Ухвала

від 13.09.2012 по справі 2а/1270/4883/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Головуючий у 1 інстанції - Солоніченко О.В.

Суддя-доповідач - Василенко Л. А.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2012 року справа №2а/1270/4883/2012

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенко Л.А., суддів Шальєвої В.А., Юрченко В.П.,

розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 16 липня 2012 року у справі №2а/1270/4883/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство регіонального розвитку» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 16 липня 2012 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство регіонального розвитку» (далі за текстом ТОВ «Агентство регіонального розвитку») до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби (далі за текстом ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська ) про скасування податкових повідомлень-рішень задоволено у повному обсязі, а саме: скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ в Жовтневому районі у м. Луганську від 15 червня 2012 року форми «Р» № 0001212310 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 134994,25 грн., та № 0001202310 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 153226,00 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Агентство регіонального розвитку» витрати зі сплати судового збору в сумі 2 146,00 грн. (а.с. 228 - 232).

Відповідач не погодився з судовим рішенням та подав на вказане судове рішення апеляційну скаргу, в якій він посилався на неправильне застосування судом норм матеріального права: п.138.1, п.138.2, ст.138, п.135.1, п.135.2, п.135.4 ст.135, п.137.1 ст.137, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, пп.5.3.9. п.5.3, пп.5.2.1 п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та порушення норм процесуального права, просив постанову суду скасувати, прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі (а .с. 237 - 248).

Керуючись п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними матеріалами справи.

Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи за доводами апеляційної скарги і дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач - ТОВ «Агентство регіонального розвитку», у встановленому законом порядку зареєстровано в якості юридичної особи, внесено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, перебуває на податковому обліку в ДПІ в Жовтневому районі м. Луганська, зареєстровано платником податку на додану вартість (а.с. 32-50).

У період з 17.05.2012 року до 30.05.2012 року ДПІ в Жовтневому районі м. Луганська проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства під час придбання товарів (робіт, послуг) у ПП «Егеста» за період з 01.05.2011 року до 31.07.2011 року та у ТОВ «Оріал» за період з 01.02.2011 року до 28.02.2011 року, за результатами якої 30.05.2012 року складено акт перевірки № 689/22/31138612 ( а. с. 17-29).

Підстави призначення та порядок проведення вказаної перевірки позивачем не оскаржуються.

У висновках акта перевірки вказано, що перевіркою встановлено порушення позивачем: п. п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 132927,00 грн.;

- пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п. 135.1, 135.2, 135.4 ст. 135, п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 153225,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем 15.06.2012 року прийнято податкові повідомлення-рішення: форми «Р» № 0001212310 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі ИДВ) в розмірі 134 994,25 грн.. в тому числі за основним платежем 132927,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 2067,25 грн., та № 0001202310 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 153 226,00 грн., в тому числі 153225,00 грн. за основаним платежем, та 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) ( а. с. 15, 16).

Як вбачається з акта перевірки та пояснень представника відповідача, саме відсутність факту підтвердження належними документами витрат, що впливають на визначення податку на прибуток, та правомірності формування податкового кредиту з ПДВ стало підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Неналежність документів відповідач в акті перевірки пов'язує з тим, що господарські операції, які здійснювались позивачем з ТОВ «Оріал» та ПП «Егеста» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, транспортних засобів та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення такої діяльності. Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів, робіт, послуг та укладення угод з метою настання реальних наслідків. В акті перевірки зазначено, що факт відсутності у ТОВ «Оріал» та ПП «Егеста» документів, які свідчать про фінансово-господарську діяльність, техніки та інших засобів, а також працівників, необхідних для здійснення господарської діяльності підприємства надає можливість стверджувати, що підприємство (його посадові особи) за місцем своєї реєстрації не могло здійснювати фінансово-господарську діяльність, здійснювати дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правовідносин та здійснювати фактично дії. спрямовані на виконання взятих на себе зобов'язань по взаємовідносинам з позивачем.

Такий висновок відповідача ґрунтується на твердженнях про нікчемність угод позивача з ТОВ «Оріал» та ПП «Егеста» з урахуванням вимог ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України.

Ці твердження відповідача, в свою чергу, ґрунтуються на висновках перевірок, проведених Алчевською ОДПІ в Луганській області з питань дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «Оріал» та ПП «Егеста», які оформлені актами від 11.11.11. № 1798/236-36917523, та від 10.02.2012 року № 327/231/37156804, відповідно (а.с. 195-220).

Вказані акти перевірок ТОВ «Оріал» та ПП «Егеста» містять твердження, що підприємства не здійснювали і не могли здійснювати операції з придбання товарів (робіт, послуг) від постачальників та подальшого їх продажу на адресу покупців через відсутність підтвердження реального часу здійснення операцій, наявності трудових ресурсів, основних фондів, місцезнаходження майна, транспортних засобів, тому, угоди вказаних контрагентів є нікчемними та не дають підстав для формування податкових зобов'язань та кредиту.

Як зазначалось, вказані обставини викладено відповідачем в акті перевірки позивача виключно з урахуванням висновків перевірок, проведених Алчевською ОДПІ. При цьому посилань безпосередньо на відсутність певних документів первинного бухгалтерського або податкового обліку акт перевірки не містить.

Підстави формування податкового кредиту визначає ст. 198 ПК України. Відповідно до п. 198.1. цієї статті право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу норм п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Порядок визначення суми ПДВ, що підлягає сплаті до Державного бюджету визначає ст. 200 ПК України, відповідно до п.200.1, якої сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню до Державного бюджету України визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пп. 134.1.1. п. 134.1. ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п.135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

В силу норм п. 135.2 ст. 135 ПК України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно пп.135.4.1.п. 135.4. ст. 135 ПК України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар (п.137.1. ст. 137 ПК України). Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Згідно п. 138.1. ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1. пункту 138.1 статті 138 ПК України встановлено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

В силу норм п.138.2. ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Виходячи з норм пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

До 01.04.2011 року порядок нарахування та сплати податку на прибуток визначав Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР, (Закон №334), який втратив чинність з набуттям чинності Податковим кодексом України.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 5.1, пп. 5.2.1 п.5.2 цього Закону.

Пунктом 5.1. статті 5 Закону № 334 визначено, що до валових витрат виробництва та обігу (далі - валові витрати) відносить суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону 334 до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону 334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, виходячи з вимог вказаних норм, підтвердженням витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток є відповідні розрахункові, платіжні та інші первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, підставою для нарахування податкового кредиту та податкового зобов'язання з ПДВ є податкова накладна.

Як вбачається з акта перевірки та пояснень представника відповідача, саме відсутність факту підтвердження належними документами витрат, що впливають на визначення податку на прибуток, та правомірності формування податкового кредиту з ПДВ стало підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Неналежність документів відповідач в акті перевірки пов'язує з тим, що господарські операції, які здійснювались позивачем з ТОВ «Оріал» та ПП «Егеста» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, транспортних засобів та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення такої діяльності. Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів, робіт, послуг та укладення угод з метою настання реальних наслідків. В акті перевірки зазначено, що факт відсутності у ТОВ «Оріал» та ПП «Егеста» документів, які свідчать про фінансово-господарську діяльність, техніки та інших засобів, а також працівників, необхідних для здійснення господарської діяльності підприємства надає можливість стверджувати, що підприємство (його посадові особи) за місцем своєї реєстрації не могло здійснювати фінансово-господарську діяльність, здійснювати дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правовідносин та здійснювати фактично дії. спрямовані на виконання взятих на себе зобов'язань по взаємовідносинам з позивачем.

Такий висновок відповідача ґрунтується на твердженнях про нікчемність угод позивача з ТОВ «Оріал» та ПП «Егеста» з урахуванням вимог ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України.

Ці твердження відповідача, в свою чергу, ґрунтуються на висновках перевірок, проведених Алчевською ОДПІ в Луганській області з питань дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «Оріал» та ПП «Егеста», які оформлені актами від 11.11.11. № 1798/236-36917523, та від 10.02.2012 року № 327/231/37156804, відповідно (а.с. 195-220).

Вказані акти перевірок ТОВ «Оріал» та ПП «Егеста» містять твердження, що підприємства не здійснювали і не могли здійснювати операції з придбання товарів (робіт, послуг) від постачальників та подальшого їх продажу на адресу покупців через відсутність підтвердження реального часу здійснення операцій, наявності трудових ресурсів, основних фондів, місцезнаходження майна, транспортних засобів, тому, угоди вказаних контрагентів є нікчемними та не дають підстав для формування податкових зобов'язань та кредиту.

Як зазначалось, вказані обставини викладено відповідачем в акті перевірки позивача виключно з урахуванням висновків перевірок, проведених Алчевською ОДПІ. При цьому посилань безпосередньо на відсутність певних документів первинного бухгалтерського або податкового обліку акт перевірки не містить.

Згідно зі ст. 203 Цивільного Кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства. Цивільним законодавством України передбачено умови чинності правочинів, а саме: зміст правочину не повинен суперечити цивільному законодавству; правочини можуть укладати лише особи, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; наявність правочину свідчить про єдність внутрішньої волі і волевиявлення суб'єкта; при укладенні правочину обов'язкове дотримання передбаченої законом форми; правочин має бути реальним, тобто спрямованим на настання правових наслідків, що зумовлені ним; відповідність правочину спеціальним умовам.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства. Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями встановленими законом.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідач на виконання вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів факту нікчемності правочину.

Фактичне виконання угод позивача з ТОВ «Оріал» та ПП «Егеста». підтверджено договорами купівлі-продажу, про надання послуг, видатковими та податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), банківськими виписками, векселями, реєстрами виданих та отриманих податкових накладних, а також товарно-транспортними накладними (а.с.81-118, 155-166).

Між позивачем та ТОВ «Оріал» (продавець) укладено договір поставки нафтопродуктів за № 1 від 24.02.11, згідно з додатком № 1 до договору здійснювалась поставка дизельного палива на суму з ПДВ 21402,00. Доказом фактичного виконання договорів є видаткові, товарно-транспортні та податкові накладні.

Суми ПДВ за податковими накладними включено до податкового кредиту, відображено у реєстрі отриманих податкових накладних. Суми виплат за договором віднесено до складу валових витрат відповідного періоду.

Матеріали справи підтверджують також укладання позивачем договорів з ПП «Егеста» поставки нафтопродуктів від 17.05.2011 року за № 17-05/11, від 25.05.2011 № 13. Доказом фактичного виконання договорів є видаткові, товарно-транспортні та податкові накладні.

Суми ПДВ за податковими накладними включено до податкового кредиту, відображено у реєстрі отриманих податкових накладних. Суми виплат за договором віднесено до складу валових витрат відповідного періоду.

Також позивачем було укладено з ПП «Егеста» договір про надання маркетингових послуг щодо аналізу ринку нафтопродуктів. Операція оформлена актом приймання-передавання, податковою накладною.

Розрахунки за вказаними угодами проведено контрагентами у безготівковій та вексельній формах, та підтверджується банківськими виписками та копією векселю.

Доцільність укладання договорів не суперечить господарській діяльності позивача, що не заперечувалось представниками відповідача.

Відповідачем не надано також доказів порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, для визнання недійсними угод необхідно встановити вину сторін (сторони) у формі умислу при укладені угоди, факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб суб'єкта господарювання, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений конкретним державним органом та підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що податковим органом встановлений факт ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів).

Отже, у даних спірних відносинах відсутні докази наявності вини позивача та умислу щодо укладення угоди, завідомо суперечної інтересам держави та суспільства щодо ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів).

Вказаною статтею встановлено, що правові наслідки недійсності правочину, які регулюються цією нормою, застосовуються до сторін такого правочину в разі визнання господарського зобов'язання недійсним.

В матеріалах справи докази визнання у встановленому порядку договорів позивача з ТОВ «Оріал» та ПП «Егеста» недійсними відсутні.

Судпершої інстанції дій шов правильного висновку, що діюче законодавство не ставить право платника податків на формування податкового кредиту та складу валових витрат у залежність від дій чи бездіяльності його контрагентів, знаходження їх за своєю юридичною адресою, тощо. Законодавство України з питань оподаткування не зобов'язує платника податків перевіряти наявність у контрагента основних фондів та трудових ресурсів, а контрагента надавати платнику податків документальне підтвердження наявності у нього адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань.

Крім того, суд даючи оцінку доводам відповідача щодо встановлених ним порушень з боку контрагентів позивача враховував наступне.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25.01.2012 року по справі № 2а-11181/11/1270, яку залишено без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.04.2012 року, визнані протиправними дії співробітників Алчевської ОДПІ стосовно проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Оріал» за результатами якої складено акт від 11.11.11 № 1798/236-36917523.

Постановами Луганського окружного адміністративного суду від 31.01.2012 року та Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.03.2012 року по справі № 2а-11265/11/1270 визнані протиправними дії співробітників Алчевської ОДПІ стосовно проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Егеста», за результатами якої складено акт від 10.02.2012 року № 327/231/37156804. Також визнані протиправними дії співробітників Алчевської ОДПІ щодо визнання нікчемними всіх укладених правочинів ПП «Егеста» згідно зазначеного акту.

З урахуванням таких обставин висновки відповідача, викладені в акті перевірки, є безпідставними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення, прийняті в результаті безпідставних висновків перевірки, - протиправними та підлягають скасуванню.

Отже за результатами розгляду адміністративної справи суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, справу вирішено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. 195 ч.1, ст.197 ч.1 п.2, ст. 198 ч.1 п.1, ст. 200, ст. 205 ч.1 п.1, ст. 206, ст. 212, ст. 254 ч.5 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 16 липня 2012 року у справі №2а/1270/4883/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство регіонального розвитку» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання нею законної сили.

Головуючий Л.А. Василенко

Судді В.А. Шальєва

В.П. Юрченко