Постанова

від 31.08.2012 по справі 4132/12/2070

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"31" серпня 2012 р. Справа № 2а-4132/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Мельникова Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Кадар О.Г.,

за участю представника позивача - Ємельяненка Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом виробничого кооперативу "МАЙСТЕР" до Державної податкової інспекції у Московському районі м.Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, виробничий кооператив "МАЙСТЕР", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м.Харкова, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення за №00002302 від 20.03.2012 та податкове повідомлення-рішення за №0000782302 від 20.03.2012.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що не порушував вимог податкового законодавства, вважає необгрунтованими висновки, викладені в акті перевірки, а прийняті на його підставі податкові повідомлення-рішення - протиправними. Так, позивач посилався на безпідставність висновків ДПІ щодо порушення пп.5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.7.4.5., пп.7.4.4. п.7.4. ст., 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.138.1. ст.138 Податкового кодексу України, ст. 4, п.2 ст. 3, ст.. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» під час вчинення господарських операцій у період з 01.01.2010 року по 30.09.2011 року з контрагентами - ТОВ «Техно-Асавир», ТОВ «Бізнес консалтинг плюс», ТОВ «Опт-Промзапчасть Плюс», ТОВ «Тех-Агроремпоставка». Позивач також стверджував, що дані господарські операції були дійсними та спрямованими на реальне настання правових наслідків, про що свідчать надані для перевірки первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, проведені розрахунки, факт настання змін у складі та структурі активів учасників господарських операцій, дані бухгалтерського обліку.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві.

Ухвалою суду замінено відповідача - Державну податкову інспекцію у Московському районі м.Харкова на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у Московському районі м.Харкова Харківської області Державної податкової служби.

Відповідач, Державна податкова інспекція у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, проти позову заперечував, з підстав викладених у письмових запереченнях, з посиланням на матеріали перевірки.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що внаслідок проведеної перевірки встановлені порушення ВК «Майстер» вимог п.5.2.1 п.5.2. ст5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, ст.4, п.2 ст.3, ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 139805грн.; порушення пп. 7.4.5 п.п.7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та 198.4. п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану в загальну суму 115792грн. Порушення, на думку відповідача, допущено по взаємовідносинах з контрагентами ТОВ «Техно-Асавир», ТОВ «Бізнес консалтинг плюс», ТОВ «Опт-Промзапчасть Плюс», ТОВ «Тех-Агроремпоставка» за рахунок відображення в обліку з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість показників господарських операцій у період з 01.01.2010 року по 30.09.2011 року, котрі не спричиняють реального настання правових наслідків та по яким неможливо довести дійсне використання придбаних робіт та послуг.

З огляду на наведене, відповідач вважає, що позовні вимоги є недоведеними, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи і вимоги заперечень проти позову, просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.

Представник відповідача, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується розпискою (т.3 а.с.123), у судове засідання 31.08.2012 не прибув, про причини неявки суд не повідомив, клопотань до суду не надсилав.

Згідно з ч.4 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Враховуючи зазначене, суд розглянув справу за відсутності представника відповідача на підставі наявних у ній доказів.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач, Виробничий кооператив "МАЙСТЕР", зареєстрований виконавчим комітетом Харківської міської ради 05.07.1998 року, реєстраційний № 148012000002113, набув правового статусу юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом - 21266251, знаходиться на обліку у Державній податковій інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС та є платником податку на додану вартість на підставі свідоцтва № 29244991, виданого 24.07.1997 року.

З матеріалів справи вбачається, що у період з 15.02.2012 року по 21.02.2012 року ДПІ у Московському районі м. Харкова, відповідно до направлення на перевірку від 13.02.2012 №233 та наказу «Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки» від 13.02.2012 року №235 (т. 3 а.с. 48, 49), виданих ДПІ у Московському районі м. Харкова та згідно п.п.78.1.1 п.78.1, ст.78 Податкового Кодексу України, фахівцями відповідача проведно виїзну документальну позапланову перевірку виробничого кооперативу "Мастер" (код 21266251) щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ТОВ "Техно-Асавир" (код за ЄДРПОУ 36457640), ТОВ «Бізнес консалтинг плюс» (код за ЄДРПОУ 37093546), ТОВ "ОПТ-ПРОМЗАПЧАСТЬ ПЛЮС"(код ЄДРПОУ 36122612), ТОВ "ТЕХ- АГРОРЕМПОСТАВКА" (код ЄДРПОУ 36457279) за період з 01.01.2010 по 30.09.2011. За результатами зазначеної перевірки складений акт від 28.02.2012р. №567/23/21266251 (т. 3 а.с. 16-47).

На підставі висновків вказаного акту перевірки ДПІ у Московському районі м.Харкова прийняті податкові повідомлення-рішення:

- від 20.03.2012 № 00002302, яким визначено суму податкового зобов'язання виробничого кооперативу "Майстер" з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 155851,25грн., у тому числі: за основним платежем 139805грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 16046,25грн.;

- від 20.03.2012 №0000782302 яким визначено суму податкового зобов'язання виробничого кооперативу "Майстер" з податку на додану вартість в розмірі 132797,00грн., у тому числі: за основним платежем 115792,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 17005,00грн.

Як з'ясовано судом, фактичною підставою для винесення спірних рішень став висновок акта перевірки про порушення ВК «Майстер» вимог п.5.2.1 п.5.2. ст5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, ст.4, п.2 ст.3, ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 139805грн.; порушення пп. 7.4.5 п.п.7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та 198.4. п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану в загальну суму 115792грн. Порушення, на думку відповідача, допущено по взаємовідносинах з контрагентами ТОВ «Техно-Асавир», ТОВ «Бізнес консалтинг плюс», ТОВ «Опт-Промзапчасть Плюс», ТОВ «Тех-Агроремпоставка» за рахунок відображення в обліку з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість показників господарських операцій у період з 01.01.2010 року по 30.09.2011 року, котрі не спричиняють реального настання правових наслідків та по яким неможливо довести дійсне використання придбаних робіт та послуг.

За матеріалами справи судом було встановлено, представником відповідача в ході розгляду справи визнано, що мотивами, на підставі яких суб'єкт владних повноважень дійшов такого висновку, є відсутність у ТОВ «Техно-Асавир», ТОВ «Бізнес Консалтинг плюс», ТОВ «Опт-Промзапчасть плюс», ТОВ «Тех-Агроремпоставка» необхідних умов для досягнення результатів відповідної фінансово-господарської діяльності, в силу відсутності технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання задекларованого основного виду діяльності.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень, а також висновків, відображених в акті від 28.02.2012р. №567/23/21266251, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.

З метою здійснення своєї господарської діяльності, позивачем в період, що перевірявся податковим органом, вчинено операції по придбанню товарів та послуг у наступних підприємств: ТОВ «Техно-Асавир», ТОВ «Бізнес Консалтинг плюс», ТОВ «Опт-Промзапчасть плюс», ТОВ «Тех-Агроремпоставка».

З матеріалів справи вбачається, що перевіркою повноти і своєчасності відображення в обліку та звітності операцій по взаєморозрахунках із платником податків ТОВ "Техно-Асавир" встановлено, що згідно наданих до ДПІ у Московському районі м. Харкова декларацій з ПДВ та додатків №5 до декларацій з ПДВ та підтверджуючих документів наданих ВК «МАЙСТЕР» за період з 01.01.2010 року по 30.09.2011р. ВК «МАЙСТЕР» задекларовано у складі податкового кредиту суму ПДВ 55894,5 грн. В ході відпрацювання ВК «МАЙСТЕР», по взаємовідносинам з ТОВ "ТЕХНО-АСАВИР" відповідачем зазначається, що листом №554/7/23-03-12 від 07.04.2011р. ДПІ у Жовтневому районі м.Харкова надано податкову інформацію - акт про проведення перевірки ТОВ "ТЕХНО-АСАВИР" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 10.07.2009 року по 31.12.2010 року № 547/23-03-05/36457640 від 07.04.2011р. від 07.04.2011 року.

В ході перевірки ТОВ «Техно-Асавир» встановлено відсутність придбання та поставок товарів (робіт, послуг) за весь перевіряємий період між його контрагентами, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. Отже, укладені договори відповідно до п.п.1,2 ст. 215. п.п.1, 5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Відповідно до висновку акту 07.04.2011 №547/23-03-05/36457640, правочини, укладені та такі, що виконувались від імені ТОВ «Техно-Асавир» з постачальниками та покупцями, не спричиняють реального настання правових наслідків та суперечать інтересам держави та суспільства. Актом перевірки ТОВ «Техно-Асавир» від 07.04.2011 №547/23-03-05/36457640 встановлена неможливість реального здійснення фінансово - господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді; порушення ч. 1, 5 ст.203, 215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків; відсутність об'єктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 7 Закону України «Про податок додану вартість», із змінами та доповненнями; відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст.ст. 3, 4, 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зі змінами та доповненнями.

Таким чином, відповідачем робиться висновок, що правочини укладені та такі, що виконувались, від імені ТОВ «Техно-Асавир з ВК «МАЙСТЕР» за перевіряємий період не спричиняють реального настання правових наслідків та суперечать інтересам держави та суспільства.

По взаємовідносинам ВК «Мастер» з ТОВ «Техно-Асавир» судом встановлено, що між позивачем (Замовник) та зазначеним контрагентом (Виконавець) укладено договір №2-30-09 від 30.09.2009 року, за умовами якого Виконавець зобов'язується передати у власність Замовника поліграфічну продукцію (комплектуючі для ігор), загальна сума за договором складає 500000 грн. (т. 1а.с. 98). На виконання зазначеного договору ТОВ «Техно-Асавир» виписані податкові та видаткові накладні на загальну суму 308067,00 грн. (т. 2 а.с. 11, 16, 24-25, 33-34; 46-47, 54-55, 63-64,66-67, 83-84, 93-94, 101-102, 115-116), оформлені належним чином. Відповідні роботи приймалися на підставі актів приймання-передачі робіт. Фактичне перевезення товару підтверджується наданими до матеріалів справи копіями товарно-транспортних накладних на загальну суму 308067,00 грн. (т. 1 а.с. 124-135). Оплата за виконані роботи проводилась у безготівковій формі, що підтверджується копіями простих векселів, що містяться в матеріалах справи (т. 1 а.с. 154, 162, 165- 168).

По взаємовідносинам з ТОВ «Бізнес консалтинг плюс» судом встановлено наступне.

ВК «МАЙСТЕР» за період з 01.01.2010 року по 30.09.2011 року задекларовано у складі податкового кредиту суму ПДВ 64447,40 грн. по податковим накладним, отриманим від ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс».

Відповідачем в акті перевірки зазначається, що в ході відпрацювання ВК «МАЙСТЕР», по взаємовідносинам з ТОВ «Бізнес консалтинг плюс» встановлено : ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова надано податкову інформацію про проведення перівірки ТОВ "Бізнес-консалтінг плюс". Так, листом № 2576/7/15-05-12 від 05.05.2011 р. ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова надано довідку по ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс» щодо правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.12.2010 року по 31.01.2011 року (довідка від 19.04.2011 р. №702/15-05-14/37093545). Згідно висновку перевірки від 19.04.2011 №702/15-05-14/37093546 вбачається, що правочини, здійснені ТОВ «Бізнес- консалтінг плюс» з контрагентами-постачальниками можливо не спрямовані на реальне настання правових наслідків (п. 5, ст. 203 ЦК України), та згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України суперечить інтересам держави і мають ознаки нікчемності. Відповідачем зазначається, що правочини, які були здійснені ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс» з контрагентами-покупцями також не спрямовані на реальне настання правових наслідків та суперечать інтересам держави і мають ознаки нікчемності.

Враховуючи зазначене, податкова інспекція вважає, що у періоді, який перевірявся, операції з поставки товарів, робіт (послуг) на адресу ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс» мають ознаки "безтоварних". ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс» не має складських приміщень, автотранспорту, обладнання для здійснення господарських операцій з купівлі-продажу будь-якого товару в обсягах, що задекларовані, не мало найманих працівників для здійснення відповідної діяльності. Таким чином, правочини, вчинені ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс» з вказаними контрагентами у січні 2011 року, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, суперечать інтересам держави і мають ознаки нікчемних.

Крім того, відповідачем зазначається, що листом від 14.07.2011р. № 3630/7/15-05-12 надано акт перевірки ТОВ «Бізнес консалтинг плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства, щодо правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за період лютий 2011 року (акт №1290/15-05-14/37093545 від 17.06.2011).

Актом перевірки від 30.06.2011р. №1483/15-05-14/37093546 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки суб'єкта господарювання ТОВ „Бізнес- консалтинг плюс" з питань дотримання вимог податкового законодавства, щодо правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за період березень 2011р., квітень 2011р. встановлена неможливість реального здійснення фінансово - господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді; порушення ч. 1, 5 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з зазначеними у акті перевірки постачальниками та покупцями; відсутність об'єктів, які підпадають під визначення п.185.1 ст. 185, п.187.1 ст. 187, п. 188.1 3.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України N2755-VI від 2 грудня 2010 року, ст. 134, 135, 138 Податкового кодексу України, за квітень 2011 р. у сумі 2380248,51 грн.

Аналогічна інформація міститься у листі від 08.11.2011р. №6401/7/23-03-12; акті про неможливість проведення звірки від 07.11.2011р. №214/23-03-05/37093546; у лісті від 13.09.2011р. № 4504/7/23-03-12; акті від 13.09.2011 за № 11/23-02-09 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ „Бізнес-Консалтінг Плюс'', щодо документального підтвердження господарських відносин з ТОВ «Агро-Сінергетика» за період червень 2011 р.; листі від 07.10.2011 № 5560/7/23-03-12, яким направлено акт перевірки ТОВ «Бізнес-Консалтинг Плюс» від 07.10.2011 № 60/23-03-05/37093546.

Судом встановлено, що між ВК «Майстер» та ТОВ «Бізнес-Консалтинг Плюс» укладались договори. Договір № 1-0501 від 05.01.2011 року, відповідно до умов якого ТОВ «Бізнес-Консалтинг Плюс» (Виконавець) зобов'язувався передати у власність ВК «Майстер» (Замовника) поліграфічну продукцію на суму 600000 грн. (т. 1 а.с. 100).

Між сторонами укладався договір поставки № 1-2206 від 22.06.2011 р., відповідно до умов якого ТОВ «Бізнес-Консалтинг Плюс» (Постачальник) зобов'язувався поставити товар (товари, сировину, матеріали), а ВК «Майстер» (Покупець) прийняти та оплатити товар (т. 1 а.с. 101).

Також між ВК «Майстер» (Покупець) та ТОВ «Бізнес-Консалтинг Плюс» (Постачальник) укладався договір поставки № 1-0310 від 03.10.2011 р., відповідно до умов якого Постачальник зобов'язувався поставити товар (товари, сировину, матеріали), а Покупець прийняти та оплатити товар (т. 1 а.с. 102).

Судом встановлено, що товар отриманий на підставі видаткових та податкових накладних на суму 386684,4 грн. у т.ч. ПДВ на суму 64447,4 грн., містяться в матеріалах справи (т. 2 а.с. 147-148, 156,156-б,170-171, 183, 183а, 198-199, 208-б, 209, 219-220, 230-231, 236а, 236б). Оплата за отриманий товар проводилась у безготівковій формі, що підтверджується виписками банку та платіжними дорученнями (т. 1 а.с. 174-177). Відповідно до умов договорів поставка товару здійснювалась відповідно до товарно-транспортних накладних, копії яких містяться в матеріалах справи (т. 1 а.с. 120, 123,137- 144).

З наявних у справі документів вбачається, що товар, придбаний ВК «Майстер» у ТОВ «Бізнес-Консалтинг Плюс» та ТОВ «Техно-Асавир» був використаний у господарській діяльності шляхом виготовлення дитячих ігор та подальшої реалізації дочірньому підприємству з іноземними інвестиціями «Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля» та іншим підприємствам, що підтверджується договорами, видатковими та податковими накладними, довіреностями про отримання товару, платіжними дорученнями та банківськими виписками, що містяться в матеріалах справи (т.1 а.с. 103-119).

З матеріалів справи вбачається, що по взаємовідносинам з ТОВ «Тех-Агроремпоставка» відповідач в акті перевірки зазначив, що згідно наданих до ДПІ у Московському районі м. Харкова податкових декларацій з ПДВ та додатків № 5 до декларацій з ПДВ та підтверджуючих документів, наданих ВК «Майстер» за період 01.01.2010 по 30.09.2011 року, позивачем задекларовано у складі податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 4050,00 грн., по податковим накладним, отриманим від ТОВ «Тех- Агроремпоставка».

Відповідачем зазначається, що згідно податкової інформації (лист № 3479/7/23-03-12 від 01.07.2011): відповідачем отримано акт перевірки контрагента позивача - ТОВ «Тех-Агроремпоставка» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ за період з 01.01.2010 р. по 30.11.2010 від 30.06.2011 № 1459/23-03-05/36457279, яким встановлена неможливість здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності, відсутність об'єктів , які підпадають під визначення ст.3, ст.. 4, ст.. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»; ст.ст. 3,4,5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», тощо.

З матеріалів справи судом встановлено, що ВК «Майстер» (Продавець) укладено договір № 1-29-10 від 29.10.2010 з ТОВ «Тех-Агроремпоставка» (Покупець), відповідно до умов якого Продавець зобов'язується поставити товар (книжки дитячі вітчизняного виробництва), на суму 27500 грн.(т. 1 а.с. 118). Відповідно до умов зазначеного договору оплата за отриманий товар здійснюється простим векселем (серії АА № 1454005), номінальною вартість 35400 грн. за ціною 27500 грн.(т. 1 а.с.154). На виконання умов зазначеного договору виписані податкові накладні на загальну суму 27500 грн. (т. 2 а.с. 103-104). Транспортування товару підтверджується товарно-транспортними накладними, копії яких знаходяться в матеріалах справи. (т. 1 а.с. 121-122).

Відповідачем зазначається, що перевіркою повноти і своєчасності відображення в обліку та звітності операцій по взаєморозрахунках із платниками податків ТОВ «Опт-промзапчасть плюс» встановлено, що згідно наданих до ДПІ у Московському районі м.Харкова декларацій з ПДВ та підтверджуючих документів, наданих ВК «Майстер» за період з 01.01.2010 року по 30.09.2011 року. Позивачем задекларовано у складі податкового кредиту суму ПДВ 2600 грн., по податковим накладним, отриманим від ТОВ «Опт-промзапчасть плюс».

З матеріалів справи вбачається, що між ВК «Майстер» (Покупець) та ТОВ «Опт-промзапчасть плюс» (Продавець) укладено договір № 1-30-09 від 30.09.2009, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується поставити товар (сировину та матеріали), а Покупець прийняти та оплатити товар (т. 1 а.с. 97). Розрахунки за отриманий товар здійснені простим векселем (серії АА № 1454005 від 29.01.2010) на суму 35400 грн.(а.с. 148, 151). Перевезення здійснювалось відповідно до товарно-транспортної накладної (т. 1 а.с.136). На виконання зазначеного договору контрагентом позивача виписано видаткову накладну б/н від 11.01.2010 на суму 13000 грн., у т.ч. ПДВ 2600 грн., податкову накладну № 26 від 11.01.2010 р. на суму 13000 грн., у т.ч. ПДВ 2600 грн.

Оцінивши зазначені правочини за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що спірні правочини були укладені між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом спірні правочини не суперечать закону, предметом спірних правочинів не є речі, що обмежені в цивільному обороті, сторони спірних правочинів на момент господарських операцій мали правовий статус платників ПДВ, що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію зазначених контрагентів платниками податку на додану вартість.

Таким чином, перелічені договори визнаються судом належними та допустимими доказами наявності між позивачем та контрагентами позивача факту вчинення правочинів в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

Також, оцінивши перелічені первинні та інші документи, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції тощо.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак враховуються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Також суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте відповідач не надав до суду доказів прийняття компетентним органом рішення про порушення кримінальної справи або обвинувального вироку відносно посадових осіб або за фактами діяльності платників податків, що викладені в акті.

До суду не надано доказів фактичної відсутності операцій по придбанню позивачем товарів, послуг (робіт) у ТОВ «Техно-Асавир», ТОВ «Бізнес Консалтинг плюс», ТОВ «Опт-Промзапчасть плюс», ТОВ «Тех-Агроремпоставка». Таким чином, висновки податкового органу про відсутність факту реального вчинення господарських операцій не знайшли підтвердження в ході розгляду справи.

Згідно ч.1, ч.2 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі, як на достовірні.

Відповідно до довідок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців по ТОВ «Техно-Асавир», ТОВ «Бізнес Консалтинг плюс», ТОВ «Опт-Промзапчасть плюс», ТОВ «Тех-Агроремпоставка», що містяться в матеріалах справи, зазначені підприємства на момент укладання правочинів з позивачем знаходились в Єдиному державному реєстрі (т. 3 а.с. 97-119). А отже, позивач мав право посилатися на відомості, що були внесені до Єдиного державного реєстру.

Суд зазначає, що 01 січня 2011 року набув чинності Податковий Кодекс України, який встановлює перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Податкового кодексу України з 01.01.2011 року Закон України "Про податок на додану вартість" втратив чинність та з 01.04.2011 року втратив чинність Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Проте, у зв'язку з тим, що правовідносини щодо формування валових витрат та податкового кредиту виникли в тому числі до набрання чинності Податковим Кодексом України, в даному випадку слід застосовувати норми Закону України "Про податок на додану вартість" та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", які були чинні на момент виникнення даних правовідносин.

Правила обрахування розміру валового доходу, витрат та податкового кредиту у перевіряємому періоді регламентовані ст.ст. 4, 5, 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.ст. 138, 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.4.1. ст.4 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.1.32 ст.1 того ж Закону, господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно з п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3.-5.7. цієї статті.

Правила ведення податкового обліку щодо оподаткування прибутку підприємств встановлені ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 якої встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Судом зазначається, що відповідно до п.5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Отже, за своїм змістом наведені норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачають як підставу для не включення витрат до складу валових відсутність розрахункових, платіжних та інших документів, що підтверджують факт понесення таких витрат.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

До витрат операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. (п. 138.1.1 ст. 138 ПКУ).

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Вищезазначеними матеріалами справи підтверджено, що факти придбання продукції та проведення розрахунків підтверджується договорами та додатковими угодами до них, видатковими та податковими накладними, актами виконаних робіт, документами, що підтверджують розрахунки за виконані послуги та отримані товари.

Відтак, висновок відповідача щодо порушення позивачем пп.5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» за рахунок віднесення до складу валових витрат по придбанню товарів, послуг (робіт) у ТОВ «Техно-Асавир», ТОВ «Бізнес Консалтинг плюс», ТОВ «Опт-Промзапчасть плюс», та валових доходів у зв'язку з наданням послуг ТОВ «Тех-Агроремпоставка» та п.138.1., п.138.2. ст.138 Податкового кодексу України в частині віднесення валових витрат по придбанню товарів, послуг (робіт) у ТОВ «Техно-Асавир», ТОВ «Бізнес Консалтинг плюс», ТОВ «Опт-Промзапчасть плюс», є необґрунтованим.

Досліджуючи питання щодо зв'язку витрат на придбання продукції та отриманих послуг з господарською діяльністю позивача, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, основними видами господарської діяльності позивача є, зокрема: виробництво ігор та іграшок, надання інших послуг у поліграфічній діяльності, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту, рекламна діяльність, інші види видавничої діяльності. За змістом акту перевірки, саме за результатами такої діяльності позивач в перевіреному періоді отримував прибуток. Таким чином, діяльність позивача з надання послуг по виробництву ігор та іграшок, продажу книжок вітчизняного виробництва, придбання продукції для виконання таких послуг є господарською діяльністю в розумінні п.1.32 ст.1, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Придбана продукція використовувались ВК«Майстер» для виготовлення, зокрема, дитячих ігор, літератури, подальша реалізація такої продукції, з метою виконання своїх зобов'язань по договорам, укладеним з іншими суб'єктами господарювання, зокрема: Дочірнім підприємством з іноземними інвестиціями «Книжковий клуб «Кліб сімейного дозвілля», Харківською правозахисною групою, ТОВ «Луганськканцопт», ТОВ «Київоблпреса» та інш. (т.1 а.с. 103-119), тобто пов'язані з веденням власної господарської діяльності позивача відповідно до п.5.1., 5.2.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та ст. 138 Податкового кодексу України.

Пунктом 198.1. ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з п.п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Приписами п.п.7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Норми п. 201.1, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України встановлюють, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну в момент виникнення податкових зобов'язань продавця, яка є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, всі перелічені суми податкового кредиту підтверджені відповідними податковими накладними. В свою чергу, ці податкові накладні складені на підставі договорів, накладних та відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Судом не встановлено невідповідності даних податкових накладних фактичним обставинам. Як свідчать матеріали справи, факт здійснення господарських операцій у перевіряємому періоді підтверджується документально.

На час видачі податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані в органах державної податкової служби як платники податку на додану вартість, що не заперечувалось представниками сторін в судовому засіданні, фактів виписки податкових накладних особою, що не є платником податку на додану вартість, в ході перевірки не встановлено.

Представник відповідача в судовому засіданні не заперечував проти правильності оформлення всіх податкових накладних, які виписувалися контрагентами позивача, та на підставі яких позивач скористався правом на формування податкового кредиту.

В ході перевірки відповідачем не встановлено проведення позивачем збиткових операцій, не встановлено у позивача, наміру отримати за вищевказаними договорами поставки інший результат, ніж придбання товару. Досліджуючи витребувані та приєднані до справи документи, суд відзначає, що матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при укладанні і виконанні договорів взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено. При цьому, суд бере до уваги, що доказів, які б вказували на відсутність реальності господарських операцій за цими угодами, за правилами ч. 2 ст. 71 КАС України відповідач до суду не подав.

Судом не встановлено невідповідності даних податкових накладних фактичним обставинам.

Ст. 16 Податкового кодексу України передбачає, що особами, відповідальними за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, та за повноту та своєчасність його внесення до бюджету є платники податку.

Згідно п. 36.5 ст. 36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Законом не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум ПДВ по товарах, послугах з підстав викладених відповідачем, за умови, що такий продавець зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг).

Наведене вище свідчить про те, що позивач правомірно включив до податкового кредиту суми, які підтверджені податковими накладними, складеними контрагентами позивача, у зв'язку з придбанням позивачем товарів та послуг, які були в подальшому використані ним в оподатковуваних операціях. За таких обставин твердження відповідача про завищення позивачем податкового кредиту з викладених в акті перевірки підстав не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірних податкових повідомлень - рішень, а витребування судом додаткових доказів (з приводу обставин не досліджених податковим органом при проведенні перевірки, не відображених в акті перевірки та не покладених в основу спірних рішень на момент його винесення) матиме наслідком підміну мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про безпідставність висновку ДПІ у Московському районі м.Харкова Харківської області ДПС стосовно порушення Виробничим кооперативом «Майстер» вимог пп.5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.7.4.4. пп. 7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.138.1. ст.138, п.198.4., п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України при формуванні податкового кредиту та валового доходу та, відповідно, заниженню податку на прибуток та податку на додану вартість.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В ході розгляду справи, відповідач не довів правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, вимоги позивача про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Московському районі м.Харкова Харківської області Державної податкової служби №00002302 від 20.03.2012 та №0000782302 від 20.03.2012 - є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.2, 11, 71, 86, 94, 159-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов виробничого кооперативу "МАЙСТЕР" до Державної податкової інспекції у Московському районі м.Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Московському районі м.Харкова за №00002302 від 20.03.2012 та податкове повідомлення-рішення ДПІ у Московському районі м.Харкова за №0000782302 від 20.03.2012.

Стягнути з Державного бюджету України на користь виробничого кооперативу "МАЙСТЕР" (ідент. код 21266251; вул.Академіка Павлова, буд.82, м.Харків, 61038) витрати зі сплати судового збору в сумі 2146,00грн. (дві тисячі сто сорок шість грн. 00 коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

У повному обсязі постанову складено 07 вересня 2012 року.

Суддя Р.В. Мельников