Ухвала

від 06.09.2012 по справі 1/92-5046

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2012 р. Справа № 1677/10

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

судді-доповідача - Богаченка С.І.,

суддів - Багрія В.М., Затолочного В.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у м.Тернополі на постанову Господарського суду Тернопільської області від 20 березня 2008 року у справі за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства «Тернопільський комбайновий завод» до Управління Пенсійного фонду в місті Тернополі про визнання протиправними дій та зобов'язання до вчинення дій ,-

В С Т А Н О В И Л А :

14 грудня 2007 року ВАТ «Тернопільський комбайновий завод» звернулося до суду з вищевказаним адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду в м. Тернополі про визнання протиправними дій по нарахуванню недоїмки зі страхових внесків, фінансових санкцій та пені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 7437851, 66 грн. відповідно до календарної черговості виникнення недоїмки, пені та фінансових санкцій сплачених згідно платіжних доручень № 1975 від 19.11.2007 року, № 1976 від 19.11.2007 року та визнання нечинними вимоги про сплату боргу Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі № Ю 10 від 09.01.2008 року, повідомлення Управління Пенсійного фонду в м. Тернополі 10857/02 № 108 від 05.12.2007 року, повідомлення 10857/02 від 03.12.2007 року.

23 січня 2008 року ВАТ «Тернопільський комбайновий завод» звернулося із заявою про зміну позовних вимог, в якій просить визнати нечинною крім вищезазначеної вимоги ще й вимогу від 09.01.2008 року № Ю 10.

Постановою Господарського суду Тернопільської області від 20 березня 2008 року у справі № 1/92-5046 заявлений позов задоволено. Постановлено визнати нечинними вимогу вимогу про сплату боргу Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі № Ю 10 від 09.01.2008 року, повідомлення Управління Пенсійного фонду в м. Тернополі 10857/02 № 108 від 05.12.2007 року, повідомлення 10857/02 від 03.12.2007 року покликаючись на те, що вимоги про сплату боргу формується за кожен базовий період окремо, а не наростаючим підсумком, а відповідно згадані документи порушують їх законні права та інтереси.

Не погодившись із винесеним рішенням, його оскаржило Управління Пенсійного фонду в м. Тернополі, яка посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і винести нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити, покликається на «Інструкцію про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду» від 19.12.2003 року № 64 відповідно до якої Пенсійний фонд у кінці звітного періоду надсилають страхувальникам вимогу про сплату заборгованості. Тому робить висновок про те, що дані вимоги відповідають дійсності та не порушують законні права та інтереси позивача по справі.

Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому колегія суддів, у відповідності до ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відомості наведені в вимогах про сплату боргу № Ю 10 від 07.12.2007 року, № Ю 10 від 09.01.2008 року, повідомленні № 10857/02 від 03.12.2007 року та повідомленні № 108 від 05.12.2007 року Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі не відповідають дійсності, а відповідно порушують законні права та інтереси позивача у справі.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, не відповідають нормам матеріального права та не є правильними.

Згідно із ст. 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV) він регулює відносини, що виникають між субєктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці правовідносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим Законом визначаються: принципи і структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які йому підлягають; перелік платників страхових внесків, їх права та обовязки; порядок нарахування, обчислення, сплати цих внесків і стягнення заборгованості за ними.

Пунктом 1 ст. 11 Закону № 1058-IV встановлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб, включаючи юридичних і фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), придбали спеціальний торговий патент, на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.

Згідно із пунктом 1 ст. 14 Закону № 1058-IV страхувальниками цих осіб є їх роботодавці, які відповідно до частини 1 статті 15 цього Закону є платниками страхових внесків і зобовязані на підставі пункту 6 частини 2 статті 17 зазначеного Закону нараховувати, обчислювати та сплачувати в установлені строки і в повному обсязі страхові внески.

У статті 18 Закону № 1058-IV зазначено, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом; вони не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування; на ці внески не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування і сплати таких внесків або звільнення від сплати.

Відповідно до ч. 2 ст. 106 Закону № 1058-IV суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Відповідно до ч. 1-3 п.3 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» територіальні органи Пенсійного фонду України за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про сплату боргу. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Згідно до ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страхувальник протягом 10 робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки зобовязаний сплатити зазначену у вимозі суму недоїмки та суми фінансових санкцій. У разі незгоди з розрахунком суми, страхувальник узгоджує її з органом Пенсійного фонду, а в разі неузгодження з останнім, має право на оскарження вимоги в судовому порядку.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачу було надіслано вимоги про сплату боргу № Ю 10 від 07.12.2007 року у сумі 7437851, 66 грн та № Ю 10 від 09.01.2008 року у сумі 7589 257, 56 грн та отримані ним відповідно 11.12.2007 року та 16.01.2008 року.

Згідно ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Також із матеріалів справи вбачається, що 12 жовтня 2007 року господарським судом Тернопільської області розглянуто справу № 1/169 - 3238 за позовом ВАТ «Тернопільський комбайновий завод» до Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції, третьої особи - Управління Пенсійного фонду у м.Тернополі та прийнято Постанову, якою позов задоволено.

25 грудня 2007 року Львівським апеляційним адміністративним судом України розглянуто апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду у м.Тернополі на вищезазначену постанову та рішення першої інстанції залишено без змін.

При розгляді справи №1/169-3238 судом встановлено, що сума боргу, що належить до сплати ВАТ «Тернопільський комбайновий завод» по платежах до Пенсійного фонду України з 2004-2006 роки складає 153 478,06 грн, яка підтверджена була судово-бухгалтерською експертизою Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Виходячи з вищенаведеного колегія суддів зазначає, що загальна сума боргу за період з 2004-2006 роки становить 153 478,06 грн, а за 2007 рік становить 3 626 271,71 грн відповідно до карток особового рахунку страхувальника юридичної або фізичної особи, яка має найманих працівників(а.с. 23-38), що не відповідає сумам зазначених у вимогах про сплату боргу № Ю 10 від 07.12.2007 року, № Ю 10 від 09.01.2008 року.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що дії Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі по нарахуванню недоїмки зі страхових внесків, фінансових санкцій та пені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 7 589 257, 56 грн є протиправним, а вимоги про сплату боргу № Ю 10 від 07.12.2007 року, № Ю 10 від 09.01.2008 року прийняті з порушенням норм чинного законодавстваУкраїни та підлягають визнанню нечинними.

Щодо оскарження позивачем повідомлень-розрахунків Управління Пенсійного фонду в м. Тернополі 10857/02 № 108 від 05.12.2007 року, 10857/02 від 03.12.2007 року, колегія суддів повідомляє наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Правовий акт - акт волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм. Акти індивідуальної дії - породжують права і обов'язки у тих конкретних суб'єктів, яким вони адресовані, у конкретному випадку.

Тобто правові акти індивідуальної дії своїми приписами мають породжувати права і обов'язки конкретних осіб, на яких спрямована їх дія. У такому випадку реалізується компетенція видавця цього акту як суб'єкта владних повноважень, уповноваженого управляти поведінкою іншого суб'єкта, а відповідно інший суб'єкт зобов'язаний виконувати його вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи, повідомлення - розрахунки Управління Пенсійного фонду в м. Тернополі 10857/02 № 108 від 05.12.2007 року, 10857/02 від 03.12.2007 року не містять приписів обов'язкових для виконання та не являється нормативно - правовим актом чи актом індивідуальної дії в розумінні статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, так як не має обов'язкового характеру і не тягне за собою правових наслідків, його не можливо вважати рішеннями, дією чи бездіяльністю відповідача, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, а тому дана справа в частині позовних вимог щодо скасування повідомлення-розрахунку не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судом апеляційної інстанції постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З огляду на викладене, оскільки постанова суду першої інстанції винесена з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, то апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, а оскаржувану постанову слід скасувати та прийняти нову постанову.

Керуючись ст. ст. 158-163, 195, ст. 197, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. 207, ст.254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у місті Тернополі - задоволити частково, а постанову Господарського суду Тернопільської області від 20 березня 2008 року у справі № 1/92-5046 - скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Тернопільський комбайновий завод» - задоволити частково.

Визнати дії Управління Пенсійного фонду України у місті Тернополі по нарахуванню недоїмки зі страхових внесків, фінансових санкцій та пені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 7 589 257, 56 грн - неправомірними.

Визнати нечинними вимоги про сплату боргу Управління Пенсійного фонду України у м. Тернополі № Ю 10 від 07.12.2007 року, № Ю 10 від 09.01.2008 року.

Провадження в частині позовних вимог щодо визнання нечинними повідомлення Управління Пенсійного фонду України у місті Тернополі № 10857/02 від 03.12.2007 року та № 10857/02 № 108 від 05.12.2007 року. - закрити.

Постанова апеляційного адміністративного суду набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя С. І. Богаченко

Суддя В.М. Багрій

Суддя В.С. Затолочний