Рішення

від 03.09.2012 по справі 20/046-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"03" вересня 2012 р. Справа № 20/046-12

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Фермерського господарства «БАТіяр»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Іванків»

про стягнення 118650,00 грн.

секретар судового засідання (пом. судді): Новікова І.С.

за участю представників:

від позивача : Бондаренко В.А. -директор, паспорт

Стрижак В.З., довір. № 2 від 20.05.2012 р.

від відповідача : Биченкова Т.М., довір. б/н від 17.08.2012 р.

Обставини справи:

Фермерське господарство «БАТіяр»(далі -позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Іванків»(далі -відповідач) про стягнення 118650,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на укладення 20.03.2011 р. договору № 1/Т на проведення послуг с/г технікою, згідно якого ФГ «БАТіяр»зобов'язувалося надавати послуги, а відповідач -приймати та своєчасно оплачувати їх.

Оскільки позивач надав відповідачеві послуги, які останнім не були оплачені належним чином, позивач просить суд стягнути з відповідача 42000,00 грн. основного боргу, 66360,00 грн. пені, а також судові витрати покласти на відповідача.

Розгляд справи відкладався.

03.09.2012 р. до господарського суду Київської області ТОВ «Агрофірма Іванків»було подано відзив на позовну заяву про стягнення заборгованості б/н, б/д (вх. № 13766 від 03.09.2012 р.), відповідно до якого відповідач визнав позов в частині суми основного боргу. Водночас розмір пені, із заявленого позивачем в сумі 66360,00 грн., ТОВ «Агрофірма Іванків»визнає лише в сумі 3263,91 грн., нарахованій за період з 02.07.2011 р. до 02.01.2012 р. на суму 42000,00 грн., виходячи з приписів ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»та ст. 232 Господарського кодексу України.

У судовому засіданні 03.09.2012 р. представники позивача позовні вимоги підтримали; представник відповідача частково заперечував проти задоволення позовних вимог.

У судовому засіданні 03.09.2012 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

20.03.2011 р. між Фермерським господарством «БАТіяр»(виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Іванків»(замовник) було укладено договір № 1/Т на проведення послуг с/г технікою, відповідно до п. 1.1 якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання, у тому числі щодо проведення сівби кукурудзи на площі 1200 га та перегін трактора до місця роботи 80 км.

Згідно з п. 3.1 договору за виконання сільськогосподарських робіт замовник розраховується грошовими коштами з розрахунку: за посів по ціні 35,00 грн. 1 га; за перегін трактора до місця роботи 2,00 грн. за 1 км; за перегін навісного обладнання 4 грн. за 1 км. Оплату проводити: 50% попередньої оплати.

У відповідності з п. 3.2 договору загальна сума договору становить 42000,00 грн.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що сторони зобов'язуються оплатити пеню у розмірі 0,5% від загальної суми договору за кожен день затримки виконання зобов'язань до дня повного завершення своїх зобов'язань за цим договором.

Відповідно до умов договору № 1/Т на проведення послуг с/г технікою від 20.03.2011 р. позивачем було надано відповідачу послуги з сівби сільськогосподарських культур, що підтверджується підписаним сторонами актом від 21.05.2011 р. на виконані роботи по договору № 1/т від 20.03.2011 р., відповідно до якого ТОВ «Агрофірма Іванків»зобов'язувалось перерахувати ФГ «БАТіяр»кошти в сумі 42000,00 грн. до 01.07.2011 р. (копію акта долучено до матеріалів справи, оригінал оглянуто судом).

Проте відповідач не сплатив виконавцю за надані послуги в сумі 42000,00 грн.

ФГ «БАТіяр»було направлено ТОВ «Агрофірма Іванків»претензію № 18/11 від 26.03.2012 р. про перерахування заборгованості, пені (штрафу) на суму 98700,00 грн., що підтверджується фіскальним чеком № 8332 від 27.03.2012 р. та повідомленням про вручення 05.04.2012 р.

Відповідь на претензію отримано не було.

Оскільки відповідач не розрахувався з позивачем належним чином за отримані послуги за договором № 1/Т на проведення послуг с/г технікою від 20.03.2011 р., позивач і звернувся з даним позовом до суду.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності з ч. 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами ч. 1 статті 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідачем не надано суду доказів погашення заборгованості за договором № 1/Т на проведення послуг с/г технікою від 20.03.2011 р. в сумі 42000,00 грн. перед позивачем.

Натомість відповідач у відзиві на позовну заяву б/н, б/д (вх. № 13766 від 03.09.2012 р.), адресованому суду, визнав позов в частині стягнення заборгованості за виконані роботи в сумі 42000,00 грн.

Згідно з ч. 5 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Частиною 6 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Водночас, як передбачено ч. 5 ст. 78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

З урахуванням наведеного вище, встановлення судом наявності заборгованості ТОВ «Агрофірма Іванків»перед ФГ «БАТіяр»за договором № 1/Т на проведення послуг с/г технікою від 20.03.2011 р., прийняття судом визнання позову відповідачем в частині заборгованості за надані позивачем послуги, позовні вимоги товариства про стягнення 42000,00 грн. основної заборгованості підлягають задоволенню.

Крім суми основної заборгованості, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню відповідно до п. 4.2 договору.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, штрафні санкції є видом господарських санкцій, які застосовуються у сфері господарювання.

У відповідності із зазначеним вище п. 4.2 договору сторони зобов'язуються оплатити пеню у розмірі 0,5% від загальної суми договору за кожен день затримки виконання зобов'язань до дня повного завершення своїх зобов'язань за цим договором.

З долученого до матеріалів справи розрахунку пені вбачається, що позивачем було визначено розмір пені в сумі 76650,00 грн. за період з 02.07.2011 р. до 30.06.2012 р. на суму 42000,00 грн.

Між тим, відповідно до ч. 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Тобто визначений договором розмір пені не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, відтак за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 р. у справі № 25/187, а також у постанові Вищого господарського суду України від 21.04.2011 р. у справі № 9/107.

Отже, з урахуванням зазначених вище приписів ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», належна до стягнення з відповідача сума пені, згідно з вірним арифметичним розрахунком, становить 6447,75 грн. за період з 02.07.2011 р. до 30.06.2012 р. на суму 42000,00 грн.

Водночас, твердження відповідача щодо порушення позивачем приписів п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України при нарахуванні пені за період з 02.07.2011 р. до 30.06.2012 р. залишається судом поза увагою з огляду на наступне.

Згідно з підписаним сторонами актом від 21.05.2011 р. за виконані роботи по договору № 1/т від 20.03.2011 р. датою повного розрахунку сторонами було визначено 01.07.2011 р.

Приписами п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором , припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зі змісту п. 4.2 договору слідує, що сторони відповідно зобов'язуються оплатити пеню у розмірі 0,5% від загальної суми договору за кожен день затримки виконання зобов'язань до дня повного завершення своїх зобов'язань за цим договором.

Отже, сторонами було встановлено, що нарахування пені здійснюється до повного виконання зобов'язань за договором, а відтак не обмежене 6 місяцями.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Фермерського господарства «БАТіяр».

Судові витрати відповідно до вимог ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Іванків»(08335, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Іванків, вул. Харківська, 41, код 31598621) на користь Фермерського господарства «БАТіяр»(07561, Київська обл., Баришівський р-н, с. Поділля, вул. Шевченка, 7, код 32886481) -42000 (сорок дві тисячі) грн. 00 коп. основного боргу, 6447 (шість тисяч чотириста сорок сім) грн. 75 коп. пені, 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп. судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення підписане 10.09.2012 р.

Суддя В.М. Бабкіна