відповідача у судовому засіданні просив суд у задоволенні заявленого до нього позову відмовити.

Перевіривши матеріали справи, розглянувши доводи, викладені в позові та в запереченнях проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, надавши їм належну правову оцінку, проаналізувавши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню - не підлягають, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що відповідач -Приватне підприємство «Ровекс-Транс»(ідентифікаційний код за ЄДРПОУ - 30047776) зареєстроване як юридична особа Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради 24.12.1998 року.

Відповідно до частини восьмої статті 69 Господарського кодексу України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21.03.91 № 875-XII (надалі за текстом - Закон №875-XII).

Згідно з положеннями статті 18 Закону України № 875-ХІІ - підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Приймаючи до уваги те, що відповідач використовує працю найманих працівників, на нього розповсюджуються вимоги зазначеної статті Закону N 875-XII.

Відповідно до пункту 1 статті 19 Закону України № 875-ХІІ - для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, частиною 2 статті 19 Закону N 875-XII - зобов'язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечувати працевлаштування інвалідів.

Частиною 5 статті 19 Закону № 875-XII встановлено, що виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження форми звітності N 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів»та Інструкції щодо заповнення форми звітності N10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів»№42 від 10.02.2007 року - було затверджено звіт форми 10-ПІ.

Як вбачається зі звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів форми №10-ПІ за 2011 рік, самостійно поданого відповідачем до Тернопільського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів - середньооблікова кількість штатних працівників становить 141 особа, при цьому середньорічна заробітна плата штатного працівника -11157,45 грн.

Враховуючи чисельність штатних працівників підприємства, для виконання нормативу робочих місць для інвалідів відповідно до ст. 19 Закону №875-XII середньооблікова кількість штатних працівників-інвалідів, які повинні були працювати на підприємстві на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону № 875-XII, у 2011 році становить 6 осіб.

Як встановлено в ході розгляду даної справи та не заперечувалось жодною із сторін, у ПП «Ровекс-Транс» всі умови для працевлаштування інвалідів -забезпечено.

Однак на займаних посадах працює лише 4 інваліда, і 2 робочих місця, призначених для працевлаштування інвалідів, - є незайнятими.

Частиною четвертою статті 20 Закону України «Про зайнятість населення»№803-XII встановлено, що підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Частиною 2 статті 20 Закону № 875-XII -встановлено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

З аналізу положень ст.ст. 18, 19, 20 Закону №875-XII вбачається, що на суб'єктів господарювання покладено обов'язок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів і надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів. При цьому, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати інвалідів на створені робочі місця.

Постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007 року «Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»(далі -Порядок №70), затверджено Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування.

У відповідності до пункту 2 вказаного Порядку №70, окрім обов'язку подання звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, - на роботодавців покладено обов'язок подання інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів - до центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Водночас, наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року №420 «Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення»затверджено Інструкцію щодо заповнення форми звітності №3-ПН «Звіт про наявність вакансій», яка використовується для інформування населення про наявність вакансій, сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості як такі, що шукають роботу, для підбору персоналу на замовлення роботодавців.

При цьому, форма звіту №3-ПН, затвердженого вказаною Інструкцією, окрім граф про характеристику вакантного місця та основних вимог до претендента на вакансію, містить також графи 13 -15, які заповнюються, якщо до претендента на вакантне робоче місце (посаду) висуваються додаткові (особливі) вимоги.

Так, зокрема, у графі 15 наводяться дані про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду) особи, що належить до окремої категорії громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у рахунок річної броні, установленої місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад за поданням центрів зайнятості, відповідно до статті 5 Закону України «Про зайнятість населення», із змінами та доповненнями, а також інвалідів, пенсіонерів, студентів та інших.

Наявність вільного робочого місця (вакантної посади) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під окремими шифрами. Так, у разі працевлаштування інваліда зазначається потреба в працівнику за такою категорією громадян за шифром -«11 -інваліди».

Таким чином, вирішуючи питання про підставність застосування до ПАТ «Тернопільвтормет»адміністративно-господарських санкцій та пені та їх стягнення в судовому порядку, - суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні положення чинного законодавства.

Згідно з ч. 1, 2 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно з ч.1 ст. 217 Господарського кодексу України - господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Тобто, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця - не є податком, збором (обов'язковим платежем), - а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд повинен виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

При цьому слід враховувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання.

Під час розгляду справи встановлено, що згідно з актом планової перевірки від 25.05.2012 року відповідачем у 2011 році до Тернопільського МРЦЗ подавались звіти за формою №3-ПН «Про наявність вакансій»за кожен з 12 місяців (з січня по грудень) 2011 року.

Про вищезазначене свідчить і лист-відповідь №04/41/2743 від 07.05.2012 року, наданий Тернопільським МРЦЗ на запит Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Пр. цьому, судом встановлено, що казані звіти за формою №3-ПН -повністю відповідають вимогам Інструкції, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року №420 «Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення», - і окрім граф про характеристику вакантного місця та основних вимог до претендента на вакансію, містять також заповнені графи 13 -15 щодо додаткових (особливих) вимог до претендентів на два вакантних на підприємстві робочих місця, а саме щодо можливості працевлаштування посади «водій автотранспортного засобу» та «водій навантажувача»- інваліда ІІ або ІІІ групи з правом керування автомобілем - категорія В,С, умови праці для вказаних посад - звичайні.

Разом з тим, до посилань позивача на те, що до ПП «Ровекс-Транс» у 2011 році направлявся інвалід, який безпідставно не був працевлаштований відповідачем, - суд ставиться критично, з огляду на наступне.

Статтею 18-1 Закону №875-XII передбачено, що інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Судом встановлено, що Тернопільський міськрайонний центр зайнятості на виділені відповідачем два вільні робочі місця для інвалідів направляв на працевлаштування інваліда ОСОБА_3

При цьому, суд зазначає, що в розумінні ч.9 ст. 7 Закону України «Про зайнятість населення»- підходящою не може вважатися робота, якщо, зокрема, умови праці на запропонованому місці роботи не відповідають стану здоров'я громадянина, що підтверджено медичною довідкою.

Як вбачається з копії корінця направлення на працевлаштування ОСОБА_3№19011101170029001 від 19.01.2011 року, - що робота водія у ПП «Ровекс-Транс»пов'язана із значними фізичним навантаженням.

В той же час, як встановлено судом, - індивідуальна програма реабілітації вказаного інваліда №1445 від 31.08.2010 року містить клініко-функціональний діагноз встановлений вказаному інваліду на підставі висновку МСЕК: «хронічна вертеброгенна радикулопатія»із супутнім захворюванням : «ураженням опорно-рухового апарату». При цьому, ця ж індивідуальна програма реабілітації №1445 від 31.08.2010 року містить застереження щодо виду професій та спеціальності, доступних цьому інваліду за станом здоров'я, - протипоказання роботи із значним фізичним навантаженням.

З огляду на те, що робота водія у ПП «Ровекс-Транс»пов'язана із значним фізичним та тривалим статичним навантаженням, - відповідні застереження в індивідуальній програмі реабілітації №1445 від 31.08.2010 року, - виключають можливість працевлаштування такого інваліда за умовами праці у ПП «Ровекс-Транс».

Водночас, щодо посилань представника позивача на визначення відповідачем у звіті форми 3-ПН умов праці за спеціальностями «водій автотранспортного засобу»та «водій навантажувача»як «звичайні», - суд зазначає, що таке визначення відповідних умов праці як «звичайні» - стосується лише відповідної конкретно визначеної професії (посади) згідно з її визначенням за назвою (та кодом) у звіті форми 3-ПН, в той час як при підборі підходящої роботи, - повинні враховуватись загальні особливості роботи за цією професією (в тому числі: фізичне та значне статичне навантаження на опорно-рухову систему, перебування тривалий час в сидячому положенні та у нерухливому стані).

Вищезазначене спростовує доводи позивача про безпідставність відмови відповідачем у працевлаштуванні інваліда ОСОБА_3, оскільки свідчить про те, робота, направлення на яку йому було видано безпосередньо Тернопільським МРЦЗ, - не може вважатись підходящою для даного інваліда у розумінні ч.9 ст. 7 Закону України «Про зайнятість населення», оскільки загрожує його здоров'ю, а тому і вказана відмова була здійснена з незалежних від ПП «Ровекс-Транс»причин.

Варто також зазначити, що вказана відмова у працевлаштуванні інвалідом оскаржена не була, та безпідставною, зокрема і Тернопільським міськрайонним центром зайнятості, -не визнана.

При цьому, позивачем не доведено безпідставності відмови у працевлаштуванні направленому до ПП «Ровекс-Транс»інваліду і з інших причин.

Також позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували той факт, що до відповідача самостійно звертались інваліди для працевлаштування, однак в порушення вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», вказаним особам було відмовлено у працевлаштуванні.

Тобто, в розумінні вищезазначених норм чинного законодавства, жодних належних та допустимих доказів протиправності дій відповідача щодо відмови у працевлаштуванні інвалідів - позивачем не наведено, а судом -не здобуто.

В той же час, суд зазначає, що обов'язок підприємства по створенню робочих місць для інвалідів - не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для їх працевлаштування. Такий обов'язок згідно ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»покладено на Державну службу зайнятості, при цьому, з аналізу вищенаведених норм вбачається, що працевлаштування інвалідів відповідними органами можливе лише за умови виконання підприємствами вимог нормативних актів, а саме за наявності інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

Таким чином, суд критично відноситься до посилання позивача на вимоги ст. 19 Закону № 875-XII -як на встановлення законом обов'язку відповідача працевлаштовувати інвалідів, оскільки вказані положення закону необхідно розглядати у сукупності з вимогами ст. 18 Закону № 875-XII про здійснення інвалідами своїх прав, шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості, та ст. 181 того ж Закону про обов'язок державної служби зайнятості здійснювати пошук підходящої роботи.

Разом з тим, жодних обов'язків по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів в залежності від відповідних висновків та рекомендацій МСЕК відносно індивідуальних програм реабілітації інвалідів, так само як і від кількості інвалідів, які перебувають на обліку у службі зайнятості, а також по створенню місць для працевлаштування інвалідів з умовами, які відмінні від тих, за якими було проведено атестацію робочих місць на підприємстві, - на відповідача чинним законодавством - не покладено.

Під час розгляду справи встановлено, що ПП «Ровекс-Транс»зверталось до Тернопільського МРЦЗ з листом №01-002- від 14.01.2011 року (отриманий МРЦЗ -17.01.2011 року), - з проханням розглянути питання можливості направлення до підприємства для працевлаштування інвалідів у кількості 2 чоловік. При цьому, відповідач додатково повідомляв центр зайнятості про наявність можливості створення спеціальних робочих місць для інвалідів - шляхом для цього здійснення адаптації основного та додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо, з урахуванням обмежених можливостей інвалідів, а також -про готовність працевлаштувати інвалідів на вакансії, які виникнуть на підприємстві протягом року.

Крім того, довідкою Тернопільського МРЦЗ №04/67/6289 від 08.12.2011 року підтверджується участь представника ПП «Ровекс-Транс»08.12.2011 року з метою сприяння укомплектуванні персоналом - в міні-ярмарку вакансій, який проходив в приміщенні Тернопільського міськрайонного центру зайнятості, до участі в якому запрошувались особи з обмеженими фізичними можливостями.

З огляду на зазначене, суд прийшов до висновку, що відповідач в 2011 році вчиняв всі залежні від нього дії, визначені чинним законодавством, по виділенню та створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів, а також вчиняв необхідні дії щодо працевлаштування інвалідів на незайняті посади шляхом інформування відповідних органів про наявність на підприємстві вакансій для працевлаштування інвалідів, а також -у встановленому спеціальним законодавством порядку -звітував до Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем вжито всіх передбачених чинним законодавством заходів із забезпечення працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення, - на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, чи за відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватись, а також за невідповідність направлених на працевлаштування кандидатур інвалідів, які не можуть працювати за відповідним умовами праці на створених для інвалідів на підприємстві робочих місцях.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що такої ж правової позиції підтримується Верховний Суд України у постанові від 22.12.2009 року у справі № 21-2151во09, постанові від 08.06.2010 року у справі №10/72.

Разом з тим, під час розгляду даної справи суд звертає увагу на те, що факт подання чи неподання до Тернопільського МРЦЗ звітності форми №3-ПН «Про наявність вакансій», вимоги до подання якої визначено Законом України «Про зайнятість населення», - не може слугувати підставою для визнання факту вчинення чи невчинення відповідачем правопорушення в виді недотримання вимог законодавства про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні -а відтак, не може слугувати і підставою для застосування до відповідача юридичної відповідальності у вигляді накладення адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів, застосування якої передбачене у даному випадку спеціальним законодавством -нормами Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21.03.91 № 875-XII.

Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з частиною 1 статті 69 та частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України - доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України - суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази, які мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, в їх сукупності, а також враховуючи те, що оскільки відповідачем вжито всіх передбачених чинним законодавством заходів для забезпечення працевлаштування інвалідів та для недопущення правопорушення, при цьому будь-які негативні наслідки (в тому числі і при відмові інваліда від запропонованої посади) - відсутні, то застосування господарських санкцій, спрямованих на припинення правопорушення та ліквідацію його наслідків, - є безпідставним, оскільки на відповідача в даному випадку не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної інвалідів для працевлаштування, чи за сам факт відсутності інвалідів, які бажають працевлаштуватися.

З огляду на зазначене, суд приходить до переконання, що позовні вимоги - є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи вимоги статті 94 КАС України, питання по судових витратах у цій справі - не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому законом порядку.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 69-71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Ровекс-Транс»про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - відмовити.

Постанова набирає законної сили за правилами статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

/Повний текст постанови виготовлений та підписаний 09 липня 2012 року. /

Головуючий суддя (підпис) Хрущ В. Л.

Копія вірна:

Суддя Хрущ В. Л.