Постанова

від 11.09.2012 по справі 49/13-09

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2012 р. Справа № 49/13-09

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого, суддіДемидової А.М., суддівКоваленко С.С. (доповідач), Шевчук С.Р., розглянувши касаційну скаргу АК "Харківобленерго" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.05.2012р. у справі№ 49/13-09 господарського суду Харківської області за позовомАК "Харківобленерго" доКП "ВТП"Вода" простягнення 720000,00 грн.

За участю представників сторін

від позивача Солдатенко А.М. дов.,

від відповідача Матофій Р.М. дов.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.04.2012 року у справі № 49/13-09 (суддя Лаврова Л.С.) визнано недійсною постанову Жовтневого ВДВС Харківського МУЮ від 22.11.2011 року про відмову в прийнятті виконавчого провадження з примусового виконання ухвал господарського суду Харківської області від 21.01.2011 року та від 05.10.2011 року по справі за № 49/13-09.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.05.2012 року у справі № 49/13-09 (судді Фоміна В.О., Кравець Т.В., Білоусова Я.О.) ухвалу господарського суду Харківської області від 18.04.2012 року скасовано, у задоволенні скарги АК "Харківобленерго" на дії Жовтневого ВДВС Харківського МУЮ відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, АК "Харківобленерго" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, посилаючись на порушення та невірне застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, місцевий господарський суд, задовольняючи скаргу АК "Харківобленерго" на дії Жовтневого ВДВС Харківського МУЮ; визнаючи недійсною постанову Жовтневого ВДВС Харківського МУЮ від 22.11.2011 року про відмову в прийнятті виконавчого провадження з примусового виконання ухвал господарського суду Харківської області від 21.01.2011 року та від 05.10.2011 року по справі за № 49/13-09 виходив з того, що вимоги щодо змісту рішення або ухвали суду передбачені ст.ст.84, 86 ГПК України є вичерпними, а посилання державного виконавця Жовтневого відділу ДВС ХМУЮ при винесенні постанови про відмову у прийнятті до провадження виконавчого документа на обов'язковість зазначення судом у рішенні, що підлягає примусовому виконанню, заходів примусового виконання рішення, є неправомірним.

Проте, суд апеляційної інстанції правомірно не погодився з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до вимог статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі: 1) пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання; 2) неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом; 3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання; 4) пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення; 5) якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення; 6) невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону; 7) якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів; 8) наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

В ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження" визначені заходи примусового виконання рішення, якими зокрема є: 1)звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4)інші заходи, передбачені рішенням.

Отже вищевказана норма Закону України "Про виконавче провадження" вказує на обов'язкове встановлення судом в рішенні, що підлягає примусовому виконанню, заходів примусового виконання рішення, у відповідності до яких здійснюється примусове виконання.

Крім того, в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 20.10.2006 N 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в першому півріччі 2006 року"(із змінами та доповненнями) було вказано, що статтею 33 Закону України "Про виконавче провадження" передбачена можливість, зокрема, встановлення способу і порядку виконання рішення.

Проте, у статті 121 ГПК йдеться про відстрочку або розстрочку виконання рішення, зміну способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду і не згадується про встановлення способу і порядку виконання рішення.

Разом з тим, слід враховувати, що судове рішення, за яким захищаються права та інтереси певної особи чи осіб, одночасно має визначати (встановлювати) й спосіб його виконання та бути підставою для вчинення виконавчого провадження.

Згідно приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, в тому числі органи Державної виконавчої служби зобов'язані діяти у спосіб передбачений чинним законодавством.

В п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003р. N14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" вказано, що за результатами розгляду скарги загальний суд постановляє рішення, а господарський - ухвалу, які мають відповідати вимогам відповідно до статей 202, 203, 248-24 ЦПК та статей 86, 121-2 ГПК.

Заяви, подання учасників виконавчого провадження вирішуються загальним і господарським судами мотивованими ухвалами відповідно до вимог статей 232 - 234 ЦПК та статей 86, 121-2 ГПК.

Відповідно до п.5 ст.86 ГПК України в ухвалі має бути зазначено вказівку на дії, що їх повинні вчинити сторони, інші підприємства, організації та інші органи та їх посадові особи.

Як вірно вказав суд апеляційної інстанції, ухвали господарського суду Харківської області від 21.01.2011р. та від 05.10.2011р. по справі №49/13-09 надані стягувачем до виконавчої служби, не відповідають вищезазначеним вимогам закону, а саме, їх зміст не містить зазначення про заходи примусового виконання рішення, що відповідають способу примусового виконання рішення у відповідності до якого належним органом Державної виконавчої служби, здійснюється примусове виконання.

Таким чином, беручи до уваги, що за письмовою заявою позивача наказ виданий на виконання рішення був повернутим, а виконавче провадження закінчене, що унеможливлює можливість повторного пред'явлення стягувачем виконавчого документа після його повернення за письмовою заявою стягувача (п.1.ч.1 та ч.5 ст.40 Закону України "Про виконавче провадження"), посилання місцевого господарського суду суду на ст.26 Закону України "Про виконавче провадження"є безпідставним з огляду на положення п.7 ч.1 ст.26 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до яких державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів.

Отже, за таких обставин, повторне подання наказу про стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості є неможливим.

Враховуючи, що наказ було повернуто стягувачеві за його заявою, виконавче провадження завершено, а ухвали господарського суду Харківської області про надання розстрочки від 21.01.2011р. та від 05.10.2011р. по справі № 49/13-09 не містять посилання на примусові заходи, судова колегія повністю погоджується з висновком суду попередньої інстанції, що Жовтневий ВДВС Харківського МУЮ цілком обґрунтовано відмовив у відкритті виконавчого провадження.

На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність фактичних та правових підстав для задоволення скарги на дії Жовтневого ВДВС Харківського МУЮ та визнання недійсною постанови Жовтневого ВДВС Харківського МУЮ від 22.11.2011 року про відмову в відкритті виконавчого провадження з примусового виконання ухвал господарського суду Харківської області від 21.01.2011 року та від 05.10.2011 року по справі за №49/13-09.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу місцевого господарського суду та відмовлено в задоволенні скарги на дії Жовтневого ВДВС Харківського МУЮ, відповідає нормам матеріального і процесуального права та підстав для її зміни або скасування не вбачається.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 11 ГПК України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу АК "Харківобленерго" залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.05.2012р. залишити без змін.

Головуючий, суддя А.М. Демидова Суддя С.С. Коваленко Суддя С.Р. Шевчук